Цибульов П.М., Бутнік-Сіверський О.Б., Економіка інтелектуальної власності: Підручник. - К.: ДІІВ, 2008.- 408 с.

Рецензенти:

Паламарчук В.О., д.е.н., професор кафедри економіки та управління Славістичного університету.

Калилич Г.І., д.е.н., професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Підручник призначений для абітурієнтів, що навчаються за спеціальністю специфічних категорій 7(8).000002 «Інтелектуальна власність», а також для широкого кола фахівців, яких цікавлять питання з економіки, обліку, фінансів та оцінки в сфері інтелектуальної власності. Цей підручник може бути корисним для підготовки професійних оцінювачів за спеціалізацією «оцінка прав на об’єкти інтелектуальної власності». Підрозділи частини першої 6, 7, 8, 9 та 11 підготовлені у співавторстві з мол.н.с. Борко Ю.Л.

Розглянуто і затверджено Вченою радою Державного інституту інтелектуальної власності, протокол №5 від 12 травня 2008 р.

©Цибульов П.М., Бутнік-Сіверський О.Б., 2008

©Державний інститут інтелектуальної власності, 2008

2

4

8.Операції з нематеріальними активами в системі бухгалтерського обліку з урахуванням національних

10.4.Операції придбання нематеріальних активів, створених на підприємстві своїми силами та з

залученням сторонніх виконавців на договірній основі.. 235

10.5.Операції придбання нематеріальних активів, що не

6.ОЦІНКА ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ, НЕВІДОКРЕМЛЮВАНІ ВІД ПІДПРИЄМСТВА АБО

8

Вступ

В книзі зроблена спроба узагальнити, обґрунтувати нові позиції та розкрити зміст нової дисципліни, яка набула назву “Економіка інтелектуальної власності”.

Економіка інтелектуальної власності або Інтелектуальна економіка (Creative Economy) - це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізм взаємодії суб’єктів економічної діяльності, пов’язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод та оцінки прав інтелектуальної власності.

При викладанні матеріалу авторами враховувалась сучасна позиція провідних вчених і спеціалістів з економіки, фінансів, бухгалтерського обліку, оцінки і права в сфері інтелектуальної власності. Авторами також обґрунтовувалась і викладалась особиста думка по цьому напряму наукової діяльності. Нажаль по деяким питанням ще не має однозначної позиції, підходів, викладення термінів. Але це не може зупинити економічний поступ до нових теоретичних узагальнень і прикладом цьому є цей підручник.

В системі Вищої школи це перше навчальне видання, в якому в стислій формі розкривається теорія і методологія, специфіка і особливості економіки інтелектуальної власності, як єдина цілісна система.

Ця книга складається з двох частин. Частина І «Основи економіки інтелектуальної власності» написана Бутніком-Сіверським О.Б. Частина ІІ «Оцінка інтелектуальної власності» – Цибульовим П.М. Розділи 6-9 та 11 частини І написані у співавторстві з м.н.с. Борко Ю.Л.

Досвід викладання цього курсу в Державному інституті інтелектуальної власності і права дає авторам підставу на сподівання, що цей підручник буде корисним не лише в студентський аудиторії, а і за її межами для численного читача, якого цікавлять сучасні проблеми з економіки права інтелектуальної власності.

9

Частина I.

Основи економіки інтелектуальної власності

1. ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ З ПОЗИЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ, ЇЇ СКЛАДОВІ ТА ОСОБЛИВОСТІ

1.1. Предмет економіки інтелектуальної власності та його відмінність від предмета економічної теорії

Економіка – це наука про дію економічних законів, про те, суспільство використовує певні, обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів та розподілу їх серед різних груп населення. Вона вивчає теоретичні основи і практичні форми функціонування ринкового механізму господарювання, вирішує питання щодо економічного витрачання ресурсів, зниження витрат виробництва, використання і впровадження високопродуктивної техніки, технології , результатів інтелектуальної праці на основі побудови економічних, соціальних і трудових відносин.

Поняття “економіка” походить від грецької oiconomia (oikos ("ойкос") – дом. господарство, nomos ("номос") – вчення, закон. Тому економічна наука в її первісному значенні – це наука про домашнє господарство чи про управління домашнім господарством. Пізніше виникла потреба ширшого трактування поняття “економіка”. В 1615 році французький вчений А.Монкретьєн вводить поняття “політична економія” (від грецької politicos "політейа" –державний, суспільний устрій та вже відомого oiconomia), що означає “мистецтво державного управління господарством”. Аналогічне по широті змісту набуває поняття “економіка”. Таке широке трактування цього поняття обумовлюється зростаючою роллю держави в процесі первісного накопичення капіталу і розвитку зовнішньої торгівлі. У 1890 році, після появи праці англійського економіста А.Маршалла “Економікс”, замість поняття “політична економія” став використовуватись термін “економікс”. В подальшому “економікс” стає теорією соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій, з однієї сторони, здійснюється її саморегуляція на основі економічної свободи її учасників, а з іншої – обмежене регулювання за допомогою держави (як організатора господарського життя суспільства).

