інноваційна продукція – нові конкурентноздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам до інноваційної діяльності;

інноваційна структура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

3.4. Міжнародний рух капіталу та економічна інтеграція

На межі ХХ та ХХІ ст. в світовій економіці прискорились зміни в промисловості – в технології, структурі, масштабі, територіальному розміщенні та організації виробництва, а також у взаємозв’язку цих факторів.

Ключовими є інновації, що перетворилися на “промислову релігію кінця ХХ ст.”. Компанії сприймають інновації як засіб збільшення прибутків та завоювання більш широкого сегменту ринку. Уряди країн вважають їх панацеєю з точки зору прискорення економічного зростання через підвищення конкурентоспроможності країни в світі.

Глобалізація світового господарства, зростання масштабів економічної експансії транснаціонального капіталу, подальший прогрес у розвитку електронних засобів зв’язку, а також інтернаціоналізація науки обумовлюють тенденцію до міжнародної інтеграції в галузі капіталу та інноваційної діяльності.

Якщо враховувати, що капітал за своїм економічним змістом є системою виробничих відносин, то експорт капіталу означає процес поширення і розвиток ринкових відносин в країнах, де їх не було або вони не розвинені.

Формування таких відносин базується на вивозі капіталу, перш за все в підприємницькій та грошовій формі. Якщо капітал вивозиться з більш розвиненої країни до менш розвиненої, то цей процес супроводжується формуванням зріліших відносин власності, а на цій основі більш досконалих форм виробничих відносин.

Кінцевою метою вивозу капіталу є привласнення монопольно великих прибутків. Вивіз капіталу обумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку окремих країн і регіонів світового господарства.

Вивіз капіталу здійснюється в двох основних формах – підприємницькій і позиковій.

64

Вивіз підприємницького капіталу здійснюється через інвестиції в промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства, шляхом будівництва чи купівлі вже існуючих підприємств шляхом придбання їх акцій. Це призводить до створення власності за кордоном.

Позиковий капітал вивозиться у формі короткострокових і дов-

гострокових позик і кредитів. Це дає можливість отримання фіксованого доходу у вигляді відсотків, але не приводить до створення власності за кордоном.

Загальна сума капіталу, який функціонує за кордоном, складає іноземні інвестиції. З часом їх джерела поширюються за рахунок капіталізації доданої вартості, використання амортизаційних відрахувань, емісії акцій тощо.

При вивозі підприємницького капіталу інвестиції поділяються на прямі і портфельні. Прямі інвестиції сприяють здійсненню контролю над підприємством, так як інвестори отримують корпоративні права при придбанні акцій. Портфельні інвестиції дають право не на контроль, а на отримання прибутку.

Крім цього, за джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний (приватний, груповий) і наддержавний види капіталу.

В межах державного капіталу розрізняють такі форми капіталу, як кредити, гранти, допомога.

Поряд з цим, надаються маркетингові, управлінські, інжинірінгові послуги, здійснюються лізингові операції, які за змістом визначають інвестиційні можливості.

З подальшою інтернаціоналізацією технологічного способу виробництва, пов’язаною з інтернаціоналізацією єдиного поділу праці, формуванням інтернаціональної вартості, посилюється міжнародна концентрація виробництва, міжнародна кооперація і спеціалізація. У сукупності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації виробничих відносин і господарського механізму, що, в свою чергу, детермінує процес інтернаціоналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин.

Найбільш зрілої форми набули інтеграційні процеси в країнах Західної Європи, зокрема, в створенні і функціонуванні Європейського економічного товариства, чи “Спільного ринку”, а зараз – Європейського Союзу (ЄС), який був створений у 1991 р. на підставі Єдиного Європейського акту (1987 р.) та Маастрихтського договору (1991 р.), з загальною чисельністю населення понад 370 млн. чол.

У 1999 р. введена єдина валюта - євро, створено Центральний Європейський банк, який разом з центральними банками інших країн формує єдину європейську систему центральних банків. В подальшому

65

планується узгодити єдину податкову, цінову політику, тобто досягнути економічної інтеграції.

Експерти Європейської комісії підрахували, що кінцева ліквідація торгових перешкод надасть 15 країнам ЄС щорічну економію в сумі близько $330 млн.. Введення єдиної грошової валюти дозволить отримати економію понад $10 млрд. Ціни на споживчі товари, в результаті посилення конкуренції, будуть зменшуватись на 4,5-7% щорічно, темпи зростання економіки підвищаться на 4,5-7%, на 1,8-5,7 млн. збільшить кількість робочих місць. Для вирішення цих проблем формується єдиний наднаціональний бюджет у сумі більше 100 млн. євро.

