§ 1 Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності § 2 Поняття ознаки та склад адміністративного правопорушення § 3 Адміністративні стягнення

§ 4 Особливості адміністративно) відповідальності спеціальних суб’єктів § 5 Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб

§ 1. Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності

Розкриваючи питання методів державного управління, серед різновидів адміністративного примусу розрізняли заходи адмініст­ративної відповідальності Справді, у тих випадках, коли йдеться про неефективність заходів адміністративного попередження, за­ходів адміністративного припинення відносно поведінки тієї чи іншої особи, що призводить до порушення чинних правил і норм, на перший план виходить адміністративна відповідальність її до­речно сприймати як намагання з боку держави вплинути на ситуа­цію, за якої та чи інша фізична чи юридична особа порушує вста­новлені державою норми адміністративного права Меюю такого впливу є виховання особи, яка вчинила правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопо­рушником, так і іншими особами Для реалізації такого впливу держава легітимно застосовує апарат примусу, використовує певні матеріальні ресурси, в цілому реалізує норми права, що регламен­тують порядок притягнення винної особи до адміністративної від­повідальності

Адміністративна відповідальність є одним із варіантів юридич­ної відповідальності взагалі Слід відзначити, що в суспільному житті зазначений вид відповідальності є найбільш часто вживаним У відсотковому співвідношенні, порівнюючи з кримінальною та цивільно-правовою відповідальністю, адміністративна застосову­ється в державі найчастіше Щороку в державі фіксується декіль­ка мільйонів випадків притягнення до адміністративної відпові­дальності Це пов’язано як із широтою регулювального спектра норм адміністративного права, так і з відносною простотою при­тягнення до відповідальності та накладення адміністративних стягнень

Адміністративна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні до осіб, які вчинили адміністративні проступки, особливих санкцій - адміністратив­них стягнень.

Чинне законодавство не містить положення, яке дозволяло б оперувати також і законодавчим визначенням адміністративної відповідальності Конституція України у ст 92 свідчить, що ви­ключно законами України визначається відповідальність за адмі­ністративні правопорушення У розвиток положень Основного Закону країни слід відзначити, що норми права, які регулюють ті чи інші питання адміністративної відповідальності, містяться у ба­гатьох законодавчих нормативно-правових актах, основним із яких може вважатися Кодекс України про адміністративні правопору­шення, прийнятий 7 грудня 1984 р

Принципи адміністративної відповідальності можна визна­чити як ключові вихідні положення, на яких базується порядок притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності До вказаних принципів належать

а) законність. Зазначений принцип свідчить про те, що

• ніхто не може бути підданий заходові впливу за адміністра­тивне правопорушення інакше як на підставах і в порядку, встанов­лених законом,

• здійснювати притягнення до адміністративної відповідально­сті мають право лише законодавчо визначені компетентні органи та посадові особи,

• застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративної відповідальності провадиться в межах їхньої компетенції, у точній відповідності з законом,

держава забезпечує систематичний контроль із боку вищих органів і посадових осіб, прокурорський нагляд, можливість реалі­зації права оскарження щодо застосування заходів адміністратив­ної відповідальності,

• закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто по­ширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за ад­міністративні правопорушення, зворотної сили не мають,

б) гласність. Цей принцип проявляється в тому, що

• органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, здійснюють вказану діяльність відкрито,

• провадження у справах про адміністративні правопорушення супроводжується складанням необхідних процесуальних докумен­тів, із якими особа, що притягається до відповідальності, має змогу ознайомитись,

в) невідворотність, яка проявляється в тому, що в разі вчи­нення адміністративного правопорушення обов’язково повинна наставати адміністративна відповідальність В іншому випадку, коли на практиці вказаний принцип не буде спрацьовувати, мож­ливе формування нігілістичних тенденцій у державі Особи, схильні до вчинення правопорушень, будуть порушувати закон також і тому, що в них з’явиться певна надія на не притягнення до адміні­стративної відповідальності Значною мірою реалізація принципу невідворотності залежить від тих державних органів (посадових осіб), які уповноважені притягати правопорушників до відповідаль­ності (органи внутрішніх справ, пожежного нагляду, прикордонної служби тощо),

г) індивідуалізація. Особа несе відповідальність за те право­порушення, яке вона вчинила Також у разі вчинення адміністра­тивного правопорушення групою осіб кожна з них несе відповідаль­ність за ту частину, в здійсненні (вчиненні) якої вона брала участь Потребує врахування характеристика правопорушника (загальний чи спеціальний суб’єкт, посадова особа, стан вагітності, пенсійний вік, інвалідізація тощо) За накладення стягнення враховуються характер учиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжу­ють відповідальність. Слід зазначити, що згідно зі ст. 22 КУпАП за малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і об­межитись усним зауваженням. Такий підхід свідчить про враху­вання принципу індивідуалізації у сфері адміністративної відпові­дальності;

д) відповідність провини і покарання. Зазначений принцип пояснюється, насамперед, вибором адміністративного стягнення, яке має відповідати ступеневі шкідливості правопорушення. Для цього необхідно ретельно вивчити матеріали справи, врахувати обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність тощо. Розглянутий принцип пояснюється так: що шкідливішим є право­порушення, то більш суттєвий вид адміністративного стягнення має застосовуватися компетентними органами (посадовими осо­бами). Для прикладу реалізації на практиці цього принципу слід указати, що порушення правил поведінки на повітряному судні (невиконання особами, які перебувають на повітряному судні, розпоряджень командира судна) тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян (ст. 112 КУпАП). Водночас злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при ви­конанні ним службових обов’язків, а також учинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця через їхню участь в охороні громадського порядку тягне за собою на­кладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців із відрахуванням двадцяти процентів за­робітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цйх заходів буде визнано недо­статнім,- адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб (ст. 185 КУпАП).

