-мета, з якою проводиться оцінка;

-вид вартості майна, що підлягає визначенню;

-дата оцінки;

-строк виконання робіт із оцінки майна;

-розмір і порядок оплати робіт;

-права та обов'язки сторін договору;

-умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

-відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

-порядок вирішення суперечок, які можуть виникнути під час проведення оцінки і приймання замовником її результатів.

Законодавством або за згодою сторін договору в ньому можуть бути передбачені інші важливі умови.

Розмір і порядок оплати робіт із оцінки майна визначаються за домовленістю сторін або у випадках відбору суб'єкта оціночної діяльності на конкурсних основах - за результатами конкурсу. Не допускається встановлення в договорі розміру оплати робіт як частки вартості майна, що підлягає оцінці. Права, обов'язки і відповідальність оцінювача (су- б'єкта оціночної діяльності), який проводить експертизу на підставі рішення (постанови) суду, визначаються законодавством України про судову експертизу і Законом [67].

9.4. Етапи проведення оцінки

9.4.1.Установлення якісних і кількісних характеристик об'єкта оцінки

Після укладення із замовником договору про оцінку оцінювач на першому етапі здійснює збір і обробку:

-правовстановлюючих документів, відомостей про обтяження об'єкта оцінки правами інших осіб;

-даних бухгалтерського обліку і звітності, що відносяться до об'єкта оцінки;

-інформації про технічні та експлуатаційні характеристики об'єкта оцінки;

379

-інформації, необхідної для встановлення кількісних і якісних характеристик об'єкта оцінки з метою визначення його вартості, а також іншої інформації, пов'язаної із об'єктом оцінки.

На цьому етапі здійснюється ідентифікація об'єкта оцінки і по- в'язаних із ним прав, аналіз можливих обмежень і застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки і використання результатів.

Оскільки об'єктом оцінки є не власне результат інтелектуальної діяльності, а право на цей результат, наприклад, на винахід, то в першу чергу варто з'ясувати, чи існує це право.

Під час експертизи ОІВ необхідно переконатися в наявності матеріальних носіїв ОІВ, що є об'єктом обліку. У якості таких можуть бути надані письмові і(або) зображувальні описи, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, накопичувачі на жорстких дисках ЕОМ, аудио- і відеокасети, CD-ROM та інші носії ОІВ.

При експертизі охоронних документів необхідно впевниться в наявності документів, що підтверджують правомірне володіння майновими правами. Перелік таких документів становлять: охоронні документи (патенти, свідоцтва), ліцензійні договори (патентні і безпатентні ліцензії) і угоди, договори поступки прав і передачі прав до статутних капіталів підприємств, договори замовлення (фінансування) на створення ОІВ сторонніми організаціями, замовлення на створення ОІВ на підприємстві в порядку службового завдання, контракти або авторські ліцензійні договори між підприємством і розробниками ОІВ, рішення органів державної влади щодо ОІВ при реорганізації, банкрутстві, приватизації підприємств. На підприємстві, що використовує ОІВ як нематеріальні активи, повинен бути акт про передачу їх в експлуатацію і постановку на бухгалтерський облік.

Відповідальним етапом аналізу є ідентифікування прав на ОІВ.

Ідентифікацію прав на винахід і корисну модель можна здійснювати в такій послідовності:

-ідентифікація власника;

-ідентифікація території дії;

-ідентифікація терміну дії;

-ідентифікація сфери технічної винятковості.

Сфера технічної винятковості визначається формулою винаходу або корисної моделі. Пояснення формули відбувається в межах опису винаходу (корисної моделі) і відповідних креслень.

380

Ідентифікацію прав на промисловий зразок і торговельну марку доцільно проводити в тій же послідовності, але із урахуванням особливостей охорони цих об'єктів. Для промислового зразка обсяг правової охорони визначається сукупністю істотних ознак, зображених на фотографіях виробу (його макету, малюнку). Пояснення ознак здійснюється в межах опису.

