Методи:

- надання в органи державної влади інформації, документів та проектів рішень з питань, що знаходяться в їх компетенції;

- участь в обговоренні комітетами та комісіями парламенту, органами виконавчої влади лобіючих питань;

- усні та письмові контакти з депутатами та посадовими особами державних органів влади з метою представництва інтересів клієнта, на користь якого здійснюється лобістська діяльність;

- експертиза проекту закону та інших нормативних актів та рішень органів державної влади з наданням останнім результатів експертизи.

Основною умовою лобізму є наявність достатніх ресурсів:

• Близькість до особи або організації, які приймають рішення. Наявність інституційного входу в структури державної влади. Відомчий статус і політичну вагу державних органів.

• Приватний капітал - стратегічність позиції і якість менеджменту.

• Наявність кваліфікованих експертів, здатних професійно проаналізувати економічну політику, підготувати висновок до нормативних проектів. Цей тип ресурсів має першорядну важливість на Заході.

• Вплив на ЗМІ.

Способи лобіювання:

• Безпосередній контакт з особами, які приймають управлінські рішення («вечері» - приватні зустрічі).

• Надання інформації (проведення експертизи).

• Фінансування виборчих компаній.

• Лобіювання в рамках ідеології «грас-рутс» (спосіб впливу, який втягує в процес лобіювання членів / прихильників «організованих інтересів»).

• Інформаційні кампанії (спосіб впливу на широку громадськість).

Можливості реалізувати свій інтерес або, принаймні, донести його до особи або органу, що приймає рішення, залежать від наявності відповідних ресурсів. В цілому, їх набір збігається із загальними ресурсами груп інтересів, але, враховуючи специфіку дій лобі в процесі безпосереднього впливу на процес прийняття законів у парламенті чи урядових рішень, ці можливості можуть бути конкретизовані.

По-перше, специфіка лобістської діяльності визначає особливу значимість близькості і регулярності особистих контактів з державними службовцями та парламентаріями.

По-друге, реалізація інтересу повинна бути забезпечена наявністю коштів, достатніх для всіх необхідних дій.

По-третє, результативність лобістського впливу залежить від наявності ресурсів, що дозволяють чинити політичний та економічний тиск в самому широкому сенсі (загрози страйків, маніпулювання голосуванням в парламенті, загрози про припинення перерахування податків у федеральні органи і т.д.).

По-четверте, нерідко лобі досягають своїх цілей за рахунок впливу на засоби масової інформації, широко використовуючи їх для формування громадської думки.

Позитивні наслідки лобізму:

• Інструмент самоорганізації громадянського суспільства;

• Розширює інформаційну та організаційну базу прийнятих рішень;

• Сприяє знаходженню точок дотику і досягнення консенсусу під час ухвалення управлінських рішень.

Негативні наслідки лобізму:

• Провідник неправового впливу (тиску) на державні органи;

• Фактор розвитку та захисту відомчості, місництва, націоналізму;

• Розмиває стратегічний підхід при прийнятті держрішень, т. як призводить до постійного перерозподілу бюджету, частої зміни пріоритетів;

Специфіка лобізму в Україну:

• Неформалізований характер лобістської діяльності. До цього часу в жодній з країн СНД не прийняті закони про лобізм.

• Відсутність сталої партійної системи. Основними структурними елементами політичної системи виступають не партії, а кланово-номенклатурні групи і клієнти окремих політиків.

• Висока значимість регіональних кланів як політико-економічних гравців.

• Наявність високих політичних ризиків, що штовхають бізнес на диверсифікацію, придбання активів за кордоном і залучення іноземних акціонерів (у тому числі через вихід на IPO).

• Значимість силового фактора і активна роль силових структур у процесах переділу власності і політичної боротьби.

• Наявність паралелізму в повноваженнях низки державних структур, іноді створене абсолютно свідомо. Використання першою особою технології створення конкуруючих центрів впливу та балансування їх ресурсів.

• Вирішальний формальний і неформальний вплив перших осіб держави.

• Непрозора структура власності (не завжди доступна інформація про реальних власників бізнес-структур, а значить, про їх потенційний вплив і можливості).

У процесі лобіювання в Україні необхідно враховувати:

• Актуальну розстановку сил кланів і груп впливу.

• Специфіку формальних процедур прийняття рішень.

• Психологічні особливості осіб, що приймають рішення, і канали надходження до них інформації.

Одним із легальних методів лобістської діяльності є створення у великих корпораціях спеціальних відділів зв'язку з органами державної влади - так звані GR-відділи (від англ. Government relations), які спеціалізуються на взаємодії з представниками держави. Іншим методом просування інтересів може бути створення міжорганізаційних об'єднань, бізнес співтовариств, асоціацій і т.д.

Лобістська діяльність представляє цілий ряд потенційних загроз, основна частина яких пов'язана з перекручуванням представництва громадських інтересів (представництво інтересів меншості на шкоду більшості), дезінформацією представників органів державної влади, а також закритістю лобістської діяльності і корупції, що випливає з цього, і зрощування державних і комерційних структур (корпоративізм).

Існують три основні моделі регулювання лобізму:

• Американська (лобізм є спеціальною системою представництва інтересів громадян, яка регулюється спеціалізованим законодавством);

• Німецька (лобізм є легальним видом діяльності, однак спеціального закону про лобізм не існує);

• Французька (лобізм є незаконним, однак існує Соціально-економічна рада, що складається з представників професійних груп країни, який виконує роль своєрідного «лобістського парламенту»).