§ 2. Контроль та його види

Виходячи з раніше запропонованої класифікації, детальніше зупинімося на висвітленні особливостей державного та громадсь­кого контролю.

І. Державний контроль - це одна з функцій державного управління, що полягає в оцінюванні правомірності діяльності об’єкту контролю та здійснюється відповідними державними органами (посадовими особами),

Доцільно розрізняти такі види державного контролю:

/. Президентський контроль здійснюється безпосередньо главою держави або структурами Секретаріату Президента України. Із цих міркувань він поділяється на прямий і непрямий. Прямий президентський контроль застосовується виходячи з повноважень глави держави, що містяться у Конституції України. Йдеться про те, що Президент України:

• призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ра­ди Національного банку України;

• призначає на посади та звільняє з посад половину скла­ду Національної ради України з питань телебачення і радіомов­лення;

• зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів не­відповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

• скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

• є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил Укра­їни; призначає на посади та звільняє з посад вище команду­вання Збройних Сил України, інших військових формувань; здійс­нює керівництво у сферах національної безпеки та оборони дер­жави;

• очолює Раду національної безпеки і оборони;

• приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Ук­раїні тощо.

Непрямий президентський контроль зводиться до використан­ня повноважень відповідних структур Секретаріату Президента України. Секретаріат глави держави є допоміжним органом щодо забезпечення здійснення Президентом України його повноважень. Для прикладу, у структурі Секретаріату Президента України мають місце такі підрозділи (посадові особи), діяльність котрих нагіов- нює змістом непрямий президентський контроль у сфері держав­ного управління

• представник Президента України у Верховній Раді України,

• представник Президента України у Кабінеті Міністрів України,

• представник Президента України у Конституційному Суді України,

• представник Президента України на Чорнобильській АЕС,

• Головна державно-правова служба,

• Головна служба політичного аналізу,

• Головна служба зовнішньої політики,

• Служба з питань звернень громадян та ін (Указ Президен­та України від 14 жовтня 2005 р № 1445/2005 «Про створення Секретаріату Президента України»)

Контроль за виконанням указів, розпоряджень і доручень Пре­зидента України передбачає постійний моніторинг, отримання від виконавців відповідної проміжної та підсумкової інформації, ана­ліз цієї інформації та результатів моніторингу, інформування Пре­зидента України, глави Секретаріату Президента України про хід реалізації акта чи доручення

2. Парламентський контроль здійснюється єдиним органом законодавчої влади в Україні - Верховною Радою України і також може бути прямим та непрямим Пряліий парламентський конт­ро іь здійснюється відповідно до повноважень Верховної Ради України (ст 85 Конституції України) Це стосується таких повно­важень як

• заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України,

• розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяль­ності Кабінету Міністрів України,

• здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів Ук­раїни,

• призначення на посади і звільнення з посад голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,

• призначення за поданням Президента України Прем’єр- міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордон­них справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, голови Анти­монопольного комітету України, голови Державного комітету теле­бачення та радіомовлення України, голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб із посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України тощо

Що стосується непрямого парламентського контролю, то в цьо­му випадку мова йде про діяльність таких постійно чи тимчасово діючих структур, як

• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,

• Рахункова палата,

• комітети Верховної Ради України,

• тимчасові контрольні, ревізійні, слідчі комісії

Зупинімося детальніше на варіантах непрямого парламентсь­кого контролю у сфері державного управління

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійс­нює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб Інститут Уповноваженого, якого ще нерідко називають омбудсменом (швед ombudsman - упов­новажена особа), вперше з’явився у Швеції 1809 р На сьогодні в Україні сферою контролю з боку Уповноваженого є відносини, що виникають за реалізації прав і свобод людини та громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його пере­бування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами Це положення свідчить про важливу роль Уповноваженого саме у сфері відносин громадянина та влади, які переважно врегульова­ні нормами адміністративного права

Метою парламентського контролю, що його здійснює Уповно­важений с

1. захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ворами України,

2. додержання та повага до прав і свобод людини і громадя­нина,

3. запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни­на або сприяння їх поновленню;

4. сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5. поліпшення і подальший розвиток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6. запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реаліза­ції людиною своїх прав і свобод;

7. сприяння правовій інформованості населення та захист кон­фіденційної інформації про особу (Закон України від 23 грудня 1997р. № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради Украї­ни з прав людини»).

