§ 4. Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної виконавчої служби

Акти цивільного стану - події та дії, які нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють п можливість бути суб’єктом цивільних прав та обо­в’язків Раніше, до введення в дію Сімейного та Цивільного кодек­сів України, вказані дії мали назву актів громадянського стану

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, вста­новлення п походження, набуття громадянства, вихід із громадян­ства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнан­ня особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо При цьому державній ре­єстрації підлягають народження фізичної особи та п походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть

Реєстрацію актів цивільного стану мають право здійсню­вати:

Відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управ­ління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­ліці Крим, обласних, Київського та Севасюпольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції. Вони мають право здійснювати реєстрацію:

народження;

смерті;

одруження;

розірвання шлюбу;

встановлення батьківства;

переміни прізвища, імені, по батькові.

Також указані органи приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та в установленому порядку зберігають актові книги.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст об- ласного значення) рад. Вони мають право здійснювати реєстрацію:

народження;

смерті;

одруження;

встановлення батьківства.

Консульські установи та дипломатичні представництва України (щодо громадян України, які проживають за кордоном). Вони мають право здійснювати реєстрацію:

-народження;

смерті;

одруження;

розірвання шлюбу;

встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові.

Також указані органи приймають і розглядають заяви громадян

про внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання записів актів громадянського стану.

Державна виконавча служба - це складова системи органів Міністерства юстиції України, що здійснює виконання рішень су­дів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юс­тиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управ­лінь юстиції;

районні, міські (міст обласною значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь

ЮСТИЦІЇ

Працівники органів державної виконавчої служби є державни­ми службовцями

Основними документами, що містять положення щодо право­вого регулювання діяльності державної виконавчої служби, є за­кони України від 24 березня 1998 р № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та від 21 квітня 1999 р № 606-ХІУ «Про вико­навче провадження»

Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює керів­ництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх­ньою діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їхнього професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дп державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до закону, надає роз’яснення та рекомендації щодо виконання державними вико­навцями рішень у порядку, встановленому законом

Рішення, що підлягають виконанню Державною виконав­чою службою.

Відповідно до вимог чинного законодавства державною вико­навчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи

виконавчі листи, що видаються судами, та накази господар­ських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду,

ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміні­стративних і кримінальних справах у випадках, передбачених за­коном,

судові накази,

виконавчі написи нотаріусів,

посвідчення комісій із трудових спорів, що видаються на підставі відповідних рішень ЦИХ КОМІСІЙ,

постанови органів (посадових осіб), уповноважених розгля­дати справи про адміністративні правопорушення у випадках, пе­редбачених законом,

рішення органів державної влади, ирииняті з питань воло­діння і користування культовими будівлями та майном,

постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу,

рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини».

Заходами примусового виконання рішень є:

звернення стягнення на майно боржника;

звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

вилучення у боржника і передання стягувачеві певних пред­метів, зазначених у рішенні;

інші заходи, передбачені рішенням.

Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне виконання виконавчого документа за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору, одержує винагороду в розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру - не більше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржни­кові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебува­ють на його утриманні (згідно з положеннями Додатку до Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ «Про виконавче прова­дження»):

Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні:

а) одяг - на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимові плаття), один літній костюм (для жінок - два літні плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зно­шений більш як на 50 відсотків;

б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимово­го та інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;

в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особисті рушники на кожну особу;

д) необхідний кухонний посуд;

е) один холодильник на сім'ю;

є) меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім’ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернено стягнення);

ж) всі дитячі речі.

Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні,- на три місяці.

Паливо, потрібне боржникові, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрі­вання приміщення протягом шести місяців.

Одна корова, а в разі відсутності корови - одна телиця;

коли немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - в

осіб, зайнятих сільським господарством.

Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняно­го), та незнятий урожай - у осіб, зайнятих сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та інЛ

Контрольні питання та завдання

Дайте визначення адміністративно-правового забезпечення у сфері юстиції та проаналізуйте характерні риси юстиції

Охарактеризуйте державну реєстрацію нормативно-правових актів ор­ганів виконавчої влади в органах юстиції

Назвіть документи, положення яких складають нормативно-правову ба­зу адміністративно-правового забезпечення управління у сфері юстиції

Наведіть класифікацію суб’єктів адміністративно-правового регулюван­ня у сфері юстиції

Які повноваження у Вищої ради юстиції?

