- •Трипільська культура. Декоративно-ужиткове мистецтво: кераміка та її орнаментальне оздоблення
- •Культура скіфсько-сарматської доби. «Звіриний стиль» у декоративному мистецтві
- •Мистецтво Північного Причорномор’я — античне коріння нашого народу
- •Вплив візантійських християнських традицій на розвиток культури Київської держави. Давньоруське місто. Архітектура церков і соборів
- •Монументальний живопис Київської Русі. Мозаїки та фрески Софії Київської
- •Іконопис Київської Русі
- •Мистецтво книжкової мініатюри
- •Оборонна архітектура доби пізнього середньовіччя. Риси романського та готичного стилів в архітектурі. Середньовічна скульптура
- •Розвиток українського живопису в xіv- першій половині XVI ст.
- •Ренесанс: від сакрального до світського світосприймання. Ренесансна архітектура та скульптура України
- •Живопис другої половини XVI – першої половини XVII ст. (монументальний живопис, іконопис, портрет, книжкова мініатюра)
- •Графіка. Діяльність друкаря Івана Федорова
- •Тема 2. Музична культура
- •Первісні музичні інструменти
- •Музична культура східних слов’ян, античних міст Північного Причорномор’я
- •Музична культура Київської Русі: народна, придворно-світська, церковна
- •Тема II. Музична культура
- •Календарно-обрядова народна творчість
- •Родинно-обрядова народна творчість
- •Епічна народна творчість
- •Тема 3. Театральна культура
- •1. Античний театр Ольвії, Херсонесу, Боспору. Агони
- •2. Обрядовий пратеатр (стародавні народні танці, ігри, свята, ритуали)
- •3. Княжий театр. Скоморохи—перші професійні актори, музиканти, танцюристи
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •1. Стиль бароко в українському мистецтві
- •Барокова архітектура України (культове та світське будівництво раннього, зрілого, пізнього бароко)
- •Формування ансамблю Києво-Печерської лаври
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •Еволюція іконостасного різьблення в другій половині XVII — XVIII ст.
- •Барокова скульптура Києва та Лівобережжя
- •Розвиток мистецтва скульптури в Західній Україні в другій половині XVII — XVIII ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •Розвиток монументального барокового живопису
- •Мистецтво барокового іконопису
- •Тема 1. Образотворче мистецтво XVII-XVIII ст.
- •Портретний живопис. Культ яскравої особистості
- •Народна картина світського змісту
- •Мистецтво гравюри
- •Тема II. Музична культура XVII-XVIII ст.
- •Думи та історичні пісні
- •Мистецтво кобзарів та лірників
- •Тема II. Музична культура XVII-XVIII ст.
- •1. Церковний спів
- •2. Партесний концерт
- •3. Світська музика
- •4. Творчість г.Сковороди
- •Тема II. Музична культура
- •Хоровий (духовний) концерт другої половини хviіі ст.
- •Максим Березовський. Життєвий шлях. Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости»
- •Артем Ведель. Життєвий та творчий шлях
- •Постать Дмитра Бортнянського в українському музичному мистецтві другої половини хviіі ст. – початку хіх ст.
- •Тема 3. Театральна культура
- •Шкільна драма
- •Вертеп – національно самобутня форма народного лялькового театру
- •Зародки професійного театрального мистецтва
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 17. Українська архітектура та скульптура хіх ст.
- •Стильовий розвиток української архітектури хіх ст.
- •2. Палацово-паркові комплекси України. Ландшафтні парки
- •Українська скульптура хіх ст.
- •Література:
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 18. Український живопис та графіка хіх ст.
- •1. Романтизм в українському живописі першої половини хіх ст.
- •2. Реалізм. Творчість т. Г. Шевченка
- •3. Український живопис та графіка другої половини хіх ст.
- •Література:
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст. Тема і. Образотворче мистецтво Урок 19. Декоративно-ужиткове мистецтво та народні художні промисли хіх ст.
- •Народне декоративно-прикладне мистецтво України
- •2. Українське гончарство хіх ст.
- •Художній фаянс та фарфор хіх ст.
- •Література:
- •Тема 2. Музична культура Урок 20. Народна музика: соціально- та родинно-побутові пісні План
- •Жанрова палітра соціальної та побутової пісенної лірики
- •Соціально-побутова (станова) лірика
- •Родинно-побутова лірика (пісні про особисте життя)
- •Риси ліричної пісні:
- •Українська пісня-романс кінця хviii – поч. Хіх ст.
