§ 3, Контроль у сфері оборони

Готовність країни до відбиття збройного нападу зумовлює не­обхідність здійснення з боку держави належного контролю за діяль­ністю воєнної організації держави як у мирний час, так і під час ведення бойових дій. Необхідно говорити, що контрольні повно­важення у сфері оборони має значна кількість органів та посадо­вих осіб Серед них Верховна Рада України, Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини, Президент України, Рада на­ціональної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцево­го самоврядування, прокуратура України, судові органи України тощо Водночас, найбільш доцільно зупинитись на тих суб’єктах здійснення контрольної діяльності, функціонування яких перш за все спрямовано на оборонну складову держави, або ефективність здійснюваної діяльності є високою Таким критеріям відповідають декілька суб’єктів Основними суб’єктами здійснення контролю у сфері оборони можуть бути названі

Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ).

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України.

Засоби масової інформації та об’єднання громадян, які здійснюють громадський контроль.

Відповідно до функцій, визначених законодавством, РНБОУ у сфері контрольної ДІЯЛЬНОСТІ

розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які від­повідно до Конституції та законів України, Концепції (основ дер­жавної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо

120. доручень, пов’язаних з вивченням конкретних питань та здійс­ненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України,

121. залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення конт­ролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою націо­нальної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України,

122. забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхід­ної інформації, їі збереження, конфіденційності та використання в ін­тересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тен­денції розвитку подій, що відбуваються в Україні й у світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України,

здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконав­чої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президен­тові України відповідні висновки та пропозиції,

залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності,

координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану,

координує і контролює діяльність органів місцевого само­врядування в межах наданих повноважень під час введення воєн­ного чи надзвичайного стану,

координує та контролює діяльність органів виконавчої вла­ди по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, під­триманню громадського порядку в умовах воєнного та надзви­чайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загро­жують національній безпеці України (Закон України від 5 березня 1998 р № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України»)

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України -

спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях, військових містечках, на ву­лицях і в громадських місцях, для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття і при­пинення, для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захи­сту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших проти­правних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах

Основними завданнями Військової служби правопорядку є

123. виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об’єктах, розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби),

124. запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших пра­вопорушень у Збройних Силах України,

125. участь в охороні військових об’єктів та забезпеченні громад ською порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців

у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях,

126. провадження у встановленому законом порядку дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями Збройних Сил України та військовозобов’язаними під час проходження ними збо­рів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків або в розташуванні військової частини,

127. захист майна Збройних Сил України від розкрадання та ін­ших злочинних посягань,

128. забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспорт­них засобів,

129. забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні,

130. сприяння у межах своєї компетенції іншим органам дізнання, органам попереднього (досудового) слідства та суду, органам дер­жавної влади, органам місцевого самоврядування, органам вій­ськового управління, підприємствам, установам, організаціям у ви­конанні покладених на них відповідно до законів обов’язків,

131. участь у протидії диверсійним проявам та терористичним ак­там на військових об’єктах (Закон України від 7 березня 2002 р № 3099-111 «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України»)

Одним із проявів демократичного спрямування нашої держави є громадський контроль, здійснюваний засобами масової інфор­мації та об’єднаннями громадян у сфері оборони.

Засоби масової інформації, висвітлюючи проблеми у сфері на­ціональної оборони, на основі об’єктивної інформації про службу, життя і побут військовослужбовців, процеси, що відбуваються в армійському середовищі, формують громадську думку, сприяють підвищенню престижу служби захисників Вітчизни, зміцненню довіри суспільства до Збройних Сил України, інших складових час­тин Воєнної організації держави, правоохоронних органів

Серед повноважень засобів масової інформації, наявність яких свідчить про можливість здійснювати контроль у сфері оборони, необхідно зазначити те, що вони

132. у встановленому порядку можуть запитувати та безоплатно отримувати від органів військового управління, інших органів дер­жавної влади, організацій, підприємств і установ, які належать до Воєнної організації держави, правоохоронних органів, відкриту інформацію, документи і матеріали з питань, віднесених до їхньої компетенції. Керівники відповідних органів, установ, підприємств і організацій зобов’язані безперешкодно надавати таку інформацію;

133. поширюють отриману інформацію через пресу, радіо, теле­бачення, засоби глобальної інформаційної мережі Інтернет та в інший спосіб, дотримуючись вимог законодавства щодо збережен­ня державної таємниці;

134. публікують офіційні відповіді органів державної влади та вій­ськового управління на матеріали, що були оприлюднені раніше.

