62. Діагностика та диференційна діагностика синдрому подразненого кишківника у дітей.

Критерії діагностики

К л і н і ч н і

Хронічні та/або рецидивуючі функціональні розлади дистальних відділів кишечника тривалістю не менш 12 тижнів протягом останніх 12 місяців, що проявляється болем та/або дискомфортом у животі, що проходять після дефекації, і супроводжуються змінами частоти і консистенції стільця, що поєднуються протягом 25 % часу захворювання не менш ніж із двома симптомами порушення функції кишечника:

-зміною частоти стільця,

-консистенції калу,

-акту дефекації (імперативні позови, тенезми, потреба у додаткових зусиллях при дефекації, почуття неповного випорожнення кишечника після неї),

-виділенням слизу з калом,

-метеоризмом.

Об’єктивно:

-болючість по ходу товстої кишки, або її участків,

-при пальцевому дослідженні прямої кишки хворобливість, особливо в області морганієвих складок.

Лабораторно-інструментальна діагностика

- Загальний та біохімічний аналіз крові – відсутність змін, копрограма, - кашицеподібний або рідкий стілець з першою щільною порцією, слиз +, ++, +++, кров – відсутня,

- Ректороманоскопія (колоноскопія): - болючість при інсуфляції повітрям,  слизова оболонка звичайного вигляду, часто гіперемована з підсиленим судинним рисунком, накладення слизу, високі ригідні складки, фізіологічні сфінктери з підвищеним тонусом.

- Іригографія: нерівномірність заповнення кишки, спастичні явища у нисходящому та сигмовидному відділах товстої кишки, ділянки сегментації, глибока, частіша гаустрація, швидкий викид контрасту та появлення симптому «шнура».

- Додатковий метод дослідження -  манометрія: при болонному розтяженні прямої кишки змінені показники тиску.

Диференційний діагноз: закрепи та енкопрези органічного генезу, коліти хронічні, алергічні, медикоментозні.

63. Лікування пієлонефриту у дітей.

 Можна виділити три основних  принципи терапії пієлонефриту: 1) корекція порушень уродинаміки; 2) адекватна антибактеріальна терапія; 3) підвищення неспецифічної і специфічної  реактивності організму.

В гострий період захворювання призначається ліжковий режим на 1-2 тижні, який розширюється під контролем динаміки клініки і змін в сечі. Дієта не потребує значних обмежень і зазвичай відповідає столу № 5 за Певзнером, якого дитина повинна дотримуватись протягом року після  загострення. Кількість рідини в гострому періоді збільшується до 1,5-2,0 літрів на добу. У дітей раннього віку з клінікою токсикозу і диспептичними розладами призначається інфузія 10 %  розчину глюкози і фізіологічного розчину 20-30 мл/кг у співідношенні 3:1.

 Етіотропна терапія займає ведуче місце в комплексному лікуванні пієлонефриту і в дебюті захворювання включає один із антибіотиків широкого спектру дії: ампіцилін, амоксицилін, аугментин або амоксіклав, цефалоспорини ІІ (цефуроксим, цефомандол, цефоклор) і ІІІ поколінь (цефотаксим, цефтріаксон, цефтазидім, цефоперазон), аміноглікозиди (гентаміцин, нетроміцин,  амікацин). При тяжкому перебізі захворювання перші дні антибіотик вводиться  парентерально, а далі можна перейти на пероральні препарати. Як правило, достатньо одного курсу з наступним переходом  на уросептики, які змінюються кожні  10 днів при загальній тривалості безперервної антибактеріальної терапії не менше 4 тижнів від моменту нормалізації сечі. В перелік уросептиків, які широко використовують в дитячій урології входять фурадонін 5-8 мг/кг на добу, фурамаг 0,05-0,1 г 3 рази на добу,  уросульфан 1,0-2,5 г/добу, грамурин 0,75-1,0 г/добу, бісептол (ко-тримоксазол) 10 мг/кг разова доза по сульфаметоксазолу двічі на добу, неграм (невіграмон) 50-60 мг/кг на добу, нітроксолін (5-НОК) 0,2-0,4 г/добу. У виключних випадках, при відсутності  ефекту від попередніх антибактеріальних засобів у дітей до 14 років можуть призначатись фторхінолони. При умові стійкої клініко-лабораторної ремісії не менше 4 тижнів переходять на переривчасте лікування під час якого чергуються курси уросептиків з фітотерапією по 10-14 днів. Фітотерапія включає призначення фітолізину, канефрону, трав’яних зборів, які містять нирковий чай, польовий хвощ, лист толокнянки, лист берези, корінь солодки, квіти календули та ромашки, цвіт липи, лист брусниці тощо. Переривчасте лікування при гострому пієлонефриті триває 4-6 тижнів, при хронічному може продовжуватись до 3-6 місяців і довше.

З метою підвищення реактивності організму, особливо у дітей з хронічним пієлонефритом, в комплекс лікування включають токоферолу ацетат, аскорбінову кислоту, полівітамінні препарати, апілак, пентоксил, метилурацил, рибоксин, препарати ехінацеї, настоянку кореня жень-шеню, екстракт елеутерококу, китайського лимонника тощо. Імуномодулююча терапія у хворих  на хронічний пієлонефрит призначається під контролем дослідження імунного статусу дитини.

При обструктивному пієлонефриті важливою складовою комплексної терапії є корекція порушень уродинаміки. Особливе значення останній час придається лікуванню нейрогенної дисфункції сечового міхура, на тлі якої  виникають міхурово-сечоводно-мискові рефлюкси, що підтримують запальні зміни в нирках і роблять їх резистентними до антибактеріальної терапії. Клінічно це нерідко проявляється енурезом і тому всі діти з неутриманням сечі повинні пройти урологічне обстеження в умовах спеціалізованого відділення.