- •Тема. Музична культура Урок 21. Творчість с.Гулака-Артемовського, м.Колачевського, м.Вербицького План
- •2. Постать м.Колачевського в українському музичному мистецтві
- •3. М.М. Вербицький. Історія створення пісні «Ще не вмерла Україна»
- •Тема. Музична культура
- •1. М.В.Лисенко: значення, життєвий шлях, творча спадщина
- •2. М.Лисенко Музика до «Кобзаря»
- •1. М.В.Лисенко: значення, життєвий шлях, творча спадщина
- •2. М.Лисенко. «Музика до «Кобзаря»
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 3. Театральна культура Урок 23. Українська театральна культура хіх ст.
- •Значення драматургії для розвитку українського театру хіх ст. Творчість Івана Котляревського
- •Творчість м. Щепкіна
- •3. Театральне життя в Західній Україні
- •Література:
- •Розділ III. Українська художня культура хіх ст.
- •Тема 3. Театральна культура Урок 24. Український театр хіх ст.
- •Становлення українського театру
- •Театр корифеїв
- •3. Діяльність першого українського стаціонарного театру в Києві
- •4. Творчий шлях м. Заньковецької
- •Література:
- •Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 26. Українська архітектура та скульптура початку хх ст.
- •Архітектура України початку хх ст.
- •Особливості архітектури українського модерну
- •Українська скульптура початку хх ст.
- •Література:
- •Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 27. Український живопис та графіка хх ст.
- •Авангард в українському мистецтві початку хх ст.
- •2. М. Бойчук та його школа
- •Українська графіка початку хх ст.
- •Реалістичний напрям в українському живописі початку хх ст.
- •4. Соцреалізм в українському образотворчому мистецтві
- •Новітні художні процеси в Україні
- •Література:
- •Урок 28. Народне мистецтво та основні центри художніх промислів
- •1. Народні художні промисли
- •2. Основні центри художніх промислів
- •Література:
- •Тема. Музична культура Урок 29. Сучасна національна композиторська школа План
- •Хорова творчість хх ст. Та її видатні представники
- •Українські композитори-симфоністи хх ст.
- •Камерні жанри у творчості в.Косенка, в.Барвінського
- •Урок 30. Напрями популярної музики. Музичне виконавство та освіта. План
- •З історії розвитку європейської поп-музики та її стилів
- •Музичне виконавство та освіта України хх ст.
- •2. З історії розвитку поп-музики та її стилів
- •4. Музичне виконавство та освіта
- •Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 3. Театральна культура Урок 31. Українська театральна культура хх ст.
- •Новаторські театральні експерименти Леся Курбаса
- •2. Мережа державних стаціонарних театрів 20-30-х рр. Хх ст.
- •3. Український театр доби соцреалізму
- •4. Сучасний український театр на зламі століть
- •Література:
- •Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 4. Кіномистецтво Урок 32. Українське кіномистецтво хх ст.
- •Ігровий кінематограф. Світове значення творчості о. Довженка
- •Українське поетичне кіно та міська проза 60-х рр. Хх ст.
- •Література:
- •Розділ IV. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 4. Кіномистецтво Урок 33. Українська анімація хх ст.
- •1. Роль фольклору у розвитку української анімації. Жанр анімаційної комедії
- •2. Творчість в. Дахна
- •3. Нова генерацію українських аніматорів
- •Література:
- •Розділ 4. Українська художня культура хх ст.
- •Тема 5. Художня культура української діаспори Урок 34. Художня культура української діаспори
- •Культурно-мистецьке життя української діаспори
- •2. Творчість о. Архипенка
- •3. Сакральне мистецтво української діаспори
- •Література:
2. Мережа державних стаціонарних театрів 20-30-х рр. Хх ст.
Упродовж 20-30-х років в Україні було створено мережу державних стаціонарних театрів, діяльність яких пізніше суворо контролюватимуть ідеологічні органи влади. Водночас стався принциповий примусовий поворот у діяльності театрів: від естетичних пошуків до виконання пропагандистських ідеологічних функцій. Визначні досягнення українського театрального авангарду 20-х років, сценічні експерименти режисерів Л. Курбаса, В. Василька, М. Терещенка, Ф. Лопатинського, Г. Ігнатовича, Б. Тягна, російського режисера Б. Глаголіна, який у 1925-1928 рр. поставив в Україні близько десятка вистав, а також сценографічні відкриття А. Петрицького, В. Меллера, О. Хвостенка-Хвостова, М. Драка — наприкінці 30-х років були повністю знівельовані наступом тоталітарної радянської системи, яка для керівництва мистецтвом виробила так званий метод соціалістичного реалізму.
Було також примусово припинено творче простистояння між художниками різних мистецьких напрямів, зокрема між Л. Курбасом та Г. Юрою й очолюваними ними театрами «Березіль» та ім. І. Франка. У 1933 р. Леся Курбаса усунули від керівництва створеного ним у 1922 р. театру «Березіль», а згодом репресували. Легендарний тетр «Березіль», перейменований на Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка, очолив його учень — режисер і актор Мар’ян Крушельницький. Саме завдячуючи йому в українській театральній практиці збереглося чимало з того, що започаткував реформатор сцени Лесь Курбас.
