- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука 29
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади 62
- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука.
- •§ 2. Предмет та метод адміністративного права
- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука
- •§ 4. Система та джерела адміністративного права
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади.
- •§ 2. Поняття та основні риси державного управління
- •§ 3. Принципи державного управління
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади
- •§ 2. Поняття, структура та види адміністративно-правових норм
- •§ 3. Способи реалізації адміністративно-правових норм
- •§ 4. Адміністративно-правові відносини, їхні особливості
- •§ 2. Індивідуальні суб’єкти адміністративного права (громадяни України, іноземці, особи без громадянства)
- •§ 3. Державні органи та організації як колективні суб’єкти адміністративного права
- •§ 4. Недержавні органи та організації як колективні суб’єкти адміністративного права
- •§ 2. Державні службовці: адміністративно-правовий статус і класифікація посад
- •§ 3. Проходження державної служби
- •§ 4. Соціальне забезпечення та дисциплінарна відповідальність державних службовців
- •§ 1 Поняття і види форм державного управління § 2 Правові акти державного управління § 3 Поняття і види методів державного управління §4 Адміністративний примус
- •§ 1. Поняття і види форм державного управління
- •§ 2. Правові акти державного управління
- •§ 3. Поняття і види методів державного управління
- •§ 4. Адміністративний примус
- •§ 2. Контроль та його види
- •§ 3. Нагляд
- •§ 4. Звернення громадян
- •§ 1 Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності § 2 Поняття ознаки та склад адміністративного правопорушення § 3 Адміністративні стягнення
- •§ 4 Особливості адміністративно) відповідальності спеціальних суб’єктів § 5 Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб
- •§ 1. Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності
- •§ 2. Поняття, ознаки та склад адміністративного правопорушення
- •§ 3. Адміністративні стягнення
- •§ 4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних суб’єктів
- •§ 5. Особливості адміністративної відповідальності
- •§ 2. Принципи адміністративного процесу
- •§ 3. Структура адміністративного процесу.
- •§ 4. Юрисдикційні провадження
- •§ 5. Неюрисдикційні провадження
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері економіки
- •§ 2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання митної справи в Україні
- •§ 3. Митний контроль, його форми
- •§ 4. Митний режим, його види
- •§ 5. Відповідальність за порушення митних правил
- •§ 2. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і шляхового господарства
- •7. Адміністративно-правове регулювання шляхового господарства
- •§ 3. Адміністративно-правове регулювання у сфері зв’язку
- •§ 4. Державний контроль та нагляд у сфері комунікацій
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання в агропромисловому комплексі
- •§ 3. Державний контроль і нагляд в агропромисловому комплексі
- •§ 1 Загальна характеристика освіти як об’єкта адміністративно-правового регулювання
- •§ 2 Суб єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти § 3 Основні напрями державного регулювання у сфері освіти §4 Державний контроль у сфері освіти
- •§ 1. Загальна характеристика освіти як об’єкта адміністративно-правового регулювання
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері науки
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері охорони здоров’я
- •§ 4. Державний контроль і нагляд у сфері охорони здоров’я
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури
- •§ 3. Державний контроль і нагляд у сфері культури
- •§ 3, Контроль у сфері оборони
- •§ 1 Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ §2 Міліція повноваження та структура § 3 Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України
- •§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ
- •§ 3. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції
- •§ 3. Організація нотаріальної служби та діяльність адвокатури
- •§ 4. Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної виконавчої служби
- •§ 3. Основні напрями зовнішньої політики України
§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері економіки
Говорячи про основні напрямки державного регулювання економіки, слід зазначити, що це - фактично узагальнена картина процесів, здійснюваних державою щодо впливу на економічні явища та економіку України в цілому. Враховуючи вказане, можна вирізнити такі основні напрями державного регулювання економіки (рис. 10.2).
Основні
напрями державного регулювання у сфері
економіки
Рис.
10.2. Основні напрями державного регулювання
у сфері економіки
Забезпечення легітимності підприємницької діяльності
Враховуючи соціально-економічні та політичні зміни в нашій країні за останні 10-15 років, коли держава вже не управляє (у класичному розумінні) економікою країни, а разом з іншими чинниками регулює її, як об’єктивний процес можна назвати появу класу людей, які самостійно, на власний ризик, здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку. У разі відповідності чинному законодавству така діяльність має назву підприємницької, а громадяни, які її провадять,- підприємці. Держава зацікавлена в появі та становленні класу підприємців із багатьох причин. Тут можна назвати деякі, а саме:
поява нових робочих місць;
сплата податків із підприємницької діяльності;
розширення спектра товарів і послуг, що надаються населенню тощо.
