Тема II. Музична культура

Урок 14. Хоровий концерт та його творці (М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський)

1. Хоровий (духовний) концерт другої половини хviіі ст.

У кінці ХVIІІ ст. на основі традицій знаменного розспіву і партесного співу виникає новий хоровий стиль, що виділяється глибокою виразністю, багатогранністю змісту, блискучою вокальною майстерністю. Духовна хорова музика насичується новими інтонаціями, набуває рис драматичної експресії, відкритих людських почуттів. Збагачується коло настроїв культової музики.

Цей стиль представлений хоровим концертом, провідними рисами якого є:

• багаточастинна композиція: контрастне співставлення 3 або 4 частин (швидко – повільно – швидко або повільно – швидко – повільно – швидко). В останньому розділі переважають прийоми поліфонічного письма (фуга або фугато);

• чоритиголосність (іноді – двохорність);

• вільна форма, не пов’язана з канонічними традиціями церковних піснеспівів;

• присутність індивідуальних композиторських стильових рис;

• складність тематичного розвитку, контрастність, що наближують хоровий твір з симфонічним циклом.

Хоровий духовний концерт – улюблений жанр М.Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського.

2. Максим Березовський. Життєвий шлях. Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости»

Максим Созонович Березовський (1845-1877) – основоположник хорового циклічного концерту. Саме він розробив концепцію цього жанру як драматургійно своєрідного, контрастного за тематичним матеріалом, темпом і художньо цілісного хорового твору. Хоровий концерт в творчості Березовського (як симфонії та сонати у Гайдна та Моцарта) є зразком нового рівня професіоналізму – класичного (просвітницького). Цей підхід був іншим, ніж бароковий, що панував у першій половині ХVIII ст. Саме у творчості Березовського започаткувалась нова класицистська музична мова, основою якої є ладо-функціональна система в гармонії.

Основні дати життя та творчості. 16 жовтня 1745 р. – народився у Глухові. Родина – можливо небагата дворянська чи священнослужителя. Глухів часів гетьманства Кирила Розумовського (з 1760р.) – столиця України, гетьманська резиденція, музичний центр. Тут працює капела Розумовського (керівник Андрій Рачинський), музична школа, що готує співаків і музикантів до Придворної співацької капели. Про перебування у цій школі Березовського свідчення відсутні. Не доведений факт перебування Березовського і в Київській духовній академії. Там він міг перебувати до 14 років.

Ймовірно, що у 1759 р. він потрапляє до Петербурзької Придворної співацької капели (колишнього хору Государєвих пєвчих дьяків), директором якої був М.Полторацький. Тут навчались діти-співаки від 10-11 років. В капелі М. Березовський опановує музично-теоретичні дисципліни, ознайомлюється з європейською музикою. М.Березовський стає солістом Оранієнбаумського театру Петра ІІІ, де діє прекрасна театральна трупа (І.Хандошкін, В.Трутовський). У 1759 р. відбувся перший виступ Березовського в ролі Пора в опері-серіа Ф.Арайя «Олександр в Індії». В цей час він звертається до написання духовної музикт. Можливо саме в цей час був написаний «Отче наш» (на німецький текст), духовні концерти «Господь воцарися», «Не отвержи мене во время старости», останній приніс йому славу та популярність.

У 1766 р. Березовський отримує посаду придворного музиканта, а в 1769 р. відправляється до Італії навчатися в Болонській філармонічній академії у видатного музиканта-теоретика падре Джованні Батіста Мартіні (поліфонія). Усіляко допомагаючи своєму підопічному, падре рекомендує його в число болонских академіків. Іспит був призначений на 15 травня 1771 року. Для музичної академії це завжди було великою подією: у цей урочистий день ставало відомим ім’я ще одного почесного академіка. Звичайно це звання привласнювалося лише одному музиканту в рік. У минулому, 1770 року академіком був названий 14-літній Вольфганг Амадей Моцарт. Нині в ряди "філармонічних кавалерів" вступають двоє – Йозеф Мисливечек і Максим Березовський. Массимо було віддано усі голоси поважного журі. Так Березовський отримав титул академіка – члена Болонської філармонічної академії, тобто став визнаним професіоналом класицистського стилю.

За час перебування в Італії Березовський написав Літургію, оперу-серіа «Демофонт», сонату для скрипки та чембало. В Італії високо оцінили талант Березовського: його твори виконували, з пошаною називають його «сеньйор Березейоло», «руський». Він отримав високу похвалу – рекомендацію падре Мартіні. Тому композитор розраховував на достойне місце в російських мистецьких колах.

У 1774р. повертається на батьківщину. Співпрацює з Співацькою капелою, для якої пише духовні твори. Але з огляду на його досвід, на його звання така посада є принизливо низькою. Місце капельмейстера придворного театру, посаду директора Катерининської академії віддають іноземцям. Причина – у новій ситуації при російському дворі: Катерина ІІ різко змінила ставлення до українців, професійні музиканти прирівнювались до двірської прислуги. Творчість М. Березовського останнього періоду найменш відома, тому викликає найбільші сумніви. Доведений до відчаю безперспективністю своєї творчої діяльності М. Березовський закінчив життя самогубством 24 березня 1777 р.

Творча спадщина: Опера «Демофонт», соната для скрипки та чембало, близько 40 хорових творів: Причасні вірші, хорові концерти (20, більшість – без нот, найбільш відомі «Господь воцарися», «Доколе Господи», «Не отвержи мене во время старости»), Літургія (8 частин), окремі обіходні твори.

В основу хорового концерту М. Березовського «Не отвержи мене во время старости» покладений Давидовий псалом №70. Вибір рядків не випадковий, в них зосереджений драматизм, трагізм благаючої переслідуваної людини, остання надія якої – Бог. Композитор намагається передати безодню душевної муки, енергію подолання та боротьби: від страждань до перемоги.

Частина перша – фуга. Тема утілює образ прохання, звернення до Бога. Мелодія широко розспівна, епічна, спокійна метро-ритм, поступове проведення у басу, тенора, альта та сопрано. Протискладнення є її логічним продовженням, але воно конфліктує з темою своїм ритмом. Так створюється картина протистояння людини і долі. В процесі розвитку загострюються полярні образи: основна тема – все більше страждання і болю, протискладнення – все зловісніше ритмічне постукування.

У центрі ІІ частини – зловісні, агресивні образи. Створюється картина змови ворогів, що вирішили звести наклеп на чесну людину. Дія розгортається стрімко, з різкими контрастами, раптовими піаніссімо, що відтворює «таємну змову ворогів». Використовується танцювальна ритміка, як втілення агресивної наступаючої сили.

ІІІ частина - молитва, хвилинне заглиблення в себе, сфера внутрішньої зосередженості, все завмирає в покорі та самозаглибленості.

Фінал (IV частина) – фуга. Осуд ворогів, що звели наклеп на чесну людину, торжество людського духу. Тема сповнена життєвої, незламної сили.