§ 4. Державний контроль і нагляд у сфері охорони здоров’я

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природ­ного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населен­ня, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров’я, вимог Державної фармакопеї, стандартів медичного обслугову­вання, медичних матеріалів і технологій.

Різноплановий характер охорони здоров 'я, значний перелік на­прямів медичної діяльності обумовлюють особливості підходу стосовно здійснення державного контролю та нагляду в зазначе­ній сфері. Життя і здоров я людей є найважливішими соціальними цінностями, тому контрольно-наглядовій діяльності у сфері охо­рони здоров 'я повинна приділятися належна увага. Доцільно виріз­нити три ключових об'єкти контролю та нагляду у сфері охорони здоров'я:

1. санітарно-епідемічне благополуччя населення;

2. обіг наркотиків;

3. обіг лікарських засобів.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд - діяльність органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, вияв­лення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей та із застосування заходів правового характеру щодо порушників.

Основними завданнями цієї діяльності є:

• нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних за­ходів;

• нагляд за реалізацією державної політики з питань профілак­тики захворювань населення, участь у розробці та контроль за ви­конанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я населення;

• нагляд за дотриманням санітарного законодавства;

• проведення державної санітарно-епідеміологічної експерти­зи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видача дозво­лів на їх використання.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів, установ та закладів державної санітарно- епідеміологічної служби, а також позапланово залежно від санітар­ної, епідемічної ситуації та за заявами громадян. Результати пере­вірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України (Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4004-XII «Про забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя населення»).

Контроль за обігом наркотиків є важливим напрямом діяльнос­ті держави у сфері охорони здоров’я. На боротьбу з наркоманією спрямовують свою діяльність правоохоронні органи, громадські організації, медичні установи. Одним із ключових державних ор­ганів у цій системі є Комітет з контролю за наркотиками - урядо­вий орган державного управління, що діє у складі МОЗ та йому підпорядковується. Комітет є спеціально уповноваженим компетент­ним органом у сфері контролю за обігом в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Основними завданнями Комітету є:

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

• забезпечення державного регулювання у сфері обігу нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

• здійснення державного контролю у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

• взаємодія в установленому законодавством порядку з Міжна­родним комітетом з контролю за наркотиками ООН, Комісією з наркотичних засобів ООН (постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 11 вересня 2003 р. № 1446 «Про Комітет з контролю за наркотиками»).

Статистичні дані свідчать, що 2005 р. працівниками Комітету було проведено 449 перевірок, зокрема 252 перевірки лікувально- профілактичних закладів, 100 перевірок аптек, 13 перевірок аптеч­них баз, 84 перевірки суб’єктів господарювання^I Серед виявлених під час перевірок порушень найбільшу кількість складають відсут­ність ліцензії, неподання звітів, невідповідність приміщень для зберігання наркотичних засобів і психотропних речовин умовам їх зберігання, порушення в оформленні документів на призначення та відпуск наркотичних засобів і психотропних речовин, ведення медичної та облікової документації, перевищення нормативу збе­рігання лікарських засобів, не проведення або часткове проведен­ня щоквартальних інвентаризацій

Контроль за обігом лікарських засобів є важливою ланкою державного регулювання у сфері охорони здоров’я, оскільки знач­на частина ліків випускаються з порушенням діючих норм, є під­робками, або такими, ефективність яких не відповідає заявленим виробниками показникам Керуючись тим, що практична біль­шість пацієнтів для лікування використовують лікарські засоби, контроль за їх обігом має бути поставлений на належному рівні З цією метою діє Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення - урядовий орган державного управління, що діє у складі МОЗ та йому підпорядковується

Основними завданнями Державної служби є

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері виробництва, контролю за якістю та реалізацією лікарських засо­бів і виробів медичного призначення,

• забезпечення державного регулювання та контролю вироб­ництва, ввезення в Україну, вивезення з України, реалізації лікар­ських засобів і виробів медичного призначення, в тому числі ви­рішення питань їх державної реєстрації та державного контролю за якістю,

• здійснення державного контролю за дотриманням законодав­ства щодо забезпечення населення і закладів охорони здоров’я якісними, високоефективними, безпечними та доступними лікар­ськими засобами і виробами медичного призначення, а також за­конодавства щодо їх обігу, зберігання, застосування, утилізації та знищення (постанова Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 р № 789 «Про утворення Державної служби лікарських за­собів і виробів медичного призначення»)