Для того щоби державне регулювання підприємницької діяльності відбувалось ефективно, щоби воно стимулювало появу нових підприємців і, водночас, приносило користь і державі, і громадянам (не задіяним у цьому виді діяльності), втручання держави в усі процеси підприємництва має бути мінімальним та ефективним. Мінімальність забезпечить свободу дій для підприємців, а ефективність допоможе забезпечити права і свободи інших громадян та сприятиме виконанню державою своїх функцій і завдань. Загалом же під легітимацією підприємницької діяльності слід розуміти дії з боку компетентних державних органів і посадових осіб із надання дозволу на підприємництво.
Забезпечення легітимності підприємницької діяльності досягається у спосіб:
а) Державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Господарський кодекс України 2003 р. у ст. 58 визначає, що суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець.
Державна реєстрація юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також учинення інших реєстраційних дій, передбачених законодавством, через внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців означає:
перевірку комплектності документів, що подаються державному реєстраторові, та повноти відомостей, вказаних у реєстраційній картці,
перевірку документів, що подаються державному реєстраторові, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації,
внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру,
оформлення і видання свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру
Державна реєстрація проводиться державним реєстратором тільки у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця (Закон України від 15 травня 2003 р № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юри- \ дичних осіб та фізичних осіб — підприємців»)
У цілому слід говорити про досить ліберальний підхід щодо державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності Йдеться про необхідність надання певних (чітко встановлених у законодавстві) документів до виконавчого комітету органу місцевого самоврядування та отримання відповідного свідоцтва Водночас держава зацікавлена у наявності такого механізму, що дозволяє мати відомості про суб’єктів, зайнятих підприємництвом, оскільки це дозволяє чітко усвідомлювати і певною мірою контролювати зайнятість населення, справляння податків тощо
б) Лшензхвання
Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку з зобов’язанням виконання ліцензійних умов Сам термін «ліцензія» вперше почав використовуватись у Франції XVII ст за часів Людовика XIV,
і тоді під ліцензією розуміли документ дозвільного характеру, що його держава видавала зацікавленій особі
На сьогодні заходи державного регулювання економіки в ракурсі ліцензування підприємницької діяльності реалізуються на основі принципів державної політики у сфері ліцензування, якими є
забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання,
~ захист прав, законних інтересів, життя і здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України;
встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:
відомості про суб’єкта господарювання - заявника:
найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;
прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів - для фізичної особи;
вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.
До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа (Закон України від 1 червня
р. № 1775-111 «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»).
Важливий фактор, який свідчить про неприпустимість втручання держави у певні аспекти діяльності підприємців: органові ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання інші документи, крім перелічених.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову від її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів від дати прийняття відповідного рішення.
Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є
недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії,
невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії
Захист економічної конкуренції (антимонопольна діяльність)
Одним із важливих чинників якісного розвитку ринкових відносин у сучасній Україні є створення рівних можливостей для суб’єктів підприємницької діяльності та конкуренція між ними Конкуренція є однією з найголовніших складових ринкової економіки, коли відомий принцип «попит породжує пропозицію» втілюється в життя Утім, практика показує, що так виходить не завжди В основі порушень правил економічної конкуренції лежить багато факторів Найбільш демонстративно негативні наслідки такого становища характеризуються проявами монополізації того чи іншого сегменту ринку.
Монополізація - це досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, під- трітання або посилення цього становища.
Законодавство визначає, що суб'єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо
а) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента,
б) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів і збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин,
в) його частка на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції
Для недопущення такого положення держава вживає заходів як законодавчого, так і виконавчо-розпорядчого характеру
Серед законів України, почоження яких присвячені регулюванню питань захисту економічної конкуренції, необхідно назвати такі
від 26 листопада 1993 р № 3659-ХІІ «Про Антимонополь- ний комітет України»,
від 7 червня 1996 р № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкуренції»,
від 20 квітня 2000 р. № 1682-ІІІ «Про природні монополії»;
від 1 ] січня 2001 р. № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції».
Також необхідно вказати, що положення глав 3 та 28 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. також присвячені питанням обмеження монополізму та захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції, проте 'вони в переважній більшості дублюють положення вказаних вище законів.
