- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука 29
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади 62
- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука.
- •§ 2. Предмет та метод адміністративного права
- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука
- •§ 4. Система та джерела адміністративного права
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади.
- •§ 2. Поняття та основні риси державного управління
- •§ 3. Принципи державного управління
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади
- •§ 2. Поняття, структура та види адміністративно-правових норм
- •§ 3. Способи реалізації адміністративно-правових норм
- •§ 4. Адміністративно-правові відносини, їхні особливості
- •§ 2. Індивідуальні суб’єкти адміністративного права (громадяни України, іноземці, особи без громадянства)
- •§ 3. Державні органи та організації як колективні суб’єкти адміністративного права
- •§ 4. Недержавні органи та організації як колективні суб’єкти адміністративного права
- •§ 2. Державні службовці: адміністративно-правовий статус і класифікація посад
- •§ 3. Проходження державної служби
- •§ 4. Соціальне забезпечення та дисциплінарна відповідальність державних службовців
- •§ 1 Поняття і види форм державного управління § 2 Правові акти державного управління § 3 Поняття і види методів державного управління §4 Адміністративний примус
- •§ 1. Поняття і види форм державного управління
- •§ 2. Правові акти державного управління
- •§ 3. Поняття і види методів державного управління
- •§ 4. Адміністративний примус
- •§ 2. Контроль та його види
- •§ 3. Нагляд
- •§ 4. Звернення громадян
- •§ 1 Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності § 2 Поняття ознаки та склад адміністративного правопорушення § 3 Адміністративні стягнення
- •§ 4 Особливості адміністративно) відповідальності спеціальних суб’єктів § 5 Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб
- •§ 1. Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності
- •§ 2. Поняття, ознаки та склад адміністративного правопорушення
- •§ 3. Адміністративні стягнення
- •§ 4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних суб’єктів
- •§ 5. Особливості адміністративної відповідальності
- •§ 2. Принципи адміністративного процесу
- •§ 3. Структура адміністративного процесу.
- •§ 4. Юрисдикційні провадження
- •§ 5. Неюрисдикційні провадження
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері економіки
- •§ 2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання митної справи в Україні
- •§ 3. Митний контроль, його форми
- •§ 4. Митний режим, його види
- •§ 5. Відповідальність за порушення митних правил
- •§ 2. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і шляхового господарства
- •7. Адміністративно-правове регулювання шляхового господарства
- •§ 3. Адміністративно-правове регулювання у сфері зв’язку
- •§ 4. Державний контроль та нагляд у сфері комунікацій
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання в агропромисловому комплексі
- •§ 3. Державний контроль і нагляд в агропромисловому комплексі
- •§ 1 Загальна характеристика освіти як об’єкта адміністративно-правового регулювання
- •§ 2 Суб єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти § 3 Основні напрями державного регулювання у сфері освіти §4 Державний контроль у сфері освіти
- •§ 1. Загальна характеристика освіти як об’єкта адміністративно-правового регулювання
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері науки
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері охорони здоров’я
- •§ 4. Державний контроль і нагляд у сфері охорони здоров’я
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури
- •§ 3. Державний контроль і нагляд у сфері культури
- •§ 3, Контроль у сфері оборони
- •§ 1 Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ §2 Міліція повноваження та структура § 3 Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України
- •§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ
- •§ 3. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції
- •§ 3. Організація нотаріальної служби та діяльність адвокатури
- •§ 4. Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної виконавчої служби
- •§ 3. Основні напрями зовнішньої політики України
§ 2. Індивідуальні суб’єкти адміністративного права (громадяни України, іноземці, особи без громадянства)
Громадяни України як суб’єкти адміністративного права
Наявність громадянства України значною мірою впливає на людину як суб’єкта адміністративного права Йдеться передовсім про правову природу такого явища, як громадянство Перш за все дамо визначення Громадянство України - це правовий зв’язок між фізичною особою та Україною, що знаходить вияв у їхніх взаємних правах та обов’язках Своєю чергою, громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України Громадяни України є найбільшим за кількістю видом суб’єктів адміністративного права Правовий зв’язок між державою та її громадянином обумовлює особливості адміністративно-правового статусу громадянина України Вказані особливості проявляються в тому, що
по-перше - права та обов’язки громадянина не можуть бути відчужені,
по-друге - норми адміністративного права деталізують конституційно визначені основні права та обов’язки громадянина,
по-третє - правовий зв’язок громадянина та держави проявляється як на території України, так і за її межами
Говорячи про адміністративно-правовий статус громадянина України як динамічну категорію, слід відзначити, що він складається з трьох основних складових
1 Статус людини як такої, що має певні права та обов’язки, закріплені міжнародними правовими документами (Загальна декларація прав людини 1948 р , Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р тощо)
Статус громадянина України, тобто перелік тих загальних прав та обов’язків, які виникають із набуттям громадянства України.
