4. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В СИСТЕМІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

4.1. Господарська діяльність, її економічний зміст та нормативне забезпечення

Господарська діяльність пов’язана з підприємницькою діяльністю, тому підприємець маючи у своєму активі (на балансі підприємства) продукт інтелектуальної власності може розпоряджатися їм на свій розсуд, а саме продати, передати в заставу для отримання кредиту, розширити (збільшити) власний капітал за рахунок внесення до статутного капіталу іншого господарського товариства, тощо.

Господарська діяльність будується на додержанні принципів господарювання, тобто правил, якими керується господарюючий суб’єкт, організуючи виробництво і вступаючи у господарські відносини.

До таких принципів належать:

-принцип господарської власності, який веде до господарської самостійності. Без самостійності немає власних рішень, а без власних рішень немає і господарювання;

-принцип господарювання – діяти економно, тобто додержуватись відповідності витрат і доходів, а краще - перевищення других над першими;

-принцип еквівалентності обміну, тобто взаємної відповідності обмінюваних благ за їх споживчою і соціальною значимістю: витратам праці, техніки, природних ресурсів;

-принцип додержання (обрання) способу господарювання, тобто функціональне самовизначення, яке пов’язане з механізмом господарювання;

-принцип господарських відносин з агентами і контрагентами ринкового середовища.

Прийняття ряду законів щодо діяльності у сфері економіки створює демократичні засади побудови діяльності будь-якого суб'єкта господарювання.

Закон України “Про підприємництво” (1991р.) визначає загальні правові, економічні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Прийнят-

71

тя цього Закону важливе тому, що він переводить господарську діяльність під правовий статус, .а значить - обмежує правове свавілля різних адміністративно-бюрократичних структур, що мало місце у попередні часи.

Цей Закон визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Закон України "Про підприємства в Україні” (1991 р.) визначає види, організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах ринкової економіки. Він створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства. Цей Закон створює правову основу виникнення і розвитку різноманітних форм господарств, можливостей використання ініціативи різних власників їх діяльності у будь-якій сфері, цим самим створюється можливість для формування розвиненої структури господарчих форм, яка відповідає вимогам ринкової економіки. Закон встановлює також інші важливі умови нормального функціонування підприємства. Вихідні умови самостійності підприємства фіксуються у статуті підприємства. Воно діє на підставі статуту та інших нормативних актів, які законодавчо регулюють його діяльність. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власниками майна за участю трудового колективу.

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності” (1992 р.), визначає основні терміни, які потрібні для оцінки ринку того чи іншого товару, конкуренції, монопольного положення виробника, монопольної ціни, монопольної більшості, монопольного утворення на ринку. Закон визначає ситуації, які кваліфікуються як зловживання монопольним положенням на ринку.

Сукупність цих законів та інших створює чинну правову основу організації господарювання, що сприяє впевненості, стабільності господарської діяльності залежно від отриманих економічних результатів.

Вихідним принципом організації діяльності суб'єкта господарювання є самостійність господарювання, яке проявляється в таких важливих її формах, як самоуправління, самофінансування, самовідповідальність.

72

4.2. Корпоративні трансакції та корпоративні права

Корпоративна трансакція пов’язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і відтворюється у формі акціонерного або пайового інтелектуального капіталу в залежності від виду корпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських товариств (товариство з обмеженою відповідальністю тощо), які передбачені Законом України “Про господарські товариства” та іншими. Вкладення інтелектуального капіталу до статутного капіталу господарських товариств в обмін на корпоративні права відноситься до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного капіталу, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу.

Корпоративні трансакції здійснюються з метою більш повного використання прав інтелектуальної власності, зміни структури управління та реструктуризації активів. Одночасно, при корпоративних трансакціях здійснюється перерозподіл виключних прав між суб’єктами, які приймають участь в трансакціях.

Корпоративні трансакції – угоди і організаційні заходи, які пов’язані зі зміною статусу і структури корпорацій (акціонерних товариств) або інших юридичних осіб, у тому числі поглинення і злиття юридичних осіб; приватизацією підприємств; перетворення приватних фірм в корпорації; створення нових фірм.

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР корпоративні права – це права власності на долю (пай) в статутному фонді (капіталі) юридичної особи, а також частини активів при її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

В перекладі з англійської термін “трансакція” (transaction) означає дію, угоду. Цей термін можна інтерпретувати як ділову операцію з корпоративними правами, тобто з правами власності на акції (паї, частини) в статутному капіталі юридичної особи з позиції колективного власника.

Корпоративні права є правами власника (фізичної чи юридичної особи) в межах кількості акцій (паїв, частини) в складі загальної сукупності прав колективного власника. Ця особливість дозволяє конкретним власникам брати участь на праві корпоративного управління, володіння, використання та розпорядження майном, грошовими ресурсами і нематеріальними активами з метою отримання прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності.

При введенні нематеріальних активів до балансу в обмін на акції (паї, частини) слід враховувати таке:

73

-відсутність виключної правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, які вносяться до необоротних активів в обмін на акції (паї, частини), що впливає на зменшення частки в статутному капіталі по відношенню до інших засновників (учасників);

-наявність конкуруючих технологій, предметів, промислових зразків та інших об'єктів інтелектуальної власності, а також конкуруючих патентів, свідоцтв, негативно впливає на підвищення вартості нематеріальних активів в активах балансу і еквівалентно в статутному капіталі товариства;

-присутність високого комерційного ризику пов'язана з низьким життєвим циклом розробки, недостатньою проробкою об'єктів інтелектуальної власності на стадії науководослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Корпоративні трансакції здійснюються під впливом змінюючихся ринкових відносин та пов'язані з корпоративною власністю. За економічною суттю, корпоративні трансакції розглядаються як відчуження об'єктів інтелектуальної власності від їх власника до того, хто формує статутний капітал. При цьому досягається одна мета - змінити структуру часток в статутному капіталі засновників (учасників), щоб досягти певного контролю над підприємством, отримуючи відповідний контрольний пакет акцій (паїв). В цьому випадку об'єктивність здійснення оцінки майнових прав набуває стратегічного значення. Чим більше завищена ціна нематеріального активу, тим більш ризикованою буде угода між засновниками (учасниками). Ось чому, вони самостійно приймають рішення щодо затвердження вартісної ціни об'єкта інтелектуальної власності, який передається згідно засновницького договору до активів в обмін на отримання корпоративних прав.

Ще більш складний процес, коли здійснюється реорганізація, реструктуризація та ліквідація господарського товариства, коли об'єктом угоди виступають нематеріальні активи, отримані юридичною (фізичною) особою в обмін на корпоративні права. За цим сценарієм нематеріальні активи розглядаються як цілісна одиниця і поділу на частини не підлягають. Обов'язково враховується їх залишкова вартість, яка відрізняється від вартості придбання в обмін на корпоративні права.

Процес корпоративні трансакції - є складним і відповідальним. Він зачіплює інтереси кожного засновника (учасника) відповідного господарського товариства.

74