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображеннями та переліками товарів і послуг. Наприклад, власник свідоцтва України на торговельну марку із пріоритетом від 01.01.95 р. бажає надати свої виключні права на неї як внесок до статутного капіталу спільного підприємства. Інші учасники повинні взяти до уваги, що дані права діють лише на території України і не є дійсними на території інших держав, а термін дії свідоцтва становить 10 років від дати подачі заявки до Укрпатенту, тобто воно є чинним до 01.01.2006 р. і може бути пролонговане за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років.

Що стосується винаходів, те максимальний термін їхньої правової охорони становить 20 років із дати подачі заявки і не може бути більше продовжений, що обмежує реалізацію виключних прав на такі об'єкти у часі. Причому, дія патенту припиняється у випадку несплати у встановлений термін річного збору за підтримку його дії. Незнання цієї правової норми може призвести до того, що ліцензіат, який уклав із власником патенту ліцензійний договір, буде виплачувати ліцензійні платежі особі, яка вже втратила свої повноваження. Як показує практика більшість непорозумінь і помилок відбувається через неуважне ставлення до охоронного документу. Часто мають місце випадки, коли власником прав є неправомочний суб'єкт.

Відповідно до чинного національного і міжнародного законодавства, права на об'єкти інтелектуальної власності можуть бути в цілому або частково передані на підставі договору.

Ідентифікацію прав у такому випадку можна здійснювати у встановленому порядку. Часткова передача прав накладає на сторони договору додаткові обмеження, які необхідно враховувати при проведенні ідентифікації.

Оцінювач повинен пам'ятати, що незареєстровані офіційно ліцензійні договори визнаються недійсними. Він повинен також пам'ятати, що при внесенні ОІВ у якості внеску до статутного капіталу разом із установчим договором одночасно має бути укладений ліцензійний договір на передачу прав.

Слід також мати на увазі, що в ряді випадків, передбачених Законом, не допускається проведення оцінки прав на об'єкти права інтелектуальної власності оціночної діяльності [67].

381

На підставі попереднього аналізу ситуації оцінювач зобов'язаний повідомити про стосунки із зацікавленими сторонами, що мали або мають місце , а також про причетність до угод із оцінюваною власністю.

У випадку, якщо на підставі аналізу ситуації оцінювач виявить обставини, які можуть призвести до конфлікту інтересів, він повинен повідомити про це клієнта і отримати його згоду на виконання роботи.

На цьому етапі оцінювач має переконатися сам і показати клієнтові, що він володіє стосовно оцінюваної власності достатнім обсягом інформації, а також знаннями, уміннями і навичками, необхідними для компетентного виконання оцінки. Оцінювач повинен підтвердити наявність відповідного досвіду оцінки даного типу власності, а також склад базової підготовки і кваліфікації для розуміння всіх чинників, що впливають на вартість.

У випадку, якщо оцінювач вважає, що він має недостатній рівень компетенції з окремих спеціальних питань, він повинен заявити про необхідність залучення до оцінки під його відповідальність професіоналів з даних питань.

9.4.2. Аналіз ринку, до якого відноситься об'єкт оцінки

Оцінювач визначає та аналізує ринок, до якого відноситься об'єкт оцінки, і його історію, поточну кон'юнктуру і тенденції, а також аналоги об'єкта оцінки.

На цьому етапі слід, у першу чергу, звернути увагу на основні макроекономічні показники, якими характеризується розвиток економіки в даному регіоні і які можуть впливати на стан ринку ОІВ.

Далі варто проаналізувати динаміку розвитку економічних показників в окремих видах економічної діяльності: промисловості, сільському господарстві, науці, культурі, медицині тощо.

Особливо ретельно необхідно досліджувати види економічної діяльності, їхні галузі та підгалузі, із якими пов'язується застосування оцінюваного ОІВ. Конкретний перелік показників повинен відповідати основним завданням виконуваної оцінки. На цьому рівні аналізу повинні окреслитися основні вихідні дані для найкращого і найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, а також бути виявлений типовий ринковий покупець ОІВ та його інвестиційна мотивація.

На цій стадії корисно провести аналіз винахідницької активності в даному виді економічної діяльності, у даній галузі або підгалузі промисловості.