Зпозиції же економічної теорії заслуговує на увагу визначення

їїпредмета англійським економістом Дж. Роббінсом: “Економіка – це наука, яка вивчає поведінку людей з точки зору відношення між його цілями і обмеженими способами, які допускають альтернативне використання”.

10

З позиції політичної економії матеріальні блага люди створюють не поодинці, а разом. Людина живе і працює в суспільстві (соціум – сфера діяльності людей). Основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво, яке має колективний, суспільний характер. В процесі праці чи впливу людей на предмети і сили природи вони вступають між собою у відповідні зв'язки і відносини з приводу кооперації, спеціалізації виробництва тощо. Люди не тільки виготовляють продукти праці, а й обмінюють і споживають їх. Відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг в політичній економії називають виробничими відносинами.

Виробничі відносини становлять базис суспільства і є предметом вивчення політичної економії. Зауважимо, що у кожному способі виробництва є дві сторони – продуктивні сили (сукупність засобів виробництва і люди, що приводять їх у дію) і виробничі відносини (сукупність економічних відносин, які виникають між людьми незалежно від їхньої свідомості та волі у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ). Виробничі відносини взаємодіють не лише з продуктивними силами. Сукупність виробничих відносин є базисом, який визначає надбудову суспільства, яка виступає у вигляді політичних, правових, ідеологічних, сімейних та інших суспільних відносин та відповідних їм інститутів.

Розмежування між економічною теорією і політичної економією почалось ще з праць англійського економіста У.Джевонса, в яких він стверджував, що сферою вивчення економіки є чиста теорія, метою якої є обґрунтування універсальних закономірностей. Ось чому він відмовився від поняття "політична економія" і замінив його терміном "економікс". Підставою для такого висновку стала основна ідея неокласичної школи і, зокрема, маржиналістської теорії, про те, що рівновага економічної системи може бути досягнута лише на підставі взаємодії попиту та пропозиції без участі держави.

Таким чином, в залежності від осмислення ролі держави в економіці полягає перша відмінність політичної економії від економічної теорії, відтвореної в "економіксі".

З точки зору методології, в "економіксі" переважає кількісний підхід (в політичній економії – якісний і сутнісний аналіз в сполученні з кількісними характеристиками), функціональний аналіз (замість причин- но-наслідкового), суб'єктивно-ідеалістичне спрямування (замість формаційного, у тому числі класового, в сполученні з цивілізаційним).

Головна відмінність політичної економії від "економікс" визначається тим, що політична економія, а тому, в значній мірі, і сучасна економічна наука більше уваги приділяє з'ясуванню сутності економічних законів, в той час, як "економікс" деякі найбільш фундаментальні понят-

11

тя економічної науки розглядає на рівні поверхових, зовнішніх взаємоз- в'язків.

Так, в центрі логічної системи "економікс" знаходиться категорія ціни, яка визначається не витратами праці, а корисністю речі (що, у свою чергу, визначається оцінкою споживачем корисності товару чи послуг, точніше, корисністю останнього примірника, який задовольняє найменш значуще споживання) та співвідношенням попиту і пропозиції. В політичній економії в центрі логічної системи – категорія вартості (цінності), яка визначається витратами суспільно потрібної праці і лежить в основі ціни товару.

Окрім цього, слід визначити дві важливі особливості економічних відносин:

-Перша складається з того, що економічні відносини, в першу чергу виробничі, відтворюються незалежно від волі і свідомості людей, тобто є об'єктивними. У вченні А.Сміта ця властивість виробничих відносин отримала назву "невидимої руки".

-Другою особливістю економічних відносин є, перш за все, відношення до власності, і те, що вони проявляються як інтереси, і в цьому аспекті вони суб'єктивні. Більше того, вони можуть бути корисні лише завдяки свідомій діяльності, до того ж, і дослідник не може у певною мірі не переносити своєї соціально-економічної позиції на наукові висновки і узагальнення, на факти реальної дійсності.

Сьогодні економічна теорія – це по суті політична економія,

але в світлі нових економічних вимог, з іншою економічною доктриною. Предметом її вивчення є також виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису.

