Цей стандарт є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна і майнових прав суб'єктами оціночної діяльності.

Дія стандарту поширюється на об'єкти оцінки в нематеріальній формі, тобто "... об'єкти, які існують у матеріальній формі, але дають можливість одержувати певну економічну вигоду". А це є не що інше, як нематеріальні активи, до розряду яких відносяться права на об'єкти права інтелектуальної власності. На цій підставі права на об'єкти права інтелектуальної власності підпадають під дію цього стандарту.

Стандарт не дає якого-небудь "пропису", за яким можна було б розрахувати вартість прав інтелектуальної власності. Однак він встановлює термінологію, базу оцінки, дає визначення методичних підходів до оцінки і методів оцінки, висуває основні вимоги до складання звіту про оцінку і підготовку висновку про вартість об'єкта оцінки.

У той же час, цей Стандарт не враховує специфіки прав на об'єкти права інтелектуальної власності як об'єкта оцінки. Тому зараз ведеться робота зі створення спеціального стандарту з оцінки прав інтелектуальної власності.

9.1.3. Міжнародні стандарти оцінки

Міжнародний комітет зі стандартів оцінки майна (МКСОМ або

TIAVSC - The International Assets Valuation Standards Committee), ство-

рений у 1981 р., розробив Міжнародні стандарти оцінки майна (МСО), які набули чинності 24 березня 1994 року. Ці стандарти являють собою узагальнення досвіду застосування національних стандартів спеціалізованої практичної діяльності ряду розвинених країн (Кодексів етики оцінювача) і містять конкретні рекомендації відносно процедур і методичних підходів до оцінки майна, у тому числі й інтелектуальної власності.

Стандарт МСО-1 встановлює загальні принципи оцінки ринкової вартості (Market Value) об'єктів власності як розрахункового розміру грошової суми, за яку об'єкт оцінки може бути реалізований на дату його оцінки добровільним продавцем добровільному покупцеві. Підкреслюється, що ринкова вартість оцінюваного об'єкта (майна, активів, інтелектуальної власності) визначається як найбільш імовірна його ціна, тобто для її розрахунку мають використовуватися відомі принципи оптимізації, що включають граничні (як максимальні, так і мінімальні) розрахункові розміри ціни об'єкта. При цьому розмір ринкової вартості значною мірою залежить від строку корисного використання оцінюваного об'єкта: більший строк сприятиме одержанню більшого розрахункового розміру ринкової вартості.

Стандарт МСО-2 присвячений "базам оцінки, відмінним від ринкової вартості". Він містить інформацію про інші види вартості оцінюваних об'єктів: споживчу, інвестиційну, страхову, оподатковувану,

370

залишкову, утилізаційну, ліквідаційну, спеціальну, а також види вартості, що використовуються у бухгалтерському обліку, - справедливу, амортизаційну, переоцінену, перспективну віддачі, чистої реалізації і ефективної вартості. У вітчизняній же практиці для оцінки майна і, насамперед інтелектуальної власності, як правило, використовуються: інвентарна (балансова) і ринкова вартості. При цьому:

-споживчою є вартість, яку конкретна власність має для конкретного користувача при конкретному використанні, і, отже, відноситься до неринкової сфери;

-інвестиційною є вартість власності для конкретного інвестора або групи інвесторів при певних цілях інвестування;

-страховою є вартість власності, обумовлена положеннями страхового контракту або полісу;

-оподатковуваною є вартість, яка розраховується на базі визначень, що містяться у нормативних документах, які відносяться до оподатковування власності;

-утилізаційною є вартість власності (за винятком земельної ділянки), розглянута не при існуючому використанні, а як сукупність матеріалів, що містяться в ній, без додаткового ремонту і адаптації;

-ліквідаційною є грошова сума, що реально може бути отримана від продажу власності у терміни, занадто короткі для проведення адекватного маркетингу відповідно до визначення ринкової вартості;

-спеціальною є додаткова вартість, що може мати сенс скоріше для певного власника або користувача або майбутнього власника або користувача, ніж для ринку в цілому; тобто вона застосовується до покупця, який має особливий інтерес;

-справедливою є грошова сума, за яку може бути продане майно (або списана заборгованість) у результаті комерційної угоди між компетентними добровільними сторонами;

-амортизаційною є вартість придбання майна або інша величина, що замінює вартість придбання, наприклад, переоцінена вартість, за виключенням розрахункової залишкової вартості майна;

-переоціненою є вартість власності, виробничих засобів і устаткування, встановлена в результаті оцінки, як правило, проведеної кваліфікованим оцінювачем;

-вартістю перспективної віддачі є величина, яку очікується одержати від майбутнього використання майна, включаючи залишкову вартість реалізації;

371

-вартістю чистої реалізації є розрахункова ціна продажу майна, за нормального стану справ у бізнесі, за виключенням витрат на продаж і оформлення;

-ефективною є вартість майна, з точки зору його дійсного власника, рівна більшій із двох величин: споживчої вартості майна для даного власника і вартості реалізації майна.

