2. Організаційно-тактичні особливості розслідування організованої злочинної діяльності.

Розслідування організованої злочинної діяльності характеризується рядом особливостей організаційного і тактичного плану. До них відносяться:

1. Спеціалізація суб'єктів розслідування та оперативно-розшукової діяльності.

2. Особливості порушення справ даної категорії.

3. Висунення версій та планування.

Дуже важливо, по справі даної категорії виявити організатора злочинного формування та всіх його членів, а також встановити роль кожного з них, вивчення особистості членів угрупування в процесі розслідування.

Кримінальні справи цієї категорії порушуються:

І. По окремих злочинах, які скоєні членами угрупування.

2. По факту діяльності організованої злочинної групи.

Обов'язковою умовою ефективності розслідування таких справ є складання спільно з оперативними працівниками плану роботи по справі.

Особлива увага приділяється виявленню організатора групи та доведення його вини. Якщо ж організатор не виявлений, він продовжує свою злочинну діяльність та вживає заходів, спільно з корумпованими особами, щодо визволення ув'язнених членів групи. Крім того, часто, без встановлення керівника групи неможливо віднести угрупування до організованого.

Типові методи виявлення та доведення вини організатора злочинного формування:

1. Допити затриманих, заарештованих членів угрупування та свідків, які добре їх знали.

2. Обшуки у затриманих (заарештованих) та пов'язаних з ними осіб.

3. Глибоке вивчення особистості усіх виявлених членів злочинного угрупування.

4. Очні ставки.

5. Аналіз способу скоєння злочинів та забезпечуючої діяльності.

6. Аналіз документів (особливо в тих випадках, коли в якості легального прикриття використовується фірма, банк, акціонерне товариство).

7. Аналіз поведінки підозрілих осіб в період розслідування.

8. Проведення судових експертиз, в тому числі фоноскопічної -звукозаписів, отриманих під час прослуховування телефонних та інших переговорів.

Крім того, глибоко вивчаються особистості всіх членів угрупування, що допоможе слідчому прослідкувати шлях кожного співучасника до вступу ним в угрупування та після.

По справам цієї категорії завжди застосовується вплив на свідків, потерпілих та обвинувачених, які дали правдиві покази - в цілях зміни їхньої позиції на більш вигіднішу для злочинного угрупування.

Недопущення такого впливу, захист вказаних осіб від погроз з боку злочинців, від прямих посягань на життя та майно, а також членів їх сімей - важливе завдання слідчого, в проводженні якого знаходиться кримінальна справа.

На Україні відсутня комплексна програма захисту свідків, потерпілих та обвинувачених, свідчення яких викривають організовану злочинну діяльність (така програма існує в ряді держав, таких наприклад, як СІЛА). Хоча є деякі види захисту, це:

• особиста охорона, охорона жилих приміщень та майна;

• заміна номеру телефону, тимчасове поміщення в місця, які забезпечують безпеку;

• заміна номерних знаків на автомобілі;

• заміна місця роботи та навчання;

• заміна прізвища, документів;

• проведення закритих судових засідань.

Але всі перераховані заходи не можуть гарантувати безпеку свідків, потерпілих, обвинувачених.

Слідча таємниця має велике значення для правильного вирішення справи, її розголошення може призвести до втрати доказів, ухилення злочинця від відповідальності тощо. Збереження слідчої таємниці при розслідуванні організованої діяльності дуже важливо, оскільки розголошення цієї інформації може мати особливо тяжкі наслідки, як: для осіб, які її повідомили, так і для самого слідства.

З метою збереження слідчої таємниці необхідно досконало обдумати послідовність та формування питань при допитах, проявляти пильність при розмовах з допитуваними, при необхідності - планувати проведення тактичних комбінацій для розшифровки відомостей, які підлягають використанню, бути обережним з інформацією для газет, телебачення, радіо.

Декілька слів мені хотілось би сказати про міжнародне співробітництво поліцейських і боротьбі з кримінальною злочинністю в рамках Інтерполу, це стосується в основному боротьби з організованою злочинністю.

Історія Інтерполу як організації по боротьбі з міжнародною злочинністю бере початок з першого з'їзду співробітників поліції (Монако, 14-18 квітня 1914 року), коли юристи і працівники поліції 14-ти держав досягли домовленості про створення центрального міжнародного банку даних і визначимо процедуру видачі злочинців іноземній державі.

З початку 1993 року правоохоронні органи України, в тому числі й оперативні підрозділи МВС, отримали можливість співпрацювати з Міжнародною організацією кримінальної поліції (МОКП-ІНТЕРПОЛ) в боротьбі з кримінальною злочинністю, яка містить елементи транснаціонального характеру.