1. Дайте визначення охорони здоров’я та назвіть основні принципи охо­рони здоров я в Україні

2. Назвіть і проаналізуйте обставини, які свідчать про необхідність адміні- стративно-правового (державного) регулювання у сфері охорони здоров’я

3. Назвіть документи, положення яких складають нормативно-правову ба­зу адміністративного-правового регулювання у сфері охорони здоров’я

4. Наведіть класифікацію суб’єктів адміністративно-правового регулюван­ня у сфері охорони здоров’я

5. Проаналізуйте повноваження у сфері державного управління охороною здоров’я МОЗ України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади охорони здоров’я, Академії медичних наук України

6. Назвіть консультативно-дорадчі суб’єкти адміністративно-правового ре­гулювання у сфері охорони здоров’я та проаналізуйте їх повноваження

7. Охарактеризуйте забезпечення загальнодоступності медичної допомо­ги та пріоритетність первинної медичної допомоги як основні напрями дер­жавного регулювання у сфері охорони здоров’я

8. Зробіть аналіз запровадження обов’язкового медичного страхування та визначення державних гарантій надання громадянам медичної допомоги як основних напрямів державного регулювання у сфері охорони здоров’я

9. Дайте визначення державного санітарно-епідеміологічного нагляду та вкажіть його завдання

10. Проаналізуйте контроль за обігом наркотиків і контроль за обігом лі­карських засобів як види державного контролю у сфері охорони здоров’я

Теми рефератів

1. Обов’язкове медичне страхування в Україні аргументи за та проти

2. Проблеми вдосконалення контролю за обігом лікарських засобів

3. Нормативно-правове забезпечення та державне регулювання у сфері трансплантації органів та тканин людини

Рекомендована література

Основна

1. Адміністративне право України Академічний курс Підручник У2т-Т 2 Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ш - К Юрид думка, 2005 — С 237-249

2. Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі- валова - Одеса Юридична література, 2003 - С 627-656

3. Адміністративне право України Підручник і Ю П Битяк, В М Гаращук, О В Дьяченко та ш , За ред Ю П Битяка - К Юрінком Інтер, 2005 - С 428-435

4. Гладун З С Державне управління в галузі охорони здоров’я - Тер­нопіль Укрмедкнига, 1999 - 312 с

5. Котиков В К Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник-К Юрінком Інтер, 2003 - С 438-453

6. Малеина М Н Человек и медицина в современном праве Учебное и практическое пособие - М Издательство БЕК, 1995 - 272 с

7. Медицинское право Украины Учебное пособие Волков В Д, Дешко Л Н , Заброцкий В П и др - Донецк ДонНУ, 2005 - 268 с

8. Медичне право України Збірник нормативно-правових актів /

У поряд і наук ред Н Б Болотіна- К Видавничий Дім «Ін Юре», 2001 412 с

9. Пищита А Н Согласие на медицинское вмешательство Медико­правовой анализ Юридические стандарты Практика реализации - М ЦКБ РАН, 2006-210 с

10. Радиш Я Ф Державне управління охороною здоров’я в Україні генезис, проблеми та шляхи реформування (Монографія) і Передмова і загальна редакція - проф Н Р Нижник - К Вид-во УАДУ, 2001 - 360 с

] 1 Рудий В М Законодавче забезпечення реформи системи охорони здоров’я в Україні - К Сфера, 2005 - 272 с

12. Сальников В П, Стеценко С Г Трансплантация органов и тка­ней человека проблемы правового регулирования Научное издание Серия Право и медицина — СПб Фонд «Университет», 2000 - 140 с

13. Сенюта J Я Медичне право право людини на охорону здоров’я Многографія - Л Астролябія, 2007 - 224 с

14. Стеценко Г С, Побережний А І Сміянов В А, Андріївсь­кий I Ю, Гаврилюк О Ф Реформа охорони здоров’я в Україні / За ред проф Голяченка О М~Тернопіль Лілея, 2006 - 160 с

15. Стеценко С Г Медицинское право Учебник-СПб Издатель­ство «Юридический центр Пресс», 2004 - 572 с

Додаткова

12. Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности Материалы 1-й Всероссийской научно-практической кон­ференции Москва, І 6 мая 2003 г / Под общ ред д-ра юрид наук С Г Сі еценко — М Издательская группа «Юрист», 2003 - 344 с

