Розділ III. Українська художня культура хіх ст.

Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 17. Українська архітектура та скульптура хіх ст.

1. Стильовий розвиток української архітектури хіх ст.

У першій третині ХІХ ст. територія України поділена між Російською (Схід і Південь) та Австрійською (Захід) імперіями. В архітектурі України панує зрілий класицизм (ампір). Стиль класицизм поєднує в собі геометричну чіткість, статичність, раціональність, форми античності та Відродження. Класицизм втілює громадський пафос та патріотичні настрої. За допомогою класицизму імперські режими прагнуть продемонструвати велич і непохитність своєї влади. Характерними рисами архітектури є симетрія, переважання горизонтальних ліній, використання ордерної системи.

Важлива риса періоду – підпорядкування архітектурної діяльності державі; будівничі отримують освіту у центрах імперій (Петербург, Москва, Відень, Варшава, Краків). Провідну роль протягом першої третини ХІХ ст. відіграє містобудування, в основу якого покладено регулярне розпланування, поєднання міської забудови з природними елементами, ансамблевість центральних площ. Розпланування всіх міст контролюється адміністрацією, проекти всіх споруд затверджуються у столицях. За розробленими планами забудовують старі центри (Київ, Чернігів, Полтава) та нові міста на Чорноморському узбережжі (Херсон, Севастополь, Миколаїв, Одеса).

Характерні особливості містобудування доби класицизму:

1. Єдиний стиль забудови вулиць, бульварів, площ.

2. Використання типових проектів та «зразкових» фасадів житлових будинків.

3. Великі простори площ з невисокою забудовою.

4. Симетричні композиції та однаковий ритм фасадів адміністративних будівель.

5. Функціональне зонування територій (громадські центри, сельбища, виробничі території).

Видатне явище містобудування першої третини ХІХ ст. – розпланування Полтави. Розвиток міста передбачався на північний захід від колишньої фортеці, вздовж проспекту, на вісь якого нанизувались прямокутна, квадратна і кругла в плані площі. Кругла площа мала грандіозні розміри (10 десятин). Від неї у восьми напрямках розходились вулиці. Перспективу кожної замикала велика споруда (дзвіниця, монастир та ін.). Радіальна система вулиць закріплювалась встановленим посередині площі Монументом слави. Периметр площі забудований громадськими спорудами, що становлять один із кращих ансамблів класицистичної архітектури. Усі будівлі відзначаються ідентичністю форм, величністю і гармонійністю пропорцій (поштамт, дворянське зібрання, кадетський корпус, губернські та присутственні місця, палаци генерал-губернатора і віце-губернатора). Пізніше навколо монументу утворили чотири сектори з палісадниками і клумбами, ще пізніше – сквер.

Найактивніша містобудівельна діяльність проходить на півдні України. Найбільш значним явищем в галузі містобудування стало розпланування Одеси. Адміністративно-культурний центр міста розмістився у Прибережній зоні. Проект передбачав влаштування на високому плато широкого бульвару з напівкруглою площею посередині. Розплануванням та забудовою Приморського бульвару керував Ф. Боффо. Центром стала напівкругла площа з пам’ятником А. Ришельє та урядовими будівлями. Торці бульвару фланговані спорудами Біржі та Палацу Воронцова. У центрі бульвару споруджені сходи до моря (включали 10 майданчиків, 10 маршів), обрамлені парапетом двохметрової товщини. Різницею в ширині верхнього і нижнього маршів (21,7 м та 13,4 м) створюється перспективний ефект, що посилює враження грандіозності споруди.

Київ у цей період переплановується за проектами А. Меленського,

Г. Гесте, В. Беретті, Л. Станзані. Розбудовуються Поділ, Липки, створюється новий Либідський район за геометричною системою з прямокутною сіткою кварталів. Сутність змін у структурі міста полягала в просторовому зв’язку його окремих частин. Тому на відміну від інших міст Київ не отримав єдиного громадського центру. Його функції виконували площі: на Подолі – Контрактова; на Печерську – площа перед Маріїнським палацом; у Старокиївській частині – перед Софійським собором; у Новому районі – перед університетом Св. Володимира.

Оскільки в першій третині ХІХ ст. Лівобережна України знаходиться під владою Росії, архітектура тут розвивається під сильним впливом російського класицизму (архітектури Москви і Петербурга). Проте в цей період в Україні формується і власна класицистична школа. Її особливості – врахування природного оточення при будівництві, зв’язок класицизму з народною архітектурою. Головний представник школи – Андрій Меленський, виконавець генерального плану забудови Києва. Йому належить розпланування, зведення житлових і громадських будівель на Хрещатику, відбудова Подолу, зведення нових корпусів Флорівського монастиря, архітектурних монументів «Магдебурзька колона» та «Аскольдова могила». Наступники Меленського – Павло Дубровський, Г. Гесте, В. Беретті.

