де: Зt – сумарні витрати (щорічні платежі за договором) на покупку ОІВ.

ОІВ, що одержуються підприємством від юридичних або фізичних осіб на безоплатній основі, підлягають оцінці експертним шляхом.

Відзначимо, що витрати на створення, доведення і введення ОІВ до господарського обігу можуть становити значну суму. Так, закордонна практика показує, що виведення на національну орбіту нового засобу індивідуалізації (наприклад, торговельної марки) може перевищувати $20 млн.

3.2.6. Метод порівняння продажів

Цей метод є основним при ринковому підході. За наявності відповідних умов метод дозволяє визначити найбільш точну, так звану справедливу ціну. Однак, незважаючи на простоту, його використання пов'язане із певними труднощами.

Насамперед, це викликано індивідуальним характером ОІВ, різноманітністю і відмінностями комерційних угод на передачу прав на ОІВ за науково-технічними характеристиками, правовими і комерційними умовами, а також із конфіденційним характером угод, що укладаються. Це не дозволяє підібрати повних аналогів оцінюваних ОІВ і дає можливість здійснювати порівняння лише за окремими розрахунковими параметрами. У практиці оцінки ОІВ можна говорити про два напрями використання даного методу.

Перший напрям передбачає збір, аналіз і систематизацію даних про комерційні умови укладених ліцензійних договорів на передачу прав на ОІВ на світовому і внутрішньому ринку за галузевим принципом і створення на цій основі баз даних із використанням ЕОМ.

Значення цих баз даних полягає у використанні наведених у них конкретних матеріалів для більш точного визначення розрахункових параметрів, що використовуються при оцінці ОІВ на основі раніше розглянутих методик, у тому числі строків договорів, розмірів роялті, продажних цін тощо. Визначення ринкової вартості ОІВ на основі наявних аналогів можливе лише при правильному зіставленні цілей, параметрів, обсягів і умов надання прав, а також для прийнятих умов виплати винагороди (наприклад, тільки на базі роялті).

Інший напрям полягає у використанні даного методу для визначення одного із основних параметрів, що аналізуються при оцінці ОІВ, - продажної ціни продукції, яка випускається із використанням ОІВ. Порівняння продажів здійснюється на основі складання конкурентних листів порівнюваних об'єктів, зіставлення комерційних умов і технічного рівня оцінюваного ОІВ із наявними аналогами. При порівнянні за технічним рівнем використовуються коефіцієнти вагомості розглянутих ОІВ.

277

У подальшому визначені даним методом продажні ціни можуть бути використані для оцінки ОІВ за варіантами дохідного підходу.

Визначення вартості ОІВ на підставі продажів-аналогів вимагає порівняльного аналізу, що важко зробити на даний момент, оскільки в Україні відсутні:

-статистика продажів підприємств при банкрутстві, приватизації та злитті;

-статистика угод, що відносяться до передачі виключних прав на ОІВ, включаючи їх поступку ;

-правова база для переоцінки нематеріальних активів;

-достовірні відомості щодо динаміки інфляції.

Ще одна трудність полягає в тому, що якщо відомості про об'єкт-аналог отримані у минулому, його ціна може не відповідати умовам, які змінилися на сьогоднішній день.

3.2.7. Метод прямої капіталізації доходу

Метод прямої капіталізації доходу застосовується у випадку, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами прогнозування чистий операційний дохід, одержання якого не обмежується в часі. Капіталізація такого доходу здійснюється шляхом розподілу його на ставку капіталізації, що характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний і/або запозичений) і норму його повернення [68].

Розрахунок вартості прав на ОІВ за цим методом проводять за формулою:

PV = CFK ,

де: PV – поточна вартість об'єкта оцінки;

CF – грошовий потік середньорічного доходу; K – коефіцієнт капіталізації.

Характерним випадком застосування методу прямої капіталізації доходу при оцінці прав на ОІВ може бути оцінка приналежних підприємству і постійно використовуваних у виробничій діяльності протягом необмеженого часу ОІВ, наприклад, виробничих технологій, торговельних марок, комерційної таємниці [77].