В описі галузі необхідно подати загальне уявлення про її особливості, поточний стані і перспективи розвитку. Особливу увагу варто

382

приділити ринку збуту товарів, що містять ОІВ, тенденціям його розвитку. Необхідно проаналізувати склад учасників цього ринку і визначити нішу для об'єкта оцінки.

Процедуру аналізу ринку інтелектуальної власності можна умовно розділити на дві частини:

-аналіз загального стану ринку ОІВ;

-аналіз характеристик окремих сегментів ринку ОІВ.

На першому етапі аналізу, що повинен дати уявленя про фактичний стан і загальну активність ринку ОІВ, необхідно виявити наступні показники:

-загальна кількість комерційних компаній, що працюють на ринку, у тому числі за видами основної діяльності, а також відносна кількість комерційних компаній (наприклад, у розрахунку на 100 тис. населення);

-загальна кількість угод з ОІВ, зареєстрованих за певний період, і ретроспективна динаміка їхньої зміни;

-середній час на оформлення угод;

-загальна характеристика продавців і покупців ОІВ на ринку;

-загальна кількість і динаміка зміни пропозицій окремих видів ОІВ за даними відкритих джерел;

-загальна кількість періодичних видань на місцевому ринку, у тому числі спеціалізованих, що висвітлюють питання ринку ОІВ;

-активність електронних засобів масової інформації у висвітленні проблем ринку ОІВ;

-наявність спеціалізованих структур, що здійснюють аналіз, обробку і опублікування ринкової інформації;

-позиція місцевих органів влади стосовно розвитку ринкових відносин у сфері інтелектуальної власності;

-наявність місцевих і державних нормативних актів, що обмежують або стимулюють розвиток ринку ОІВ.

Аналіз повинен відповісти на питання:

-яку стратегію реалізують на ринку основні учасники;

-на яких сегментах головним чином працюють основні учасники;

383

-на якому сегменті, імовірно, буде позиційований об'єкт оцінки;

-якими є характеристики даного сегменту (середній період експозиції ОІВ на відкритому ринку до моменту продажу, типовий покупець, рівень цін, кількість угод тощо).

Загалом при аналізі ситуації розглядаються наступні чинники:

-залежність від постачальників;

-залежність від покупців;

-активність конкурентів, які пропонують аналогічні ОІВ;

-відкритість ринку для нових конкурентів;

-характер конкуренції на даному ринку.

На другому етапі проводиться аналіз характеристик окремих сегментів ринку ОІВ. Глибина аналізу за часом залежить від конкретних завдань і цілей оцінки, які визначаються завданням на оцінку. Зазвичай аналіз проводиться у трьох напрямах:

-аналіз попиту;

-аналіз пропозиції;

-аналіз взаємодії попиту та пропозиції.

Для характеристики активності ринку використовують так званий коефіцієнт завантаженості ринку, що є відношенням кількості проданих ОІВ до кількості ОІВ, потенційно придатних для продажу. Для кожного сегменту ринку існує певне значення коефіцієнта завантаження, що розділяє якісні поняття "погано" і "добре".

При визначенні ринку збуту ОІВ або продукції, або підприємств із використанням ОІВ необхідно виявити сфери і напрями застосування ОІВ за функціональними ознаками і(або) способом застосування, географією збуту, місткістю ринку збуту, обсягом збуту конкуруючих товарів, оптимальний або гарантований обсяг збуту для оцінюваних ОІВ.

9.4.3. Вибір методу (методів) оцінки в рамках кожного із підходів до оцінки і здійснення необхідних розрахунків

Оцінювач здійснює необхідні розрахунки того чи іншого виду вартості об'єкта оцінки із урахуванням отриманих кількісних і якісних характеристик об'єкту оцінки, результатів аналізу ринку, до якого ставиться об'єкт оцінки, а також обставин, що зменшують імовірність одержання доходів від об'єкту оцінки в майбутньому (ризиків), та іншої інформації.

384

Після того як ідентифіковано об'єкт оцінки, установлена мета оцінки і обрана база оцінки, що відповідає їм, (вид вартості) оцінювач вибирає підхід (підходи) до оцінки та у рамках підходів - підходящі методи для оцінки. Уважається, що для підвищення надійності оцінки слід використовувати не менше двох методів. Підходи до оцінки і методи оцінки було розглянуто вище (підрозділ 2.3).

