§ 3. Державний контроль і нагляд у сфері культури

Керуючись особливою значущістю культури у житті суспіль­ства, коли об’єкти культури (кінематографія, театр, друковані засо­би масової інформації, видавнича справа тощо) значною мірою впливають на громадян і суспільство у цілому, держава може та повинна здійснювати належний контроль і нагляд у зазначеній сфе­рі Слід зазначити, що загальнодержавні органи, серед повнова­жень яких є контрольно-наглядова діяльність, забезпечують конт­роль та нагляд також у сфері культури (прокуратура, органи внут­рішніх справ, митна служба, прикордонна служба тощо) Повною мірою стосується питань контролю також і діяльність відповідних суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері культу­ри, про яких мова йшла вище Більш детально доцільно розглянути повноваження тих органів, у яких повноваження у сфері контроль- но-наглядової діяльності є ключовими по відношенню до сфери культури Серед них основне значення мають

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення

Державна служба з питань національної культурної спадщини

У сфері наглядових повноважень Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення здійснює:

33. нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги вимог законодавства у галузі телерадіомовлення;

34. нагляд за дотриманням ліцензіатами вимог законодавства України щодо реклами та спонсорства у сфері телерадіомовлення;

35. нагляд за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов та умов ліцензій;

36. нагляд за дотриманням ліцензіатами визначеного законодав­ством порядку мовлення під час проведення виборчих кампаній та референдумів;

37. нагляд за дотриманням стандартів і норм технічної якості те- лерадіопрограм;

38. нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства України у сфері кінематографії;

39. нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодав­ства України щодо частки вітчизняного продукту в їхніх програмах (передачах) та щодо вживання мов у здійсненні телерадіомовлення;

40. нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями законодавства у сфері захисту суспільної моралі;

41. нагляд за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодав­ства щодо частки іноземних інвестицій у їхньому статутному фонді;

42. застосування в межах своїх повноважень санкцій відповідно до закону;

43. офіційний моніторинг телерадіопрограм.

Державна служба з питань національної культурної спад­щини (Держкультурспадщини) - це урядовий орган державного управління, що діє у складі Міністерства культури і туризму України і йому підпорядковується.

Основними завданнями Держкультурспадщини є:

44. участь в межах своєї компетенції у реалізації державної полі­тики у сфері охорони культурної спадщини та музейної справи;

45. здійснення в межах своєї компетенції державного управління та забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади у зазначеній сфері;

46. здійснення державного контролю і нагляду за додержанням вимог законодавства з питань охорони культурної спадщини та музейної справи;

47. виконання регуляторних та дозвільно-реєстраційних функцій у сфері охорони культурної спадщини та музейної справи;

48. забезпечення розвитку міжнародного співробітництва у за­значеній сфері (постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 р № 336 «Про Державну службу з питань націо­нальної культурної спадщини»)

Контрольні питання та завдання

Дайте визначення культури та вкажіть характерні ознаки культури як об’єкта адміністративно-правового регулювання

Перерахуйте основні цілі та пріоритетні завдання державної політики в галузі культури зпдно з Концепцією державної політики в галузі культури на

7. 2007 роки

Назвіть основні об’єкти адміністративно-правового регулювання у сфе­рі культури

Охарактеризуйте телебачення і радіомовлення та друковані засоби масової інформації (пресу) як об’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури

Проаналізуйте видавничу справу, кінематографію і театр як об’єкти ад­міністративно-правового регулювання у сфері культури

Охорона культурної спадщини, архівні установи, клубні заклади та бу­динки культури як об’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури

Охарактеризуйте творчі спілки, бібліотечну та музейну справи як об’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури

Назвіть документи, положення яких складають нормативно-правову ба­зу адміністративного-правового регулювання у сфері культури

Наведіть класифікацію суб’єктів адміністративно-правового регулюван­ня у сфері культури

Проаналізуйте повноваження Міністерства культури і науки та Націо­нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення

Охарактеризуйте повноваження Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Державного комітету архівів України та Академії мис­тецтв України

Назвіть консультативно-дорадчі суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури та проаналізуйте їхні повноваження

