Тема 6. Податкове право єс план
Поняття податкового права ЄС та його джерела.
Податкова система ЄС та види податків.
Правове регулювання податків в ЄС.
Поняття податкового права єс та його джерела.
Європейське податкове право можна визначити як сукупність податкових норм установчих договорів, нормативно-правових актів, прийнятих інститутами ЄС, загальних принципів права, що застосовуються до податкових відносин, а також сукупність положень рішень Суду ЄС з податкових питань.
Місце податкового права в правовій системі ЄС визначається місцем податкової політики в загальній політиці ЄС. По мірі розвитку процесу інтеграції завдання податкової політики в досягненні цілей установчих договорів поступово змінювалися.
На початковому етапі розвитку Співтовариств податкова політика була спрямована на недопущення заміни митних бар’єрів, які зникли з утворенням митного союзу, бар’єрами податковими.
По мірі укріплення фінансової самостійності Співтовариств та розвитку ідеї федералізації ЄС значення податків як важливого джерела єдиного бюджету визначило й необхідність більш активного й різнобічного розвитку податкового права ЄС.
Створення економічного та митного союзу передбачає такий рівень узгодження податкової політики держав-членів, який дозволяє приймати нормативно-правові акти, що встановлюють однаковий податковий режим для резидентів та нерезидентів з країн ЄС. Тому, незважаючи на незначну кількість податкових статей установчих угод, місце податкового права в системі права ЄС постійно розширюється, і за умов збереження тенденції до федералізації ЄС, стане порівнюваним із тим положенням, яке займає національне податкове право в правових системах держав-учасниць ЄС.
Договір про ЄС містить ряд статей, які:
1) закріплюють правові принципи, що застосовуються регулювання податкових відносин;
2) є базовими для регламентів, директив та рішень Суду ЄС з податкових питань.
Статті 9 та 12 передбачають створення та функціонування митного союзу. В цих статтях, зокрема закріплюється:
А) створення митного союзу;
Б) відмова від застосування мита в експортно-митних відносинах держав-членів, а також заборона на введення будь-яких обов’язкових платежів, що замінюють мито. Навіть, якщо слідуючи принципу недискримінації, держава введе (рівнозначний за своїм ефектом миту) внутрішній податок і на імпортні (з держав-членів ЄС) і на місцеві товари, то і в цьому випадку такий податок може бути визнаний, як такий що порушує положення Угоди, оскільки прибутки від нього можуть спрямовуватися лише на підтримку національних виробників товарів.
Статті 95-99 регламентують непряме оподаткування. Ст. 95 містить заборону дискримінації товарів та послуг однієї держави-члена на території іншої держави-члена з метою створення більш сприятливих умов для національного (місцевого) виробника аналогічної продукції.
“Жодна держава-член не буде оподатковувати прямо, або непрямо продукцію інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру в розмірах, що перевищують оподаткування, пряме або непряме, якому підлягає аналогічна національна продукція.
Крім того, жодна держава-член не буде оподатковувати продукцію інших держав-членів внутрішніми податками з метою непрямого захисту іншої продукції”.
Стаття 95 містить норми прямої дії. Це означає, що фізичні та юридичні особи, які вважають, що національне законодавство не відповідає положенням статті і тим самим порушує їх права по Угоді про ЄС, можуть звертатися в національні суди із позовом про захист їх прав.
3. Стаття 73-d закріплює розмежування компетенції ЄС та держав-членів в регулюванні податкових відносин у зв’язку із рухом капіталів та платежів.
Ця стаття знаходиться у тісному зв’язку із ст. 73-b яка закріплює заборону будь-яких обмежень на рух капіталів та платежів між державами-членами та державами-членами і третіми країнами.
4. Стаття 100 Угоди про ЄС передбачає загальні положеня механізму зближення законодавства держав-членів.
В сфері оподаткування вона слугує основою для прийняття рішень, спрямованих на гармонізацію законодавства, що регулює прямі податки в державах-членах ЄС.
Регламенти є важливим джерелом податкового права ЄС.
Правова форма регламенту обирається для закріплення найбільш важливих рішень інститутів ЄС з питань неврегульованих або недостатньо врегульованих податковим законодавством держав-членів.
Зокрема, регламентами встановлюються податки, або закріплюються окремі елементи податку. Це Регламент Ради № 1111/77 від 17 травня 1977 р. про введення податку на ізоглюкозу. Цим регламентом встановлено податок, що стягується до бюджету ЄС в рамках єдиної сільськогосподарської політики. Регламент Ради № 260/68 від 29 лютого 1968 р. про прибутковий податок з фізичних осіб, що працюють в апараті ЄС, закріпив порядок стягнення прибуткового податку з осіб, які зайняті на роботі в структурах ЄС.
Регламентом Ради №29/13 від 12.10.1992 р.було затверджено Митний кодекс ЄС. Як джерело податкового законодавства він містить норми, які визначають порядок нарахування і стягнення митних зборів, які за своєю природою є непрямими податками.
Таким чином, місце регламенту в системі джерел податкового права визначено його юридичною природою і функціональним призначенням. Регламент – це правовий акт загального і прямого застосування, який використовується для закріплення єдиних для всіх держав-членів податкових положень, які діють безпосередньо, так само як і закони держав-членів.
Директива – правова форма, за допомогою якої відбувається гармонізація національних правових норм в чітко визначені строки, тобто вирішуються інтеграційні завдання і при цьому в найменшій мірі зачіпається податковий суверенітет держав-членів.