13. Актуальные проблемы правового регулирования медицинской деятельности Материалы 2-й Всероссийской научно-практической кон­ференции Москва, 26 марта 2004 г / Под общ ред д-ра юрид наук С Г Стеценко - М Издательская группа «Юрист», 2004 - 376 с

14. Апанасенко Г Чи можна управляти здоров’ям⁹ 11 Дзеркало тиж­ня - 2005 24ірудня-С 15

15. Богатирьова Р Охорона здоров’я в Україні від ілюзій до реаль­ності 11 Ваше здоров’я - 2006 - 23 червня - С 4

16. Болотша Н Медичне право в системі права України // Право України - 1999 - № 7 - С 116-121

17. Галковська Т Охорона здоров’я на шляху від феодалізму до ка­піталізму 11 Дзеркало тижня - 2005 - № 47 - С 15

18. Гладун З С Механізм адміністративно-правового регулювання від­носин у сфері охорони здоров’я І І Адміністративне право і процес шляхи вдосконалення законодавства і практики 36 матер наук-практ конф (м Київ, 22 грудня 2006 р) / Ред кол О М Джужа, В М Дзюба, С Г Сте- ценко та ш - К Київський нац ун-т внутр справ, 2006 - С 25-28

19. Грузєва Т С Право на охорону здоров’я у міжнародному і вітчи­зняному законодавстві 11 Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я - 2003 - № 3 - С 65-73

20. Державна політика з охорони громадського здоров’я в Україні Навч посіб / За ред І М Солоненка, Л І Жаліло - К Вид-во НАДУ, 2004- 116 с

21. Дешко Л Поняття державного регулювання господарської діяль­ності в сфері охорони здоров’я І і Право України - 2005 - № 8 - С 28-31

22. Зайцева Н «Дешева» реформа коштуватиме дорого // Дзеркало тижпя - 2005 - № 25 - С 15

23. Найговзина Н Б, Ковалевский М А Система здравоохранения в Российской Федерации организационно-правовые аспекты - М Клас­сик-Консалтинг, 1999 - 192 с

24. Панкратов В Обязательное медицинское страхование от поня­тийного аппарата к правовой регламентации // Российская юстиция - 2003 -№ Ю - С 25-27

25. Пашков В Державний сектор надання медичних послуг та забез­печення медичною допомогою і І Підприємництво, господарство і пра­во-2006-№ 12-С 14-17

26. Пищита А Н Защита прав пациентов досудебные способы і і Государство и право - 2006 - № 5 - С 91-97

27. Подолян Л Система без охорони здоров’я і І Дзеркало тижня- 2006-№46-С 14

28. Сенюта І Я Гаранти забезпечення права на охорону здоров’я 11 Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України -

2004. №2 (2)- С 181-191

12. Стеценко С Г Право и медицина проблемы соотношения - М Международный университет (в Москве), 2002 - 250 с

13. С тенен ко С Г, Пищита А Н Гончаров Н Г Очерки меди­цинского права - М ЦКБ РАН, 2004 - 170 с

14. Суржик Л, Скринник О 49-га стаття Конституції священна ко­рова чи заїжджена кляча⁹ // Дзеркало тижня - 2005 - № 24 - С 1,16

ТЕМА № 17 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ

§ 1 Загальна характеристика культури як об єкта адміністративно- правового регулювання

§ 2 Суб’єкти адміністративно правового регулювання у сфері культури

§ 3 Державний контроль і нагляд у сфері культури

§ 1. Загальна характеристика культури як об’єкта адміністративно-правового регулювання

Культура посідає особливе місце серед інших складових соціа­льно-культурної сфери Нематеріальні цінності, що становлять суть явища культури, є дуже важливими для повноцінного існу­вання суспільства Сама культура є важливим чинником розбудови демократи в Україні на засадах поваги до історії народу та держа­ви, формування цілісного культурного середовища, сприяння під­вищенню рівня культури суспільства взагалі та правової культури зокрема Даючи визначення, можна сказати, що культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, що мають ху­дожнє, історичне, етнографічне чи наукове значення та харак­теризують прояви творчої діяльності суспільства.

