2. М.Лисенко. «Музика до «Кобзаря»

М.Лисенко – перший інтерпретатор поезії Т.Шевченка.

«Музика до «Кобзаря» – унікальний за задумом і масштабами (82 твори) цикл вокальних та хорових творів, який писався все творче життя: 1868 р. – «Заповіт»; 1912 р. – «Псалма Давидова». Цикл охоплює різні жанри: 3 кантати, 17 хорів, 8 вокальних ансамблів, більше 50 романсів, пісень.

Головна тема – український народ, який представлений по-різному. Наприклад, особливості національного характеру відтворені у солоспіві «Ой одна я одна», що подібно українським ліричним пісням передає скаргу дівчини на нещасливе життя. Духовна єдність людини з природою звучить у світлому солоспіві-пейзажі «Садок вишневий коло хати». Драму засланця, що на чужині тужить за батьківщиною, втілено у солоспіві «Огні горять». Головна стильова риса цих творів – опора на український фольклор.

Звертаючись до традиційних українських музичних жанрів (народних та професійних), Лисенко заснував жанр кантати («Радуйся, ниво неполитая»). В основу покладено вірш Шевченка «Ісая, Глава 35 (подражаніє)». Це наймонументальніша композиція на тексти Шевченка що у алегоричній формі відтворює образ нової України, активний протест митця проти дійсності, мрію про світле майбутнє.

Цикл складається з п’яти частин відповідно розділам твору. Джерела музичної мови: традиції українських хорових концертів ХVIII ст., зокрема Бортнянського, урочисті канти, український фольклор: обрядові, ліричні, епічні пісні, прийоми європейського хорового письма. Такий широкий спектр джерел а також стилізація (свідоме написання в стилі іншого автора) викликані потребою передати «вічний» образ, актуальний для будь-якої епохи історії України а також поетичним біблійним прообразом.

Кожна частина – певний душевний стан, який відтворюється ключовими словами: «радуйся», «і процвітеш», «і спочинуть», «правда прилетить», «оживуть».

3. Музична творчість, виконавство та освіта ХІХ ст.

Масовий вивіз у ХVIII ст. з України талановитих митців, зокрема музикантів, призвів до катастрофічних наслідків: на початку ХІХ ст. на Україні немає жодного професійного композитора. Тому становлення української професійної композиторської школи, яку очолив М.Лисенко, відбувається в другі половині ХІХ ст. У цей час працюють два покоління українських композиторів; старше покоління – М.Лисенко, С.Гулак-Артемовський, П.Ніщинський, П.Сокальський, М.Вербицький, І.Лаврівський; молодше покоління – В.Сокальський, М.Аркас, С.Людкевич, Д.Січинський, К.Стеценко, М.Леонтович та ін.

Українська музика виходить за межі домашнього музикування та релігійного культу. Відбувається становлення класичних зразків українського оперного мистецтва (М.Лисенко, С.Гулак-Артемовський, П.Сокальський, М.Аркас), симфонії (М.Лисенко, М.Калачевський, В.Сокальський), хорової кантати, обробки української народної пісні (М.Лисенко, М.Вербицький, Д.Січинський, М.Леонтович), різножанрового солоспіву (М.Лисенко, М.Вербицький, К.Стеценко, А.Вахнянин), концертної інструментальної п’єси (М.Лисенко, М.Калачевський, В.Сокальський).

Активізується концертне життя, чому сприяє діяльність товариств «Руська бесіда», «Торбан», «Львівський Боян», численних хорових та драматичних гуртків. У великих містах України з авторськими концертами виступають М.Лисенко, А.Рубінштейн, П.Чайковський, М.Римський-Корсаков, С.Танєєв. У 80-90-х рр. виникла та реалізувалась ідея хорових мандрівок М.Лисенка, метою яких була популяризація української народної та професійної хорової музики. Саме Лисенко познайомив петербурзьку публіку з творчістю «українського Гомера» Остапа Вересая.

Величезний вплив на культурне життя Галичини і всієї України справило відкриття постійного професійного драматичного театру у Львові (1864 р.), до репертуару якого входили твори І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, західноукраїнських драматургів в музичному оформленні місцевих композиторів, наприклад, М.Вербицького, І.Лаврівського.

Український музично-драматичний театр розвивається на базі драматичного: більшість акторів трупи М.Кропивницького – співаки; оперні твори Гулака-Артемовського, Лисенка, Аркаса є невід’ємною складова репертуару драматичних труп М.Кропивницького, М.Старицького.

Зростає рівень музичної освіти, яку можна було здобути у різних навчальних закладах (див. наступну таблицю).

Світська загальна освіта	Народна професійна освіта	Духовна професійна освіта	Спеціальна професійна
Державні освітні заклади: початкові 1-2-класні парафіяльні школи. Гімназії, ліцеї (позаурочні музичні заняття для бажаючих). Університети (нотні класи при Київському та Харківському університетах).	Кобзарські школи: учнем може бути людина з певними каліцтвами (незряча), що має музичні здібності; навчання здійснюється «майстром»; після опанування грою на інструменті та засвоєння відповідного репертуару – посвята у кобзарі, лірники. Були поширені на Чернігівщині, Полтавщині, Харківщині.	Духовні училища. Духовні семінарії Монастирські школи півчих. Київська духовна академія (до 1817 р.).	Кріпацькі хори, оркестри, театри Г.Галагана, Г.Тарновського, М.Овсяннико-Куликовського. Музичні класи (школи) РМТ у Києві, Харкові, Одесі. Музичні училища РМТ в Києві, Харкові, Одесі. Консерваторія Галицького музичного товариства у Львові.
Приватні навчальні заклади: домашнє музичне навчання. Приватні школи, пансіони, де працювали педагоги-музиканти. Інститути шляхетних дівчат.

Таким чином, не дивлячись на національний гніт та русифікаційну політику російського царату, українське музичне мистецтво в більшості жанрів досягає зрілості та класичної довершеності, а українська музична культура в цілому демонструє значні досягнення, що відіграють роль класичних традицій в українській культурі ХХ-ХХІ ст.

Література

1. Архімович Л.Б.,Гордійчук М.М. М.В.Лисенко: життя і творчість. - К.: Муз. Україна, 1992.

2. Булат Т. М.Лисенко: творчий портрет. - К.: Муз. Україна,1981.

3. Історія української музики в 6-ти томах, К.: Наукова думка, 1991.- т. 3.

4. Кирдан Б.П., Омельченко А.Ф. Народні співці-музиканти на Україні. - К.: Музична Україна, 1980.-184 с.

5. Кияновська Л.О. Українська музична культура. - К.: Музична Україна, 2000.

6. Корній Л.Б. Історія української музики в 3 т. - К.: 1998. - т.3

7. Бурковський Г. Лисенко-піаніст. - К.: Муз. Україна, 1973.

8. Лисенко О.Спогади про Миколу Лисенка. Спогади сина. - К.: Муз.Україна, 1960.

9. Масол Л.М., Никало С.А., Веселовська Г.І., Оніщенко О.І. Художня культура України / За загальною редакцією Л. М. Масол. - Київ: «Вища школа», 2006.- 239 с.

10. Муха А.І. Композитори України та української діаспори.-К.: Музична Україна,2004

11. Ольховський А. Нарис історії української музики. - К.: Муз. Україна, 2003.

12. Товстуха Є. Микола Лисенко. Роман. - К.: Муз. Україна, 1980.

13. Шамаєва К. І. Музична освіта в Україні у першій половині ХІХ ст. - К: ІЗМН, 1996.- 112с.