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомо­стей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1. за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без грома­дянства чи їхніх представників;

2. за зверненнями народних депутатів України;

3. з власної ініціативи.

Уповноважений у конкретному випадку починає свою роботу з розгляду звернень. Звернення подаються в письмовій формі протя­гом року після виявлення порушення прав і свобод людини і грома­дянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути по­довжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

Важливим фактором правового статусу Уповноваженого, що свідчить також про дієвість контролю, що ним здійснюється, є права, що надані чинніш законодавством Уповноваженому. З-поміж них необхідно вирізнити:

• право безперешкодно відвідувати органи державної влади, ор­гани місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їхніх засіданнях;

• право вимагати від посадових і службових осіб органів держав­ної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підпри­ємств, установ, організацій, виокремлення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

• право запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються у справі

Актами реагування Уповноваженого можуть бути

а) конституційне подання - акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конститу­ції України (конститущйності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим, офіційного тлумачення Конституції України та законів України,

б) подання Уповноваженого - акт реагування до органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань гро­мадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їхніх посадових і службових осіб для вжиття відпо­відних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених пору­шень прав і свобод людини і громадянина

Серед проблем, які мають місце в діяльності та організаційно- правовому статусі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, необхідно зазначити такі

• акти реагування Уповноваженого не мають юридично- владного характеру Тобто, для зміни ситуації, де порушуються права, свободи та законні інтереси людей, Уповноважений пови­нен інформувати про виявлені порушення парламент, Кабінет Мі­ністрів України та центральні органи виконавчої влади, громад­ськість через засоби масової інформації,

• відсутність права законодавчої ініціативи,

• відсутність повноважень стосовно забезпечення прав вій­ськовослужбовців та деяких інших категорій громадян

Рахункова палата.

Згідно зі ст 98 Конституції України контроль за використан­ням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ра­ди України здійснює Рахункова палата Вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави

Основними завданнями Рахункової палати є

• організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, втрачанням бюджетних коштів, зокрема коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням, '

• здійснення контролю за утворенням і погашенням внутріш­нього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності й доцільності видатків державних коштів, валютних і кредитно-фінан­сових ресурсів,

• контроль за фінансуванням загальнодержавних програм еко­номічного, науково-технічного, соціального і національно-куль­турного розвитку, охорони довкілля,

• контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Держав­ною бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках (Закон України від 11 липня 1996 р № 315/96-ВР «Про Рахункову палату»)

Рахункова палата має право контролювати також місцеві дер­жавні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підпри­ємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господар­ські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи та їхні спілки, асоціації та інші об’єднання незалежно від форм власності, об’єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні неко- мерційні громадські організації у тій частині їхньої діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України

Комітети Верховної Ради України, тимчасові контрольні, ревізійніу слідчі комісії\

Контрольна функція комітетів Верховної ради України полягає в

1. аналізі практики застосування законодавчих актів у діяльно­сті державних органів, їхніх посадових осіб із питань, віднесених до предметів відання комітетів, підготуванні й поданні відповідних висновків і рекомендацій на розгляд Верховної Ради України,

2. контролі за виконанням Державного бюджету України в час­тині, що віднесена до предметів їх відання, для забезпечення доці­льності, економності та ефективності використання державних коштів у порядку, встановленому законом,

3. організації та підготуванні за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань,

4. взаємодії з Рахунковою палатою,

5. взаємодії з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини,

6. направленні матеріалів для відповідного реагування в ме­жах, усіановлених законом, органам Верховної Ради України, державним органам, їхнім посадовим особам тощо (Закон України від 4 квітня 1995 р № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України»)

Згідно з положеннями ст. 89 Конституції України комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, го­тують і попередньо розглядають питання, віднесені до повнова­жень Верховної Ради України. Верховна Рада України у межах своїх повноважень створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного скла­ду Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Регламент Верховної Ради України визначає, що Верховна Ра­да може створювати, коли визнає за необхідне, тимчасові контро­льні, ревізійні, слідчі комісії з будь-якого питання своєї компетенції. Завдання і коло повноважень таких комісій визначаються Верхов­ною Радою при їх створенні. Повноваження тимчасової контроль­ної, ревізійної чи слідчої комісії Верховної Ради припиняються автоматично з прийняттям Верховною Радою остаточного рішення щодо результатів роботи цієї комісії, а також у разі припинення повноважень Верховної Ради, яка створила цю комісію.