Не дивлячись на незвичний характер культури, слід наголоси­ти, що для держави це є вкрай важливим чинником Держава заці­кавлена в належному регулюванні культури, оскільки сама куль­тура значною мірою впливає на суспільство, формуючи світогляд, громадську думку тощо Характерними ознаками культури як об’єкта адміністративно-правового регулювання є:

• множинність проявів (до об’єктів культури належать кінема­тографія, теаїр, цирк, архівні установи, бібліотечна справа тощо),

• регулюванню підлягає не сам творчий процес, а діяльність, спрямована на організацію творчої діяльності, процес оприлюд­нення результатів творчості,

• необхідність гарантування свободи творчої діяльності, не­втручання у творчий процес з боку держави, політичних партій та інших громадських об’єднань,

• поєднання державних і громадських засад у забезпеченні розвитку культури,

• важливість збереження цілісної мережі закладів, підпри ємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно- культурного простору, ефективного використання наявних куль­турних і творчих ресурсів;

• намагання подолати «залишковий принцип» ставлення до культури у суспільстві та у здійсненні державної політики.

Сьогоднішній день свідчить про те, що основними цілями та пріоритетними завданнями державної політики в галузі культури є:

1. визначення культурного розвитку України та її окремих ре­гіонів одним з пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2. розробка та затвердження довгострокової програми культур­ного розвитку України, а також сприяння розробці середньостро- кових регіональних програм культурного розвитку;

3. зміна методів управління у галузі культури, зокрема пере­орієнтація органів державної влади та органів місцевого самовря­дування з виконання певних функцій на досягнення поставлених цілей, залучення громадськості до процесів управління та контро­лю в галузі культури;

4. розробка, затвердження та впровадження державних соціаль­них стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою (перелік та обсяг послуг, порядок їх на­дання, показники виконання та якості послуг), а також методики визначення розміру фінансового забезпечення державних соціаль­них стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, в розрахунку надушу населення;

5. підтримка та розвиток культури на селі;

6. участь України у міжнародних культурних проектах, здійс­нення комплексу інформаційно-культурних заходів для ознайом­лення світової громадськості з культурними цінностями України (постанова Верховної Ради України від 3 березня 2005 р. № 2460-ІУ «Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005- 2007 роки»).

Варто відзначити, що принципами, завдяки втіленню у життя яких планується досягти зазначених цілей та завдань, є:

• прозорості й публічності:

• демократичності;

• деідеологізованості й толерантності;

• системності й ефективності;

• інноваційності.

Множинність проявів культури робить необхідним визначення

та аналіз основних об’єктів адміністративно-правового регулю­вання у сфері культури (рис 17 1)

Рис 17 1 Основні об’єкти адміністративно правового регулювання

у сфері культури

Телебачення і радіомовлення - це виробництво аудіовізуаль­них програм і передач або комплектування (пакетування) придба­них аудіовізуальних програм і передач та їх поширення незалежно від технічних засобів розповсюдження За ступенем впливу на суспільство і широтою розповсюдження ці два об’єкти культури є найважливішими

Виходячи з вимог чинного законодавства основними принципами державної політики у сфері телебачення і радіомовлення є наступні

1. Держава створює умови для забезпечення засобами телерадю- мовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України

2. Держава підтримує об’єднання суб’єктів інформаційної діяль­ності в галузі телебачення і радіомовлення (телерадюорганізащй та провайдерів програмної послуги) у самоврядні організації

3. Держава встановлює дієві обмеження щодо монополізації телерадюорганізацій промислово-фінансовими, полі гичними та іншими групами чи окремими особами, а також гарантує захист телерадюорганізацій від фінансового і політичного тиску з боку фінансово-політичних груп та органів державної влади і органів місцевого самоврядування

4. Держава гарантує реалізацію прав на інформацію, на вільне і відкрите обговорення суспільно важливих проблем із застосуван­ням телебачення і радіомовлення

5. Держава всіма можливими законними засобами не допускає в інформаційних та інших телерадюпрограмах систематичного цілеспрямованого безпідставного загострення уваги на війні, на­сильстві і жорстокості, розпалюванні расової, національної та ре­лігійної ворожнечі або позитивного їх подання (трактування), а також забезпечує ідеологічний і політичний плюралізм у сфері аудіовізуальних засобів масової інформації