З метою систематичного інформування іромадськості про діяль­ність Воєнної організації держави і правоохоронних органів, наявні проблеми в цій сфері та їх вирішення відповідні органи державної влади та військового управління періодично, за заздалегідь опри­людненим розкладом, проводять прес-конференції, вміщують на веб-сторінках Інтернету і оновлюють відповідні матеріали. З цією ж метою періодично - раз на рік - видається «Біла книга» про діяль­ність Збройних Сил України.

Стосовно об’єднань громадян як суб’єктів здійснення контро­лю над Воєнною організацією держави, необхідно зазначити, що вони мають право:

135. запитувати та отримувати в установленому порядку від орга­нів державної влади, у тому числі від органів військового управ­ління, інших організацій, підприємств і установ, що належать до Воєнної організації держави, правоохоронних та інших органів інформацію, яка не містить державної таємниці, з питань діяльнос­ті Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохо­ронної діяльності;

136. проводити наукові дослідження з проблем військового будів­ництва, організації оборони, забезпечення безпеки країни, бороть­би із злочинністю, проводити публічне обговорення їх результатів, створювати для цього громадські фонди, центри, колективи експер­тів тощо;

137. проводити громадську експертизу проектів законів, рішень, програм, представляти свої висновки і пропозиції відповідним державним органам для врахування в ході реформування Зброй­них Сил України, інших складових частин Воєнної організації та правоохоронних органів держави;

138. брати участь у громадських дискусіях та відкритих парламент­ських слуханнях з питань реформування і діяльності Збройних Сил України, інших ланок Воєнної організації та правоохоронних органів держави, проблем правового і соціального захисту військово­службовців, членів їхніх сімей,

139. знайомитися з умовами служби, життя і побуту військово­службовців,

140. через суб’єктів права законодавчої ініціативи виступати із законодавчими ініціативами в галузі військового будівництва, правоохоронної діяльності, соціального захисту військовослуж­бовців, пенсіонерів та членів їхніх сімей (Закон України від

червня 2003 р № 975-ІУ «Про демократичний цивільний конт­роль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави»)

У цілому ж слід зазначити, що належний контроль стосовно ді­яльності у сфері оборони сприяє як підконтрольним об’єктам (по­кращення їхньої діяльності), так і суспільству в цілому, ОСКІЛЬКИ дозволяє бути впевненим, що в разі необхідності Воєнна організа­ція спрацює належним чином і в повному обсязі виконає покладені на неї завдання

Контрольні питання та завдання

Дайте визначення оборони України та назвіть основні чинники динаміч­ності та нестабільності воєнно-політичної обстановки навколо нашої держави відповідно до Воєнної доктрини України

Назвіть характерні риси оборони як об єкта державного управління

Проаналізуйте оголошення без ядерного статусу України наявність пев­них територіальних конфліктів із сусідніми державами та загальний віиськовии обов язок як характерні риси оборони

Охарактеризуйте альтернативну (невійськову) службу

Проаналізуйте діяльність Збройних Сил України як об єкта державного управління

У чому проявляється міжнародна співпраця та миротворча діяльність Збройних Сил України⁷

Назвіть документи положення яких складають нормативно-правову ба­зу державного управління у сфері оборони

Наведіть класифікацію суб єктів державного управління у сфері оборони

Проаналізуйте повноваження місцевих державних адміністрацій та ор­ганів місцевого самоврядування у сфері оборони

Які повноваження Ради національної безпеки і оборони?

У чому проявляються повноваження Міністерства оборони України Генерального штабу Збройних Сил України та військових комісаріатів стосов­но державного управління у сфері оборони?

Назвіть і проаналізуйте діяльність основних суб єктів здійснення контролю у сфері оборони

Теми рефератів

Інтеграція до міжнародних військово-політичних союзів перспек­тиви для України

Рада національної безпеки і оборони України як конституційний орган з питань координації та контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері оборони

Громадський контроль за Воєнною оріашзацією держави способи вдосконалення

Рекомендована література

Основна

Адміністративне право України. Академічний курс Підручник У 2 т - Т 2 Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ін-К Юрид думка, 2005 -С 366-384

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі- валова - Одеса Юридична література, 2003 - С 801-825

Адміністративне право України Підручник / Ю П Битяк, В М Гаращук, О В Дьяченко та ін , За ред Ю П Битяка - К Юрінком Інгер, 2005 - С 468-479

Колпаков В К, Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник - К Юрінком Інтер, 2003 — С 371-385

