2. Мисливська зброя підрозділяється:

1. Кульова зброя;

2. Дробова зброя;

3. Комбінована зброя.

Кульова - має один нарізний ствол для стрільби кулями

Дробова - має один або декілька гладких стволів, розміщених горизонтально чи вертикально. Такі рушниці стріляють дробом чи картеччю, а також свинцевими кулями круглих форм.

Комбінована - стріляє дробом і кулями, для цього у неї є нарізний ствол.

3. Учбово-спортивна зброя - учбова зброя, малокаліберна (5,6 мм.), для стрільби патронами кільцевого запалювання (пістолети, револьвери, гвинтівки), а також спортивна і пневматична зброя.

4. Кримінальна зброя - як правило, короткоствольна, вона підрозділяється на:

1. Саморобну - виготовлену цілком або з використанням окремих частин заводського виготовлення. Нерідко таку зброю маскують під авторучки, парасольки тощо;

2. Обрізи - виробляються шляхом укорочення стволів;

3. Спеціальні пристрої, вони призначені для стрільби снарядами (пістолети, револьвери, сигнальні, стартові, газові, будівельне - монтажні);

4. Заводська зброя перероблена для стрільби під інший патрон.

При виявленні зброї на місці пригоди її фотографують, не беручи при цьому в руки, відмічають місце її знаходження в протоколі і на плані (схемі ), вказують вид і систему зброї, місцезнаходження зброї по відношенню до трупу. Вилучають зброю з передосторогами, пам'ятаючи, що вона може вистрелити. Потім зброю розряджають і починають огляд. Потрібно звернути увагу на наявність на зброї відбитків пальців. Потім відмічають маркувальні позначення, дефекти. Встановлюється до якого виду (типу, системи, моделі) відноситься зброя і яка її балістична характеристика, на яку граничну дистанцію можливі постріли і чи можлива з неї прицільна стрільба на певну дистанцію. При дослідженні постає питання, чи придатна зброя до використання, чи проводились зі зброї постріли після чистки. Слід зазначити, що сама зброя може бути несправною, але придатною для стрільби.

При дослідженні зброї інколи виясняються питання, чи являються позначення на зброї - її серійний номер справжнім, чи не перебитий номер, чи не має на зброї спиляного (збитого, зашліфованого) номера чи тавра, який початковий номер зброї, чи яким був її фірмовий знак ( тавро).

3.Розслідування кримінальних вибухів.

Соціально-економічні перетворення в нашій державі виявилися пов'язаними з істотними кількісними та якісними змінами злочинності:

1. Появою нових видів злочинів;

2. Зміною масштабу злочинів;

3. Застосування нових способів і засобів їх скоєння.

До їх числа належить використання вибуху як способу скоєння злочину.

Малокерована енергія вибуху, взятого на озброєння злочинцями, несе в собі надзвичайну небезпеку для суспільства.

Крім таких наслідків, як численні жертви і руйнування, загрожуючий фактор вибуху не найменшою мірою служить злочинній меті його виконавців, деморалізуючи жертву та оточуючих.

А об'єктами посягань стають найрізноманітніші категорії людей від рядового підприємця до прем'єра уряду.

Використання вибухових пристроїв для замахів на державних діячів пояснюється розрахунком на значну руйнівну силу вибуху і прагненням подолати заходи безпеки, що можуть застосовуватися охороною.

1. 20 липня 1944 року у Ратенбурзі за допомогою потужного вибухового пристрою вмонтованого в портфелі було здійснено замах на Гітлера. Чотири особи загинуло, декілька вищих офіцерів, в тому числі і генерал-полковник Йодль отримали поранення. Сам Гітлер був легко поранений.

2. 27 березня 1952 року у Мюнхені невідомий чоловік попрохав підлітків відправити поштову бандероль, адресовану канцлеру ФРН Аденауеру.

Це насторожило дітей і вони звернулись в поліцію.

В посилці була книжечка при відкритті якої пролунав вибух. Були жертви.

3. Була прикріплена магнітна міна під автомобіль міністра оборони Чилі і він став жертвою вибуху.

4. Президент Єгипту А.Садат, якого під час військового параду обстріляли та закидали ручними гранатами.

5. Прем'єр-міністра Індії Р.Ганді підірвала терористка-смертниця схованим під одягом вибуховим пристроєм.

6. В 1984 році жертвою терористів ледь не стала М.Тетчер внаслідок вибуху в "Гранд-отелі" в Брайтоні.

7. 15 липня 1996 році при проїзді прем'єр-міністра України по вул. Електриків в м. Києві відбувся вибух в результаті якого, три автомобілі отримали ушкодження.

У 90-і роки на Україні значно збільшилася кількість злочинів, які скоювалися за допомогою вибуху.

У 1996р. В Україні було зареєстровано 308 вибухів (проти 12 у 1990р.) у результаті яких постраждало 158 чоловік, з них 50 загинуло.

Остання цифра становила трохи більше 1% від загальної кількості вбитих того року, але небезпека вибухів визначається не цим показником, а їх резонансністю.

Найбільш загальними мотивами вчинення кримінальних вибухів є:

1. Терористичні мотиви;

2. Корисні;

3. Хуліганські;

4. Пізнавальні (перевірка своїх здібностей).

Вони конкретизуються з різною метою:

1. Залякування потерпілого;

2. Усунути певну особу;

3. Знищити (зруйнувати) який-небудь об'єкт чи майно;

4. Дезорганізувати роботу установ та підприємств.

Згідно з цим вибирається:

1. Вид вибухового пристрою;

2. Конструкція вибухового пристрою;

3. Склад вибухової речовини.

Із злочинною метою для проведення вибухів використовуються різні засоби вибухових пристроїв на основі саморобних піротехнічних сумішей, до сучасних штатних боєприпасів (БП):

1. Гранати;

2. Міни;

3. Заряди потужних високобрізантних вибухових речовин.

Саморобні вибухові пристрої, крім їх вибухового компоненту (заряд вибухової речовини) характеризуються низкою пристроїв, які полегшують установку вибухових пристроїв, їх дистанційний підрив, посилюють вражаючі фактори вибуху, а також які сприяють приховуванню слідів злочинця.

У більшості випадків сучасні вибухові пристрої під час вибуху руйнуються, але це не є перешкодою для їх реконструкції та ідентифікації окремих складових.

Вибір конкретного способу вчинення вибуху обумовлюється наступними обставинами:

1. Можливостями доступу злочинця до певних вибухових пристроїв та вибухових речовин (фінансовими зв'язками, які пов'язані з місцем служби чи роботи, тощо);

2. Наявністю в злочинця знань та навичок певного характеру (підривотехніка, електронщика та інше);

3. Ступенем захищеності об'єкта посягань (наявність охорони, можливість доступу, тощо)

4. Особистими якостями характеру злочинця (Зухвалість, жорстокість, байдужість та інше).