2. Критерії результативності та продуктивності публічного адміністрування

Поняття «критерій ефективності» державного управління відображає ознаку або сукупність ознак, на підставі яких оцінюється ефективність системи управління в цілому, а також окремих управлінських рішень¹².

Теорія публічного адміністрування включає критерії ефективності, до яких відносять:

• ступінь відповідності змісту та результатів діяльності управлінських структур та працівників тим її параметрами, які визначені вищими керівниками;

• ступінь дотримання керуючими правових та інших встановлених норм;

• ступінь впливу управлінської діяльності на стан і розвиток управлінських об'єктів;

• ступінь зміни об'єкта управління в позитивну або негативну сторону;

• наскільки керуюча діяльність спрямована на поліпшення реального становища людей, на реалізацію їх інтересів і потреб;

• обсяги витрат керуючої діяльності з точки зору окупності вкладених в управління ресурсів;

• авторитетність рішень і дій управлінських структур і працівників та ін..

Зеркин Д.П., Ігнатов В. Г. пропонують виділяти наступні загальні критерії ефективності державного управління: ціннісно-раціональний, цілераціональний, прагматичний (табл. 13.1).

Ціннісно-раціональний критерій допоможе політику і теоретику оцінити ефективність глобальних, загальносистемних рішень органів влади і управління вищого рівня, результати і наслідки яких виявляються в глибоких змінах всього суспільства або в багатьох його сферах. Про ефективність таких рішень некоректно судити по окремих позитивних результатах, так само як і за виявленими втратами. Те й інше відчувається і осмислюється правлячим суб'єктом і керованими поступово, нерідко протягом тривалого періоду. Тим більше неможливо виразити ці результати і очікувані наслідки в яких-небудь точних числових величинах. Тільки розглядаючи те, що відбулося, що відбувається і можливі результати через призму системи цінностей, аналітик зможе визначити позитивну або негативну ефективність даних масштабних управлінських акцій державного суб'єкта.

Таблиця 13.1 - Система загальних критеріїв ефективності державного управління

Вид критерію	Об'єкти оцінювання (предметні цінності)	Ознаки ефективності	Критерії оцінки
1	2	3	4
Ціннісно-ра- ціональний	Політична стратегія, державні програми, плани, соціально-політичні та економічні концепції, принципи, методи управління	Рівень здійснення основ-них функцій держуправ-ління (збереження сис-теми, забезпечення ціліс-ності суспільства, прав і свобод громадян та ін..); рівень раціональності рішень, їх легітимності, демократизм, свобода вибору	Відповідність результатів і наслідків рішень державним цінностям, принципам, громадським інтересам
Цілераціональний	Державні програми, плани, принципи діяльності управління, організаційні структури, форми, методи, норми і стиль управлінської діяльності, правове та інформаційне забезпечення, способи артикуляції інтересів держави і громадян, захисту їх, об'єм і види послуг і т.д.	Повнота здійснення поставлених цілей, рівень раціональності рішень, легітимність, демократизм, законність, компетентність, інформаційне забезпечення, методи стимулювання участі громадян в управлінні, ступінь свободи вибору, громадська ціна вибору, раціональність використання всіх видів капіталу, інноваційність рішень	Відповідність рішень функціональним цілям і завданням державного суб'єкта, його статусу і повноважень, правовому порядку, суспільним потребам та інтересам, досягнення оптимальних результатів у рамках регульованих державних ресурсів, відповідність рішень очікуванням конкуруючих соціальних груп

Продовження таблиці 13.1

1	2	3	4
Прагматичний	Безпосередні результати зміни керованих об'єктів	Громадська корисність, економічна, соціально-політична вигода, раціо-нальність використання ресурсів, інноваційність рішень, їх оперативність, простота, творчість методів управління	Отримання оптимальних результатів при мінімальних витратах ресурсів, оцінка за моделлю «витрати-вигода»

Цілераціональний критерій - загальний, комплексний, орієнтований на оцінку ефективності управління з досить конкретним показниками, які характеризують безпосередні результати здійснених цілей, вирішених завдань, реалізованих стратегій і програм, з урахуванням використаних державних ресурсів. Інтегральний показник - відповідність результатів інтересам держави і суспільства також більш конкретний, ніж «відповідність цінностям». Хоча розуміння державних інтересів - теж проблема. Зазначені показники оцінювання можуть фіксуватися кількісними методами і якісними характеристиками. Наприклад, показники рівня і якості життя, політичної активності громадян-виборців, стану здоров'я. Ефективність багатьох державних рішень вищого і регіонального рівня не піддається кількісним вимірам, проте і в таких ситуаціях останні можуть виконувати допоміжну роль. Приміром, дієвість реформи російської системи освіти, звичайно, не вимірюється кількістю перетворених середніх шкіл і технікумів в енну кількість гімназій, коледжів і ліцеїв. Головне - в оцінці якості нової, варіативної, системи освітніх установ, в тому, стала ця якість вища радянського рівня або ж ні. Проте враховувати кількісні дані при проведенні підсумків реформи слід.

