18.Клініко-діагностичні критерії астматичного статусу

Астматичний статус - це важкий, тривалий стан ядухи, який характеризується резистентністю до симпатоміметиків та знімається лише системними кортикостероїдами.

Основними ознаками астматичного статусу являються стійка резистентність до бронхолітиків (десентизація b2-адренорецепторів), порушення дренажної функції бронхів, виникнення гіпоксемії і гіперкапнії.

У розвитку АС виділяють три стадії.

І – стадія компенсації або відсутності вентиляційних розладів, яка характеризується помірною артеріальною гіпоксемією (РаО2 на рівні 60-70 мм рт. ст.) нормо- або гіпокапнією (РаСО2 нормально, 35-45 мм рт. ст., або знижена в результаті гіпервентиляції - менше 35 мм рт. ст.).

Пацієнти перебувають у свідомості і психічно адекватні. Ця стадія клінічно проявляється багаторазовими нападами задухи протягом доби і більше, між якими зберігається бронхоспазм. Задишка помірна, можуть відзначатися акроціаноз, іноді пітливість. Спостерігаються вимушене положення тіла з фіксацією плечового поясу і участю в акті дихання допоміжних дихальних м'язів, множинні дистанційні сухі свистячі хрипи. ОФВ1 знижується до 30% належної величини.

Аускультативно в легенях визначаються жорстке дихання з подовженим видихом і сухі розсіяні хрипи. Зазвичай спостерігається помірна тахікардія, АТ не зміненний або дещо підвищений.

Підвищення опору дихання при АС супроводжується різким збільшенням роботи дихальної мускулатури. Відзначаються також роздування крил носа, напруга м'язів шиї і голови.

ІІ - стадія декомпенсації, або "німих легенів", або стадія наростаючих вентиляційних порушень, характеризується більш вираженою гіпоксемією (РаО2 на рівні 50-60 мм рт. ст.) і гіперкапнією внаслідок зниження ефективної (альвеолярної) вентиляції (РаСО2 від 50 до 70 мм рт. ст.).

При переході в II стадію у хворих при збереженій свідомості спостерігається дратівливість, що епізодично переходить у стан збудження, який може змінюватися періодами апатії. Задишка різко виражена, дихання гучне з участю допоміжної мускулатури. Є ціаноз з ознаками венозного застою (набряклі шийні вени, одутлість обличчя). З наростанням обструктивного синдрому дихання над окремими ділянками легенів (зазвичай над нижніми відділами) зовсім не вислуховується (стадія "німих легенів"). Характерна невідповідність тяжкості задишки і загального стану хворого через мізерну фізікальну симптоматику. Відзначається виражена тахікардія, АТ нормальний або знижений. Спостерігається підвищення центрального венозного тиску (ЦВТ), дегідратація, згущення крові.

ІІІ - стадія гіперкапничної коми, або стадія різко виражених вентиляційних порушень, характеризується важкою артеріальною гіпоксемією (РаО2 на рівні 40-55 мм рт. ст.) і різко вираженою гіперкапнією (РаСО2 на рівні 80-90 мм рт. ст. і вище).

Різко зростає і превалює нервово-психічна симптоматика. Стан пацієнта загрозливий: свідомість змішана або відсутня, дихання стає все більш поверхневим, з парадоксальними торакоабдомінальними рухами, аускультативно різко ослабленим. АТ різко знижений, пульс ниткоподібний, аритмічний. Тахікардія переходить у термінальну брадикардію, відзначаються різні порушення серцевого ритму, виникає картина "німих легенів" на тлі дифузного ціанозу. Діагностика захворювання

Враховуючи тяжкість стану пацієнта на повне обстеження часу немає.

В діагностиці допомагає збір анамнезу. Якщо дозволяє тяжкість стану можна провести:

Кл. ан. крові - можливо компенсаторне підвищення рівня еритроцитів і гемоглобіну, еозинофілія, лейкоцитоз/лейкопенія, лімфоцитоз.

Визначення газів крові, рН, електролітного балансу.

На рентгенограмі легенів - підвищена прозорість легеневих полів, посилення легеневого малюнка, розширення коріння легенів. Характерне низьке стояння діафрагми, мала рухливість купола діафрагми. Ребра розташовані горизонтально, розширені міжреберні проміжки.

Електрокардіографія - зміни не специфічні, визначається прегрузка правих відділів серця, високі "пульмональні" зубці Р.

Функції зовнішнього дихання не досліджують у зв'язку з важкістю стану пацієнта.