§ 3. Адміністративні стягнення

Адміністративні стягнення - це матеріалізований вияв адміністративної відповідальності, що полягає в застосуванні певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного характеру до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. Іншими словами - це прояв негативної реакції держави на вчинене особою адміністративне правопорушення. За суттю адміністративне стягнення є санкцією адміністративно- правової норми, яка застосовується у разі невиконання припису цієї норми.

Види адміністративних стягнень (спи 24 КУпАП):

1. попередження;

2. штраф;

3. оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4. конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; гро­шей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопо­рушення;

5. позбавлення спеціального права, наданого даному громадя­нинові (права керування транспортними засобами, права полю­вання);

6. виправні роботи;

7. адміністративний арешт.

Стаття 32 Закону України від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визна­чає як іще один вид адміністративного стягнення щодо іноземців та осіб без громадянства за вчинення адміністративних право­порушень, які грубо порушують правопорядок,- видворення за ме­жі України.

Класифікація адміністративних стягнень.

Адміністративні стягнення сукупно складають чітку систему, що базується на певних принципах. Перелік стягнень наводиться у КУпАП від легшого до тяжчого. Існують декілька варіантів класифікації стягнень, що базуються на різних критеріях. Основ­ні з них:

1. За порядком застосування:

• можуть застосовуватись як основні та як додаткові (оплатне вилучення та конфіскація предмета, який став знаряддям учинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення);

• можуть застосовуватися лише як основні (всі інші види адмі­ністративних стягнень).

2. За характером впливу на особу:

• особисті (попередження та адміністративний арешт). Вони спрямовані на особу правопорушника;

• майнові (штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, виправні роботи). Вони спрямовані на майновий стан правопорушника;

• особисто-майнові (позбавлення спеціального права). Вказане стягнення має комплексний характер, оскільки спрямоване на осо­бу правопорушника (особистий компонент) і суттєво впливає на його майновий стан, за рахунок чого правопорушник не зможе, скажімо, керувати транспортним засобом і отримувати за рахунок цього майнову чи фінансову вигоду (майновий компонент).

3. Залежно від суб'єкту застосування:

• застосовуються лише судами (оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт);

• застосовуються іншими органами та посадовими особами (попередження, штраф, видворення за межі України).

Попередження - це вид адміністративного стягнення, який за­стосовується за вчинення незначних правопорушень, а також до осіб, які вперше вчинили проступок. Попередження як захід адмі­ністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У перед­бачених законом випадках попередження фіксується іншим уста­новленим способом. За суттю попередження як адміністративне стягнення більшою мірою є моральним покаранням, яке впливає на виховання правопорушника та спряє профілактиці правопору­шень у майбутньому. Прикладами адміністративних правопору­шень, за вчинення яких можливе застосування попередження як виду адміністративного стягнення, є: недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і екс­плуатації підприємств і споруд (ст. 79 КУпАП), порушення Правил охорони електричних мереж (ст. 99 КУпАП), невиконання закон­них вимог посадових осіб органів державної податкової служби (ст. 163-3 КУпАП).

Штраф - це грошове стягнення, що накладається на громадян

і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законодавством України. На сьогодні це - найпоширеніший вид адміністративного стягнення майнового ха­рактеру, який найчастіше вираховується виходячи з кратності неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас у чин­ному законодавстві застосовуються й інші варіанти визначення розміру штрафу. Наприклад, за безквитковий проїзд (ст. 135 КУпАП)

• кратно розмірові вартості проїзду. Прикладами адміністративних правопорушень, за які застосовується штраф як адміністративне стягнення, є: здісна непокора законному розпорядженню або ви­мозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185 КУпАП), незаконне перевезення іноземців та осіб без гро­мадянства територією України (ст. 206-1 КУпАП).

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учи­нення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопо­рушення (далі - оплатне вилучення предмета) - це примусове ви­лучення предмета за рішенням суду і подальша його реалізація з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуван­ням витрат на реалізацію вилученого предмета. Слід зазначити, що вказаний вид адміністративного стягнення може застосовуватися лише до осіб, які є власниками предмета, що став знаряддям учи­нення адміністративного правопорушення. Прикладами адміністра­тивних правопорушень, за вчинення яких можливе застосування оплатного вилучення предмета, є: повторне протягом року вчи­нення керування транспортними засобами особами у стані сп’я­ніння, або ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння (ст. 130 КУпАП), порушення громадянами правил збері­гання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневма­тичної зброї та бойових припасів (ст. 191 КУпАП).