Які органи та за рахунок яких повноважень здійснюють державний контроль та нагляд у сфері культури⁷

Теми рефератів

Пріоритети державної політики України у сфері культури

Охорона національної культурної спадщини України цілі та засо­би їх досягнення

Телебачення та радіомовлення як об’єкт адміністративно-право­вого регулювання у сфері культури

Основна

Адміністративне право України Академічний курс Підручник У 2 т - Т 2 Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ш - К Юрид думка, 2005 - С 282-301

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі- валова - Одеса Юридична література, 2003 - С 657-731

Адміністративне право України Підручник / Ю П Битяк, В М Га- ращук, О В Дьяченко та ш , За ред Ю П Битяка - К Юрінком інтер, 2005 -С 436-451

Колпаков В К, Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник - К Юрінком Інтер, 2003 - С 473^482

Нормативно-правовий довідник з питань розвитку культури -

Дніпропетровськ ТОК «ЕНЕМ», 2005 199 с

Додаткова

А іексеев С В Масс-медиа и государственное управление 11 Закон и право - 2005 - № 5 - С 13-14

Дрешпак В М Концептуальні чинники форомування державної політики України в сфері засобів масової інформації Автореф дис канд наук з держ упр 25 00 01 / Дніпропетровський регіональний ін-т держ управління Національної академії держ управління при Президен­тові України - Д , 2005 - 20 с

Задихайпо О А Правове регулювання діяльності в і алузі культури в Україні 11 Проблеми законності - 2005 — N° 76 - С 140-145

Ковачь А Как обустроить книжный мир і і Зеркало недели - 2005 - № 14-С 19

Константинова Е Эфирный тупик // Зеркало недели - 2006 - N° 12- С 18

Кравцов Н А Правовое регулирование культуры в России анализ принципов // Известия ВУЗов Правоведение - 2004 № 1 - С 236-247

Красноступ Г Організаційно-правове забезпечення створення си­стеми суспільного телебачення і радіомовлення України // Право Украї ни-2006-№ 12-С 73—75

Рихтер А Г Правовые основы лицензирования телерадиовещания опыт постсоветских государств // Российская юстиция - 2006 - №9- С 28-30

Сокоіенко Ю Поняття культурних прав і свобод людини іа гро­мадянина // Право України - 2005 — Хо 2 — С 27—32

Чередниченко О Кінематографісти знають, як урятувати свою галузь Що далі⁹ 11 Дзеркало тижня - 2005 - N° 10 - С 19

МОДУЛЬ №4

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ

ТЕМА №18 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОБОРОНИ

§ 1. Загальна характеристика оборони як об’єкта державного управління.

§ 2. Суб’єкти державного управління у сфері оборони.

§ 3. Контроль у сфері оборони.

§ 1. Загальна характеристика оборони як об’єкта державного управління

Питання оборони держави у всі часи та при всіх формах дер­жавного правління були та залишаються актуальними. Без забезпе­чення належного рівня оборони досить важко забезпечити справжній суверенітет держави. Лише лічені провідні країни світу не мають особистих армій як ключової основи забезпечення оборони. Наша держава, отримавши в 1991 р. незалежний статус, намагається під­тримувати мирні добросусідські відносини з іншими державами світу. Воєнна доктрина України має оборонний характер. Це озна­чає, що наша держава не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Стаття 17 Конституції України визначає, що захист сувереніте­ту і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покла­даються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпе­ки і захист державного кордону України покладаються на відпо­відні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформа­ційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національ­ної економіки до переведення, в разі необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного кон­флікту, а також готовності населення і території держави до обо­рони.

Згідно з Воєнною доктриною України (2004 р.) воєнно-полі­тична обстановка навколо України характеризується динамічністю

і нестабільністю подій та процесів, які виникають унаслідок таких основних чинників:

49. прагнення більшості держав світу до обмеження використан­ня воєнної сили як засобу досягнення політичних цілей;

50. реформування воєнної організації більшості держав у напря­мі скорочення збройних сил з одночасним підвищенням їхніх якіс­них параметрів;

51. дальший розвиток міжнародних систем безпеки та водночас недостатня ефективність в окремих випадках спроб розв’язання за їхньої допомоги суперечностей, які виникають між державами або всередині держав;