6. Держава законодавчо визначає органи влади, які здійснюють реєстраційні та регулюючі функції у галузі телерадюмовлення і не допускає створення нових чи наділення існуючих державних орга­нів тотожними або дублюючими повноваженнями щодо аудіовізу­альних засобів масової інформації (Закон України від 21 грудня 1993 р № 3759-ХП «Про телебачення і радіомовлення»)

Друковані засоби масової інформації (преса) - це періодичні и такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною на­звою, з періодичністю один й більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію

Ключові обставини, на які необхідно звертати увагу в аналізі друкованих засобів масової інформації як об'єктів адміністратив­но-правового регулювання — це баланс і зважешсть двох явищ

а) свободи діяльності друкованих засобів масової інформації та

б) неприпустимість зловоісивапия свободою діяльності

Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх по­глядів і переконань гарантуються Конституцією України й озна­чають право кожного громадянина впьно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати й поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомоги друкованих засобів масової інформації Преса є вільною Не допу­скається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріа­лів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку поса­дових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій чи об’єднань громадян, окрім випадків, коли посадова особа є ав­тором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

Водночас неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації зводиться до того, що пре­са не може бути використана для:

• поширення відомостей, розголошення яких забороняється за­конодавством України про інформацію;

• закликів до захоплення влади, насильницької зміни консти­туційного ладу або територіальної цілісності України;

• пропаганди війни, насильства та жорстокості;

• розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі;

• розповсюдження порнографії, а також з метою вчинення те­рористичних актів та інших кримінально караних діянь.

Видавнича справа - це сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

Складовими частинами видавничої справи є:

1. Видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції.

2. Виготовлення видавничої продукції- виробничо-техно­логічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами.

3. Розповсюдження видавничої продукції - доведення видав­ничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами. Серед проблем, з якими зіштовхується вітчиз­няна видавнича справа,- розповсюдження книжкової продукції. Для прикладу, якщо в Україні є до 300 книжкових магазинів, то в сусідній Польщі - 2,5 тис.^I Це при тому, що і населення, і терито­рія нашої держави більші.

Державна політика у видавничій справі ґрунтується на принци­пах дотримання свободи у видавничій справі, протидії її монополі­зації, зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових і наукових засад видавничої справи, гарантії соціального і правового захисту її працівників. Держава спрямовує свої зусилля на підтрим­ку розвитку національного книговидання, наповнення україномов­ними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб на­вчальних і наукових закладів, Збройних Сил України та інших вій­ськових формувань, правоохоронних органів, підприємств, установ

і організацій необхідними виданнями державною мовою

Держава надає пріоритети щодо випуску суспільно необхідних видань з метою забезпечення функціонування органів законодав­чої, виконавчої та судової гілок влади, охорони здоров’я, науки, освіти, культури, соціального захисту населення за державними тематичними програмами і на засадах державного замовлення Державна політика у видавничій справі відповідно до поставленої мети здійснюється також шляхом податкового, митного, валютно­го та інших видів регулювання

Кінематографія - це сфера суспільних відносин, пов’язана з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням і демонструванням фільмів

Держава сприяє виробництву, розповсюдженню та демонстру­ванню національних фільмів у кіно-, відеомережі та на каналах мовлення телебачення, збереженню, відновленню національної та кращих зразків світової кінематографічної спадщини, вживає за­ходів для повернення в Україну національної кінематографічної спадщини, що перебуває за їі межами

Державна підтримка надається суб’єктам кінематографи неза­лежно від форм власності, які зайняті виробництвом, розповсю­дженням і демонструванням національних фільмів, фундаменталь­ними та прикладними дослідженнями, професійною освітою в галузі кінематографи Держава гарантує всім суб’єктам кінемато­графи охорону авторського права і суміжних прав на території України відповідно до законодавства України та міжнародних до­говорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України Держава підтримує кінематографію шляхом податкового, митного, валютного та інших видів регулювання

Театр - це заклад культури (підприємство, установа чи органі­зація) або колектив, діяльність якого спрямована на створення, пуб­лічне виконання та публічний показ творів театрального мистецтва Основними напрямами державної політики в галузі театру і те­атральної справи є

• забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності театрів,

• підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучас­ним технічним обладнанням,

• стимулювання розвитку театральної справи шляхом удоско­налення її матеріально-технічної бази, надання пільг щодо оподат­кування та кредитування, морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок у театральну справу,