Соціальний статус громадянина України (виникає з отриманням певної професії та можливості працювати за фахом, можливості балотуватись у народні депутати тощо). У цьому випадку йдеться про надання права громадянинові України реалізовуватись у соціальному (людському) середовищі.
Кажучи про першу складову, слід зазначити, що саме статус людини як члена суспільного (світового, у широкому сенсі) середовища надає право громадянам України звертатися до міжнародних правозахисних і судових структур у пошуках поновлення своїх прав, свобод і законних інтересів. Такому становищу сприяла Верховна Рада України, яка 17 липня 1997 р. ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод.
Характеризуючи другу складову, необхідно зазначити, що, згідно з положеннями чинного законодавства, громадянами України є:
усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;
особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні та не були громадянами інших держав;
особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», і діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Громадянство України надувається *
за народженням;
за територіальним походженням;
внаслідок прийняття до громадянства;
внаслідок поновлення у громадянстві;
внаслідок усиновлення;
внаслідок установлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, в дитячий будинок сімейного типу чи приймальну сім’ю або пере- дання на виховання в сім’ю патронатного вихователя;
внаслідок установлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України (Закон України від 18 січня 2001 р. № 2235-Ш «Про громадянство України»),
Відповідно до внутрішнього наповнення, адміністративно-право- вий статус громадянина України складається з двох складових: права та обов’язки. Це є усталеною позицією як у теорії права, так і в теорії адміністративного права. Водночас уявляється, що разом із характеристикою складових адміністративно-правового статусу (права та обов’язки) потрібно аналізувати гарантії їх реалізації. Все таки існує багато підстав для такого бачення вказаної проблеми, оскільки без затвердження державою гарантій реалізації прав та обов’язків останні часто можуть бути декларативними, себто такими, що не можуть бути реально втілені у життя. Права та обов’язки як складові адмі- ністративно-правового статусу громадянина України, а також гарантії їх реалізації представлено на рисунках 4.2 та 4.3.
іноземці та особи без громадянства як суб’єкти адміністративного права.
Можливість одночасного розгляду вказаних двох категорій суб’єктів адміністративного права пояснюється схожістю їхнього адміністративно-правового статусу, який свідчить про наявність великої кількості аналогічних прав та обов’язків. Не випадково Конституція України та низка інших нормативно-правових актів містять положення, в яких права та обов’язки цих категорій осіб установлено разом. Стаття 26 Конституції України свідчить, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України,- за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Особисті - на свободу та особисту недоторканність, вільного вибору місця проживання та ш
Абсолютні; покладаються на кожного і не залежать від конкретних обставин (дотримання законів, сплачування податків тощо)
Політичні - на свободу думки і слова, свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації, збиратися і проводити збори, мітинги та ін
Соціально-економічні - на
підприємницьку діяльність, на соціальний захист, охорону здоров’я, освіту тощо
Відносні; виникають із правомірних дій, спрямованих на придбання прав і користування ними (придбання автомобіля - обов’язки платити податки, вступ до навчального закладу - обов’язки студента тощо)
Рис 4 2 Адміністративно-правовий статус громадянина України
Рис
4 3 Гаранти реалізації прав та обов’язків
громадянина України
Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства базується на положеннях таких документів:
Закон України від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»;
Закон України від 7 червня 2001 р. № 2491-111 «Про імміграцію»;
Закон України від 21 червня 2001 р. № 2557-ІІІ «Про біженців»;
постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 «Про Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» та ін.
Іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України та є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Особа без громадянства має назву апатрид. Узагалі в міжнародному праві вважається, що стан безгромадянства, в якому перебувають апатриди, є правовою аномалією. Виходячи з цього світова спільнота приймає документи, положення яких спрямовані на захист, охорону та сприяння реалізації прав, свобод і законних інтересів апатридів.
Характерна особливість, на яку доцільно звернути увагу, характеризуючі іноземців та осіб без громадянства як суб’єктів адміністративного права,- це перебування України у світовому співтоваристві, намагання інтегруватися до Європейського Союзу, що вимагає значної уваги, зокрема до проблем перебування іноземців та осіб без громадянства на території нашої держави. Йдеться про такі речі, як:
а) підтримка у світі образу України як надійної, передбачуваної країни, що характеризується демократичністю та повагою до прав, свобод і законних інтересів людей;
б) розуміння того, що від визначеності адміністративно- правового статусу громадян тих чи інших країн, які перебувають на території України, значною мірою залежить аналогічний статус громадян України, котрі перебувають за кордоном;
в) необхідність розроблення правових заходів, спрямованих на здійснення контролю та нагляду відносно поведінки іноземців та осіб без громадянства на території нашої держави.