Охарактеризуйте повноваження Міністерства юстиції України

Яким чином і за допомоги яких органів здійснюється адаптація законо­давства України до законодавства Європейського Союзу?

У чому полягає суть діяльності Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини?

Проаналізуйте повноваження Державного комітету у справах національ­ностей та релігій і Державної судової адміністрації України

Для чого існують Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністер­стві юстиції та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури при Кабінеті Міністрів України⁷

Охарактеризуйте організацію нотаріальної служби в Україні

Яким чином здійснюється регулювання організації діяльності адвокатури⁹

У чому полягає сутнють адміністративно-правового регулювання ре­єстрації актів цивільного стану⁹

Яким чином регулюється діяльність Державної виконавчої служби⁹

Теми рефератів

Державна реєстрація правових актів органів місцевого самовряду­вання аргументи за і проти

Способи вдосконалення діяльності Державної судової адміністра­ції України

Реалізація державної політики у сфері взаємин з релігійними орга­нізаціями

Рекомендована література

Основна

Адміністративне право України Академічний курс Підручник У 2 т - Т 2 Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ш - К Юрид думка, 2005 - С 315-332

Адміністративне право України Навч посіб / Г Г Забарний, Р А Калюжний, В К Шкарупа- К Вид ПАЛИВОДА А В, 2005- С 343-349

Адміністративне право України Підручник І За заг ред С В Кі- валова - Одеса Юридична література, 2003 - С 854-866

Адміністративне право України Підручник / Ю П Битяк, В М Гарагцук, О В Дьяченко та ш , За ред Ю П Битяка - К Юрінком Інтер, 2005 - С 527-534

Колпаков В К, Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник - К Юрінком Інтер, 2003 - С 406—413

Додаткова

Герасимова Г К Российский нотариат сеюдня // Юстиция - 2005 - №2- С 81-86

Гончаренко О Законодавство України про біженців - реальні про­блеми та шляхи їх подолання 11 Підприємництво, господарство і право - 2006 -№ 12-С 10-13

Гріненко О О Особливості правового статусу консула при вико­нанні нотаріальних функцій Автореф дис канд юрид наук 12 00 11 / Київський національний ун-г їм Тараса Шевченка - К , 2005 - 20 с

Гуїсвська Г Дуалізм правового статусу приватного нотаріуса в умовах реформування засад державного управління нотаріатом в Україні 11 Підприємництво, господарство і право - 2004 - № 1 - С 20-24

Жеієзняк Н Проблеми адаптації законодавства України до законо­давства Європейського Союзу // Право України - 2004 - № 11 - С 140-143

Захарова О С Проблемы участия адвоката в административном процессе 11 Юстиция - 2005 - № 3 - С 75-87

Казапевич И Л Проблемы реформирования нотариата в Россий­ской Федерации // Юстиция - 2005 - № 4 - С 87-92

Коваль Л Український суд очима європейського // Дзеркало ти­жня - 2006 -№ 43 - С 7

Комаров В , Баранкова В Законодавство про нотаріат очікувані зміни і І Право України - 2003 - № 11 - С 60-64

Кравчук І Адаптація права У країни до права Європейського Со­юзу цілі, етапи, пріоритети //Право України - 2004 - № 10 - С 132-135

Меіьник М Суд на владному роздоріжжі // Дзеркало тижня- 2005 - № 27-28 - С 1,9

Мирзоев Г Б, Бойков А Д Проблемы корпоративной демокра­тии адвокатуры // Юстиция - 2005 - № 2 - С 87-94

Назаров І Підстави та порядок припинення повноважень члена Вищої ради юстиції і І Право України - 2006 - № 12 - С 79-82

Перепелиця А І Організаційно-правові засади діяльності держав­ної виконавчої служби в Україні Автореф дис канд юрид наук

