12.4. Фактори запобігання проявам корупції

Під час організації запобігання поширення корупції, попередження її проявів необхідно врахувати ряд факторів:

• політичний, пов'язаний з чітким розмежуванням компетенції органів законодавчої, виконавчої та судової влади на всіх рівнях;

• нормативно-правовий, який полягає в необхідності вдосконалення нормативно визначених механізмів реалізації Закону України "Про боротьбу з корупцією";

• організаційний, який проявляється в необхідності вдосконалення взаємодії органів, які ведуть боротьбу з корупцією;

• економічний, обумовлено перехідним станом в управлінні економікою;

• кадровий, пов'язаний з удосконаленням системи відбору та підготовки персоналу державної служби;

• морально-психологічний, обумовлений нерозвиненістю традицій етики державних службовців⁸.

Тема 13. Результативність та ефективність публічного адміністрування

1. Поняття продуктивності та ефективності в публічному адмініструванні

2. Критерії результативності та продуктивності публічного адміністрування

3. Фактори результативності та ефективності публічного адміністрування

4. Вимірювання продуктивності, результативності та ефективності публічного адміністрування

5. Підвищення ефективності публічного адміністрування

6. Контрактна система і неокорпоративизм

1. Поняття продуктивності та ефективності в публічному адмініструванні

Зміст поняття «ефективність діяльності» - це позначення будь-якої діяльності, включаючи управлінську, як продуктивної, результативної⁹.

Ефективність державного управління - поняття, що означає співвідношення результатів і досягнутих суспільних цілей, результатів і використаних державних ресурсів.

Ефективне управління - це діяльність з найкращими з можливих результатів щодо задоволення суспільних потреб та інтересів в умовах регламентації ресурсів державою.

Ефективність - показник того, наскільки повно зусилля (ресурси), витрачені керуючим суб'єктом і суспільством на рішення встановлених проблем, реалізовані в соціально значущих кінцевих результатах.

Таким чином, категорія «ефективність державного управління» визначається через поняття: «суспільні цілі», «результати», «суспільні потреби та інтереси». Кожне з них відображає специфічні ознаки державного управління з аспектом політичного. «Громадські цілі» - зрештою - це політично значущі цілі, «результати» - об'єкти, послуги, процеси, пов'язані із задоволенням суспільних потреб та інтересів (виражених в політиці), «державні ресурси» - економічний, соціальний, політичний, ідеологічний та інформаційний капітал, регламентовані державою як в плані громадської доцільності і можливості, так і правової обґрунтованості.

Специфічний зміст поняття «ефективність державного управління» можна також визначити через модель - співвідношення «вхід-вихід», що характеризує діяльність політичної системи в цілому і підсистеми управління як її частини.

На «вході» системи: вимоги суспільства (керованого об'єкта), що зумовлюють прийняття відповідних рішень, і підтримка керуючого суб'єкта - легітимність (довіра суспільства) і ресурси, якими володіє держава для реалізації можливих рішень.

На «виході»: реальна зміна об'єкта як наслідок здійснених рішень і досягнення цілей керуючого суб'єкта (системи). Всередині системної моделі «вхід-вихід» формуються і діють підсистеми, що дублюють системну в застосуванні до аналізу ефективності як внутрішньої управлінської діяльності окремих органів держави по відношенню до інших органів, так і зовнішньої - по відношенню до суспільства або його частини, тобто розрізняють:

1. «Часткову ефективність» характеризується показниками результативного рішення частини проблем, окремих складових загальної мети;

2. «Повну ефективність» показниками успішного вирішення всього комплексу проблем, що утворюють загальну, кінцеву мету керуючого суб'єкта¹⁰.

Під продуктивністю в широкому сенсі слова розуміти збільшення обсягу вироблених і придбаних в суспільстві ресурсів, то це дійсно дуже старе поняття.

На думку Г. Неш однією з причин занепаду Єгипту після 1100 до н.е. було «зниження ефективності адміністративної системи», оскільки жерці-керуючі сповідували «жорсткий, сухий релігійний формалізм», не вдаючись до гнучких методів управління.

У середньовічній економіці, яка здебільшого ґрунтувалася на моральних принципах, в строгому сенсі слова не могла йти мова про продуктивність та ефективність. В епоху, коли панувала віра, суспільство було дуже суворо налаштовано до тих, хто для збільшення своїх багатств, для збагачення використовував гроші чи інші ресурси, розглядаючи це як безсовісне лихварство. Такий підхід суттєво змінився з виникненням капіталістичної системи, стрижневим елементом якої став прибуток.

Для правильного розуміння продуктивності та ефективності стало необхідним органічно поєднувати дослідження на макроекономічному і на мікроекономічному рівнях. Стала очевидною необхідність переходу від аналізу на рівні галузей або на рівні економіки в цілому до аналізу на рівні окремих кампаній чи державних установ.

Важливу роль у становленні ефективності зіграла поява протягом усього XIX ст. робіт, присвячених мікроекономіці: «Теорія політичної економії» У. Джевонса (1871 р., Англія), «Підстави політичної економії» К. Менгера (1871г., Австрія), робота французького економіста Л. Вальраса «Елементи чистої політичної економії, або Теорія суспільного багатства» (1874 р.), «Принципи економічної науки» А. Маршалла (1890 р.).

В цілому можна сказати, що як самі феномени продуктивності та ефективності, так і поняття, що їх відображають, в сучасному розумінні цих слів виникли лише в умовах ринкової економіки і капіталістичних відносин.

Термін «продуктивність» (productivity), що означає здатність виробляти, з'явився в словниках Larousse (1875) і Littre (1883). На початок XX в. економісти використовували його для опису та оцінки зв'язку між ресурсами і виробленою продукцією, хоча в той час були ширше поширені такі терміни, як «результативність» (efficiency) і «економія» (economy).

З точки зору ефективності системи публічного адміністрування важливе значення має комплекс проблем, що відносяться до механізмів, форм, прийомів прийняття тих чи інших рішень на різних рівнях владної системи, методи розв'язання кризових ситуацій в різних сферах суспільного життя, політичні технології взаємин державної адміністрації та засобів масової інформації, адміністративно-державне управління соціальними процесами, екологією, фінансами і т.д. Це цілком зрозуміло, якщо врахувати, що механізми і процеси прийняття рішень в більшому чи меншому ступені складають сумарний підсумок цього процесу.

У даному контексті головною турботою органів державного управління повинні бути перш за все пошуки шляхів підвищення продуктивності, ефективності, якості та результативності діяльності державних організацій і установ¹¹.