Основні риси адміністративної відповідальності.

1. Підставою є вчинення адміністративного правопорушення (проступку). Адміністративна відповідальність за правопорушен­ня настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Передусім необхідно підкреслити, що законодавець вже у визна­ченні адміністративного правопорушення наголошує щодо пріо­ритету кримінальної відповідальності над адміністративною та про певну схожість цих двох варіантів юридичної відповідальності. Відносно першої обставини необхідно усвідомити, що мова не йде про штучне «тяжіння» правозастосовних органів до кримінальної відповідальності чи про звинувачувальний характер кваліфікації правопорушення, а про те, що в разі вчинення певних дій (напри­клад, дрібне хуліганство), які за ступенем шкідливості наближа­ються до злочинів, аналіз здійснюється за принципом «від склад­ного до простого», тобто спершу як робоча версія розглядається можливе вчинення злочину, а в разі відсутності ознак, що свідчили би про наявність кримінального правопорушення, в подальшому діяння кваліфікується як адміністративне правопорушення.

2. Велика кількість органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Ця осо­бливість характеризується тим, що на сьогодні можна вирізнити понад сорок суб’єктів розгляду справ про адміністративні право­порушення. Звичайно, вони обрані законодавцем виходячи зі специфіки правопорушень, які можуть мати місце в тих чи інших сферах суспільного життя. Серед вказаних органів можна навести такі приклади, як адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних, міських рад, органи внутрішніх справ, ор­гани державної прикордонної та податкової служби, Національ­ний банк України, військові комісаріати. Виходячи з цього необ­хідно підкреслити, що більша частина справ про адміністративні правопорушення розглядається в позасудовому порядку.

3. Підлягають як фізичні, так і юридичні особи. Це твердження базується на підставі наявності у чинному законодавстві (не у КУпАП) положень, які свідчать про можливість притягнення до адміністра­тивної відповідальності також і юридичних осіб. В окремому пара­графі поточної теми буде детально показано особливості вказаного виду відповідальності щодо юридичних осіб. Тут же зазначмо, що йдеться про закони України від 14 жовтня 1994 р. № 208/94-ВР «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та орга­нізацій за правопорушення у сфері містобудування», від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР «Про захист від недобросовісної конкурен­ції», від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР «Про рекламу» та ін., де міс­тяться норми про можливість накладення стягнень на юридичних осіб.

4. Спрощений порядок притягнення до адміністративної відпо­відальності. Провадження у справах про адміністративні правопо­рушення порівняно з кримінальним і цивільним судочинством спрощено. Це дає можливість набагато ефективніше та економні­ше для держави реалізовувати притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.

5. У переважній більшості настає за правопорушення у сфері публічноправових, а не приватноправових суспільних відносин. Йдеться про відносини у сфері митної справи, податків, захисту власності, прав громадян тощо.

6. Застосування заходів адміністративної відповідальності не спричиняє судимості особи, яка вчинила правопорушення. Особа вважається такою, що притягнута до адміністративної відпові­дальності, протягом одного року від дня закінчення виконання стягнення.

7. Законодавче регулювання відбувається за рахунок норм права, що містяться в різних нормативно-правових актах (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України та ін.). Наприклад, Кодекс України про адміністративні правопорушення складається з п’яти розділів: 1) Загальні поло­ження; 2) Адміністративні правопорушення і адміністративна від­повідальність (Загальна і Особлива частини); 3) Органи, уповно­важені розглядати справи про адміністративні правопорушення;

4. Провадження в справах про адміністративні правопорушення;

5. Виконання постанов про накладання адміністративних стягнень. Своєю чергою, Митний кодекс України містить розділ XVIII «По­рушення митних правил і відповідальність за них. Відповідаль­ність осіб, які беруть участь у провадженні в справах про пору­шення митних правил» та розділ XIX «Провадження у справах про порушення митних правил».

Варто зазначити, що чинний КУпАП не позбавлений певних су­перечностей. Так, ст. 5 КУпАП свідчить про те, що сільські, селищ­ні, міські, обласні ради мають право ухвалювати в межах, визна­чуваних законами, рішення з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність. Іншими словами, органам місцевого самовряду­вання фактично делеговано право щодо встановлення підстав для адміністративної відповідальності. Це не відповідає положенням Конституції України, ст. 92 якої визначає, що лише законами ви­значаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.