3. Театральне життя в Західній Україні

У Галичині та на Буковині було чимало театральних напівпрофесійних і напіваматорських труп: драматичне товариство імені І. Котляревського у Львові (1898-1908), Буковинський народний театр під керівництвом

І. Захарка в Чернівцях (1900-1910), товариство імені Івана Тобілевича у Станіславі (1908-1914), Гуцульський театр Г. Хоткевича (1909-1912).

Театральне життя на Галичині – найбільш розвиненої частини українських земель у складі Австро-Угорської монархії, як і в Наддніпрянщині, було частиною національно-культурного відродження краю. Завдяки політичним свободам, які отримали мешканці українських провінцій Габсбурзької монархії, у Львові в 1864 році виникає український професійний театр товариства «Руська бесіда». Разом з тим, український театр на Галичині став заручником протистояння двох таборів у галицькому відродженні – народовського та москвофільського. Ще одна особливість першого західноукраїнського театру полягала в тому, що його репертуарна політика була орієнтована на українських авторів з Наддніпрянщини –

І. Котляревського, Г. Квітку-Основ’яненка, Т. Шевченка. Літературно-драматургічні зв’язки Галичини з Наддніпрянщиною доповнювалися співпрацею щодо організації театральної діяльності. Існувала практика запрошення до Львова відомих корифеїв театрального мистецтва –

М. Кропивницького, М. Садовського.

Український професійний театр у Львові пережив в своєму розвиткові періоди піднесення і занепаду, громадського визнання і забуття. Очолив першу українську театральну трупу у Львові (1864) О.Бачинський, який був антрепренером, актором та режисером одночасно. В театрі переважно ставилися п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-Чарівник» І. Котляревського, «Маруся» за повістю Г. Квітки-Осонв’яненка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Під антрепризою О. Бачинського українська трупа успішно гастролювала по містах Східної Галичини та Південної Буковини.

Діяльність театру сприяла пожвавленню культурного життя краю, але поступово театр став занепадати через боротьбу за впливи на нього між народовцями та москвофілами. В репертуарі театру замість українських п’єс з’являються водевілі, фарси, оперетки невисокого художнього гатунку.

У середині 70-х роках ХІХ ст. діяльність театру пожвавлюється. У 1975 році на посаду режисера театру був запрошений М. Кропивницький, який сприяв підвищенню акторської майстерності та режисерської культури театру. У театрі йшли п’єси відомих російських комедіографів, драматургів М. Гоголя, О. Островського, європейських авторів Ж.-Б. Мольєра,

Ф. Шіллера та ін. Значно збагатився український репертуар Львівського театру за рахунок п’єс І. Карпенко-Карого «Безталанна», «Мартин Боруля», П. Мирного «Лимерівна», І. Франка «Украдене щастя», «Учитель» тощо. За народність та «українськість» українського театру виступав І.Франко, як критик і драматург, він піддавав критиці «недотепні комедії та псевдоісторичні драмища», що засмічували репертуар.

У 90-ті роки ХІХ ст. художній рівень українського театру знову підупав, з трупи пішли кращі актори. Протягом 1905-1906 років директором і режисером Руського народного театру у Львові працював М.Садовський. У цей період театр знову досягає значної майстерності та художнього рівня.