5.3. Політична влада

Політична влада - здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних або загальнодержавних задач.

Політична влада характеризується низкою відмінних ознак:

1. легальністю використання сили в межах держави;

2. верховенством, обов'язковістю рішень для будь-якої іншої влади, здатністю проникнення в будь-які суспільні процеси. Політична влада може обмежити вплив потужних корпорацій, ЗМІ та інших установ або ж зовсім ліквідувати їх;

3. публічністю, тобто загальністю і безособовістю. Це означає, що політична влада, на відміну від особистої, приватної влади, яка зазвичай існує в невеликих, контактних групах, звертається від імені всього суспільства за допомогою права до всіх громадян;

4. моноцентричністю, наявністю єдиного центру ухвалення рішень. У ринковому демократичному суспільстві, на відміну від політичної влади, економічна, соціальна і духовно-інформаційна влади поліцентричні. Тут існує багато незалежних власників, ЗМІ, соціальних фондів тощо;

5. різноманіттям ресурсів. Політична влада, і особливо держава, використовує не тільки примус, а й економічні, соціальні та культурно-інформаційні ресурси.

Політична влада, відчуваючи сильний вплив влади економічної, досить самостійна і здатна превалювати над нею, підпорядковувати її своїм цілям. За певних обставин домінуючий вплив на суспільство може надавати влада духовно-інформаційна. Її монопольне використання може забезпечити політичному угрупованню перемогу на виборах і тривале збереження свого панування незважаючи на неефективність економічної та соціальної політики.

Різні громадські влади перебувають в складній взаємодії. Багато політологів, вважають найважливішою серед них економічну владу, владу власників засобів виробництва та інших суспільних багатств. У ринковому суспільстві, де майже все має ціну і грошовий вираз, переважна більшість ЗМІ належить великим власникам. Гроші роблять сильний вплив на проведення виборчих кампаній та підсумки виборів, широко використовуються для підкупу політиків і виборців. Концентрація економічної влади у великих власників створює небезпеку встановлення плутократії - прямого політичного правління невеликої групи багатіїв. У сучасних західних державах всевладдя крупного капіталу стримується конкуренцією між власниками, політичним впливом численного середнього класу і громадськості, демократичним устроєм держави.

У взаємодії різної влади в суспільстві має місце так званий кумулятивний ефект - посилення накопичення влади. Він проявляється в тому, що багатство підвищує шанси людини на входження в політичну еліту і доступ до ЗМІ та освіти; висока політична посада сприяє накопиченню багатства, доступу до знань та інформаційного впливу, останні ж, у свою чергу, покращують можливості в занятті лідируючих політичних позицій і підвищеннї доходу.

Злиття політичної, економічної, соціальної та духовно-інформаційної влади за командної ролі політики спостерігається в тоталітарних державах. Демократичний же лад передбачає поділ як самих цих властей, так і кожної з них: в економіці - наявність безлічі конкуруючих центрів впливу, в політиці - поділ влади між державою, партіями і групами інтересів, а також самої державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, в духовній сфері - плюралізм ЗМІ та інших джерел знання та інформації.

5.4. ЛОБІЗМ

У сучасних демократичних суспільствах розвинутих країн лобізм є невід'ємною складовою частиною суспільно-політичних процесів і важливим засобом регулювання соціального життя. Проте в політичній практиці Україна даний феномен у значному ступені відрізняється від західного зразка, і в системі відносин між громадянським суспільством і органами державної влади носить неоднозначний і часто суперечливий характер.

Лобізм - система організаційного оформлення, вираження і представництва громадських інтересів покликаний гармонізувати інтереси трьох основних елементів сучасного суспільного організму - держави, бізнесу та громадянського суспільства.

Лобізм - (англ. лобізм, від лобі - кулуари) - надання тиску на парламентарія лобістами шляхом особистого чи письмового звернення - лобіювання або іншим способом (організація масових петицій, потоку листів, публікацій) з боку якої-небудь групи або приватних осіб, мета якого - домогтися прийняття або відхилення певного законопроекту.

Лобізм - діяльність окремих фізичних осіб чи угруповань щодо органів державної влади з метою здійснення впливу від імені та в інтересах конкретного клієнта на розробку, ухвалення і здійснення зазначеними органами законодавчих актів і адміністративних рішень.

У більш широкому, системному плані лобістську активність слід розглядати як одну з найважливіших форм впливу суспільства на державу, що забезпечує їх взаємодію з функціональної лінії. На відміну від територіального представництва, здійснюваного по лінії політичних партій, виборів і установ законодавчої влади, функціональне представництво реалізується безпосередньо. Його суб'єктам немає потреби доводити свої права на доступ до органів влади за допомогою виборів або яким-небудь іншим способом. Підставою для такого доступу є суспільна значущість потенційного лобіста, його реальну вагу та вплив у тій чи іншій сфері суспільно-політичного життя.

Однією з умов функціонування лобізму як ефективного інституту представництва інтересів є розвинене громадянське суспільство та його інститути - об'єднання «соціально небайдужих, патріотично налаштованих і політично компетентних громадян, які здатні і повинні брати участь у суспільному житті країни і контролювати владні інститути».

Лобізм є однією з найважливіших форм впливу суспільства на державу, що забезпечує їх взаємодію з функціональної лінії. Надаючи вплив на процес вироблення і прийняття економічних і соціально-політичних рішень, лобісти забезпечують більш тісний зв'язок між суспільством і державою і тим самим роблять останню здатною оперативно відгукуватися на імпульси, які виходять від економічних і суспільних структур. Тому ключовим напрямком діяльності інститутів громадянського суспільства мають стати оволодіння і використання різноманітних методів лобіювання інтересів своїх членів в парламенті, уряді, місцевих органах державної влади. На жаль, як зазначалося раніше, діяльність громадських асоціацій саме на етапі лобіювання інтересів знаходиться в стадії освоєння нових інституційних можливостей лобіювання.

Виділяють три основні форми лобізму:

1. Прямий лобізм - цілеспрямована робота з представниками відповідного державного органу з метою досягти прийняття рішення, що відповідає конкретним інтересам.

2. Непрямий лобізм - організація кампаній з метою чинення тиску, які проходять в основному за межами державних органів, на підтримку того чи іншого рішення, але часто без зазначення конкретного адресата.

3. Внутрішній лобізм - діяльність будь-якої угруповання всередині відповідного органу з метою домогтися різними шляхами прийняття певного рішення.

Методи лобістської діяльності поділяються на:

• Прямі (персональні візити, листи, телефонні дзвінки, відкриті парламентські слухання)

• Непрямі (через «друзів», помічників, чиновників середнього рівня, наукові публікації та залучення вчених, всілякі кампанії у ЗМІ, судові процедури).