3. Український театр доби соцреалізму
Із насильницьким упровадженням соціалістичного реалізму увесь калейдоскоп театрального новаторства в Україні, увесь перелік драматургів, які сперечалися та дискутували між собою, було замінено єдиною постановочною формулою та єдиним ім’ям — О. Корнійчук.
На відміну від авангардистської театральної моделі, за якої всі основні засоби сценічної виразності (сценографія, світло, акторська гра, пластика, музика тощо) були підпорядковані ідеї створення концептуального видовища, що візуально не нагадувало реальний світ, театр доби соцреалізму прагнув до так званої ілюзіоністської сценічної моделі, де все певною мірою було подібне на справжнє життя. «Життєподібна театральна форма» (найкраще її унаочнювали сценографія з ретельно відтворюваними інтер’єрами та екстер’єрами) стала носієм тоталітарного ідеологічного міфу, виробленого в радянській державі, — міфу про світле майбутнє, безтурботне життя, мудрість партійних керівників, злочинність класових ворогів тощо.
Головним драматургом-міфотворцем, чиї п’єси «Платон Кречет», «Правда», «Богдан Хмельницький», «В степах України», не просто мали обов’язково з’являтися на сцені, а тиражувалися буквально всіма театрами України та за її межами, був уже згадуваний Олександр Корнійчук. Саме на основі його драматургії в Україні витворилася модель соцреалістичного театру, що завдяки сконструйованим драматургом псевдожиттєвим ситуаціям утверджував конкретну міфологему. Роль режисури із концептуально-інтерпретивної, для якої принциповим був розгляд парадигми «людина і світ», було зведено до ролі оздоблювача ідеологічного міфу.
Основними втілювачами цього міфу стали видатні українські актори 30-50-х років А. Бучма, О. Ватуля, Н. Ужвій, В. Добровольський, Д. Мілютенко, Ю. Шумський, Г. Юра, Д. Антонович, І. Мар’яненко, М. Крушельницький, О. Сердюк, В. Чистякова та ін. Більшість із них працювали в Київському театрі ім. І. Франка, Харківському театрі ім. Т. Шевченка.
Отже, український театр 30-х — початку 60-х років — це насамперед театр визначних акторів. Рівень виконавськиої майстерності цих митців, більшість з яких були або учнями, або сподвижниками Леся Курбаса, досягає в ці роки апогею. Створені ними, передусім у класичній драматургії, образи («Украдене щастя» І. Франка, «Гроза» О. Островського, «Макбет», «Король Лір» В. Шекспіра) вражали детальною психологічною розробкою, тонким мімічно-пластичним малюнком, а головне, — сильною гуманістичною енергетикою.
В умовах жорсткого тоталітарного режиму світлі сценічні постаті, створювані акторами в спектаклях, в яких ідеологічний міф виступав замінником ральності, ставали для більшості глядачів своєрідним стимулом до життя, ковтком свіжого повітря, допомагали не зневіритися, не втратити сподівання на майбутнє. Водночас, хоча вершинні здобутки тогочасного українського театру пов’язані саме з акторською школою, слід згадати й плідну роботу в ці роки таких режисерів, як В. Василько, Б. Романицький, І. Юхименко, Б. Тягно, Г. Ігнатович, І. Чабаненко та ін.
Післясталінська політична відлига кінця 60-х років дала змогу вітчизняному театрові певною мірою вийти за межі «прокрустового ложа» тоталітарного мистецтва. Із забуття повернулися імена багатьох визначних театральних діячів, репресованих у 30-х роках. Було здійснено кілька постановок за п’єсами М. Куліша, видано спогади про Леся Курбаса, реконструйовано його виставу «Гайдамаки».
Наприкінці 60-х — у середині 70-х років формується нове покоління українських акторів і режисерів, серед яких С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун. Саме цьому поколінню належить провідна роль у театральному процесі 70-80-х років, що увійшли в історію як «застійні». Тогочасна українська драматургія (О. Коломиєць, М. Зарудний) позначена продовженням традицій О. Корнійчука. Однак попри ідеологічні обмеження та репертуарний голод на сценах українських театрів з’являлися визначні постановки: «Кассандра» Київського театру ім. І. Франка, «Камінний господар» Харківського театру ім. Т. Шевченка, «Земля» Чернівецького тетру ім. О. Кобилянської, «Украдене щастя» Львівського театру ім. М. Заньковецької.
У 80-ті роки впевнено заявила про себе нова генерація режисерів — В. Афанасьєв, О. Бєляцький, В. Загорутко, В. Козьменко-Делінде, О. Король, І. Равицький, М. Шейко.