110. Клініко-діагностичні критерії міокардитів.

“Великі” ознаки (4 бала):

1. Збільшення розмірів камер серця або його порожнин, що доведене об’єктивними методами дослідження:

• перкуторне збільшення меж серця,

• збільшення порожнин серця за даними Ехо-КГ,

•  КТІ при Rö ОГК> 0,5.

2.  скоротливої здатності міокарда, що:

• проявляється серцевою недостатністю (право- чи лівошлуночковою),

• підтверджується даними Ехо-КГ (УОС, КДО, ФВ< 30%).

“Cередні” ознаки (2 бала):

1. Відсутність впливу вегетативної нервової системи на діяльність серця:

• ригідність ритму,

• відсутність дихальної аритмії за даними кардіоінтервалографії.

2. Наявність у крові серцевого антигену та антикардиальних антитіл.

3. Збільшення рівня в крові кардіоспецифічних ферментів (ЛДГ, АсАТ, малатДГ, КФК) в 2 чи більше раз.

4. ЕКГ-ознаки гіпертрофії відділів серця.

5. ЕКГ-ознаки ішемії міокарду (вольтажу ЕКГ, амплітуди, двофазний чи від’ємний зубець Т, зміщення сегменту ST вище або нижче ізолінії, патологічний зубець Q).

“Малі” ознаки (1 бал):

1. Кардіалгії (найбільш виражені при коронариті);

2. Ослаблення І тону;

3. Тахі- чи брадикардія;

4. Патологічний ІІІ тон;

5. Ритм “галопа”;

6. Систолічний шум на верхівці;

7. Синоатриальна, атрио-вентрикулярна блокада;

8. Порушення шлуночкової провідності;

9. Екстрасистолія;

10. Ектопічні ритми;

11. Зміщення ST;

12. Зміни зубця Т.

Діагноз міокардиту є достовірним при сумі балів 5 і вище при обов’язковій наявності 1 великої ознаки чи ознаки середньої значущості.

111. Патогенез гіпертензії у хворих на гломерулонефрит.

Патогенез набрякового синдрому при ГН

• Зниження онкотичного тиску внаслідок гіпопротеїнемії.

• Порушення електролітного складу сироватки (затримка натрію та води, втрата калію – за рахунок гіперальдостеронізму).

• Підвищення проникності капілярів під впливом гіалуронідази нейтрофілів.

112. Невідкладна терапія кровотечі у разі виразкової хвороби шлунка дітей.

• В/в краплинно вводять 5 % розчин амінокапронової кислоти 0,1-0,2 г/кг,

• 10 % розчин глюконату кальцію в/м 9 (або в/в)

• 1% розчин вікасолу 1-2 мл

• Перорально дицинон 0,25 г (або 2 мл в/в)

• Аскорутин 0,25 г перорально 4 р/добу

• 12,5% розчин етамзилату 2-4 мл кожні 4-6 годин в/м

• в/в фібриноген 1-2 г краплинно

• при необхідності переливають кров.

Під час масивної шлункової кровотечі підшкірно вводять 10% розчин желатину, попередньо підігрівши розчин до +36-37°С.

Билет 29

113. Клінічні прояви у нападному періоді бронхіальної астми.

Початок- вночі чи рано вранці.Підсилюється нападоподібний кашель, дистантні свистячі хрипи, шумна експіраторна задишка з участю допоміжної мускулатури та брюшного пресу. Хворі неспокійні, температура тіла субфебрильна. Огляд: блідість шкіри, акроціаноз, периоральний ціаноз, бочкоподібна грудна клітина, вимушене положення – ортопное. Перкусія: коробочний відтінок звуку над всією поверхнею легень, більш низьке розташування нижнього краю легень, обмеження рухливості нижнього легень, зменшення меж відносної серцевої тупості. Аускультація: жорстке дихання, велика кількість розсіяних сухих свистячих хрипів на видиху, подовження видиху. У дітей раннього віку переважають вологі хрипи – “волога” астма. Зміни з боку ССС: помірно прискорений пульс, , акцент ІІ тону на легеневій артерії, ослаблення І тону на верхівці, зміщення сегменту ST (гіпоксичні зміни в міокарді).Тривалість приступу: від 30-40 хв. до кількох годин, діб (при розвитку астматичного статусу).