52. прояви міжнаціональних і міжетнічних суперечностей, що призводять до нестабільності й конфліктів;

53. зростання небезпеки розповсюдження ядерної та іншої зброї масового ураження, міжнародного тероризму;

54. виникнення територіальних спорів між державами;

55. загострення міжнародної конкуренції щодо політичного впли­ву в окремих регіонах світу, володіння ринками збуту та сировин­ними ресурсами, виникнення через це небезпеки застосування воєнної сили для розв’язання економічних і ресурсних проблем;

56. поява нових видів загроз міжнародній безпеці і миру, зокрема активізація діяльності екстремістських, сепаратистських, радикаль­них релігійних, терористичних організацій, незаконно утворених збройних формувань;

57. зростання обсягів незаконного обігу зброї та наркотиків, а та­кож нелегальної міграції;

58. поява новітніх видів і систем зброї, інформаційних технологій, що змінюють традиційні уявлення про характер збройної боротьби.

Характерні риси оборони як об’єкта державного управління.

Оголошення без'ядерного статусу України.

У заяві Верховної Ради України «Про без’ядерний статус України» від 24 жовтня 1991 р. № 1697-ХІІ зазначається, що Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, розташованих на тери­торії Української держави. Вона має намір зробити це в мінімальні строки, виходячи з правових, технічних, фінансових, організацій­них та інших можливостей, з належним забезпеченням екологічної безпеки.

Річ у тім, що від часів СРСР на території нашої держави зали­шилися 130 ракет СС-19 та 54 ракети СС-24. У рамках ядерного роззброєння країни з цих ракет було демонтовано та вивезено до Російської Федерації всі боєголовки. Це — дуже відповідальний та важливий крок, що продемонстрував світовій спільноті мирну спрямованість України.

Наявність певних територіальних конфліктів із сусідніми дероісавами.

Йдеться перш за все про острів Зміїний (претензії з боку Руму­нії) та острів Коса Тузла (претензії з боку Російської Федерації). Це вимагає проведення з боку нашої держави комплексу політич­них, економічних і воєнних заходів, спрямованих на недопущення збройного вирішення територіальних конфліктних проблем.

Загальний військовий обов'язок.

Військовий обов’язок установлюється з метою підготовки гро­мадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим скла­дом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до зако­нів України військових формувань, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Щодо військового обов’язку громадяни України поділяються на такі категорії:

59. допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

60. призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

61. військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

62. військовозобов’язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових фор­мувань на особливий період, а також для виконання робіт із забез­печення оборони держави;

63. резервісти - військовозобов’язані, які у добровільному по­рядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил Ук­раїни та інших військових формувань (Закон України від 25 берез­ня 1992 р. № 2232-ХІІ «Про загальний військовий обов'язок і війсь­кову службу»).

Слід зазначити, що для певної категорії громадян військова служба може замінятись альтернативною. Альтернативна (невій­ськова) служба - це служба_у що запроваджується замість про­ходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичай­ного стану можуть установлюватись окремі обмеження права гро­мадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законо­давством України релігійних організацій, віровчення яких не допус­кає користування зброєю. Водночас слід підкреслити, що грома­дянин, направлений на альтернативну службу, не має права:

64. ухилятися від проходження альтернативної служби;

65. брати участь у страйках;

66. займатися підприємницькою діяльністю;

67. навчатися в закладах освіти, крім середніх або вищих закла­дів освіти з вечірньою або заочною формами навчання;

68. відмовлятися від місця проходження альтернативної служби, ви­значеного комісією (Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1975-Х11 «Про альтернативну (невійськову) службу»).

В основі оборони лежить діяльність Збройних Сил України.

Йдеться про те, що Україна, враховуючи необхідність забезпе­чення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова дер­жава має Збройні Сили України із необхідним рівнем їхньої бойо­вої готовності та боєздатності. Даючи визначення, слід указати, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповід­но до Конституції України покладаються оборона України₉

захист її суверенітету, територіальної цілісності й недотор­канності.

Структура Збройних Сил України:

а) Міністерство оборони України - центральний орган вико­навчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

б) Генеральний штаб Збройних Сил України як основний орган військового управління;

в) види Збройних Сил України:

Сухопутні війська;

69. Повітряні Сили;

70. Військово-Морські Сили.

