10.6. Стиль публічного адміністрування

Серед факторів раціоналізації публічного адміністрування дуже важливе місце займає його стиль: продумана і узгоджена взаємодія управлінських елементів і людського потенціалу. По суті, через стиль свого функціонування керуюча система впливає на різноманітні суспільні відносини, процеси та взаємозв'язки, реалізує свої цілестановлюючі, організуючі і регулюючі потенції.

Стиль публічного адміністрування - явище складне, багатоелементне, системне. Він заснований на певному синтезі соціальних, організаційних, нормативних, інформаційних і технічних параметрів публічного адміністрування, тобто, певною мірою, на об'єктивних засадах, з одного боку, і генофонду, інтелектуального розвитку, соціально-психологічних сил та історичного досвіду людського потенціалу, тобто суб'єктивного фактора, залученого в управління, - з іншого.

Стиль являє собою специфічне відображення в особливій управлінській сфері суспільства єдності об'єктивного і суб'єктивного. Його не можна аналізувати за принципом "або - або", а можна тільки в динамічній взаємодії соціальних, матеріальних та ідеальних елементів управління з живим, повнокровним, пристрасним людським субстратом керуючої і керованої систем. Саме через стиль проявляє себе управління не тільки як наука, а й мистецтво. Стиль дає можливість кожному учаснику управління, спираючись на встановлені структури, норми, форми, методи і інші елементи управління, повною мірою розкрити свою творчу сутність.

Стиль публічного адміністрування - реально використовувана система соціально-ефективних і постійно удосконалених способів, засобів, форм і методів повсякденного функціонування посадових осіб та в цілому органів державної влади та місцевого самоврядування, що заснована на відповідних принципах і забезпечує раціональне та демократичне ведення управлінських справ. Його відмінність від стилю роботи в інших сферах суспільства проявляється в наступному:

а) соціальна активність посадових осіб та відповідних органів пов'язана з застосуванням державно-владних повноважень або опорою на них;

б) така активність чітко і досить повно нормативно регламентована і протікає в установлених формах і процедурах;

в) за мету ця активність має формування та реалізацію керуючих впливів.

Але багатогранність джерел, що дають той чи інший стиль державного управління, залежність стилю від суспільно-політичного, цільового, функціонального і організаційного пристрою публічного адміністрування постійно недооцінюються.

Підходи до трактування стилю публічного адміністрування:

1. Стиль трактується деякими як щось автономне, самостійне, чинне лише за якими-то своїми власними закономірностями.

2. Стиль розглядається як сукупність прийомів, способів, методів функціонування державних органів, посадових осіб, акцент робиться переважно на елементах їх діяльності (на змісті, ролі, можливостях, управлінському впливі і т.д.). Аналізується стиль у відриві від його носія - людини. У результаті спрощується проблема: формулювання найбільш доцільного набору елементів стилю → навчити стилю і змусити володіти ним → управління буде ефективним. Тобто соціально-психологічні характеристики людини накладають на нього виключно рельєфний відбиток.

3. Існують точки зору, відповідно до яких йде психологізація стилю управління, коли все зводиться до якостей людини, особливо вольових, її напористості, енергії, силових потенцій. Абсолютизується суб'єктивна сторона управління на шкоду об'єктивній. На практиці це веде до того, що основним в удосконаленні стилю управління бачиться пошук і підбір "сильної" особистості на державну посаду, особливо керівника. Такий вкрай психологізований підхід всупереч волі його прихильників сприяє процвітанню волюнтаризму, суб'єктивізму, іноді свавілля в управлінні. Безперечно, людина - головна, центральна фігура в управлінні, але суспільство не може покладатися тільки на добрі якості тієї чи іншої людини, тим більше що займає керівну посаду. Воно повинно мати тверді гарантії, надійні механізми і регулятори, які б неодмінно (при будь-яких умовах) забезпечували діяльність цієї людини (посадової особи) в необхідному напрямку і в соціально визнаних формах, методах і процедурах.

Елементи стилю:

а) цільові, функціональні та організаційні характеристики органів державної влади та місцевого самоврядування, які визначають їх місце і правовий статус в ієрархії керуючої системи державного управління;

б) юридично закріплені і, відповідно, практично використовувані форми, методи і процедури управлінської діяльності органів управління та їх посадових осіб;

в) загальнокультурні, професійні та особистісні якості посадових осіб, які реально проявляються, з яких формуються соціально-психологічні механізми управління.