Стандарт МСО-3 присвячений рекомендаціям з оцінки вартості задля фінансової звітності і пов'язаній з ними документації. Цей стандарт уводить поняття "чистої балансової вартості основних (довгострокових) активів підприємства", яка прирівнюється до чистої переоціненої вартості. При цьому основним видом вартості є вартість діючого підприємства (вартість бізнесу), що містить як оцінку підприємства в цілому, так і його окремих складових частин без урахування можливості їхньої реалізації на ринку і являє собою балансову вартість всіх матеріальних і нематеріальних активів підприємства за виключенням всіх пасивів.

Раціональною підставою для виділення серед всіх оцінюваних активів за фактом їхнього використання (робочих активів) є те, що підприємство не займається продажем майна, необхідного для його нормального функціонування, і зберігає свій виробничий потенціал. Відповідно до даного стандарту під час проведення оцінки вартості майна з метою фінансової звітності оцінювач повинен оцінювати активи, базуючись на їхньому фактичному використанні, тобто визначити, чи є вони працюючими, надлишковими або інвестиційними і навести відповідну аргументацію.

Стандарт МСО-4 установлює загальні принципи оцінки позикового забезпечення, застави і забезпечення боргових зобов'язань. Згідно із положеннями цього стандарту оцінювач може проводити оцінку майна на замовлення кредитних установ та інших організацій, які займаються фінансуванням на підставі забезпечення певним майном. Тут, насамперед, використовують ринкову вартість. Проте, у деяких випадках за основу може бути взята ліквідаційна вартість або інші види вартості, з огляду на існуючі обставини, правову ситуацію і вимоги замовника. Цей стандарт слід розглядати як доповнення до стандарту МСО-1.

Ці стандарти періодично переглядаються і доповнюються. Хоча вони не є обов'язковими для України, проте, вміщені у них норми і особливо коментарі [95] за відсутності вітчизняної нормативно-правової бази можуть бути корисними при оцінці, якщо вони не суперечать Закону [67].

9.1.4.Європейські стандарти оцінки

Улистопаді 2000-го року Європейська група професійних асо-

ціацій оцінювачів – TEGOVA (The European Group of Valuer's

372

Associations) – опублікувала нові стандарти оцінки [98],які доповнені методичними рекомендаціями. Одну з них, а саме методичну рекомендацію під номером 8 (далі – МР 8), присвячено оцінці нематеріальних активів (НМА), у тому числі НМА,, що не включаються до балансу компанії. Більше того, у МР 8 знайшла відбиток нова парадигма оцінки бізнесу, заснована на теорії інтелектуального капіталу. Про це достатньо переконливо свідчить склад НМА, що підлягають оцінці. Згідно із МР 8 всі НМА, що підлягають оцінці, включно із НМА, які не обліковуються на балансі, діляться на три категорії:

1.Гудвіл бізнесу (структурний капітал);

2.Персональний гудвіл (людський капітал);

3.Ідентифіковувані нематеріальні активи (об'єкти права інтелектуальної власності).

Гудвіл бізнесу є невіддільним від компанії і може бути врахований на балансі після її продажу. Персональний гудвіл, як правило, по- в'язаний із особистістю керівника компанії, не передається при її продажу і тому не враховується при розрахунку її вартості за винятком випадків, коли при зміні власника компанії керувати нею продовжує та сама особа.

Ідентифіковувані НМА можуть оцінюватися в індивідуальному порядку, якщо для них можна визначити кінцевий термін служби і якщо за цей період вони забезпечують бізнесу вигоди, що піддаються вимірюванню. Зазвичай ця категорія включає права на об'єкти інтелектуальної власності та інші аналогічні активи, у тому числі ноу-хау, інформаційні ресурси [81].

Ноу-хау одночасно відносять і до людського капіталу, і до структурного. Людський капітал не може бути власністю компанії. У цьому полягає його принципова відмінність від майнових прав, що виникають зокрема із зобов'язань працівників компанії. У той же час людський капітал відіграє чи не провідну роль у формуванні вартості компанії. Майнові права, як правило, можуть бути включені до складу НМА. У тому числі при кваліфікованій юридичній практиці на майно компанії можуть бути перетворені контракти із найціннішими працівниками.

Перераховані вище особливості МР 8 дають підстави стверджувати, що дані рекомендації розроблені на основі теорії інтелектуального капіталу або, як мінімум, із урахуванням цієї теорії. Однак МР 8 не містить ніяких рекомендацій стосовно здійснення вимірів або розрахунків відмінних від стандартних оціночних процедур. Тим не менше, рекомендації допускають, що за необхідності і належних підстав можуть бути застосовані методи розрахунків, відмінні від прийнятих у стандарті. Отже, Європейські стандарти оцінки хоча й не надають конкретних інструментів для визначення числових значень вартості прав інтелектуа-

373