г) об’єднання, з’єднання, військові частини, військові навчаль­ні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах:

71. вірності конституційному обов’язку та військовій присязі;

72. верховенства права, законності та гуманності, поваги до лю­дини, її конституційних прав і свобод;

73. гласності, відкритості для демократичного цивільного конт­ролю;

74. поєднання єдиноначальності і колегіального розроблення найбільш важливих рішень;

75. комплектування шляхом призову громадян на військову служ­бу та прийняття на військову службу за контрактом;

76. постійної бойової та мобілізаційної готовності;

77. збереження державної та військової таємниці;

78. виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових тра­диціях Українського народу, додержання військової дисципліни;

забезпечення державного соціально-економічного та соціаль­но-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей;

79. заборони створення і діяльності організаційних структур по­літичних партій (Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1934-ХІ1 «Про Збройні Сили України»).

Стратегія до скорочення чисельності Збройних Сил України.

Державна політика нашої держави у сфері оборони будується на засадах відходу від епохи «холодної війни», коли Радянський Союз вимушений був збільшувати воєнний потенціал держави за рахунок великої чисельності Збройних Сил та економіки, зорієн­тованої на випуск оборонної продукції. Протягом останніх років має місце стійка тенденція до зменшення чисельності армії. Згідно з вимогами Закону України від 19 вересня 2006 р. № 154-У «Про чисельність Збройних Сил України на 2007 рік» чисельність Збройних Сил України станом на ЗО грудня 2007 р. затверджу­ється в кількості до 200 000 осіб, зокрема 152 000 військово­службовців. Водночас слід зазначити, що стратегічною метою є підтримання обороноздатності держави на належному рівні за ра­хунок більшої мобільності використання армії, покращення ефек­тивності її діяльності, випуску якісної конкурентоспроможної зброї та військового устатковання.

Міжнародна співпраця та миротворча діяльність Збройних Сил України.

З метою запобігання збройній агресії та збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і реалізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної та заснова­ної на співпраці поведінки в галузі безпеки, бере участь у міжна­родних системах безпеки та міжнародній співпраці у сфері оборо­ни на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Наша держава впевнено набуває іміджу стабільної європейської держави - учасника регіональної та світової системи безпеки. Участь військових контингентів і персоналу Збройних Сил у міжнародних акціях створює сприятливі умови для формування позитивного імі­джу України у світовому суспільстві. Військовослужбовці Збройних Сил беруть участь у миротворчих операціях та ініціативах під егідою ООН: у Судані, Конго, Ліберії, Лівані, Ефіопії та Еритреї, Грузії та Косові; під егідою ОБСС: у Придністров’ї та Грузії.

Україна залишається учасником антитерористичної операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля». У Севастополі створено Контактний пункт обміну інформацією в рамках опера­ції, впроваджено за стандартами НАТО Програму спеціальної під­готовки офіцерів Контактного пункту, здійснюється підготовка екіпажів кораблів, оглядових команд.

Участь України у миротворчих операціях розпочалась із за­твердженням Верховною Радою України постанови від 3 липня 1992 р. № 2538-ХІІ «Про участь батальйонів Збройних Сил Украї­ни в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії».

Статистичні дані свідчать, що станом на 01.01.2007 р. 567 вій­ськовослужбовців Збройних Сил України брали участь у десяти миротворчих місіях. Прикладом правового вирішення питання може слугувати Указ Президента України від 26 січня 2007 р. № 47/2007 «Про направлення миротворчого персоналу України для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Іслам­ській Республіці Афганістан», де, зокрема, зазначено про направ­лення миротворчого персоналу з військовослужбовців і праців­ників Збройних Сил України загальною чисельністю до 10 осіб для участі в операції Міжнародних сил сприяння безпеці в Іслам­ській Республіці Афганістан. Взагалі ж, говорячи про миротворчу діяльність українських військовиків, слід зазначити, що почина­ючи з 1992 р. близько 30 тис. військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях¹.