Стосовно ж дій виконавчо-розпорядчого характеру слід наголосити, що вони базуються на виконанні вимог законів у ході відповідної підзаконної діяльності.
Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Пріоритетна роль при цьому відводиться Антимонопольному комітетові України.
З огляду на положення чинного законодавства, основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:
здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом і пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;
сприяння розвиткові добросовісної конкуренції;
методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.
Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії в конкуренції, ЇДО суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Серед таких дій можна назвати:
неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, пнковання;
копіювання зовнішнього вигляду виробу;
порівняльна реклама;
схилення господарюючого суб єкта (підприємця) до розірвання договору з конкуренто му
підкуп праг\івника постачальника,
розголошення комерційної таємниці
Разом з тим необхідно знати, що вплив держави у сфері економіки передбачає існування та підтримку з боку держави деяких монополій Йдеться про природні монополії Природна монополія - стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (через істотне зменшення витрат виробництва на одиницю товару зі збільшенням обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), через що попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)
Відповідно до цього, законодавство України регулює діяльність суб’єктів природних монополій у таких сферах
транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами,
транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл,
транспортування інших речовин трубопровідним транспортом,
передання та розподілу електричної енергії,
користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забез печуготь рух залізничного транспорту загального користування,
управління повітряним рухом,
централізованого водопостачання та водовідведення,
централізованого постачання теплової енергії,
-спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів,
аеропортів за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України
Перелік суб’єктів природних монополій складається та ведеться Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень Основне значення природних монополій - забезпечення насамперед соціальних зобов’язань держави щодо до громадян
Як видно, в окремих випадках державне регулювання у сфері економічної конкуренції більш доцільне шляхом формування та підтримки природних монополій Перелічені напрямки природних монополій свідчать про те, що саме такий спосіб існування засобів виробництва чи транспортування товарів, надання послуг найбільш ефективно забезпечує існуючі потреби населення
Водночас необхідно зазначити і про деякі особливості формування природних монополій Цікавим є Рішення Конституційного Суду України від Зі березня 2004 р № 8-рп/2004 у справі щодо відповідності Конституції України Указу Президента України від
грудня 2002 р № 1234 «Про заходи щодо запровадження державної монополії у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» (справа про запровадження державної монополії у сфері контролю за виробництвом окремих видів продукції) Конституційний Суд вирішив, що цей указ є конституційним, окрім положення щодо запровадження державної монополії, яке не відповідає Конституції України Тож видно, що втручання держави у певні сфери суспільного життя, виробництва товарів чи надання послуг, із метою посісти монопольне (домінуюче) становище, має деякі межі, що відповідають законодавчому визначенню природної монополії
Створення спеціальних (вільних) економічних зон
Одним з важливих напрямків державного регулювання економіки України є створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон (далі - СЕЗ) Нормативно-правовою основою такої діяльності є
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р ,
Закон України від 13 жовтня 1992 р № 2673-ХІІ «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»,
Закон України від 16 липня 1999 р № 991-XIV «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»,
посіанова Кабінету Міністрів України від 30 листопада
р № 1119 «Деякі питання ввезення (пересилання) товарів у спеціальні (вільні) економічні зони»,
наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства промислової політики України, Міністерства транспорту га зв’язку України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 19 січня 2005 р № 12/33/17/27/4/26/715 «Про затвердження критеріїв оцінки, основних параметрів та показників діяльності спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності»,
наказ Державної митної служби України, Міністерства фінансів України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної податкової адміністрації України від 2 березня
р № 163/242/159/100 «Про затвердження Вимог до технічного оснащення та облаштування території спеціальної (вільної) економічної зони й до контролю за переміщенням товарів через кордони цієї зони» тощо
Даючи визначення, слід указати, що спеціальна (вільна) економічна зона - це частина території України, на якій установлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, який проявляється у пільгових митних, валютно-фінансових, податкових та інших умовах для національних та іноземних юридичних і фізичних осіб
Основною метою створення СЕЗ в Україні є
стимулювання структурних перетворень в економіці через залучення іноземних інвестицій,
активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг,
збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг,
активізація науково-технічного обміну, залучення і впровадження нових технологій,
запозичення передового організаційного та управлінського досвіду ринкових методів господарювання,
створення сучасної ринкової інфраструктури,
поліпшення використання природних і трудових ресурсів,
прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів та України в цілому, підвищення життєвого рівня населення
Діапазон поглядів щодо необхідності й доцільності для держави функціонування СЕЗ доходить до діаметральних починаючи від думки, що без СЕЗ держава не може якісно розвивати вітчизняну економіку, і до того, що спеціальні економічні зони - це «чорні дірки» державного бюджету, через які держава щороку втрачає значні кошти Представники першої сторони твердяїь про користь існування СЕЗ для України, про що свідчать цифри статистики Наприклад, всесвітньо відомий Інститут електрозварювання імені Є О Патона, який є технологічним парком (один із варіантів спеціальної економічної зони), у 2000-2004 роках, не отримавши з державного бюджету жодних коштів, випустив інноваційної продукції на 2,2 млрд гривень, перерахував до бюджету 179 млн гривень, створив понад 1 тисячу робочих місцьI. Водночас опоненти доцільності існування СЕЗ наводять аргументи на користь відмови стосовно необхідності існування таких зон. Так, український політичний діяч В. Пинзеник стверджує, що СЕЗ отримали пільг на 8,4 млрд гривень, а сплатили податків лише 4,5 млрд гривеньII.