Отже, економічна теорія вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну і споживання в умовах ринкової економіки. Вона є методологічним фундаментом комплексу економічних наук:

-галузевих (економіка промисловості, транспорту, будівництва, сільського господарства);

-функціональних (фінанси, кредит, маркетинг);

-міжгалузевих (економічна географія, демографія, статистика, теорія управління і регулювання).

Економіка інтелектуальної власності, або Інтелектуальна економіка (Creative Economy) – це галузь знань, яка вивчає теорію і прак-

12

тику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом.

Вона є функціональною складовою економічних наук і спирається на фундаментальні положення, які вже відомі економічній теорії.

Сучасна ринкова інтелектуальна економіка – це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється під впливом власних зусиль, які спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Бізнес – це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та відповідну відповідальність за результати цих рішень. Бізнес – це ризик. Одночасно, він передбачає залучення власного капіталу або опосередницьку участь у такій діяльності шляхом вкладення в діло власного капіталу на умовах корпоративного права.

Підприємницька діяльність, або бізнес зростання інтелектуального капіталу – це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. До інтелектуального капіталу відносять продукт розумової, інтелектуальної праці, продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал – це знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

1.2. Зміст та структура виробничих сил та виробничих відносин. Економічна система.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ в кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

1)праця людини;

2)предмети праці;

3)засоби праці.

13

Праця людини – це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою і одночасно змінюють власну природу.

Предмети праці – це речі природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

1)дані самою природою (риба, дерево);

2)ті, що підлягають наступній обробці (руда). Їх називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці – це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.

Виробничі сили – це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

1)людина (головна виробнича сила);

2)засоби праці;

3)предмети праці (засоби виробництва);

4)сили природи, які використовуються людьми;

5)форми і методи організації виробництва (система Тейлора, система Мейо, автономні бригади, участь в управлінні);

6)наука;

7)інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої – до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, в складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціальноекономічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини – це суспільна форма розвитку виробничих сил в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили. пред-

14

метів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей в процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами,

є:

1)виробничі сили;

2)техніко-економічні відносини;

3)організаційно-економічні відносини;

4)виробничі відносини, чи відношення до власності;

5)господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

1.3. Сутність та критерії економічного прогресу, його рушійні сили

Економічний прогрес – це поступовий розвиток всієї економічної системи, кожного її елемента.

Відрізняють два типи економічного розвитку – екстенсивний та інтенсивний.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів виробничих сил, перш за все – факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва.

Основними факторами екстенсивного типу є:

1)зростання обсягів інвестицій при збереженні досягнутого рівня технології;

2)збільшення чисельності працівників;

3)зростання обсягів оборотних активів.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного удосконален-

15

ня всієї системи виробничих сил. Основою інтенсифікації є науковотехнічний прогрес.

Основними факторами інтенсивного типу є:

1)впровадження нової техніки, технології на базі передових досягнень науково-технічного прогресу;

2)підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників;

3)збільшення використання основних фондів і оборотних активів;

4)впровадження прогресивних форм організації виробництва і праці;

5)збільшення підприємницьких здібностей;

6)випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація господарської діяльності.

Досягнення в процесі економічного розвитку виступають критеріями соціально-економічного прогресу:

-розвиток виробничих сил;

-технічна побудова виробництва;

-розвиток людини.

Рушійними силами прогресу є:

-змагання між людьми в процесі їх спільної праці;

-кооперація праці;

-виробничі відносини чи відносини власності;

-техніко-економічні відносини;

-протиріччя господарського механізму.

1.4.Сутність, структура та механізм ринку. Ринкова економіка

Сутність сучасного ринку визначається як сукупність економічних відносин між домашніми господарствами, різними типами фірм і організацій, перш за все крупними компаніями, і державою, включно з наднаціональними органами, з приводу купівлі-продажу товарів і послуг в сфері обігу, а також механізм реалізації таких відносин у відповідності з законами товарного виробництва і грошового обігу.

16

Формула ринку: Т, ц → Г → Тн, цн, де: Т – товар;

ц – ціна товару

Г – гроші;

Тн – товар новий; цн – ціна нова.

Ринкова економіка – це система товарно-грошових виробничих відносин і ринкових механізмів їх реалізації.