Нормативно-правовою базою державного управління у сфері оборони є положення таких документів:

80. Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України»;

81. Закон України від 6 грудня 1991 р. № 1932-ХІІ «Про оборону України»;

-Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХІІ «Про альтер­нативну (невійськову) службу»;

82. Закон України від 25 березня 1992 р. № 2232-ХІІ «Про загаль­ний військовий обов'язок і військову службу»;

83. Закон України від 2 березня 2000 р. № 1518-НІ «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав»;

84. Закон України від 7 березня 2002 року № 3099-ІП «Про Вій­ськову службу правопорядку у Збройних Силах України»;

85. Указ Президента України від 15 червня 2004 р. № 648/2004 «Про Воєнну доктрину України»;

86. Указ Президента України від ЗО січня 2007 р. № 49/2007 «Про питання забезпечення здійснення контролю Президента України за діяльністю військових формувань»;

87. Указ Президента України від 1 лютого 2007 р. № 66/2007 «Про Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України»;

88. постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1080 «Про затвердження Положення про Міністерство оборо­ни України» тощо.

^! Дані офіційного сайту Міністерства оборони України www.rnil.gov.ua

499

Верховна Рада		Загальної
України		компетенції

Президент України

Рада націона­льної безпеки і оборони України

Міністерство оборони України

Важливе значення оборони у житті держави та суспільства обумовлюють особливу увагу стосовно організації діяльності ор­ганів, установ та посадових осіб, яких відносять до суб’єктів дер­жавного управління у сфері оборони Характерною рисою діяль­ності вказаних суб’єктів є зміна повноважень у мирний та воєнний час Йдеться про те, що за певних обставин, у воєнний час, відпо­відно до вимог чинного законодавства, органи воєнного управлін­ня стають домінуючими в системі державного управління взагалі Вони здійснюють управління від імені держави багатьма (і не тільки пов’язаними з воєнною організацією) сферами суспільного життя У цілому класифікацію суб’єктів державного управління у сфері оборони наведено на рис 18 1

СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОБОРОНИ
Суб'єкти, повноваження яких визначено в Конституції України		Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших нормативно- правових актах

Спеціальної

компетенції

Генеральний штаб Збройних Сил України

Місцеві дер жавні адміні­страції

Військові

комісаріати

Органи міс­цевого само­врядування

Рис 18 1 Суб'єкти державного управління у сфері оборони

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України, здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфері оборони за рахунок утілення в життя відповідних норм Ос­новною Закону держави Що ж стосується інших суб’єктів, наве­дених у класифікації, то відносно них необхідно сказати таке

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших норматив­но-правових актах.

Загальної компетенції

Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ) - це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України Цей постійно діючий конституційний орган з питань координації та контролю діяльності органів вико­навчої влади у сфері національної безпеки і оборони утворено піс­ля прийняття Конституції України в 1996 р замість Ради оборони України та Ради національної безпеки України, які працювали у період з 1991 р до 1996 р

Функціями РНБОУ є

внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої та зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони,

координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мир­ний час,

координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України

Персональний склад РНБОУ формує Президент України

До складу РНБОУ за посадою входять Прем’єр-міністр Украї­ни, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України Членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади

Як приклад утілення в життя діяльності РНБОУ можна навести Рішення РНБОУ «Про План проведення в рамках військового співробітництва багатонаціональних навчань за участю підрозділів Збройних Сил України на території України та поза Гі межами в 2007 році» У названому документі зокрема зазначається, що, виходячи з необхідності забезпечення активної участі Збройних Сил України у багатонаціональних навчаннях в рамках військово­го співробітництва, Рада національної безпеки і оборони України вирішила:

Визнати відповідність дальшої активізації участі підрозділів Збройних Сил України в рамках військового співробітництва у багатонаціональних навчаннях національним інтересам і законам України, в тому числі її міжнародним зобов’язанням.