278

3.2.8. Метод дисконтування грошових потоків

Цей метод відноситься до методів непрямої капіталізації. В основу методу покладено перший закон фінансів. Співвідношення між дійсною і майбутньою вартістю зафіксоване формулою наростання знижки в майбутніх грошових потоках за методом складного відсотка. У процесі реалізації цього методу, по-перше, оцінюються майбутні грошові потоки, по-друге, визначається ставка дисконтування, по-третє, розраховується сумарна вартість грошових потоків.

У цьому методі одночасно використовується і другий закон фінансів. Тому ставка дисконтування на безризикове вкладання капіталу є мінімальною, а на високоризикове вкладання капіталу - максимальною.

Дійсна вартість прав на ОІВ визначається за формулою:

n

PV = ∑Ct·DF,

t =1

де: PV – дійсна вартість прав на ОІВ, грн.;

t – періоди (роки);

Сt – чистий прибуток, за період t;

DF – коефіцієнт дисконтування.

DF = (1 +1it )t ,

де: it – ставка віддачі на капітал (ставка дисконту), у період t.

При розрахунку ставки дисконту для грошових потоків, створюваних оцінюваною власністю, зазвичай враховують безризикову ставку віддачі на капітал, величину премії за ризики, пов'язані з інвестуванням капіталу у придбання оцінюваної ІВ, ставки віддачі на капітал, аналогічні за рівнем ризику інвестицій.

Безризикова ставка віддачі на капітал зазвичай визначається як ставка віддачі за найменш ризикованого вкладання капіталу (наприклад, ставка прибутковості за депозитами банків або ставка прибутковості до погашення за державними цінними паперами [77].

Закордонний досвід використання дохідного підходу свідчить, що за нижню межу ставки дисконту має прийматися значення прибутковості за державними облігаціями як найменш ризиковане вкладання капіталу.

279

У провідних країнах прибутковість за державними облігаціями коливається у межах від 5 (Швейцарія) до 15 (Італія, Португалія) відсотків річних.

Нижньою межею ставки дисконту можна прийняти ставку рефінансування Національного банку України (НБУ).

Метод дисконтування застосовується у більшості випадків оцінки тоді, коли розміри грошових потоків роялті різні за величиною і надходять протягом обмеженого періоду часу. Характерною ситуацією щодо застосування методу дисконтування при оцінці інтелектуальної власності є оцінка інтелектуальної власності, що використовується у виробничій діяльності підприємства на підставі ліцензійної угоди, за якою підприємство на визначених угодою умовах здобуває (одержує) право на використання, протягом визначеного угодою строку, об'єктів ліцензії (об'єктів виключного права) [77].

3.2.9. Метод надлишкового прибутку

По суті цей метод є різновидом методу дисконтування грошових потоків. Відмінність полягає в тому, що у якості грошового потоку приймається чистий надлишковий прибуток, генерований в періоді t. Тут під надлишковим прибутком розуміють прибуток, отриманий за рахунок використання ОІВ понад той прибуток, що отримувався на даному підприємстві до використання ОІВ. Слово "чистий" означає, що цей прибуток "очищено" від податків, тобто взятий після оподаткування.

Виконана за даною методикою оцінка ОІВ, так само, як і для попереднього варіанта, є розрахунковою вартістю ОІВ для випадку використання його власником у власному виробництві.

Цей метод може застосовуватися для ОІВ-пристрою та ОІВспособу в тих випадках, коли в результаті їх застосування на ринок надходить продукція, виготовлена з використанням ОІВ.

3.2.10. Метод роялті

Розрахунок ринкової вартості інтелектуальної власності методом "роялті" заснований на практиці міжнародного обміну технологіями і являє собою процедуру оцінки, виходячи з міжнародного досвіду продажу ліцензій.

Оцінка вартості методом "роялті" полягає у дисконтуванні (або капіталізації) щорічних грошових потоків (надходжень) роялті за гіпотетичною (передбачуваною) або дійсною ліцензійною угодою [77].

Формула для визначення ціни ліцензії на базі роялті має такий

вигляд:

280