Для прикладу можна навести постанову Верховної Ради України від 3 серпня 2006 р. № 72-V «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань перевірки ситуації із за­безпеченням природним газом українських споживачів, розрахун­ками за поставлений природний газ та можливими порушеннями діючого законодавства на енергетичному ринку України».

З. Контроль з боку органів виконавчої влади.

Стаття 116 Конституції України свідчить про те, що Кабі­нет Міністрів України має певні повноваження, пов'язані з конт­рольною діяльністю. Мова йде про те, що Кабінет Міністрів Ук­раїни:

1. вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

2. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості насе­лення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони при­роди, екологічної безпеки і природокористування;

3. забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійс­нює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

4. розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

5. спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

6. призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів вико­навчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України тощо.

Говорячи про наступний рівень органів виконавчої влади - центральні, необхідно зазначити, що це ~ найбільш поширений варіант здійснення контролю у сфері державного управління. Міністерство в межах своїх повноважень на основі та на вико­нання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання (Указ Президента України від 12 березня 1996 р. № 179/96 «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України»). На­приклад, Міністерство охорони здоров’я України, відповідно до Положення про нього, здійснює контроль за виконанням держав­них програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості.

Місцеві державні адміністрації здійснюють досить різноманіт­ні контрольні повноваження у сфері державного управління на відповідних територіях. Це стосується контролю за:

1. збереженням і раціональним використанням державного майна;

2. станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, вико­нанням державних контрактів і зобов’язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної дер­жаві;

3. використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмо­сферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природ­них ресурсів;

4. охороною пам’яток історії та культури, збереженням житло­вого фонду;

5. додержанням виробниками продукції стандартів, технічних умов та інших вимог, пов’язаних з її якістю та сертифікацією;

6. додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захоронениям промислових, побутових та інших від­ходів, додержанням правил благоустрою;

7. додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стан­дартів;

8. додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;

9. додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров’я, материнства та дитинства, сім’ї, молоді та неповнолітніх, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту;

10. охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці;

11. додержанням громадського порядку, правил технічної екс­плуатації транспорту і дорожнього руху;

12. додержанням законодавства про державну таємницю та ін­формацію;

13. додержанням законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи.

З-поміж інших органів виконавчої влади, які згідно з чинним законодавством мають контрольні повноваження, можна назвати Державну податкову адміністрацію, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Головне контрольно- ревізійне управління України тощо. Скажімо, відповіДно до Указу Президента України від 28 листопада 2000 р. № 1265/2000 «Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України» основними завданнями зазначеного Головного управління є:

• підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері державного фінансового контролю;

• забезпечення в установленому порядку реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю за використан­ням відповідно до законодавства міністерствами, іншими централь­ними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими бюджетними установами, а також підпри­ємствами і організаціями незалежно від форми власності, організа- ційно-правових форм, відомчої належності та підпорядкованості, які отримують кошти з бюджетів і державних цільових фондів, коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, веденням і досто­вірністю бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

• розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків

і порушень та попередження їх у подальшому тощо.

4. Судовий контроль.

Указаний варіант державного контролю реалізується через діяль­ність судів. Треба усвідомлювати, що судова влада займається не лише судочинство Значною мірою система судів України виконує контрольні функції у сфері державного управління Це досягається за рахунок

1. Діяльності Конституційного Суду України у вирішенні справ і наданні висновків у справах щодо

• конституційною законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим,

• відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’яз­ковість,

• додержання конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених Конституцією України,

• офіційного тлумачення Конституції та законів України (За­кон України від 16 жовтня 1996 р № 422/96-ВР «Про Конститу­ційний Суд України»)

2. Діяльності судів загальної юрисдикції у процесі розгляду кримінальних і цивільних справ

• установлення відповідності закону дій органів державного управління,

• порушення питання щодо усунення недоліків у роботі ор­ганів виконавчої влади, які спряли вчиненню правопорушення,

• визнання правових актів державного управління незакон­ними тощо

3. Діяльності господарських судів із

• перевірки відповідності актів і дій органів виконавчої влади (посадових осіб) вимогам чинного законодавства,

• направлення окремих ухвал керівникам органів виконавчої влади та посадовим особам про вжиття необхідних заходів, які впливають на вчинення правопорушень тощо

4. Діяльності адміністративних судів із вирішення справ щодо

• спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-право- вих актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяль­ності,

• спорів із приводу прийняття громадян на публічну службу, й проходження, звільнення з публічної служби,

• спорів між суб’єктами владних повноважень з приводу реалі­зації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема делегованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

• спорів за зверненням суб’єкта владних повноважень у випад­ках, установлених законом;

• спорів щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим проце­сом чи процесом референдуму (Кодекс адміністративного судо­чинства України від б липня 2005р. № 2747-IV).