Підтримати та рекомендувати для затвердження в установ­леному порядку План проведення в рамках військового співробіт­ництва багатонаціональних навчань за участю підрозділів Зброй­них Сил України на території України та поза її межами в 2007 році, в якому передбачити:

а) на території України - двостороннє українсько-російське на­вчання чергових сил з протиповітряної оборони Повітряних Сил Збройних Сил України та Військово-Повітряних Сил Російської Федерації, командно-штабне навчання із залученням військ «Репід Трайдент — 2007», українсько-бельгійське тактичне навчання, спіль­не тактичне навчання Повітряних Сил Збройних Сил України та Повітряних сил США «Комбайнд Еффорт — 2007», тактичне на­вчання військово-морських сил «Сі Бриз - 2007»;

б) поза межами України - тактичне навчання аеромобільних підрозділів «Козацький степ - 2007», тактичне навчання «Південь - 2007», тактичне навчання механізованих (мотопіхотних) підрозділів Збройних Сил України та Словацької Республіки, багатонаціональ­не навчання підрозділів зв’язку «Комбайнд Ендевор - 2007», бага­тонаціональне тактичне військово-медичне навчання «Медкер - 2007», оперативно-тактичне навчання військово-морських сил дер­жав Чорноморського регіону «БЛЕКС1ФОР — 2007», багатонаціональ­не навчання військово-повітряних сил держав - членів НЛТО та держав - учасниць Програми «Партнерство заради миру» «Коопе­ратив Арчер - 2007», багатонаціональне навчання сухопутних військ держав - членів НАТО та держав - учасниць Програми «Партнерство заради миру» «Кооператив Лансер - 2007», навчання зенітних ракетних військ Повітряних Сил Збройних Сил України з бойовою стрільбою.

Міністерству закордонних справ України разом з Міністер­ством оборони України внести у місячний строк до Ради національ­ної безпеки і оборони України пропозицію щодо допуску підрозді­лів збройних сил інших держав на територію України для участі у багатонаціональних навчаннях, зазначених у підпункті «а» пунк­ту 2 цього рішення (Указ Президента України від 15 січня 2007р. № 17/2007 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 грудня 2006 року «Про План проведення в рамках військового співробітництва багатонаціональних навчань за учас­тю підрозділів Збройних Сил України на території України та поза її межами в 2007 році»).

Місцеві державні адміністрації.

Місцеві державні адміністрації, забезпечуючи на відповідній те­риторії виконання підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, посадовими особами і громадянами Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади з питань оборони:

89. організовують і виконують завдання територіальної оборони;

90. вирішують питання організації цивільної оборони, виконання органами управління у справах цивільної оборони покладених на них завдань;

91. організовують надання підприємствами, установами та орга­нізаціями комунально-побутових послуг і ресурсів, виробництво та постачання продукції, електро- і теплоенергії Збройним Силам України та іншим військовим формуванням на договірних засадах;

92. надають у визначеному законодавством порядку частинам, підприємствам, установам та організаціям і навчальним закладам Збройних Сил України та іншим військовим формуванням службові приміщення і житлову площу як у мирний, так і у воєнний час;

93. організовують військовий облік і підготовку громадян Украї­ни до військової служби, в тому числі допризовну підготовку мо­лоді, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей та військово-патріотичного виховання, забезпечують їх призов на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціаль­ні збори і під час мобілізації;

94. виконують передбачені законодавством заходи щодо мобілі­заційної підготовки та проведення мобілізації на відповідній тери­торії, у тому числі здійснення контролю за станом мобілізаційної готовності підприємств, установ та організацій тощо.

Органи місцевого самоврядування.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують:

95. підготовку громадян до військової служби, а також загальне військове навчання у воєнний час;

96. приписку громадян до призовних дільниць, військовий облік військовозобов’язаних і призовників,

97. призов громадян на строкову військову службу,

98. направлення громадян на навчальні (або перевірочні) і спеці­альні збори,

99. організацію та участь у здійсненні на відповідній території заходів, пов’язаних з мобілізаційною підготовкою, територіальною та цивільною обороною,

100. бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час,

101. проведення мобілізації людських, транспортних та інших ре­сурсів в особливий період,

102. здійснення контролю за використанням і охороною наданих у встановленому порядку для потреб оборони земельних, водних та інших природних ресурсів згідно із законодавством,

103. вирішення згідно із законодавством питань, пов’язаних з надан­ням частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам службових приміщень і житло­вої площі, інших об’єктів, здійсненням контролю за їх використан­ням, наданням комунально-побутових та інших послуг тощо (Закон України від 6 грудня 1991 р № 1932-ХІІ «Про оборону України»)