Додаткова

Корж 1 Ф Військова служба в Україні вступ, просування, припи­нення Автореф дис канд юрид наук 12 00 07 / НАН України, Інсти­тут держави і права їм В М Корецького - К , 2004 - 20 с

Петрів / М Конституційно-правові засади організації та діяльнос­ті Ради національної безпеки і оборони України Автореф дис канд юрид наук 12 00 02 / НАН України, Інститут держави і права їм В М Корецького - К , 2004 - 19 с

Папікян А Л Збройні сили України двадцятого століття / Військо- вий ін-т при Державному ун-ті «Львівська політехніка» - Л КП «Видав­ництво Кобзар», 1999 - 308 с

Ваутна О Армія скорочується, кількість новобранців збільшується І і Голос України - 2005 — ЗО березня - С 4

Кравченко В «Белая книга» с «черной отметиной» // Зеркало неде­ли-2006-№7-С 1,3

Прымаченко О, Рахматн С, Сіпша Т Марш зусилля ненависті І і Дзеркало тижня - 2006 - № 11 - С 1,2

ТЕМА №19 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

§ 1 Загальна характеристика національної безпеки як об єкта держав­ного управління

§ 2 Суб єкти державного управління у сфері національної безпеки

§ 3 Державний кордон України, його захист і охорона

§ 1. Загальна характеристика національної’безпеки як об'єкта державного управління

Кожна держава намагається забезпечити безпеку своїх грома­дян та держави в цілому Механізмів, що втілюються у практику з метою досягнення вказаної мети, є багато, проте слід зазначити, що майже всі вони об’єднані навколо держави Незважаючи на розвиток громадянського суспільства, процес демократизації, пе­реважна більшість елементів загальної системи забезпечення наці­ональної безпеки належить до державних

Національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне вияв­лення, запобігання й нейтралізація реальних і потенційних заіроз національним інтересам.

Об’єктами національної безпеки є:

людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи Права, свободи і законні інтереси людини та громадянина пере­важно торкаються забезпечення особистої безпеки, якості й рівня життя, можливостей реалізації своїх прав і свобод,

суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, іс­торичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси Інтереси суспільства є узагальненою характеристикою інтересів громадян

і зводяться до необхідності створення соціальної правової держа­ви, забезпечення розвитку національної культури, мистецтва, звичаїв,

держава - її конституційний лад, суверенітет територіальна цілісність і недоторканність Держава зацікавлена у стабільності основних факторів свого існування (територіальна цілісність, суве­ренітет, забезпечення законності в усіх сферах суспільного життя), а також у забезпеченні громадського порядку та громадської без­пеки, плідній міжнародній співпраці.

Загрози національній безпеці - це наявні та потенційно мож­ливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Керуючись цим визначенням, необхідно вказати, що факторами небезпеки у цьому аспекті мо­жуть бути різні явища, обставини, вчинки. Йдеться про криміналі- зацію суспільства, коррупцію, стан вітчизняної економіки, загост­рення міжнаціональних відносин, рівень захворюваності населен­ня тощо.

Керуючись наведеними факторами, держава має спрямовувати свої зусилля на мінімізацію можливостей виникнення загроз націо­нальній безпеці, а у разі їх виявлення - на розробку та введення у дію адекватних заходів протидії. З урахуванням геополітичної та внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних орга­нів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявлен­ні, попередженні та нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної ціліс­ності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні еко­номіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу та обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

Сьогоднішній стан розвтику України свідчить про можли­вість виокремлення таких основних загроз національній без­пеці

Забезпечення територіальної цілісності держави. Стаття 2 Конституції України свідчить про те, що Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є ціліс­ною та недоторканною. У контексті загроз національній безпеці йдеться про те, що існує велика кількість факторів, які свідчать про зовнішні та внутрішні чинники, що негативно впливають на цілісність країни. Територіальні претензії інших держав, внутріш­ньополітичні заклики до певної самостійності деяких регіонів України (загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України) свідчать про необхідність сприйняття зазначеного як загрози націо­нальній безпеці.