Стосовно ролі та значення судового контролю в діяльності Конституційного Суду України доцільно вказати про період часу протягом 2005-2006 років, коли з різних причин указаний орган не функціонував у нашій державі. Без легального тлумачення тих чи інших питань, вирішення яких входить до компетенції Конс­титуційного Суду, безумовно держава в цілому, та й система державного управління ефективно працювати не у змозі.

Значним етапом розвитку адміністративного права України, який суттєво вплинув також на прояви судового контролю, стало прийняття у 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України. Завдяки нормам указаного документа в нашій країні ста­ли реальними справи «людина проти держави», коли окремо взя­тий громадянин може реально відстоювати свої права, свободи та законні інтереси у відносинах з органами держави. Розвиток адмі­ністративної юстиції (яку можна вважати одним із проявів судового контролю) безумовно сприятиме вдосконаленню державотворення

і правотворення в Україні.

У цілому ж, завершуючи аналіз державного контролю, необ­хідно зазначити, що, крім наведених варіантів, існують іще деякі критерії для класифікації. Виходячи з обсягу повноважень необ­хідно розрізняти такі види державного контролю:

а) загальний (Кабінет Міністрів України, місцеві державні ад­міністрації);

б) спеціальний (органи спеціальної компетенції - Антимонопо- льний комітет України, Головне контрольно-ревізійне управління тощо).

Виходячи зі стадії діяльності підконтрольного об’єкту розріз­няють державний контроль:

а) попередній;

б) поточний;

в) подальший.

1. нарешті, керуючись сферою діяльності, що контролюється, існує

а) відомчий контроль (у рамках міністерства, іншого органу виконавчої влади),

б) міжвідомчий контроль (у діяльності Державної податкової адміністрації, державної митної служби тощо),

в) надвідомчий контроль (здійснюється органами загальної компетенції - Кабінетом Міністрів України, місцевими державни­ми адміністраціями)

2. Громадський контроль - це різновид контролю, за якого останній здійснюється громадськими організаціями чи окре­мими громадянами.

Однією із ключових ознак демократичної країни є ступінь кон­тролю громадянського суспільства за державою Це - нормальна світова практика розвинених країн, коли громадянське суспільство має реальні важелі впливу на прийняття державних управлінських рішень та контроль за діяльністю органів виконавчої влади Керу­ючись наведеною раніше класифікацією, зупинімося на варіантах громадського контролю

1. Органи місцевого самоврядування реалізують функції гро­мадського контролю за рахунок своїх повноважень Ради як представницькі органи місцевого самоврядування мають змогу контролювати виконання місцевими органами виконавчої влади програм соціально-економічного та культурного розвитку, вико­ристання коштів бюджету, створювати тимчасові контрольні ко­місії з різних питань державного управлінця До повноважень рад належить заслуховування звітів голів місцевих державних адмі­ністрацій, прийняття рішення про недовіру вказаним посадовим особам Одне із ключових повноважень у цьому аспекті - конт­роль за виконанням делегованих повноважень, котрі на підставі закону та адміністративних договорів місцеві органи виконавчої влади реалізують на практиці Говорячи про контрольні повно­важення виконавчих органів рад, слід відзначити право на вне­сення подань до відповідних органів про притягнення до відпові­дальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їхніх виконавчих органів, прийняті в межах їхніх повноважень

2. Об’єднання громадян, згідно з чинним законодавством, ма­ють право брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи, одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань Це свідчить про можливість за рахунок реалізації таких повноважень здійснювати певний конт­роль за органами та посадовими особами державного управління Як політичні парти, так і інші об’єднання громадян (молодіжні громадські організації, органи самоорганізації населення, творчі спілки тощо) мають легальні можливості здійснювати контроль за діями органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб

Зареєстровані об’єднання громадян мають право

• представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських ор­ганах,

• брати участь у політичній діяльності, проводити масові захо­ди (збори, мітинги, демонстрації тощо),

• одержувати від органів державної влади і управління та орга­нів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реаліза­ції своїх цілей і завдань,