• сприяння науковим дослідженням у галузі театру і театраль­ної справи,

• забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель (споруд, приміщень), що є об’єктами державної та кому­нальної власності,

• підтримка видатних діячів театру, молодих талановитих авюрів та виконавців шляхом встановлення державних, комуналь­них та галузевих стипендій і премій (Закон України від 31 травня 2005 р № 2605-1V «Про театри і театральну справу»)

Культурної спадщина - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі пред­мети, а також території чи водні об’єкти, інші природні, природно- антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічно­го, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мис­тецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автен­тичність,

За видами об’єкти культурної спадщини поділяються на

• археологічні - рештки життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації,

• історичні - будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окре­мі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі інозем­ців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден,

• об’єкти монументального мистецтва - твори образотворчого мистецтва як самостійні (окремі), так і ті, що пов’язані з архітек­турними, археологічними чи іншими пам’ятками або з утворюва­ними ними комплексами (ансамблями),

• об’єкти архітектури та містобудування - окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори монументального, деко­ративного та образотворчого мистецтва, які характеризуються від­знаками певної культури, епохи, певних стилів, градицій або авторів, природно-архітектурні комплекси (ансамблі), історичні центри, вулиці, квартали, площі, залишки давнього розпланування та забу­дови, що є носієм певних містобудівних ідей,

• об’єкти садово-паркового мистецтва - поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами,

• ландшафтні - природні території, які мають історичну цінність,

• об’єкти науки і техніки - унікальні промислові, виробничі, науково-виробничі, інженерні, інженерно-транспортні, видобувні об’єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи, певних наукових напрямів або промислових галузей (Закон України від 8 червня 2000 р № 1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини»)

Архівний документ - це документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цін­ність для власника також як об’єкт рухомого майна

Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної та світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначе­ний для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав та законних інтересів кожної людини Документи Національного архівного фонду є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або згідно з міжнарод­ними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, підлягають поверненню в Україну

Клубні заклади та будинки культури - це самостійні органі­зації, що діють з метою створення умов для самодіяльної творчос­ті, формування громадської думки, духовного розвитку, задово­лення культурних потреб і організації відпочинку населення Вони існують у нашій державі з метою сприяння реалізації культурних потреб громадян

До клубних закладів можуть бути віднесені культурно-дозвіл- лєві об’єкти, які

а) функціонують за адміністративно-територіальною ознакою і мають універсально-комплексний характер діяльності (сільські, селищні, міські, районні, обласні, республіканські будинки і пала­ци культури, народні доми тощо),

б) зорієнтовані на культурні інтереси певних професійних, на тональних, вікових та інших соціально демографічних категорій населення (клуби, центри і будинки трудящих за професійними ознаками, естетичного виховання дітей, клуби жінок, молоді, пенсіонерів, музичної культури, фольклору, кінопоказу, книги, технічної творчості тощо),

в) суміщають свою основну функціональну діяльність з робо­тою, притаманною культурно-освітнім, культурно-побутовим, фіз­культурно-оздоровчим закладам і організаціям (клуби-кафе, клу- би-біблютеки, клуби-музеї, культурно-спортивні центри та ін ) Соціально-економічні зміни, котрі мали місце у нашій державі у 90-ті роки минулого століття, призвели до часткового зменьшення кількості клубних закладів та будинків культури Тому не випад­ковим видається вимога щодо забезпечення збереження та повно­цінного функціонування клубних закладів, а також вжиття практич­них заходів до підвищення ролі і статусу обласних центрів (будин­ків) народної творчості у культурному житті регіонів, розширення їх господарської самостійності та переведення діяльності на нові організаційно-творчі засади Важливо забезпечити збереження та функціонування клубних закладів у сільській місцевості, що пере­даються з балансів колективних сільськогосподарських підпри­ємств, промислових підприємств до комунальної власності, та за­безпечити реконструкцію та капітальний ремонт будівель закладів культури, що знаходяться в аварійному стані (Указ Президента України від 21 березня 2000 р № 485/2000 «Про державну під­тримку клубних закладів»)

Творча спілка - це добровільне об’єднання професійних твор­чих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту Творча спілка діє на принципах добровільного об’єднання її членів, які належать до одного фахового напряму культури та мистецтва, самоврядування, взаємодопомоги і співпраці, невтру­чання у творчий процес, вільного вибору форм і методів творчої діяльності, визнання авторських прав У кожному фаховому на­прямі може бути створено одне чи більше добровільних творчих об’єднань