За даними Управління узагальнення судової практики та ана­літичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України, за 2002 р. указаний вид адміністративного стягнен­ня застосовувався 78 разів, у 2003 р — 100 разів. Тож слід зазначи­ти, що оплатне вилучення предмета - рідкісний вид адміністратив­ного стягнення.

Слід також указати на таку обставину, як певна суперечність оплатного вилучення предмета і положень ст. 41 Конституції України, де, зокрема, зазначено, що примусове відчуження об’єк­тів права приватної власності може бути застосоване лише як ви­няток із мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом, і за умови попереднього і повного відшко­дування їхньої вартості. Примусове відчуження таких об’єктів із подальшим повним відшкодуванням їхньої вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Тобто, виходячи з розуміння вказаної норми оплатне вилучення предмета може застосовуватися лише в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Конфіскація предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об ’єктом адміністративного правопорушення

(далі - конфіскація предмета) - це примусова безоплатна передача цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфіско­вано може бути лише предмет, який є у приватній власності поруш­ника, якщо інше не передбачено законами України. Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Слід підкреслити, що на відміну від кримінального покарання, конфіскація в адміністративному праві торкається не всього майна правопорушника, а лише того предмета (предметів), які безпо­середньо пов’язані з учиненням правопорушення,- знаряддя або об’єкту правопорушення. Прикладами адміністративних правопо­рушень, за вчинення яких можливе застосування конфіскації предмета, є: виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподар­ської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично до­пустимі рівні концентрації (ст. 42-1 КУпАП), повторне порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в за­боронених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин) чи таке, яке мало наслідком добування, знищення або поранення тварин (ст. 85 КУпАП).

Позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання) -

це вид адміністративного стягнення, який застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування правом керу­вання транспортними засобами, правом полювання на строк до трьох років.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може за­стосовуватися до осіб, які користуються цими засобами через ін­валідність, за винятком випадків керування у стані алкбгольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, за­лишення на порушення вимог установлених правил місця дорож­ньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’я­ніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватися до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Водночас указані обмеження не свідчать про те, що перелічені особи зовсім не підлягають адміністративній відповідальності за вчинення правопорушень, за які передбачається позбавлення спе­ціального права. Йдеться про те, що до них застосовуються інші адміністративні стягнення, які не обмежують прояви їхньої життє­діяльності, проте свідчать про негативну реакцію держави на право­порушення.

Приклади адміністративних правопорушень, за вчинення яких можливе позбавлення спеціального права: порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів, що спричинили створення аварійної обстановки або пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових та інших спо­руд (ст. 123 КУпАП), повторне протягом року керування транс­портними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп’яніння або ухилення вказаних осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп’яніння (ст. 130 КУпАП), повторне порушення правил полювання (ст. 85 КУпАП).

Виправні роботи - це вид адміністративного стягнення, що за­стосовується на строк до двох місяців із відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопору­шення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в до­хід держави. Виправні роботи призначаються місцевим судом. Виходячи із характеристики зазначеного виду адміністративного стягненя слід звернути увагу на дві важливі обставини:

• виправні роботи можуть застосовуватися до особи, яка має постійну роботу;

• у строк відбування стягнення зараховується час, протягом якого порушник не працював із поважних причин і йому відповід­но до закону виплачувалася заробітна платня.

Прикладами адміністративних правопорушень, за вчинення яких можливе застосування виправних робіт, є: дрібне викрадення чу­жого майна (ст. 51 КУпАП), дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП). За даними В. Авер’янова, Д. Лук’янця та Н. Хорощак (2004 р.), у 2003 р. виправні роботи були застосовані лише до 1,5 тис. осіб, що становить 0,05% від загальної кількості осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності тільки судами. На думку авто­рів, це свідчить про незначну ефективність указаного адміністра­тивного стягнення, яке практично перетворилось у розстрочений штраф.

Адміністративний арешт - це вид адміністративного стяг­нення, що установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається місцевим судом.

Адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої та другої груп.