Говорячи про порядок створення спеціальних (вільних) економічних зон, слід зазначити, що це - прерогатива Верховної Ради України, тобто нормативним документом про створення на тій чи іншій території ВЕЗ є закон України. Ініціювати процедуру створення ВЕЗ можуть:
а) Президент України;
б) Кабінет Міністрів України;
в) органи місцевого самоврядування;
г) місцеві державні адміністрації.
Як приклад можна навести спеціальну економічну зону «Закарпаття», створену на території Закарпатської області на строк
ЗО років площею 737,9 гектара. Підставою для її створення став Закон України від 22 березня 2001 р. № 2322-ІІІ «Про спеціальну зону «Закарпаття».
На початку 2005 р. СЕЗ на певний період часу втратили податкові, митні та інші пільги. Це мало певні наслідки, думки щодо позитивності чи негативності яких також були нерідко полярними. У 2006 р. на державному рівні знову було висловлено ідею, в подальшому підкріплену низкою нормативно-правових актів, стосовно доцільності створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон. Не вдаючись до політичних характеристик, зазначмо лише основні підходи державного регулювання діяльності СЕЗ в Україні. Вони зводяться до таких положень: 1) СЕЗ необхідно формувати з метою залучення іноземних і вітчизняних інвестицій, створення нових робочих місць; 2) повинні бути чітко виражені державні гарантії інвесторам, зокрема в разі змін законодавства (влади); 3) можливе створення СЕЗ для відпрацювання
певних механізмів, які за позитивними резульїатами можуть бути розповсюджені по всій державі, 4) варто ініціювати створення СЕЗ в економічно депресивних, дотаційних регіонах, 5) недоцільно змінювати пільгові митні, податкові та інші правила стосовно СЕЗ, які уже функціонують
Документи про створення спеціальної (впьної) економічної зони повинні містити
а) рішення місцевої ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони з їхньої ініціативи) або письмову згоду відповідних місцевих рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони з ініціативи Президента України або Кабінету Міністрів України),
б) проект положення про п статус та систему управління, офі ційну назву спеціальної (вільної) економічної зони,
в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території,
г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення 1 функціонування спеціальної (вільної) економічної зони,
д) проект закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони
Основні види спеитіьиих (впьних) економічних зон
Зовнішньо торі овельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням
Комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджує і ься спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з ме- юю стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріори і етні іалузі господарсіва, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення
Науково-технічні іони - СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток науковою і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок \ виробництво
Туристсько-рекреаційні зони - вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності.
Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, що були створені за участі лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.
Зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
Є цікавими і вартими уваги встановлені законодавством вимоги до технічного оснащення та облаштування території спеціальної (вільної) економічної зони. Йдеться перш за все про те, що:
а) територія спеціальної (вільної) економічної зони (СЕЗ) повинна бути огороджена по периметру таким чином, щоб унеможливити несанкціоноване й неконтрольоване переміщення та проникнення крізь її кордони товарів, транспортних засобів і фізичних осіб;
б) пункти пропуску крізь кордони СЕЗ повинні встановлюватися таким чином, щоб забезпечити можливість здійснення належного митного контролю під час переміщення на територію (з території) СЕЗ товарів і транспортних засобів. Якщо кордони СЕЗ збігаються з державним кордоном України, то переміщення здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон.