00 07 / Національна академія держ податкової служби України - Ірпінь, 2005- 19 с

Посилення співпраці між Україною та ЄС щодо утвердження верховенства права в Україні Аналітична доповідь та рекомендації / За заг ред 1 Солоненко - К «КІС », 2006 - 159 с

Примачепко О Адвокати всієї країни, об’єднуйтеся¹ І і Дзеркало тижня - 2006 - № 44 - С 7

Рииіечкж А , Мельник М Стабільність і якість закону І і Дзеркало тижня 2006-№21-С 6

Святоцька В Адаптація законодавства України про адвокатуру до європейських стандартів деякі пиіання І і Право України - 2005 - № 10-С 87-89

Стасюк Р Роль адвоката у захисті прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб у суді // Юридична Україна - 2003 - № 1 - С 79-83

Тарбагаева Е Б Нотариат как институт предупредительного правосудия признаки, функции, форма 11 Юстиция 2006 - № 1 - С 84-94

Федькович О Інтеграційна функція органів юстиції у справі фо­рмування основних юридичних професій в Украпи і і Право України - 2005 -№ 9-С 53-56

Халюк С О Місце та роль Вищої ради юстиції у формування ви- сокопрофесійної о суддівською корпусу в Україні // Науковий вісник Київською національного університету внутрішніх справ - 2006- № 1

С 110-115

Шупеня М, Кузь О, Бачук Б Шляхи удосконалення діяльності державної виконавчої служби 11 Право України - 2005 - № 5 - С 36 38

ТЕМА № 22 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ

§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері закордонних справ.

§ 2, Суб’єкти державного управління у сфері закордонних справ

§ 3. Основні напрями зовнішньої політики України.

§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері закордонних справ

Кожна незалежна держава, зокрема і Україна, намагається від­повідати всім критеріям незалежності. Серед основних із них є визнання держави на міжнародній арені. Запорукою реального визнання держави у світі, окрім політичних аспектів, є належне державне управління у сфері закордонних справ. Конституція України, що є документом вищої юридичної сили, у ст. 18 визна­чає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтри­мання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами між­народного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Виходячи з цього вся діяльність держави та її компетентних органів повинна базуватися на визна­чених конституційних нормах.

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективнігие забезпечення національних ін­тересів країни. Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

стратегічні та геополітичні інтереси, пов’язані з забезпечен­ням національної безпеки України та захистом її політичної неза­лежності;

економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;

регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

Необхідність державною управління у сфері закордонних справ України необхідно розглядаїи крізь призму її національних інтересів. Виходячи з цього, а також керуючись Постановою Вер­ховної Ради України від 2 липня 1993 р. № 3360-ХІІ «Про Основні напрями зовнішньої політики України», вирізняються такі обста­вини, що свідчать про необхідність державного управління у сфері закордонних справ:

Утвердження і розвиток України як незалежної демокра­тичної держави. 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прого­лосила державний суверенітет України як верховенство, самостій­ність, повноту і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Надалі

серпня 1991 р. Україну її законодавчим органом було проголо­шено незалежною демократичною державою. Намагаючись розви­вати Україну як незалежну демократичну державу, протягом пода­льших років було здійснено значні кроки, спрямовані на введення вітчизняної грошової одиниці, відкриття дипломатичних предста­вництв і консульських установ за кордоном, розбудову українсь­ких Збройних Сил, зміцнення державного кордону тощо.

Забезпечення стабільності міжнародного становища Украї­ни. Із здобуттям незалежності України перед нашою державою постали нові завдання, пов’язані з визнанням України міжнарод­ним співтовариством, установленням дипломатичних відносин, створення ефективної мережі власних дипломатичних і консуль­ських представництв, розбудовою повноцінних двосторонніх від­носин з іншими країнами, набуттям членства і утвердженням у провідних міжнародних організаціях. Всі ці дії було спрямовано на забезпечення стабільного міжнародного становища України.

За перші роки незалежності Україну визнало понад 170 країн. Практично з усіма ними встановлені дипломатичні відносини та активно розвивається двостороння співпраця. В Україні діє понад 100 представництв інших держав і міжнародних організацій.

Стабільність міжнародного становища важлива як для України, так і для наших закордонних партнерів, оскільки демонструє мож­ливість співпраці з нашою державою, налагодження міждержавних відносин, здійснення масштабних інвестицій тощо.