Нелегальна міграція Геостратегічне розміщення України є одним із визначальних чинників сприйняття нашої держави як об’єкта для нелегального перетину кордону громадянами інших країн з метою подальшого пересування до країн Європейського Союзу Основна причина нелегальної міграції - намагання людей знайти високооплачувану роботу, захист і перспективи кращого життя Зараз міграція здійснюється за принципом «від гіршого до кращого», коли з країн, котрі характеризуються високим рівнем безробіття, низькою вартістю робочої сили, громадяни намагають­ся потрапити до країн із вищим рівнем життя і нестачею робочої сили

На сьогоднішній день нелегальна міграція стала складним та багатоаспектним явищем, в якому використовуються самі різно­манітні схеми Керуючись особливостями міждержавних домов­леностей України з країнами СНД (одним із проявів яких є спро­щений порядок перетину державного кордону), іноземці третіх країн потрапляють в Україну Що характерно, значна частина їх у подальшому не має змоги перетнути кордон нашої країни з краї­нами Євросоюзу (через жорсткий прикордонний контроль у цих країнах), що призводить до залишення мігрантів на території України

Ключовий фактор сприйняття нелегальної міграції як загрози національній безпеці Україні - можлива неконтрольованість міг­раційних процесів, яка, керуючись соціальною незахищеністю і побутовими проблемами мігрантів, потенційно призводить до створення етнічних протиправних груп

Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення зло­чинних дій з метою досягнення злочинних цілей

Дедалі більше країн світу страждають від проявів тероризму Росія, США, Іспанія, Велика Британія, Ізраїль - це аж ніяк не повний перелік країн, де мали місце терористичні акти, які, на жаль, призвели до людських жертв Терористичні організації не­рідко є наднаціональними структурами Це збільшує вірогідність потрапляння зброї, вибухових речовин також і до України 3 ме­тою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, вияв­лення та усунення причин і умов, які його породжуюіь, держава

у чинному законодавстві визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження та обов’язки органів виконавчої влади, об’єднань громадян і організацій, по­садових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок коорди­нації їхньої діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян, які беруть участь у боротьбі з тероризмом.

Одним із основних суб'єктів боротьби з проявами тероризму в Україні є Служба безпеки України, при якій діє Антитерористич- ний центр. Його головними завданнями є:

розроблення концептуальних засад та програм боротьби з те­роризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективнос­ті заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприя­ють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюва­них з терористичною метою;

збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;

організація і проведення антитерористичних операцій та ко­ординація діяльності суб’єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;

взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органа­ми іноземних держав та міжнародними організаціями з питань бо­ротьби з тероризмом (Закон України від 20 березня 2003 р. № 638-ІУ «Про боротьбу з тероризмом»).

Організована злочинність та корупція. Організована зло­чинність - це сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань. Корупція - діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Держава здійснює боротьбу з організованою злочинністю з ме­тою встановлення контролю над організованою злочинністю, її локалізацією, нейтралізацією та ліквідацією, а також з метою усу­нення причин і умов існування організованої злочинності. Своєю чергою, боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої пра­вової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення га­рантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з

корупцією, на підставі чинного законодавства, несуть відпові­дальність таю особи, уповноважені на виконання функцій дер­жави

а) державні службовці,

б) Прем’єр-міністр України, Перціий віце-прем’єр-мшістр, ві- це-прем’єр-міністри, міністри,

в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад,

г) посадові особи місцевого самоврядування,

д) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби)

Існування шкідливого для суспільства явища, такого як коруп­ція, що завдає шкоди державі та розвитку суспільних відносин, потребує вжиття заходів, спрямованих на боротьбу з його поши­ренням Одним із головних і визначальних напрямків протидії корупції є здатність виявляти факти вчинення корупційних діянь, а також подальше притягнення винних осіб до відпові­дальності

5 «Ттізація» національної економіки Необхідно говорити про те, що нелегалізованість частини національної економіки спричи­няє неможливість для держави збирати податки, виплачувати гро­мадянам пенси, заробітну платню, соціальну допомогу тощо Через це в суспільстві зростають соціальна напруженість, невдо­волення частини населення ефективністю державного управління Як наслідок такого стану національної економіки - системні загро­зи національній безпеці

Основними напрямами державної політики у сфері націо­нальної безпеки України, відповідно до вимог чинного законо­давства, є:

реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності їі діяльності на основі оптимізацп структури, підви­щення рівня координації діяльності правоохоронних органів, по­кращення їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно- правового і кадрового забезпечення,

зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби р організованою злочинністю та наркобізне- сом, участь України в міжнародній співпраці у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобизнесом, неле­гальною міграцією;

відпрацювання ефективно діючої системи контролю за по­ставками продукції, технологій оборонного призначення і подвій­ного використання;

впровадження системи демократичного цивільного контро­лю над Воєнною організацією та правоохоронними органами дер­жави;

боротьба з організованими злочинними угрупованнями, зокрема міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) еко­номічній зоні України;

забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстреміз­му тощо.