Іноземних громадян стосовно перебування на території України доцільно поділити на три групи.
Постійно проживають в Україні.
Тимчасово перебувають на території України.
Проїжджають через територію України транзитом.
В основі міжнародної політики та міждержавних стосунків України лежить принцип вільного в’їзду та виїзду з України осіб, що здійснюють це на законній підставі. Проте є певні винятки, наявність яких пов’язана з пріоритетом національних інтересів, необхідністю забезпечити реалізацію прав, свобод і законних інтересів громадян України, намаганням мінімізувати можливість виникнення правопорушень із боку іноземців і осіб без громадянства та потребою розгляду (розслідування) вчиненого правопорушення.
В ’їзд в Україну іноземцеві та особі без громадянства не дозволяється:
в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
якщо, порушивши клопотання про в’їзд в Україну, він подав про себе свідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразкові або належать іншій особі;
якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Державної прикордонної служби України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.
Виїзд з України іноземцеві та особі без громадянства не дозволяється, якгцо:
щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення провадження у справі;
його засуджено за вчинення злочину - до відбування покарання або звільнення від покарання;
його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України - до припинення обставин, що перешкоджають виїздові.
Виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов’язань перед фізичними та юридичними особами в Україні.
Обмеження прояву прав і свобод іноземців та осіб без громадянства (нагадаймо, що відповідно до норм Основного Закону країни, вказані обмеження можуть бути встановлені лише Конституцією, законами чи міжнародними договорами України) торкаються того, що вказані категорії:
Не можуть бути членами політичних партій України.
Не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах.
На них не поширюється загальний військовий обов’язок, вони не проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.
Не можуть бути державними службовцями.
З точки зору аналізу адміністративно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства певний інтерес викликають такі явища, як імміграція в Україну та набуття статусу біженця. Вказані питання врегульовано в чинному законодавстві, де вказано, зокрема, що іноземці можуть в установленому порядку іммігрувати в Україну.
Імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні в установленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Своєю чергою, іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Керуючись складними соціально-політичними та демографічними процесами, що мають місце сьогодні в Україні, держава певним чином зацікавлена в тому, щоб до неї приїздили особи, які потенційно здатні принести користь Україні. Водночас, необхідно забезпечити об’єктивність вказаних явищ, щоби користь від таких кроків була більше виражена, ніж шкода, адже іммігранти - це певною мірою і небезпека для держави. Саме з цією метою було прийнято низку нормативно-правових актів, положення яких регулюють указані питання.
Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:
особами, які постійно проживають за межами України,- до дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;
особами, які перебувають в Україні на законних підставах,- до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Централізованість і керованість процесом імміграції досягається за рахунок такого чинника, як квота імміграції, адже саме в межах квоти імміграції може бути надано дозвіл на імміграцію. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку за категоріями іммігрантів:
діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
особи, які раніше перебували в громадянстві України;
батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років од дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом із ними.
Для прикладу, на 2007 рік квота імміграції в Україні встановлена у кількості 7323 особи (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2007 р. № 37-р «Про встановлення квоти імміграції на 2007рік»).
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
особам, імміграція яких становить державний інтерес для України.
закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їхнім дітям у разі їх спільного в’їзду та перебування на території України (Закон України від 7 червня 2001 р. № 2491-ІІІ «Про імміграцію»).
Дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:
з’ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
в інших випадках, передбачених законами України.
Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок
цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Наша держава з прийняттям Закону України від 10 січня 2002 р. № 2942-Ш «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» приєдналася до загальновизнаного міжнародного розуміння проблем біженців і підходів щодо визнання особливостей їхнього статусу. Говорячи про проблеми біженців, слід зазначити, що вони є багатоплановими, оскільки, з одного боку, це - прояв гуманного ставлення держави до людини, яка має ознаки біженця, а з іншого - це потенційна небезпека для держави, оскільки непоодинокими випадками є намагання маскуватися за отриманням указаного статусу осіб, котрі вчинили злочини в країні перебування. Вказане свідчить про те, що основною метою їх прибуття до України може бути захист від правомірних переслідувань через учинення злочинів. Саме виходячи з цих міркувань статус біженця не надається особі:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй;
яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Це не поширюється на дітей, розлучених із сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків) (Стаття 10 Закону України від 21 червня 2001 р. № 2557-III «Про біженців»).
У цілому ж, підсумовуючи викладене стосовно індивідуальних суб'єктів адміністративного права, зазначмо, що це - найбільша за кількістю група суб’єктів, прояви адміністративно-правового статусу всередині якої залежать від багатьох чинників, чільними з яких є громадянство України, вік, освіта, стать особи, отримання посвідки на постійне проживання як позитивний результат імміграції, набуття статусу біженця тощо.