Стиль публічного адміністрування багато в чому близький до політичного режиму і в істотних своїх властивостях довільний від нього, хоча в ньому є свої нюанси і самостійні прояви, оскільки політичний режим обслуговує інтереси влади, більш вузько - інтереси можновладців, а стиль управління покликаний надати державному управлінню необхідні для нього раціональність і ефективність. Влада завжди більше кон'юнктурна, ніж управління, що відтворює в собі керовану систему, причому і тоді, коли управління робить це на низькому рівні, що помітно за станом суспільства і способів вирішення його проблем.

У науковій літературі виділено декілька різновидів стилю управління:

1. директивний (адміністративно-директивний, автократичний);

2. демократичний (колегіальний, кооперативний);

3. ліберальний.

Директивним визнається стиль, який відрізняється надмірною централізацією влади, прихильністю до єдиноначальності в гіпертрофованих формах, самовладним рішенням більшості не тільки великих, але і порівняно дрібних питань життя колективу, свідомим обмеженням контактів з підлеглими.

Демократичний стиль передбачає надання підлеглим самостійності, співрозмірної їх кваліфікації та виконуваних функцій, підготовку і прийняття рішень при їх активній участі, створення необхідних для виконання роботи передумов і справедливу оцінку їх зусиль, шанобливе ставлення до людей і турботу про їхні потреби.

Ліберальний стиль відрізняють відсутність розмаху в діяльності, безініціативність і постійне очікування вказівок зверху, небажання прийняти на себе відповідальність за рішення та їх наслідки, коли вони несприятливі.

Крім зазначених, виділяють: стиль анархічний, коли все пущено на самоплив і кожен робить все, що хоче і як хоче; кампанійський стиль, при якому керівники, посадові особи від випадку до випадку хапаються за справу, бурхливо проводять різні заходи, а потім заспокоюються і так до наступного нападу "активності" (кампанії); вольовий стиль, для якого характерні виключно накази, грубий психологічний тиск, що спирається на службові залежності.

Розрізняють також стиль загальний і індивідуальний.

Загальний стиль - це, можна сказати, стиль нормативний, тобто загальновизнаний, що виявляється в головних своїх рисах повсюдно, в широких масштабах, стиль, який розділяється і підтримується суспільством.

Під індивідуальним стилем розуміється загальний стиль, переломлений у відповідності з конкретними умовами управлінської діяльності та якостями відповідних керівників та посадових осіб. Найглибший вплив на індивідуальний стиль роботи надають соціально-психологічні якості особистості, що і характеризує його як певне соціально-психологічне явище.

Зрозуміло, що в чистому вигляді жоден стиль управління не проявляється. Найчастіше має місце поєднання, змішання стилів за явної переваги якого-небудь одного. Природно також, що властивість стилю управління, що складається в його системі і підсистемах, безпосередньо залежить від якостей осіб, зайнятих в управлінських процесах.

Історичний досвід показує, що найбільш доцільним, продуктивним і орієнтованим на тривалу перспективу є демократичний стиль державного управління. Саме він дозволяє стабілізувати управлінські процеси і за допомогою них налагодити раціональний та ефективний суспільний розвиток.

Серед властивостей демократичного стилю публічного адміністрування можна назвати:

1. Глибокі, органічні взаємозв'язки органів державної влади та місцевого самоврядування з громадянами, що сприяє пізнанню керованих об'єктів, потреб, інтересів і цілей життєдіяльності людей, розвитку в них розуміння сутності і значення управлінських рішень і дій, стимулювання у всій системі публічного адміністрування відносин ініціативності, творчості, активної співучасті в справах суспільства і держави; великі можливості для введення наукового знання в управлінські процеси та надання їм необхідної цілеспрямованості, діловитості і впливовості.

2. Науковість стилю публічного адміністрування передбачає:

а) широке використання в державному апараті досягнень громадських, природних і технічних наук;

б) послідовне дотримання в діяльності апарату встановлених наукою об'єктивних закономірностей суспільної життєдіяльності;

в) всебічне сприяння з боку апарату розвитку науково-технічного прогресу і широкого впровадження його досягнень в практику;

г) порівняння рівня діяльності апарату з обґрунтованими наукою положеннями, висновками та рекомендаціями.

3. У той же час сама науковість створює умови для обґрунтованої цілеспрямованості і подальшої діловитості - конкретного і системного рішення управлінських завдань; становлення і підтримання у всій системі публічного адміністрування справді гуманних взаємовідносин між керівниками і підлеглими, членами керуючих і керованих об'єктів, колективами, посадовими особами та громадянами, в результаті чого права і свободи людини набувають дійсну реалізацію.⁵