З розвитком міжнаціональних науково-технічних відносин, і, зокрема, в інноваційній діяльності, виникає гостра потреба в їх регулюванні. Таке регулювання здійснюється на міжнародному, регіональному і національному рівнях.

Основною міжнародною угодою в галузі регулювання науковотехнічних зв’язків є Паризька конвенція з охорони промислової власності, яка була підписана в Парижі в 1883 році 11 країнами.

Паризька конвенція має на меті надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами і не передбачає створення міжнародного патенту, промислового зразка і товарного знаку.

В1891 році більшість країн учасниць Паризької конвенції підписали Мадридську конвенцію міжнародної реєстрації товарних знаків. У відповідності з нормами даної конвенції відбувається міжнародна реєстрація товарного знаку, яка забезпечує його охорону в усіх країнахучасницях.

В1970 році в Вашингтоні було укладено Договір про патентну кооперацію, який передбачає можливість укладання та подачі в національне відомство міжнародної заявки в тих випадках, коли переслідується бажання запатентувати винахід в декількох країнах.

Регулювання міжнародних науково-технічних зв’язків здійснюється не лише на рівні багатосторонніх домовленостей, а й міжнародних організацій. З 1974 року таку діяльність проводить Всесвітня організація інтелектуальної власності. Основними цілями ВОІВ визнала наступні: стимулювання та удосконалення охорони інтелектуальної власності в світі, надання юридичної та технічної допомоги державам, зацікавленим в удосконаленні національних законодавств, заохочення заключення міжнародних договорів, призначених для покращення охорони інтелектуальної власності та інше.

На регіональному рівні регулювання міжнародного співробітництва в сфері охорони промислової власності неабиякого значення на-

66

були Європейська регіональна патентна система та Євразійська регіональна патентна система.

Європейська патентна конвенція була підписана в 1973 році і передбачає узгодження національного права з Положеннями Конвенції про видачу європейських патентів.

Євразійська регіональна патентна система була створена в 1994 році 9 країнами Співдружності незалежних держав, за виключенням Узбекистану та Туркменістану. Головною метою Конвенції є створення міждержавної системи правової охорони винаходів на основі єдиного патенту, що діє на території держав-учасниць Конвенції.

Україна на сьогодні є членом таких договорів ВОІВ в галузі охорони промислової власності: Паризької конвенції з охорони промислової власності, Договору про патентну кооперацію, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Договору про закони щодо товарних знаків. Зараз Україна стоїть на шляху приєднання до Гаазької угоди, що значно спростить та здешевить патентування об’єктів інтелектуальної власності в цілому ряді іноземних держав.

З 1 березня 1998 року набрала чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною і державами членами ЄС.

На сьогодні в Україні діють 10 законодавчих актів, 11 підзаконних актів та понад 50 відомчих нормативно-правових актів.

Якщо враховувати, що сьогодні набуває значення нова форма капіталу – інтелектуальний капітал, то його міжнародний рух пов’язаний з міжнародною інноваційною діяльністю і комерціалізацією інтелектуальної власності. Цьому сприяє економічна інтеграція в науковій діяльності, впровадження новітніх технологій, випуск високотехнологічної та конкурентноздатної продукції, входження до світового ринку.

3.5. Економічна безпека та правове забезпечення інтелектуальної власності в Україні

Економічна безпека – це незалежність держави у формуванні і розвитку власної економічної системи. Матеріальною основою такої незалежності є власність народу на національне багатство (сукупність створених і накопичених благ, інтелектуального потенціалу суспільства, природних ресурсів тощо).

Загроза економічній безпеці – виступає зворотною стороною економічного суверенітету і означає поступове втрачання народом власності на своє національне багатство і втрату державою здатності проводити незалежну політику в інтересах народу, а також поступове пере-

67

творення країни у сировинний придаток, джерело дешевих ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних тощо).

У відповідності зі структурою економічної системи, основними напрямами досягнення економічної безпеки є незалежність у формуванні і розвитку виробничих сил, техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування), перш за все, в менеджменті і маркетинговій діяльності, відносин власності і управління нею, господарського механізму.

Незалежність у формуванні і розвитку виробничих сил і технікоекономічних відносин в їх єдності означає незалежність держави в розвитку власного технологічного засобу виробництва.

Кожен з основних напрямків економічної незалежності має декілька більш конкретних форм свого розвитку.