Інвестування економіки
Для того щоб економічні показники діяльності держави та добробуту громадян зростали, потрібні різні заходи, зокрема і вкладання коштів в ті чи інші сектори народного господарства або конкретні підприємства. Одним із способів такої діяльності є інвестування.
Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цін- ностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційну політику держави, як один із напрямків регулювання економіки, спрямовано на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ними;
Нормативно-правову базу інвестиційної діяльності в Україні складають положення таких документів:
Закон України від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність»;
Закон України від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування»;
Указ Президента України від ЗО грудня 2005 р. № 1873/2005 «Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій»;
Указ Президента України від 10 квітня 2006 р. № 300/2006 «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності»;
постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки;
постанова Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій»;
наказ Міністерства промислової політики України від 11 вересня 2006 р. № 329 «Про затвердження Порядку конкурсного відбору інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції у сфері промисловості, у тому числі вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу»;
постанова Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 р. № 280 «Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну» тощо.
Окрім визначених раніше суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері економіки, вплив держави на питання інвестицій, зокрема, є повноваженням Державного агентства України
з інвестицій та інновацій (Держінвестицій України). Цей суб'єкт адміністративного права — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, робота якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Основними завданнями Держінвесгицій України є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики, а також координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності.
Загалом інвестиції можуть бути внутрішні (коли інвестування здійснюється державою чи українськими інвесторами) та зовнішні (при інвестуванні з боку закордонних інвесторів). З приводу зовнішніх інвестицій, щоб Україна виглядала інвестиційно привабливішою, чинне законодавство містить норми, що показують, як держава регулює процес інвестування та як вона забезпечує надання гарантій інвесторам.
Перш за все необхідно вказати, що іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:
часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна - будинків, квартир, приміщень, обладнання, транспортних засобів та інших об’єктів власності;
придбання самостійно чи за участі українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на іериторії України;
придбання інших майнових прав.
Держава иадас такі види гарантій захисту іноземним інвесторам:
Чітко визначений правовий режим інвестиційної діяльності.
Гарантії у разі зміни законодавства (протягом десяти років від дня зміни законодавства про іноземні інвестиції на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені на момент інвестиційної діяльності. Щоправда, зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля).
Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їхніх посадових осіб (іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації, а державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, крім випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій
Гаранти в області компенсації та відшкодування збитків (іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, зокрема упущеної вигоди і моральної шкоди, завданих їм унаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їхніми посадовими особами передбачених законодавством обов’язків)
Гаранти в разі припинення інвестиційної діяльності (в такому випадку іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів із цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України
Гаранти переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій (іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їхніх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій)
Держава за допомоги адміністративно-правових механізмів здійснює регулювання процесів інвестування з боку іноземних компаній (громадян) Йдеться, насамперед, про необхідність для іноземного інвестора пройти державну реєстрацію, яка належить до викладених у підручнику в рамках адміністративного процесу адміністративних процедур Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після їх фактичного внесення
Дія державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним у встановленому порядку особа подає органові державної реєстрації такі документи
інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції у трьох примірниках, із позначкою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про и фактичне внесення,
документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);
документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції;
документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію.
Загалом, держава зацікавлена у збільшенні обсягів інвестування української економіки. Керуючись цим, у Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, зокрема, зазначається, що для активізації інвестиційної діяльності слід:
знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;
усунути неоднозначність трактування нормативно-правових актів і завершити судову реформу;
удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;
завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність і прозорість у прийнятті рішень органами влади та в результаті подолати бюрократизм і прояви корупції;
запровадити ефективні методи корпоративного управління;
сприяти розвиненості ринків капіталу, передовсім банківського сектора, фондового та страхового ринків;
знизити податкове навантаження;
забезпечити стабільність політичного середовища;
активізувати діяльність зі створення позитивного іміджу держави.
На реалізацію державних завдань щодо залучення іноземних інвестицій спрямовано також і ратифікацію Рамкової угоди між Україною та Північним інвестиційним банком, яка робить відносини між сторонами значною мірою більш врегульованими (Закон Україна від 14 вересня 2006р. № І34-У «Про ратифікацію Рамкової угоди між Україною та Північним інвестиційним банком»).
Отже, необхідно вказати, що держава повинна бути обов’язково присутньою у процесі регулювання економіки. При цьому адміністративно-правові аспекти її впливу мають спрямовуватись на досягнення таких завдань:
Створення умов для вільного економічного розвитку.