Прикладами адміністративних правопорушень, за вчинення яких можливе застосування адміністративного арешту, є:

• незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КУпАП);

• дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП);

• розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п ’яному вигляді (ст. 178 КУпАП);

• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі пра­цівника міліції, члена громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185 КУпАП);

• порушення порядку організації та проведення зборів, мітин­гів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1 КУпАП);

• прояв неповаги до суду (ст. 185-3 КУпАП).

Місцями, де правопорушники відбувають адміністративний арешт, є спеціальні приймальники для відбування адміністратив­ного стягнення та ізолятори тимчасового утримання. Фактично це - єдиний варіант адміністративного стягнення, пов’язаний із обме­женням свободи правопорушника. Саме з цим пов’язані обмежен­ня застосування цього стягнення до певних, зазначених вище кате­горій осіб.

Правила накладення адміністративних стягнень.

У рамках притягнення правопорушників до адміністратив­ної відповідальності особлива увага має приділятися правилам накладення адміністративних стягнень. Треба усвідомлювати, що встановлення особи правопорушника, кваліфікація право­порушення та визначення виду стягнення, що накладається за вчинення правопорушення,- це важливі, проте не всі елементи практичного втілення у життя інституту адміністративної відпо­відальності.

Серед основних положень правил накладення адміністратив­них стягнень зупинімося на чотирьох.

7. Обставини, що враховуються у визначенні адміністратив­ного стягнення. Чинний КУпАП у статтях 34 та 35 визначає вка­зані обставини. їх необхідно усвідомлювати за тими причинами, що механічний підхід у визначенні виду адміністративного стяг­нення є неприпустимим. Іноді зовнішні фактори досить суттєво впливають на загальну оцінку правопорушення та вибір виду стяг­нення за його вчинення.

Обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністрати­вне правопорушення:

1. щире розкаяння винного;

2. відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3. вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або за збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4. вчинення правопорушення неповнолітнім;

5. вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопору­шення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адмініст­ративне правопорушення, може визнати пом’якшувальними і об­ставини, не зазначені в законі.

Обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення:

1. продовження протиправної поведінки, попри вимогу упов­новажених на те осіб припинити її;

2. повторне протягом року вчинення однорідного правопору­шення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягнен­ню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3. втягнення неповнолітнього у правопорушення;

4. вчинення правопорушення групою осіб;

5. вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6. вчинення правопорушення у стані сп’яніння. Орган (посадо­ва особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати цю обставину обтяжливою.

2. Множинність правопорушень. Йдеться про необхідність вивчення ситуації, коли особа не вперше порушує встановлені правила поведінки і притягається до адміністративної відповідаль­ності. Слід нагадати, що особа вважається такою, яка не притяга­лася до адміністративної відповідальності у разі реальної право­мірної поведінки (відповідно не вчинення адміністративного право­порушення) або тоді, коли настав строк, після якого особа вважа­ється такою, що не була піддана адміністративному стягненню (один рік від дня закінчення виконання стягнення).

У контексті множинності правопорушень слід відзначити, що основними явищами при цьому є (Т. Гуржій, 2005 р.):

• неодноразовість вчинків ~ певна послідовність декількох вчинків;

• повторність вчинків — послідовне вчинення особою двох од­норідних вчинків;

• систематичність вчинків - вчинення дії три та більше ра­зів, що свідчить про сталі, негативні, антигромадські нахили у по­ведінці.

2. Строки притягнення до адміністративної відповідальності

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці від дня вчинення правопорушення, а за триваючого правопорушення - два місяці від його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної спра­ви, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць від дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття (ст. 38 КУпАП).

4. Обставини, що виключають адміністративну відповіда­льність.

На підставі вимог чинного законодавства, іноді за вчинення адміністративного правопорушення особа, яка є правопорушни­ком, не може бути притягнута до відповідальності. Йдеться про загальнотеоретичні правові явища - необхідну оборону, крайню необхідність і неосудність. У ракурсі адміністративного права за­значені явища можна охарактеризувати так.

• Крайня необхідність - це дія, вчинена для усунення небезпе­ки, яка загрожує державному або громадському порядкові, власно­сті, правам і свободам громадян, установленому порядкові управ­ління, якщо цю небезпеку за таких обставин не могло бути усунуто іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

• Необхідна оборона - це дія, вчинена під час захисту держав­ного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання через заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові та суспільній шкідливості посягання.

• Неосудність - стан особи, за якого вона не могла усвідомлю­вати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.