Оскільки сучасна система виробничих сил складається з засобів і предметів праці, працівників, науки, використовуваних сил природи, інформації, форм і методів виробництва, то в її межах конкретними формами економічної безпеки держави є:

1)технічна і технологічна незалежність;

2)сировинна незалежність;

3)кадрова незалежність;

4)наукова незалежність;

5)незалежність в опануванні і використанні ядерної, сонячної та інших видів енергії, які є силами природи, - енергетична незалежність;

6)інформаційна незалежність;

7)незалежність відносно впровадження власних форм і методів організації виробництва – організаційно-виробнича незалежність.

Інформаційна незалежність є спроможність держави на основі сучасних інформаційних технологій (суперкомп’ютерів, нових систем зв’язку) забезпечити організаціям, кожній людині отримання будь-якої інформації, накопиченої людством. Держава, яка значно відстає в створенні сучасних технологій, перетворюється в інформаційну колонію розвиненіших держав.

Ще більшою залежність держави стає, якщо вона не розвиває інтелектуальну сферу, до якої входить наукова, науково-технічна та інша інноваційна діяльність.

68

Наукова незалежність держави враховує здатність народу, насамперед інтелігенції, опановувати нові знання, технічні новації, впроваджувати наукові відкриття у виробництво, і полягає в досягненні національною наукою передових позицій у пріоритетних галузях світової науки і здатність утримувати їх, а також в наявності висококваліфікованих вчених і спеціалістів.

Так, в кінці 80-х – початку 90-х років ХХ ст. по ряду кількісних показників (чисельності кандидатів і докторів наук, наукових закладів, обсягів витрат на розвиток науки) Україна входила в першу десятку країн світу. За 1991-1999 рр. в Україні більш, ніж удвоє скоротилась сіть проектних і науково-дослідних установ, на 50 % - чисельність наукових працівників (більше 6000 українських вчених виїхати за кордон), частка бюджетних асигнувань на науку скоротилась з 3 % ВВП у 1990 р. до 0,4 % у 1999 р. Все це ослаблює економічну безпеку країни, її економічну незалежність.

В сфері інтелектуальної діяльності питання національної економічної безпеки набувають сьогодні великого значення. В Україні створюються відповідні перепони на шляху відтоку новітніх технологій, нових наукових розробок, винаходів, які є власністю держави і конкурують на світовому ринку інтелектуальної власності.

З цією метою в Україні розробляються і приймаються законодавчі акти, які сприяють створенню державної системи охорони результатів інноваційних процесів.

Так, Колегією Міністерства освіти і науки України 22.12.2000 р. схвалено проект “Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 роки”. В ньому відмічається, що ефективне функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності є запорукою економічного розвитку країни, входження України до світового співтовариства, забезпечення соціальноекономічних, організаційних і правових умов для ефективного використання інтелектуальних ресурсів нації. Програма передбачає удосконалення нормативно-правової бази з метою гармонізації національного законодавства відповідно до норм міжнародних договорів, внесення змін до чинних нормативно-правових актів, обумовлених набутим досвідом їх практичного застосування, розробку нових нормативно-правових актів тощо.

В цьому аспекті прийнято:

-Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” (5.04.2001 р.

№ 2362-ІІІ);

-Указ Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” (27.04.2001 р. № 285/2001);

69

-Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм (із змінами, внесеними Законом України № 2122-ІІІ (2122-14) від 07.12.2000 р.) (23.03.2000 р. № 1587-ІІІ);

-Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності” (21.12.2000 р. № 2188-ІІІ) тощо.

Вчервні 2002 р. Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням затвердив Концепцію розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, розроблену на виконання Указу Президента України від 27.04.2001 р. № 285/2001 “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”.

Концепція розроблена з урахуванням положень Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами і Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та практики застосування норм чинного законодавства.

В Концепції визначені мета, основні завдання та шляхи їх реалізації щодо вирішення низки проблем пов’язаних з невідповідністю деяких норм чинного законодавства нормам міжнародного права, забезпечення ефективного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності та створення цивілізованого ринку цих об’єктів.

Концепція охоплює широке коло питань, тому її реалізація потребує запровадження низки організаційно-правових заходів.

Для здійснення цілеспрямованих, системних та скоординованих дій з боку органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій розроблено і затверджено заходи щодо реалізації Концепції розвитку національної системи охорони інтелектуальної власності на 2002-2005 роки.

Все це сприятиме економічній безпеці держави в сфері інтелектуальної власності.

70