Захист економічної конкуренції (антимонопольна діяльність).
Здійснення цінової політики, контроль процесів грошового обігу
Державна підтримка невиробничих і соціально важливих сфер
Забезпечення контролю і натляду за раціональним користуванням природними ресурсами
Сприяння покращенню добробуту громадян
Контрольні питання та завдання
Дайте визначення економіки та вкажіть обставини, які свідчать про необхідність адміністративно-правового (державного) регулювання у сфері економіки
Наведіть класифікацію суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері економіки У чому полягають відмінності між виконавчо- розпорядчими та консультативно-дорадчими органами9
Які повноваження виконавчо-розпорядчих органів у регулюванні економіки9
Які повноваження консультативно-дорадчих органів у регулюванні економіки9
Яким чином в Україні досягається забезпечення легітимності підприємницької діяльності9
Охарактеризуйте захист економічної конкуренції (антимонополь- ну діяльність) як один із напрямів державного регулювання у сфері економіки
Дайте визначення термінів «монополізація», «недобросовісна конкуренція», «природна монополія»
, Дайте визначення спеціальної (вільної) економічної зони та охарактеризуйте мету створення СЕЗ в Україні
У чому полягає порядок створення спеціальних (вільних) економічних зон9
Дайте визначення основних видів спеціальних (вільних) економічних зон
Що таке інвестиції9 Положення яких документів складають нормативно-правову базу інвестиційної діяльності в Україні9
У чому проявляється державне регулювання у сфері іноземних інвестицій9
Теми рефератів
Держава як суб’єкт вшіиву на процеси інфіяци
Природні монопопп суть і характерні риси
і Спеціальні (вільні) економічні зони іьіюси та мінуси для України
Основна
Адміністративне право України Академічний курс Підручник у 2-х г Т 2 Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (іолова) та ін - К Юридична думка, 2005 - С 9-22
Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі- валова - Одеса Юридична література, 2003 - С 324-337
Адміністративне право України Підручник/Ю П Битяк, В М Га- ращук, О В Дьяченко та ін , За ред Ю П Битяка - К Юрінком Інтер, 2005-С 299-307
ВедєрніковЮ А, Шкарупа В К Адміністративне право України Навчальний посібник - К Центр навчальної літератури, 2005 - С 201-223
Колпаков В К , Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник - К Юрінком Інтер, 2003 — С 331-370
Костицький В Економічний патріотизм як складова національної ідеї в умовах глобалізації і і Право України - 2006 - № 12 - С 3-8
Лисица В Н Правовое регулирование иностранных инвестиций проблемы теории и практики / В Н Лисица, Росс акад наук, Ин-г философии и права - Новосибирск, 2007 - 258 с
С те ч емко Д М Державне регулювання економіки Навчальний посібник - 2-ге вид , стереотип - К МАУП, 2004 - 2004 - 176 с
Додаткова
Аврутин М Ю К вопросу о формах и методах административноправового регулирования экономики // Вестник Московского университета МВД России - 2005 - № 2 - С 95—99
Алексеев С В Концепция административно-хозяйственного правоотношения // Закон и право - 2005 - № 3 - С 63-68
Андреев В К Правовое регулирование создания и деятельности особых экономических зон //Государство и право - 2006 - № 7 - С 43-47
Анохта І Поняття та правовий статус органів державного регулювання суб'єктів природних монополій // Підприємництво, господарство і право - 2004 - № 8 — С 32-35
Артехіеико О Вільні економічні зони чорна діра чи маяк для інвестора9 11 Дзеркало тижня - 2005 - № 10 - С 9
Бакалшська О Захист економічної конкуренції окремі питання правового регулювання // Юридичний журнал — 2003 - № 11 С 45-50
Бобьпев В В, Бобьпев А В Оріанизация управления инвестициями Учебное пособие / ГУУ - М , 2004 - 116 с
Вознесенская Н И Процесс глобализации экономики и иностранные инвестиции // Государство и право - 2006 - № 5 - С 67 74
ГееньВ, Семиноженко В Спеціальні економічні юни «чорні діри» чи і очки економічного зростання711 Дзеркало тижня — 2006 № 44 - С 10
Гущин А В Из истории формирования института тицензирова- ния // Государство и право 2004 - № 9 - С 102-105
Заря В Лешек Бальцерович «Вся страна должна быть свободной экономической зоной» // Зеркало недели - 2005 - № 23 С 2
КіриачА Ко пушко І Антимонопольний трибунал Чи потрібні надзвичайні повноваження «захисникам» економічної конкуренції^ // Юридичний журнал - 2004 - № 7 - С 110-111