На формування архітектурного обличчя міст вплинуло широке будівництво торгівельних приміщень (Контрактовий будинок у Києві; Гостинні двори у Києві, Новгород-Сіверському). З розвитком світського мистецтва споруджують спеціальні театральні приміщення (Міський театр у Києві, арх. Меленський). Розвиток капіталізму, збільшення апарату чиновників, зародження жіночої освіти, потреби в офіцерських кадрах сприяли спорудженню різноманітних навчальних закладів. Їх архітектурна своєрідність – монументальність фасадів, підкреслена ордерними колонадами, та нова планувальна система з широким використанням коридорів з однобічним та двобічним розташуванням приміщень (Новий корпус Київської академії, арх. Меленський; Ніжинський ліцей Безбородька; університет Св. Володимира, Інститут шляхетних дівчат у Києві, арх. Беретті).

Для культового будівництва доби класицизму характерно спорудження великих міських соборів з простими прямокутними об’ємами та одним верхом, увінчаним сферичним куполом. Поширені хрестово-купольні, круглі, квадратні в плані споруди. Невід’ємна ознака класицистичних храмів – колонні портики з західної, південної, північної сторони, інколи з усіх чотирьох сторін (периптер). Яскравими зразками класицистичної архітектури є церква Усіх Святих у Ніжині, Спасо-Преображенський собор у Новгород-Сіверському, Спасо-Преображенський собор у Катеринославі.

Класицизм на території Західної України відзначався значно більшою ніж на сході і півдні розмаїтістю варіантів і широким полем застосування (храми, палаци, сільське житло). Композиції споруд менш строгі з застосуванням аркад, русту та барельєфів. Кращі пам’ятки класицистичної архітектури Львову – Оссолінеум, Міський театр (театр Скарбка), Ратуша.

Нові міста Півдня будуються на межі ХVІІІ-ХІХ ст. (Херсон, Одеса, Сімферополь, Севастополь). Швидка забудова, використання типових проектів мали згубні наслідки для мистецтва класицизму в цьому регіоні. Особливість масової міської архітектури Півдня України – прості та об’ємні споруди з елементарною зовнішньою пластикою. Найцікавіші пам’ятки зводяться там, де враховуються природний ландшафт, цілісність пропорцій і об’ємів (Приморський бульвар в Одесі з будівлями палацу і колонади Воронцова, Старої Біржи, Потьомкінськими сходами; арх. Ф. Боффо). В архітектурі Севастополя класицизм має виражені риси грецької культури архаїчної доби (Графська пристань, Собор Петра і Павла).

У середині-другій половині ХІХ ст. зміни в суспільно-економічному житті України, науці, техніці, культурі позначились на формуванні нових типів споруд, стилістичних напрямків, естетичних смаків. На зміну класицизму приходить еклектика – поєднання в одній споруді елементів різних стилів, або імітація певного стилю минулих епох (неоготика, необароко та ін.).

Більшість українських міст з 1860-х років набувають типових ознак капіталістичного міста. Для містобудування характерно розширення території міст, різностильовість і стихійність забудови середмість і передмість. У громадських центрах будуються пасажі, банки, біржі, судові та адміністративні установи, навчальні заклади, театри, бібліотеки, музеї. Квартали середмість забудовуються багатоповерховими прибутковими будинками (до 5-6 поверхів) з подвір’ями-криницями, позбавленими інсоляції. Для прибуткових будинків характерна максимальна насиченість декоративними деталями поверхні стіни, надмірність декору, прагнення «дешевої розкоші» (забудова Києва, Львова, Харкова).

Нові тенденції помітні та в культовому будівництві. На Сході України з 1830-х років стверджується так званий російсько-візантійський стиль, який примусово насаджується російським урядом. Для культового будівництва характерно застосування візантійських, давньоруських форм та елементів московської архітектури XVI-XVII ст. (Благовіщенський собор у Харкові, Свято-Воскресенський собор у Рівному, Володимирський собор у Києві). У католицьких храмах переважають форми романського і готичного зодчества, входи до костелів оформлюються вежами (костели в Катеринославі, Харкові, Рівному; костел і монастир францисканок у Львові). У кінці ХІХ ст. створено низку споруд у дусі бароко (костел в Житомирі).

Найпоширеніший на Україні – неоренесанс, в стилі якого будують державні, громадські, навчальні споруди (будинок Крайового Галицького сейму, політехнічний інститут у Львові, міські думи в Києві та Катеринославі, біржа в Харкові).

Еклектика найяскравіше проявилась у театральних будівлях. Найкращі споруди – міські театри у Києві, Львові, Одесі, в архітектурі яких застосовано елементи ренесансу, бароко, класицизму. Для театральних споруд характерно включення в оформлення фасадів крупного ордеру і пишного скульптурного декору. Оформлення інтер’єрів відзначається розкішшю (мармур, позолота, ліпнина, живопис, скульптура).