Спеціальної компетенції

Міністерство оборони України (Міноборони України) - це центральний орган виконавчої влади і військового управління, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони, у під­порядкуванні якого перебувають Збройні Сили

Основними завданнями Міноборони України є

104. участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони і військового будівництва, координація діяльності держав­них органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони,

105. здійснення військово-політичного та адміністративного управ­ління Збройними Силами, участь у формуванні завдань Збройних Сил,

106. здійснення ресурсного забезпечення для підтримання необ­хідного рівня бойової і мобілізаційної готовності, підготовки Зброй­них Сил до виконання покладених на них функцій і завдань,

107. проведення державної військової кадрової політики, розвиток військової освіти і науки,

108. участь у формуванні та реалізації державної політики, спря­мованої на розв’язання соціальних проблем військовослужбовців, а також осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку;

109. участь у формуванні та удосконаленні законодавчої бази з питань оборони і воєнної безпеки, контроль за дотриманням зако­нодавства у Збройних Силах та забезпечення здійснення демокра­тичного цивільного контролю над Збройними Силами (постанова Кабінету Міністрів України від З серпня 2006 р. № 1080 «Про за­твердження Положення про Міністерство оборони України»).

Генеральний штаб Збройних Сил України - це головний вій­ськовий орган з планування оборони держави, управління застосу­ванням Збройних Сил України, координації та контролю за вико­нанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними ор­ганами, Державною спеціальною службою транспорту і Держав­ною службою спеціального зв язку та захисту інформації України. Гранична чисельність Генерального штабу Збройних Сил на 2007 рік установлена у кількості 566 військовослужбовців та 134 пра­цівники (постанова Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007р. № 251 «Питання Генерального штабу Збройних Сил»).

В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Став­ки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Основними завданнями Генерального штабу Збройних Сил України є:

110. стратегічне планування застосування Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів, Держспецтранс- служби і Держспецзв’язку для оборони держави, організація стра­тегічного розгортання та координація їх підготовки до виконання завдань у сфері оборони держави;

111. розроблення та здійснення заходів коротко- та середньостро- кового оборонного планування у Збройних Силах;

112. забезпечення узгодженості програм розвитку інших військо­вих формувань, правоохоронних органів, Держспецтрансслужби і Держспецзв’язку в частині, що стосується оборони держави;

113. оперативне управління Збройними Силами;

114. здійснення заходів із всебічного забезпечення Збройних Сил;

115. забезпечення функціонування системи управління Збройними Силами, іншими військовими формуваннями, Держспецтрансслуж- бою і Держспецзв’язку;

116. організація і контроль за здійсненням заходів, спрямованих на підтримання військ (сил) Збройних Сил у постійній бойовій та мобілізаційній готовності, комплектування їх особовим складом, проведення призову громадян на строкову військову службу, при­йняття громадян на військову службу за контрактом, визначення потреб і ресурсів, необхідних для виконання покладених на Збройні Сили завдань;

117. організація взаємодії з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та областей під час виконання завдань у сфері оборони держави;

118. забезпечення в межах компетенції міжнародного військового співробітництва Збройних Сил зі збройними силами інших держав;

119. участь у формуванні та проведенні єдиної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності в інтересах Збройних Сил (Указ Президента України від 21 вересня 2006 р. № 769/2006 «Про Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України»).

Військові комісаріати.

Військові комісаріати - місцеві органи військового управління. Військові комісаріати утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах.

Загальне керівництво військовими комісаріатами і контроль за їхньою діяльністю здійснює командування Сухопутних військ че­рез штаби оперативних командувань, яке узгоджує основні питан­ня діяльності військових комісаріатів з управліннями центрально­го апарату Міноборони та Генерального штабу Збройних Сил.

Завданням військових комісаріатів є підготовка та проведення мобілізації, підготовка молоді до військової служби, проведення призову на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом громадян України, забезпечення соціального і право­вого захисту військовослужбовців та призваних на збори військо­возобов’язаних, ветеранів війни, пенсіонерів із числа військово­службовців Збройних Сил та членів їхніх сімей, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.