Збереження територіальної цілісності держави та недо­торканності її кордонів. Конституція держави у ст. 2 визначає, що Україна є унітарною державою. Намагаючись підтвердити і зміц­нити свій статус як незалежної держави, що характеризується вер­ховенством влади всередині країни та незалежністю на міжнарод­ній арені, Україна здійснює заходи, спрямовані на збереження те­риторіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

З цією метою приймаються закони, підзаконні акти, з державного бюджету відбувається фінансування Збройних Сил України, інших державних силових структур

Долучення національного господарства до світової економш ноі системи для його повноцінного економічного розвитку, забез­печення потреб громадян і підвищення добробуту народу

Повномасштабні торговельні, виробничі та фінансові відносини

з іншими державами та активна співпраця з міжнародними органі­заціями є важливим фактором внутрішнього економічного розвитку України та інтегрування й національної економіки у світову Широ­ка міжнародна економічна співпраця має стати способом викорис­тання закордонного економічного потенціалу та досвіду ринкового господарювання для прискорення реформ в Україні, здійснення структурної перебудови п національної економіки, модернізації окремих галузей виробництва та запровадження нових технологій, підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва якісної та конкурентоспроможної продукції

Останніми роками Україна здійснює активну поступальну по­літику відносно набуття членства у Світовій організації торгівлі (далі — СОТ) - авторитетній міжнародній структурі, яка об’єднує переважну більшість країн світу 3 метою досягнення вказаної ме­ти Верховною Радою України прийнято відповідні закони, органи виконавчої влади здійснюють заходи з модернізації вітчизняної економіки відповідно до критеріїв СОТ, укладено двосторонні міждержавні угоди

Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з закордонний ми українцями і вихідцями з України, подання їм до­помоги згідно з міжнародним правом Керуючись міжнародними стандартами прав людини, Україна намагається сприяти широкому розвитку гуманітарних та інших контактів закордонних українців і вихідців з України з історичною батьківщиною 3 цією метою Україна здійснює заходи, спрямовані на підтримку необхідних зв’язків з усіма державами світу, в яких проживають українці

Україна має постійно і систематично піклуватися про забезпе­чення і задоволення національно-культурних, духовних, мовних та інших потреб і запитів етнічних українців, що проживають поза державним кордоном Важливою функцією зовнішньої політики України в цьому контексті є захист прав українців у державах, що утворилися на геополітичному просторі колишнього Союзу PCP

Поширення у світі образу України як надійного і передбачу ваного партнера 3 метою реалізації цієї стратегічної мети, держа­ва, використовуючи й адміністративно-правові ^форми та методи, намагається формувати свій позитивнии імідж Йдеться про те, що незалежно від зміни влади всередині держави, міжнародні пріори­тети і стратегія повинні залишатися незмінними Іноземні партне­ри мають бути впевнені, що надійні та якісні відносини тривати­муть незалежно від зміни внутрішніх чинників в Україні

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері закордонних справ є положення таких документів:

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 18 квітня 1961 р,

Віденська конвенція про консульські зносини 24 квітня 1963 р Ці конвенції створено для уніфікації підходів щодо міждержавних стосунків Держави, що є сторонами цих конвенцій (зокрема Україна), сподіваються, що консульські зносини сприятимуть роз­витку дружніх відносин між державами незалежно від державного та суспільного ладу,

Декларація про державний суверенітет України, прийняття Верховною Радою України 16 липня 1990 р Серед положень де­кларації необхідно вирізнити те, що державний суверенітет Украї­ни - це верховенство, самостійність, повнота і неподільність вла­ди в межах її території та незалежність і рівноправність у зов­нішніх зносинах Розділ X Декларації (Міжнародні відносини) свідчить про те, що Україна є суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності між­народних організацій в обсязі, необхідному для ефективного за­безпечення своїх національних інтересів у політичній, економіч­ній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах

Закон України від 20 вересня 2001 р № 2728-ІІІ «Про дипло­матичну службу» Цей Закон визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на дипломатичній службі Згідно з положеннями Закону, дипломатична служба - професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів

України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

Закон України від 28 листопада 2002 p. № 253-IV «Про дип­ломатичні ранги України». Дипломатичний ранг - спеціальне звання, що присвоюється державним службовцям в системі дип­ломатичної служби. Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Пов­новажного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відповідно від першого до одинадцятого рангу. Дип­ломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзви­чайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичай­ного і Повноважного Посланника другого класу присвоюються Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України;

Постанова Верховної Ради Української PCP від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХІІ «Про проголошення незалежності України»;

Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. № 3360-ХІІ «Про Основні напрями зовнішньої політики України»;

Указ Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94 «Про Консульський статут України». Консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України, сприяють розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширенню економічних, торговель­них, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних зв’язків і туризму. Консульські установи сприяють вихідцям з України та їх нащадкам у підтримці контактів з Україною;

Указ Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу»;

Указ Президента України від 26 березня 2002 року № 301/2002 «Про Перелік посад, приписаних до дипломатичних рангів України»;

розпорядження Президента України від 22 жовтня 1992 р. № 166/92-рп «Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном»;

постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. № 960 «Про затвердження Положення про Міністерство закордон­них справ України»;

постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1034 «Про затвердження Державної програми співпраці із закор­донними українцями на період до 2010 року» тощо.

Українська держава здійснює управління в галузі закордонних справ за рахунок багатьох органів, організацій, посадових осіб. Осно­вна обставина, яка має бути при цьому врахована,- те, що зовнішню політику України підпорядковано її внутрішньополітичним інтере­сам. Саме з таких позицій необхідно оцінювати всі прояви в управ­лінні закордонними справами. Класифікацію суб’єктів державного управління у сфері закордонних справ наведено на рис. 22.1.

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України.

Верховна Рада України належить до суб’єктів державного ре­гулювання у сфері закордонних справ за рахунок того, що до її повноважень належать:

визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики;

оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про ви­користання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

затвердження рішень про надання Україною позик і економіч­ної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і між­народних фінансових організацій позик, не передбачених Держав­ним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

призначення за поданням Президента України Міністра закор­донних справ України;

схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших дер­жав на територію України;

надання в установлений законом строк згоди на обов’язко­вість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України.

Президент України є важливим суб’єктом державного управ­ління у сфері закордонних справ. Йдеться про те, що Президент України:

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде пере­говори та укладає міжнародні договори України;

Рис 22 1 Суб’єкти державного управління у сфері закордонних справ

приймає рішення про визнання іноземних держав;

призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; при­ймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іно­земних держав;

вносить до Верховної Ради подання про призначення Мініст­ра закордонних справ України;

присвоює вищі дипломатичні ранги;

приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Кабінет Міністрів України впливає на державне управління закордонними справами за рахунок того, що до його повноважень віднесено:

забезпечення державного суверенітету і економічної само­стійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави,

здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки України,

організація і забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших норматив- но-правових актах.

Міністерство закордонних справ України (далі - МЗС України) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпе­чує реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин України та координацію відповідних заходів, зокрема тих, що спрямовані на досягнення стратегічних цілей зовнішньої політики України.

Основними завданнями МЗС України є:

участь у забезпеченні захисту національних інтересів і безпе­ки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного спів­робітництва з членами міжнародного співтовариства;

-забезпечення проведення зовнішньополітичного курсу Украї­ни, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманіта­рних, наукових та інших зв’язків з іноземними державами, міжна­родними організаціями;

забезпечення дипломатичними засобами захисту сувереніте­ту, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торгово-економічних та інших інтересів;

координація заходів, здійснюваних органами виконавчої вла­ди, щодо проведення єдиного зовнішньополітичного курсу Ук­раїни,

здійснення загального нагляду за виконанням міжнародних договорів України, в тому числі іншими сторонами, забезпеченням реалізації прав, що випливають з таких договорів для України,

сприяння входженню України до світового інформаційного простору,

сприяння забезпеченню стабільності міжнародного станови­ща України, піднесенню п міжнародного авторитету, формуванню позитивного іміджу держави як надійного і передбачуваного парт­нера,