Витратний підхід може виявитися єдино прийнятним, коли метою є оцінка прав на ОІВ, які не дають прибутку (наприклад, розробка озброєння або засобів для захисту навколишнього середовища), а також якщо очікується одержання прибутку від їхнього використання, але оцінка проводиться з метою їхньої постановки на бухгалтерський облік (бухгалтери схильні довіряти тільки витратам, підтвердженим документально). Однак така оцінка показує лише суму витрат і не відображує дійсну вартість результату творчості. Як правило, цей підхід використовують як доповнення до дохідного підходу або для визначення мінімальної ціни прав на ОІВ при порівняльному підході (оцінка "знизу").

Під час використання методу прямого відновлення або методу заміщення – основних методів витратного підходу – використовуються вихідні дані про об'єкт оцінки, інформація про відтворення або заміщення об'єкта оцінки, або подібного об'єкта в сучасних цінах, або середньостатистичні показники, які узагальнюють умови його відновлення або заміщення в сучасних цінах [68].

Ринковий підхід має дві безсумнівні переваги. По-перше, він заснований на використанні ринкової інформації, по-друге, він простий у застосуванні. Однак друга перевага дуже легко перетворюється на недолік. Простота застосування ринкового підходу лише уявна. Стандартні ставки роялті для певних видів продукції, галузеві індекси та інші показники дають дуже приблизні орієнтири для здійснення реальних угод. Всі труднощі полягають в урахуванні індивідуальних особливостей конкретної угоди, а саме тут ринковий підхід не дає ніяких орієнтирів при оцінці прав на ОІВ.

Перевага дохідного підходу полягає в тому, що він є універсальним, теоретично обґрунтованим і дозволяє визначити саме ту вартість активу (ринкову, інвестиційну тощо), яка має бути визначена у відповідності до типу здійснюваної трансакції і цілей оцінки. Основний недолік дохідного підходу - складність отримання необхідної вихідної інформації для розрахунків.

В основі методів, що відносяться до дохідного підходу, лежить принцип капіталізації та принцип дисконтування.

Капіталізація є більш простою процедурою, ніж дисконтування. Однак застосовувати її рекомендується у тих випадках, коли оцінюваний актив уже використовується і приносить стабільний дохід або треба

385

швидко провести досить грубу оцінку активу, що, як очікується, буде давати стабільний дохід. Прибуток є більш зручним показником для капіталізації, ніж інший грошовий потік.

Капіталізація прибутку дозволяє з достатньою точністю визначити вартість активу в тих випадках, коли прибуток від використання оцінюваного активу є стабільним, наприклад, цей прибуток становлять постійні за обсягом ліцензійні платежі (роялті) за використання запатентованого винаходу, а оцінюваний актив - виключні права, що виникають із патенту на даний винахід. У розрахунок береться прибуток до оподаткування, оскільки метою оцінки є визначення ринкової вартості активу. Передбачається, що актив облікований за балансом або на балансі з оцінкою за мінімальною вартістю. При продажу активу за ціною PV, тобто за розрахованою ринковою вартістю, вся ця сума буде складати прибуток до оподаткування.

Щоб визначити вартість активу, який приносить стабільний прибуток, варто помножити річний прибуток (до оподатковування), отриманий від використання оцінюваного активу за поточний рік, на спеціальний множник (мультиплікатор) М:

PV = M ×C,

де З – прибуток від використання активу за рік.

Якщо прибуток є постійним, то мультиплікатор розраховується за формулою:

M =100 / ro ,

де ro – ставка капіталізації для стабільно працюючих підприємств даної галузі, виражена у відсотках. Якщо прибуток стабільно зростає із темпом g, то

M =100 /(ro − g),

де g – щорічний відсоток приросту прибутку.

Для одержання оцінки активу, що приносить стабільний або стабільно зростаючий прибуток, використовуються мультиплікатори і ставки капіталізації, що розраховуються за спеціальними методиками на основі даних фондового ринку. Зазвичай ставка капіталізації вибирається в інтервалі від 10% до 50%, що відповідає значенням мультиплікатора М=10 і М=2, відповідно.