• вносити пропозиції до органів влади і управління

У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право

• брати участь у виробленні державної політики,

• брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі тощо (Закон України від 16 червня 1992 р № 2460-ХП «Про об'єднання громадян»)

Події останніх декількох років значною мірою свідчать про те, що об’єднання громадян можуть суттєво впливати на діяльність органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб, реально втілюючи в життя функції контролю

Ще одним показовим прикладом можливості об’єднання грома­дян впливати на владу та контролювати п є об'єднання споживачів Вони дістали можливість здійснювати певний контроль у сфері державного управління лише з 90-х років XX ст , коли права, свобо­ди та законні інтереси окремо взятого громадянина стали для дер­жави пріоритетними Споживачі можуть здійснювати певні функції як самостійно, так і разом з компетентними органами виконавчої влади, на яких покладено завдання щодо здійснення державного контролю в цій сфері Споживач - це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб,

Споживачі під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на

• державний захист своїх прав,

• гарантований рівень споживання,

• належну якість товарів (робіт, послуг), торговельного та ін­ших видів обслуговування,

• безпеку товарів (робіт, послуг),

• необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари (роботи, послуги), їхні кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця),

• звернення до суду та інших уповноважених державних орга­нів по захист порушених прав,

• об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)

Своєю чергою, об’єднання споживачів мають право сприяти державним органам у здійсненні контролю за якістю товарів (ро­біт, послуг), торговельного та інших видів обслуговування (Закон України від 12 травня 1991 р № 1023-Х1І «Про захист прав спо­живачів»)

3. Професійні спілки (профспілки) - добровільні неприбуткові ^громадські організації, що об’єднують громадян, пов’язаних спіль­ними інтересами за родом їхньої професійної (трудової) діяльності (навчання) Правовий статус професійних спілок базується насам­перед на положеннях Закону України від 15 вересня 1999 р № 1045- XIV «Про професійні спілки, їх права та гаранти діяльності» Ана­ліз цього правового акта свідчить, що серед прав профспілок, реалізація яких підтверджує наявність контрольних повноважень у сфері державного управління, можна вирізнити

• проекти нормативно-правових актів, які стосуються соціаль­но-економічних відносин, подаються та розглядаються відповід­ними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеук­раїнських профспілок, їх об’єднань,

• колективний договір на підприємствах повинен містити по­ложення, погоджені з профспілкам^ що торкаються таких питань, як форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантшних виплат,

• профспілки здійснюють громадський контроль за виплатою заробітної платні, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих і санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуаль­ного та колективного захисту У разі загрози життю або здоров’ю працівників профспілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих діль­ницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприєм­стві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників,

• профспілки мають право на проведення незалежної експерти­зи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що про­ектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нор- мативно-правовим актам із питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них

4. Засоби масової інформації (далі - ЗМІ) не випадково нази­вають «четвертою владою» Це пов’язано з тим впливом, який во­ни можуть реалізовувати щодо суспільства та окремих громадян У переважній більшості саме недержавні ЗМІ здатні виступати як інструмент контролю за владою Фактично ЗМІ виконує роль пе­редавача інформації по каналах «держава - суспільство» та навпаки У першому випадку це досягається через публікацію нормативно- правових актів, інтерв’ю з чиновниками, у другому - оприлюд­ненням результатів соціологічних опитувань, публікації листів громадян із приводу діяльності органів виконавчої влади тощо Опосередковано ЗМІ діють у спосіб ініціювання (в разі опри­люднення інформації про порушення законодавства з боку посадо­вих осіб) відповідних дій з боку інших державних органів Напри­клад, після відповідних публікацій у пресі, які свідчили про мож­ливість правопорушень серед високопосадовців, Верховна Рада України прийняла постанову від 20 вересня 2005 р № 2883-ІУ «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради Украї­ни з питань перевірки оприлюднених через засоби масової інфор­мації фактів корупційних дій, зловживання службовим станови­щем з боку окремих посадових осіб»

Відповідно до вимог чинного законодавства журналіст має певні права, які свідчать про його право здійснювати контроль у сфері державного управління Йдеться про право

1. на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації,

2. відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіо­нального самоврядування, а також підприємства, установи і орга­нізації та бути прийнятим їх посадовими особами;

3. на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотеч­них і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

4. з пред’явленням редакційного посвідчення чи іншого доку­мента, що засвідчує його належність до друкованого засобу масо­вої інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

5. поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) чи без підпи­су (анонімно) (Закон України від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).