Ринкова економіка спирається на принципи:

-свободи діяльності (економічної, господарської, підприємницької), особи, сім'ї, соціальної групи;

-вільного ціноутворення (ціна формується в результаті попиту і пропозиції; ринкові ціни об'єктивні, тому є вимірювачами грошової вартості продукції);

-пріоритету споживача (споживач виступає основним замовником або покупцем на ринку товарів, послуг, робіт);

-відкритості економіки (економіка не має меж щодо спілкування продавців і покупців на різних ринках за їх видами);

-договірних (контрактних) відносин (розвиток горизонтальних зв'язків, тобто створення різних організаційно-правових форм господарювання, взаємовідносин);

-державного регулювання ринку та ринкових відносин (податкове, фінансово-кредитне, трудове законодавство, цінове обмеження, антимонопольні заходи).

Вимоги до функціонування ринку:

-реалізація різноманітних форм власності та їх рівноправність;

-створення ринкової інфраструктури;

-вільна конкуренція – основна регулююча та контролююча сила у ринковій економіці.

Удосконаленим ринком вважається такий, на якому встановлюється одна і та ж ціна на один і той же продукт в один і той же час.

Умови функціонування ринку:

1.Розподіл праці і спеціалізація.

2.Достатня місткість ринку (платоспроможний попит).

17

3.Здатність цін динамічно змінюватись під впливом попиту і пропозиції.

4.Вільний обмін товарами і послугами.

5.Конкуренція товаровиробника, боротьба за покупця.

6.Розвинута кредитно-грошова система.

Функції ринку:

-регулююча (регулює виробництво товарів та послуг);

-контролююча (визначає суспільну значимість виробленого продукту та витрат праці на його виготовлення);

-розподільна (встановлює необхідні відновлювальні пропорції, забезпечує збалансованість економіки);

-стимулююча (стимулює зниження індивідуальних витрат праці, підвищення продуктивності праці, використання нової техніки);

-інформаційна (інформує про стан господарського життя).

Структура ринку - це сукупність окремих ринків в межах національної економіки, чи внутрішнього ринку, а також в межах світового господарства та його окремих регіонів, їх взаємозв'язок та взаємодія між ними.

Ринок інтелектуальної власності – це ринок інтелектуальних продуктів у вигляді патентів, ліцензій, "ноу-хау" та інших видів інтелектуальної власності. З розвитком ринкових відносин поширюється перелік результатів інтелектуальної власності, а також формується новий, суто економічно-фінансовий підхід до цього виду продукту, який в умовах товарно-грошових відносин набуває ознаки товару або капіталу.

У вигляді ринкових відносин ринок пронизує всі клітини економічного організму.

Відмічають такі види ринків:

-за територіальним принципом: місцевий, національний (внутрішній) ринки; світовий (зовнішній) ринок;

-за укрупненими позиціями: ринок факторів виробництва; ринок товарів і послуг;

-за більш, детальною структурою ринку:

1)ринок споживчих товарів, послуг, приміщень, будинків і споруд невиробничого призначення;

18

2)ринок засобів виробництва і виробничих видів діяльності;

3)ринок грошей, валюти, цінних паперів;

4)ринок праці, робочої сили, робочих місць;

5)ринок інформації, інтелектуального продукту, інновацій, "ноу-хау", сучасних технологій;

-в залежності від ринкового середовища: ринок чистої конкуренції й олігополістичний ринок.

Функціонування ринкової системи здійснюється із застосуванням механізму, як писав А. Сміт, "невидимої руки". Теорія "невидимої руки" дозволяє зрозуміти, як у процесі балансування окремих ланок ринкового механізму вирішуються питання щодо кількості виробництва продукції, номенклатури товарів; складу факторів виробництва, динаміка яких розвивається відповідно до закону попиту, пропозицій та закономірностей ринкового ціноутворення, що випливають з нього; як збалансованість ринкової системи забезпечує досягнення народногосподарського оптимуму і яким чином наслідки можуть викликати стан дисбалансу.

При всій різноманітності та багатогранності ринків дія окремих із них взаємозв'язана і узгоджена з іншими. Оптимальне функціонування ринкової системи передбачає органічну цілісність і взаємозв'язок усіх її складових елементів. Кожному аспекту відповідають певні характеристики, закони розвитку, специфіка взаємодії і взаємовпливу.

Слід також враховувати й те, що на ринку можливо зустріти єдиного виробника, який панує на ринку, а також тисячі фірм, кожна з яких поставляє на ринок незначну частку продукції. Між цими крайностями розміщується безліч різноманітних ринкових структур. Економісти виділяють чотири види ринкових ситуацій:

1)чисту конкуренцію,

2)чисту монополію,

3)монополістичну конкуренцію

4)олігополію.

Ці чотири моделі ринку відрізняються між собою кількістю фірм у галузі незалежно від того, є продукція стандартизованою чи диференційованою, і наскільки легко або важко новим фірмам увійти в галузь.

19