Щодо прагматичного критерію ефективності. Оцінка дієвості окремих конкретних рішень органів управління різних рівнів цілком доцільна. Небезпечний лише примітивний прагматизм, мотивований так званим здоровим глуздом і всюдисущим дефіцитом ресурсів.

Поряд із загальними критеріями ефективності в науці і практиці використовуються специфічні, для кожної сфери управління: політичної, соціальної, економічної та ін. У зміст кожного з них також включається загальна вимога: відповідність результатів управлінської діяльності певним державним цінностям, цілям і нормам, принципам управління та громадським інтересам. Специфіка ж визначається суттєвими ознаками ефективності, що проявляються лише в даному виді управління¹³.

Представляють інтерес критерії спеціальної соціальної ефективності державного управління, які визначає Г.В. Атаманчук:

1. Цілеорієнтованість (іншими словами, доцільність, цільова обґрунтованість) організації та функціонування державно-керуючої системи, її великих підсистем та інших організаційних структур, яка визначається через ступінь відповідності їх управлінських впливів цілям, які об'єктивно витікають з їхнього становища та ролі в суспільстві.

Цілеорієнтованість організації та функціонування управлінських систем (підсистем) визначається шляхом вивчення і оцінки їх організаційної, нормативної та іншої діяльності з точки зору відповідності її цільової спрямованості, встановленої для них. Таким способом можна не тільки пізнавати сенс активності будь-якої структури державного управління, а й уникати дублювання, паралелізму, а також тих положень, при яких ділянки суспільної життєдіяльності залишаються поза необхідних управлінських впливів.

2. Витрати часу на вирішення управлінських питань та здійснення управлінських дій. Це час, який витрачається на внутрішню управлінську діяльність, тобто на обробку і проходження управлінської інформації від «входу» до «виходу» в державно-керуючій системі в цілому (в апараті управління), відповідних підсистемах і організаційних структурах. Історично давно виведений закон економії часу, що характеризує дуже багато чого в житті людей і створеній іміджелогії суспільства. Адже чим менше витрати часу на виконання одиниці тієї чи іншої роботи, тим вище її продуктивність. А для цього, що цілком зрозуміло, повинні бути введені в відповідний процес роботи знання, досвід, організація, дисципліна, стимули, санкції та інші соціальні елементи. Економія часу є складовою багатьох умов і факторів, і в усьому світі йде постійний пошук шляхів руху в даному напрямку.

3. Складність організації суб'єкта державного управління, його підсистем і ланок.

Свого часу, під час критики авторитарної бюрократії, дуже багатьма аналітиками зверталась увага на надмірну громіздкість і ускладненість державного апарату радянського періоду, що знижували рівень раціональності та ефективності державного управління. Адже доведено, що в будь-динамічній системі складність організації суб'єктів управління, їх підсистем і ланок покликана не тільки відповідати складності керованих об'єктів (не перевищувати цю складність), але по можливості поступатися їй, так як координуючий рівень завжди повинен бути простіше скоординованого. Але це правило постійно ігнорується з відповідними наслідками для державного управління. Складність продовжує придушувати ініціативу і творчість в управлінських процесах.

4. Витрати на утримання та забезпечення функціонування державно-керуючої системи, її підсистем та інших організаційних структур. При їх аналізі та оцінці слід враховувати взаємозалежність між вартістю управління і соціальними результатами діяльності керованих об'єктів, витрати на тривалість комунікацій, об'єктивне ускладнення управлінських проблем й інші моменти, що визначають управлінські витрати. Сюди логічно входять витрати на утримання персоналу управління, витрати на відрядження, витрати на оргтехніку та комп'ютери і т.д., які теж треба співвідносити з реальним впливом відповідних керуючих впливів на суспільний розвиток.