При оцінці права на ОІВ мультиплікатор може дорівнювати 3-5.

386

Для того щоб правильно вибрати підхід до оцінки і метод оцінки, оцінювач повинен проаналізувати стан використання об'єкта оцінки і визначити умови його найбільш ефективного використання.

При аналізі напрямів найкращого використання ОІВ необхідно враховувати наступні альтернативні способи використання:

−самостійне використання правоволодільцем усіх або частини прав на ОІВ;

−передача повних ліцензій по способам, термінам і територіям використання ОІВ;

−передача виключних ліцензій на способи, терміни і території використання;

−передача невиняткових ліцензій на використання ОІВ;

−передача виняткових або невиняткових прав до статутних капіталів підприємств.

Зібрати необхідну інформацію для обґрунтування ставки капіталізації, ставки дисконту, ставки роялті.

При розрахунку величини коефіцієнта капіталізації і ставок дисконту необхідно оцінювати наступні ризики: ризики, пов'язані зі ступенем готовності ОІВ до комерційного використання, тобто на якій стадії перебуває освоєння ОІВ:

−дослідження, випробування, дослідне і промислове конструювання;

−ризики, обумовлені строками освоєння, рівнем досягнення прогнозованих (планованих) технічних, економічних, екологічних параметрів на ОІВ або товарів із використанням ОІВ;

−ризики протиправного використання прав на ОІВ, виготовлення і реалізацієїю контрафактної продукції;

−комерційні ризики загального характеру: ринки, ціни, курси валют, відсотки за кредитами, податкові ставки тощо;

−занальнокраїнні ризики: економічного, політичного, державного рівня.

Необхідно також обґрунтувати застосування тих або інших підходів до оцінки, методів оцінки й оціночних процедур [67].

Як методи капіталізації, так і методи дисконтування засновані на перерахуванні майбутніх доходів (прибутку) у дійсну (на день оцінки) вартість. У якості джерел отримання доходів від використання ОІВ можуть виступати:

387

−збільшення обсягів реалізації конкретних видів або всієї продукції підприємства із використанням ОІВ;

−підвищення ціни в залежності від якості продукції;

−економія у виробництві при використанні ОІВ у конкретних видах продукції або у всій продукції, що випускається;

−виторг від реалізації самих ОІВ на матеріальних носіях;

−виторг від продажу майнових прав або продажу ліцензій на використання ОІВ;

−економія на капіталовкладеннях у розробку ОІВ.

Цей етап закінчується розрахунком чисельних значень вартості об'єкта оцінки на підставі обраних підходів до оцінки і методів оцінки, а також зібраної інформації.

Вибір методів оцінки прав на конкретні ОІВ визначається оцінювачем на підставі аналізу переваг і недоліків кожного з них, а результати оцінок, отримані при використанні різних методів, ураховуються при ухваленні рішення про остаточну оцінку прав на ОІВ.

9.4.4. Узагальнення результатів, отриманих у рамках кожного підходу до оцінки, і визначення підсумкової величини вартості об'єкта оцінки

Законодавством не визначено порядок одержання підсумкової вартості. На практиці оцінювач найчастіше для визначення підсумкової величини вартості об'єкта оцінки застосовує метод суб'єктивного зважування. При використанні даного методу оцінювач аналізує переваги й недоліки кожного підходу і присвоює їм коефіцієнти, обчислюючи середньозважену величину вартості об'єкта оцінки. Підсумкова величина вартості об'єкта оцінки повинна бути виражена в гривнях у вигляді єдиної величини, якщо в договорі про оцінку не передбачено іншого. Підсумкова величина вартості об'єкта оцінки, зазначена у звіті про оцінку, складеному в порядку і на підставі вимог, установлених Законом України "Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні" [67], а також Національним стандартом № 1 "Загальні принципи оцінки майна і майнових прав" [68] може бути визнана рекомендованою для укладання угоди, предметом якої є об'єкт оцінки, якщо від дати складання звіту про оцінку до дати здійснення угоди пройшло не більше шести місяців.

388