реалізація державної політики інтеграції України до ЄС з пи­тань зовнішньої політики та безпеки,

створення зовнішніх умов для зміцнення незалежності, дер­жавного суверенітету, економічної самостійності та збереження територіальної цілісності України,

забезпечення у межах своїх повноважень послідовності та уз­годженості зовнішньополітичного курсу України,

захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном,

забезпечення розвитку зв’язків із закордонними українцями та їх громадськими організаціями, координація заходів, здійсню­ваних органами виконавчої влади у цій сфері (постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р № 960 «Про затвердження Положення про Міністерство закордонних справ України»)

Сьогодні в системі МЗС - понад 2000 працівників (у 18 разів більше ніж 1990 р) Важлива увага надається підготовці нових поколінь українських дипломатів Серед учбових закладів Украї­ни, що дають вищу дипломатичну освіту, ключовими є Диплома­тична академія при МЗС України, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Націо­нальна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Інститут схо­дознавства і міжнародних відносин «Харківський колегіум»

Представництва МЗС України на території України існу­ють для координації діяльності у сфері зовнішніх зносин 1 ДЛЯ П1Д-

Дані офіційного сайту Міністерства закордонних справ України www mfa eov ua готовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів На сьо­годні функціонують представництва МЗС України у Донецьку, Львові, Сімферополі, Одесі та Ужгороді Функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів виконує Дипло­матична академія при МЗС України

Представництва та установи за кордоном бувають трьох видів:

Дипломатичні представництва - це постійно діючі уста­нови України за кордоном, що покликані підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юри­дичних осіб

Основними функціями дипломатичного представництва є

представництво України в державі перебування та підтри­мання з цією державою офіцшних відносин,

захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юри­дичних осіб у державі перебування,

ведення переговорів з урядом держави перебування,

з’ясування всіма законними засобами становища і подій у державі перебування та інформування про них відповідних органів України,

поширення в державі перебування інформації про становище в Україні та події міжнародного життя,

заохочення дружніх відносин між Україною та державою пе­ребування, розвиток їхньої співпраці в галузях економіки, культу­ри і науки

Главою дипломатичного представництва України може бути а) посол, б) посланник, в) повірений у справах Посол або посланник призначається Указом Президента України за поданням Міністра закордонних справ України, а повірений у справах України, а та­кож інші члени дипломатичного персоналу призначаються нака­зом Міністра закордонних справ України Обов’язковою умовою призначення посла або посланника є отримання згоди (агреману) на це призначення тієї держави, до якої ця особа призначається

Главою дипломатичного представництва України, членами ди­пломатичного персоналу дипломатичного представництва Украї­ни в іншій державі можуть бути тільки громадяни України Чле­нами адмінісіративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва України можуть бути громадяни України і, в окремих випадках, іромадяни держави перебування за відповідного повідомлення Міністерства закордонних справ держави перебування про їх прийняття на роботу до цього пред­ставництва.

Для повноцінного виконання покладених обов’язків та з огляду на міжнародні конвенції та міждержавні угоди для деяких катего­рій працівників дипломатичних представництв існують привілеї та імунітети* Дипломатичні привілеї та імунітети - це сукупність прав і переваг, що надаються дипломатичним представництвам та особисто дипломатам для забезпечення їхньої повноцінної діяль­ності. Такі права і переваги мають аналогічні представники біль­шості держав світу, що забезпечується приєднанням цих держав до міжнародних конвенцій. Основу дипломатичних прав і привілеїв складають:

недоторканність приміщень дипломатичних представництв;

недоторканність офіційної кореспонденції дипломатичних представництв;

особиста недоторканність і неможливість арешту чи затри­мання в будь-якій формі дипломатичного кур’єра;

імунітет від кримінальної юрисдикції дипломатичного аген­та та імунітет від цивільно-правової та адміністративної юрис­дикції (за деякими винятками) та ін.