Директиви, що приймаються по відношенню до податків, можна поділити на дві групи:
директиви, що встановлюють єдині вимоги до визначення елементів прямих та непрямих податків держав-членів. Наприклад, Директива № 92/12 від 25 лютого 1992 р. про загальний режим, зберігання, рух та контроль за товарами, що облагаються акцизами; Перша та Шоста Директиви про ПДВ; порядок взаємодії податкових органів держав-членів. Наприклад, Директива №77/799 від 19 грудня 1977 р. про взаємну допомогу податкових органів держав-членів в сфері прямого оподаткування з метою забезпечення необхідних умов для боротьби із ухиленням від сплати податків та найбільш ефективного оподаткування прибутків юридичних осіб.
Директиви, що вносять зміни та доповнення до раніш прийнятих директив. Наприклад, Директива № 92/108 про внесення змін до Директиви № 92/12 про загальний режим, зберігання, рух та контроль за товарами, що обкладаються акцизом.
Серед десятків директив, прийнятих у сфері оподаткування основоположними є директиви першої групи, оскільки саме вони містять ті принципові положення, на основі яких гармонізується податкове законодавство держав-членів.
Рішення також відіграють важливу роль в системі джерел податкового права ЄС, зокрема Рішення Ради № 70/243 від 21 квітня 1970 р. про заміну фінансових внесків держав-членів власними ресурсами Співтовариств. Це рішення заклало основу фінансової самостійності ЄС.
Рішення приймаються:
із спеціальних питань, що мають спільне для всіх держав-членів значення;
із питань, що зачіпають інтереси окремих держав;
для регулювання вузькоспеціальних питань. (Наприклад, ряд рішень стосовно податку із продажу вугілля та сталі, що стягується в бюджет ЄСВС.
Різноманітність юридичних форм прийняття рішень свідчить про розуміння складності проблеми створення механізму взаємодії Сп-в та держав-членів у процесі гармонізації національних податкових процедур та створення загальноєвропейської системи правового регулювання податків.
Рішення Суду Європейських Співтовариств
Активним учасником процесу формування європейського податкового права є СЄСп, який справляє суттєвий вплив на застосування інтеграційного податкового права в національних правових системах. Відповідно до установчих договорів Суд має виключну компетенцію щодо тлумачення їх положень, а також норм податкового права, що створюються інститутами Сп-в.
Весь перелік податкових справ, розглянутих СЄСп можна роділити на дві категорії:
рішення Суду, які дають роз’яснення норм інтеграційного права, але не містять заборонні положення;
рішення Суду, які дають роз’яснення норм інтеграційного права і містять заборонні положення.
До першої категорії слід віднести перш за все рішення, в яких Суд дає розширені тлумачення термінів, які містяться в актах інститутів ЄС.
До другої категорії справ слід віднести рішення, в яких Суд, на основі відповідних положень договорів, сформулював заборони у формі принципів, що застосовуються до податкових відносин, що виникають в рамках ЄС у зв’язку із любою діяльністю, результати якої є предметом оподаткування.
(н-д, заборона тарифних і нетарифних бар’єрів на кордонах всередині Сп-ва)
Міжнародний договір
Місце МД в системі джерел податкового права ЄС визначається значенням зовнішньої торгівлі для розвитку економіки держав-членів і ЄС в цілому, а також їх участю в міжнародному поділі праці. Найбільший вплив на регулювання податкових відносин мають:
Установчі договори, які містять норми прямої дії та ті податкові положення на основі яких приймаються регламенти і директиви Ради із податкових питань, а також складається практика Суду Єсп;
Двосторонні договори про уникнення подвійного оподаткування (закріплені принципи і механізмвзаємного обліку податкових платежів). Наявність проблеми подвійного оподаткування обумовлена особливостями податкового законодавства держав, в силу чого один і той же платник податку може двічі сплачувати податок, оскільки за правом країни, громадянином якої він є, і за правом країни, на території якої він отримав прибуток, він розглядається як платник податку і підлягає оподаткуванню відповідно до національного податкового законодавства. Двосторонні договори покликані вирішити цю проблему.
Конвенція про уникнення подвійного оподаткування у зв’язку із корегуванням (уточненням розмірів) прибутку асоційованих підприємств. Конвенція підписана у 1990 р. 12-ма державами-членами ЄС отримала назву Арбітражної конвенцій, оскільки передбачала арбітражну процедуру розгляду спорів, що виникають у зв’язку із подвійним оподаткуванням взаємопов’язаних компаній, що знаходяться в різних державах-членах ЄС.
Правова доктрина ЄС – це умовне поняття, що являє собою сукупність теоретичних уявлень про цілі, принципи і правові форми європейської інтеграції. У процесі формування європейської правової системи функцію доктрини сьогодні виконують експертні заключення провідних європейських спеціалістів,яких запрошують до спеціальних комітетів і комісій ЄС з метою аналізу діючого законодавства і підготовки рекомендацій для визначення принципів і змісту нових актів ЄС.
Одним із наважливіших принципів, визначених на рівні експертів і рекомендованих органам ЄС, був висновок про неможливість уніфікації податкового законодавства держав-членів ЄС і доцільності його гармонізації. Спираючись на цей принцип було визначено конкретні цілі і принципи податкової політики ЄС.