Важливий аспект діяльності творчих спілок як об’єктів адміні- стративно-правового регулювання - їхні взаємини їх державою Творчі спілки незалежні у своїй статутній діяльності від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших громадських організацій Держава забезпечує під­тримку і захист законних прав та інтересів творчих спілок, гаран­тує однакові умови для виконання ними статутних завдань і цілей З метою підтримки творчих спілок у реалізації їхніх статутних завдань держава

• сприяє розвиткові творчих спілок, їхній діяльності щодо тво­рення національної культури та мистецтва, проведенню культур­но-мистецьких заходів,

• надає творчим спілкам дотації та розміщує державні замовлення,

• надає необхідну інформацію для забезпечення діяльності творчих спілок,

• гарантує професійний і соціальний захист членів творчих спілок, охорону їхніх авторських і суміжних прав,

• залучає творчі спілки до підготовки законопроектів, розроб­лення загальнодержавних програм національно-культурного роз­витку, інших соціально важливих культурологічних і соціально- політичних заходів

Бібліотечна справа - це галузь інформаційної, культурної, освіт­ньої діяльності суспільства, що охоплює створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслу­говування користувачів бібліотек, підготовку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотек

Основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпе­чення загальної доступності до інформації та культурних ціннос­тей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове корис­тування бібліотеками Держава

• підтримує бібліотечну справу та її розвиток через гарантова­не фінансування бібліотек, пільгову податкову, кредитну та цінову політику,

• фінансує створення інформаційних мереж і телекомунікацій­них систем для інформаційного обміну, входження у світові гло­бальні комп’ютерні мережі, об’єднання та забезпечення доступно­сті розподілених бібліотечних ресурсів,

• стимулює взаємовикористання* бібліотечних ресурсів через систему міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів, депози­таріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек Украї­ни у світовий інформаційний простір,

• координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює діяльність бібліотек, що є в державній і комунальній власності, на основі кооперації,

• забезпечує розвиток бібліотечного обслуговування соціально незахищених верств населення,

розробляє програми розвитку бібліотечної справи та забезпе­чує їх цільове фінансування,

• створює умови для міжнародної співпраці бібліотек

Музейна справа - це спеціальна галузь культурно-освітньої та

наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплекту­вання, збереження, вивчення і використання пам’яток природи, матеріальної та духовної культури

Основними напрямами національної музейної політики, відпо­відно до чинного законодавства є

• збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що ста­новлять культурну цінність,

• повернення в Україну культурних цінностей народу, які пе­ребувають за її межами,

• забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв,

• сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи,

• підтримка і розвиток мережі музеїв,

• бюджетне фінансування (зокрема на пайових засадах) і пріори­тетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації дер­жавних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи,

• забезпечення охорони музеїв,

• підтримка фундаментальних і прикладних наукових дослі­джень, пов’язаних з музейною справою

Нормативно-правовою базою адміністративного-правового ре­гулювання у сфері культури є положення наступних документів:

~ Основи законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 р №2117 XII,

• Закон України від 16 листопада 1992 р № 2782-ХІІ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»,

• Закон України від 21 грудня 1993 р № 3759-ХІІ «Про теле­бачення і радіомовлення»,

• Закон України від 24 грудня 1993 р № 3814-ХІІ «Про Наці­ональний архівний фонд та архівні установи»,

• Закон України від 27 січня 1995 р № 32/95-ВР «Про бібліо­теки і бібліотечну справу»,

• Закон України від 29 червня 1995 р № 249/95-ВР «Про музеї та музейну справу»,

• Закон України від 5 червня 1997 p. № 318/97-ВР «Про видав­ничу справу»;

• Закон України від 13 січня 1998 p. № 9/98-ВР «Про кінема­тографію»;

• Закон України від 8 червня 2000 p. № 1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини»;

• Закон України від 31 травня 2005 p. № 2605-IV «Про театри і театральну справу»;

• Указ Президента України від 7 лютого 2006 р. № 112/2006 «Про Положення про Національну раду з питань культури і духовності»;

• постанова Кабінету Міністрів України від 1 лютого 2006 р. № 92 «Про затвердження Державної програми розвитку архівної справи на 2006-2010 роки» тощо.