Кондратьева О Технопарк, или «Оффшор по-русски»"7 // Российская юстиция - 2005 № 10 - С 1-3
Котик О Поняття іноземних інвестицій та їх місце у соціально- економічній сфері 11 Юридична Україна - 2006 - № 10 - С 60-65
Куншина Л В Административная ответственность как средство охраны антимонопольного законодательства // Административное право и административный процесс актуальные проблемы / Отв ред Л Л Попов иМ С Студеникина - М Юристъ, 2004 - С 191-200
Ласкін М Франкфуртська конференція та іноземні інвестиції в Украшу // Дзеркало тижня - 2005 - № 20 - С 11
Матюшко П Антимонопольна політика європейського співтовариства//Юридичний журнал - 2003 - № 12-С 124-129
Пинзеник В Зміна без змін і І Дзеркало тижня - 2006 - № 18 - С З
Потапенко В Проблеми компетенції органів АМКУ // Юридичний журнал - 2003 - № 11 - С 27-26
Ривный П Осилит ли Украина нормы ВТО? // Аргументы и факты в Украине - 2006 - № 45 - С 4
Рябченко О Поняття і принципи державного регулювання економіки України 11 Адміністративне право в контексті європейського вибору України Збірник наукових праць - К Міленіум, 2004 - С 95-99
Сетванов В М Підприємництво в стратеги демократичної трансформації і правового розвитку України // Юридичний вісник - 2005 №4-С 110-116
Семенюк Ю Правове регулювання обмеження монополізму 11 Юридичний журнал - 2003 - № 11 - С 40-44
Симеон О Новая редакция закона о технопарках проблемы и перспективы // Підприємництво, господарство і право - 2006 - № 5 - С 11-16
Собакар А Правове регулювання спеціальних економічних зон в Україні шляхи удосконалення // Право України - 2003 - № 11 - С 49-53
Чалий О Ма іиновський О Зміна статусу спеціальних економічних зон логіка права чи верховенство доцільності^ 11 Дзеркало тижня - 2005 -№24- С 8
Швець Т Інвестори чекають стабільності // Дзеркало тижня - 2005-№26-С 8
Шелудько В Регуляторна політика - невиправдані сподівання чи невикористані можливості7 11 Юридичний журнал - 2004 - № 6 - С 36-38
Юсупов В Визначеність зовнішньоекономічної політики держави - основний чинник іі законодавчого забезпечення // Підприємництво, господарство і право - 2005 - № 5 - С 82-85
Яворський Я Правове регулювання недобросовісної конкуренції світовий досвід та Україна // Право України - 2005 - № 10 - С 39—41
Яцепко Н Логіка дій та абстрактність цифр // Дзеркало тижня -
- № 19-С 1,7
ТЕМА № 11 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ МИТНОЮ СПРАВОЮ
§ 1. Загальна характеристика митної справи як об’єкта адміністративно- правового регулювання
§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання митної справи в Україні.
§ 3. Митний контроль, його форми.
§4 Митний режим, його види.
§ 5. Відповідальність за порушення митних правил.
§ 1. Загальна характеристика митної справи як об’єкта адміністративно-правового регулювання
Реалії сьогодення України свідчать про те, що митна справа відіграє надзвичайно важливу роль у справі поповнення бюджету країни. Згідно з підрахунками, гроші, що їх держава отримує від різноманітних митних тарифів і зборів, забезпечують понад 20% надходжень до державного бюджету, і за цим показником митна справа посідає друге місце після збирання податків.
Митна справа ~~ це складова зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України, за рахунок якої організовується та забезпечується порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспоріних засобів, митне регулювання, пов’язане з установленням і справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України.
Державне управління митною справою забезпечує проведення та реалізацію єдиної митної політики в державі. Митна політика - це система принципів і напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомоги митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. При цьому митне регулювання здійснюється на основі принципів:
виключної юрисдикції України на її митній території;
виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;
законності;
єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;
системності;
ефективності;
додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;
гласності та прозорості (Митний кодекс України).
Орієнтуючись на особливу важливість митної справи у забезпеченні діяльності держави, слід указати на обставини, які свідчать про необхідність адміністративно-правового (державного) регулювання у митній сфері. Йдеться про таке.