Консульські установи - це постійно діючі установи України в окремих територіях інших держав (консульських округах), які створюються для захисту прав та інтересів України, юридичних осіб і громадян України, сприяння розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширення економічних, торго­вельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортив­них зв’язків і туризму. До консульських установ належать Кон­сульське управління Міністерства закордонних справ України, консульські відділи дипломатичних представництв України, гене­ральні консульства, консульства, віце-консульства та консульські агентства. Консульські установи функціонують у великих містах, морських, річкових портах тощо. Для прикладу можна навести генеральні консульства України, що існують у деяких країнах світу (Білорусь, Греція, Бразилія, Італія, Канада, Казахстан). У Російській Федерації діють чотири Генеральних консульства України (Санкт- Петербург, Ростов-на-Дону, Тюмень, Владивосток), у Сполучених Штатах Америки три (Нью-Йорк, Чикаго, Сан-Франциско).

Главою консульської установи може бути: а) генеральний кон­сул; б) консул; в) віце-консул; г) консульський агент. Своєю чер­гою, консули можуть бути штатними (працівники консульських

установ, які є громадянами України і постійно проживають в Украї­ні, перебувають на державній службі в Міністерстві закордонних справ України) та нештатними, або почесними (як громадяни України, так і іноземні громадяни з числа осіб, які посідають поміт­не становище в суспільстві держави перебування і мають необхідні особисті якості. Вони не повинні бути на державній службі у дер­жаві перебування чи брати активну участь у її політичному житті).

Обов’язковими вимогами для призначення на посаду консула є наявність: 1) консульського патенту - письмового повноваження від Міністерства закордонних справ України; 2) екзекватури - до­зволу держави перебування.

Функції консула можна представити у наступному вигляді:

Щодо юридичних осіб і громадян України (відновлення по­рушених прав, прийняття письмових та усних звернень, облік гро­мадян України, які проживають у консульському окрузі, виконан­ня доручень слідчих і судових органів України, реєстрація актів громадського стану, видача паспортів і віз та ін.).

Б. Нотаріальні дії, консульська легалізація (вчинення різних нотаріальних дій, встановлення і засвідчення справжності підписів на документах і актах держави перебування).

Щодо військових кораблів, цивільних повітряних суден України, інших засобів транспорту (надання всебічної допомоги).

З. Представництва при міжнародних організаціях створені та функціонують для якісного забезпечення інтересів України в діяльності цих організацій. Мова йде про такі організації як ООН, ОБСЄ, Рада Європи, СНД та ін.

Серед ключових представництв України при міжнародних ор­ганізаціях можна вирізнити такі:

Постійне представництво України при міжнародних органі­заціях у Відні;

Представництво України при Європейському Союзі:

Місія України при НАТО;

Постійне представництво України при координаційних ін­ститутах СНД;

Постійне представництво України при ООН;

Постійне представництво України при Раді Європи;

Постійне представництво України при ЮНЕСКО;

Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві.

Коли мова йде про інші центральні органи виконавчої влади, які відіграють суттєву роль у державному управлінні у сфері за­кордонних справ, необхідно розуміти, що повноваження в цій галузі залежать від загальних повноважень (митна справа, прико­рдонна служба, процеси міграції тощо). Водночас, із метою подаль­шого забезпечення ефективної реалізації державної зовнішньої політики та узгодженості заходів центральних органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин, Указом Президента України від

грудня 2005 р. № 1901/2005 затверджено Положення про дип­ломатичного радника центрального органу виконавчої влади. Дипломатичний радник центрального органу виконавчої влади - дипломатичний працівник, тимчасово відряджений Міністром закордонних справ України до центрального органу виконавчої влади для виконання дипломатичних функцій.

Основними завданнями дипломатичного радника є:

представлення позиції Міністерства закордонних справ України під час здійснення центральним органом виконавчої вла­ди заходів у сфері зовнішніх зносин;

надання допомоги у здійсненні зв’язків центрального органу виконавчої влади з відповідними органами інших держав і міжна­родними організаціями;

забезпечення центрального органу виконавчої влади необхід­ною для ефективного виконання покладених на нього завдань ін­формацією щодо політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики інших держав, діяльності міжнародних організацій;

розроблення та внесення в установленому порядку пропози­цій щодо підвищення ефективності діяльності центрального орга­ну виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин;

забезпечення взаємодії центрального органу виконавчої вла­ди з Міністерством закордонних справ України.