Митна справа - основа зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємницької діяльності та держави в цілому. Саме за допомоги належного регулювання питань, пов’язаних із функціонуванням митної справи, держава забезпечує якісне забезпечення та вплив на зовнішньоекономічну складову економіки. Формуючи адекватні митні тарифи та збори, держава формує підстави для належного розвитку вітчизняного виробництва, конкурентоспроможності української продукції на зовнішніх ринках.
Доходи, отримані від діяльності митної служби, забезпечують реалізацію соціальних зобов’язань держави (виплата пенсій, грошової допомоги, заробітної платні у бюджетній сфері, підтримка невиробничих сфер тощо). Керуючись високим відсотком формування державного бюджету, що забезпечується митницями, зрозуміло, що вказані фінанси є суттєвими для держави. Перш за все йдеться про мито. Мито - податок на товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України.
Захист економічних інтересів держави. Регулюючи за допомоги митних механізмів (зокрема розміру ввізного чи вивізного мита) надходження товарів іноземного виробництва в Україну, чи вітчизняних товарів за кордон, держава має змогу суттєво впливати на захист своїх економічних інтересів і, відповідно, на захист і забезпечення економічних інтересів громадян держави.
Боротьба з контрабандою та іншими порушеннями митних правил. Юридична енциклопедія (2001 р.) містить визначення, згідно з яким контрабанда (італ. contrabando, від contra - проти і bando - урядовий указ) - незаконне переміщення через митний кордон держави товарів, валюти, цінностей та інших предметів. Щороку держава втрачає значну суму коштів саме через такі порушення закону. Виходячи з цього доцільним слід уважати
намагання припинити (мінімізувати) можливі прояви контрабандних дій Саме для реалізації таких намірів Кабінет Міністрів України від 2005 р втілює в життя державну програму «Контрабанді - СТОП» Адже аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить про те, що, попри комплекс здійснених органами виконавчої влади заходів, вона продовжує поширюватись, а пов’язані з нею негативні процеси набувають дедалі витонченіших форм, що завдає значної шкоди економіці України, негативно впливає на криміногенну ситуацію в державі
Визначальними факторами поширення контрабанди є
існування економічних передумов,
недостатня ефективність митного і прикордонного контролю,
недосконалість нормативно-правової бази у сфері регулювання імпорту та боротьби з контрабандою,
необлаштування державного кордону з державами СНД,
високі ставки ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість під час імпорту,
неоднакове податкове навантаження на суб’єктів господарювання,
наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів,
корупція в митних органах, органах охорони державного кордону, інших правоохоронних і контрольних органах,
відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку,
недосконалість обміну інформацією між державними органами, що здійснюють контроль за зовнішньоекономічною діяльністю (Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми «Контрабанді — СТОП» на 2005-2006 роки» № 260 від 1 квітня 2005 р )
Захист внутрішнього товарного ринку та вітчизняного товаровиробника Світова економіка розвивається досить нерівномірно У певних країнах за рахунок наявних підстав (дешева робоча сила, вигідні кліматичні умови, територіальне розміщення тощо) є можливість зробити собівартість тієї чи іншої продукції нижчою Відповідно, така продукція, з урахуванням належної якості, стає значно конкурентоспроможнішою, зокрема й на зовнішніх (зокрема українському) ринках збуту Саме митна служба дозволяє, за рахунок відповідних механізмів і розмірів мита, захищати внутрішній товарний ринок і вітчизняного товаровиробника Це дає можливість створення в нашій державі робочих місць для громадян, реалізації саме вітчизняних товарів, отримання прибутків і справляння податків українськими суб’єктами підприємницької діяльності.
Серед нормативно-правових актів, положення яких прнсвячено регулюванню митної справи України, необхідно зазначити:
~ Митний кодекс України від 11 липня 2002 р.;
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від
квітня 1991 р. № 959-ХІІ;
Закон України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. № 2097-ХИ;
Закон України «Про Митний тариф України» від 5 квітня
р.№ 2371-111;
Указ Президента України «Питання Державної митної служби України» від 24 серпня 2000 р. № 1022/2000;
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми «Контрабанді - СТОП» на 2005-2006 роки» № 260 від 1 квітня 2005 р.;
Наказ Державної митної служби України «Про створення Регіональної митниці боротьби з митними правопорушеннями» № 846 від 6 жовтня 2006 р.;
Наказ Державної митної служби України № 895 від 17 жовтня
року «Щодо затвердження Концепції модернізації діяльності митної служби України» тощо.