11 ормапішшо-правовою базою державного управління у сфері національної безпеки є положення наступних документів:

Закон України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ «Про державний кордон України»;

Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Служ­бу безпеки України»;

Закон України від 17 грудня 1993 р. № 3745-ХІІ «Про пожеж­ну безпеку»;

Закон України від 21 січня 1994 р. № 3855-ХП «Про держав­ну таємницю»;

Закон України від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР «Про вико­ристання ядерної енергії та радіаційну безпеку»;

Закон України від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про дер­жавну охорону органів державної влади України та посадових осіб»;

Закон України від 26 грудня 2002 р. № 374-ІУ «Про контр- розвідувальну діяльність»;

Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-1V «Про основи національної безпеки України»;

Закон України від 1 грудня 2005 р. № 3160-1V «Про Службу зовнішньої розвідки України»;

Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3475-1V «Про Держав­ну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України»;

~ Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105/2007 «Про стратегію національної безпеки України» тощо.

519

Комплексний характер проблематики національної безпеки обумовлює необхідність існування у державі низки органів, що спеціалізуються на діяльності у різних сферах забезпечення націо­нальної безпеки. Йдеться як про спеціалізовані органи, основним завданням яких є боротьба з певними загрозами національної без­пеки, так і про ті, що мають широкі повноваження, частина яких належить до питань національної безпеки. Класифікацію суб’єктів державного управління у сфері безпеки наведено на рис. 19.1.

Рис. 19.1. Суб’єкти державного управління у сфері національної безпеки

Суб’єкти, повноваження яких визначено в Конституції України, здійснюють адміністративно-правове регулювання у сфе­рі національної безпеки за рахунок утілення в життя відповідних норм Основного Закону держави Що ж стосується інших суб’єктів, наведених у класифікації, то відносно них необхідно сказати таке

Суб’єкти, повноваження яких визначено в інших норматив­но-правових актах.

Загальної компетенції

Рада національної безпеки і оборони України (РНБОУ) - це

координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України

Стосовно компетенції РНБОУ у сфері національної безпеки, слід сказати, що до повноважень цього конституційного органу у визначеній сфері належать

розробка та розгляд на своїх засіданнях питання, які відповід­но до Конституції та законів України належать до сфери національ­ної безпеки, та подання пропозиції Президентові України щодо

визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково- технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах,

проектів державних програм, доктрин, законів України, ука­зів Президента України, директив Верховного Головнокомандува­ча Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших норма­тивних актів та документів з питань національної безпеки,

удосконалення системи забезпечення національної безпеки, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері,

заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України,

залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення конт­ролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою націо­нальної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України,

здійснення поточного контролю за діяльністю органів вико­навчої влади у сфері національної безпеки, подання Президентові України відповідних висновків га пропозицій,

координація і контроль переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

координація та контроль діяльності органів виконавчої вла­ди по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров’я, кон­ституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтри­манню громадського порядку при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України (Закон України від

березня 1998 р. № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України»).

Служба безпеки України ~ це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує дероюавну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України. Загальна чисель­ність Служби безпеки України станом на 2006 р. складала 41 750 осіб, зокрема 34 610 військовослужбовців.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної за­конодавством компетенції захист державного суверенітету, консти­туційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково- технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, ви­явлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які без­посередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурс­ній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здо­ров’я ефективно виконувати службові обов’язки. Критерії профе­сійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.

Для забезпечення виконання покладених на Службу безпеки України завдань у Центральному управлінні Служби безпеки України та підпорядкованих йому органах відповідно до закону створюються і діють функціональні підрозділи:

контррозвідки,

захисту національної державності,

контррозвідувального захисту економіки держави,

боротьби з корупцією та організованою злочинністю,

боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів,

досудового слідства,

охорони державної таємниці,

оперативно-технічних заходів,

оперативного документування,

організаційного, інформаційно-аналітичного, кадрового, пра­вового, господарського, фінансового та інших видів забезпечення оперативно-службової діяльності Служби безпеки України

При Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр

Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов’язана

здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екологи та інших питань, пов’язаних з національною безпекою України,

здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення ди­пломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов’язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном,

виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, проводити дізнання і слідство у цих справах, розшукува­ти осіб, я і переховуються у зв’язку із вчиненням зазначених зло­чинів,

здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попере­дження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розві- дувально-підривної діяльності проти України,

забезпечувати захист державного суверенітету, конституцій­ного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об’єднань,

здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил України, інших військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв’яз­ку, а також важливих об’єктів інших галузей господарства;

здійснювати відповідно до законодавства профілактику пра­вопорушень у сфері державної безпеки;

забезпечувати засекреченим і шифрованим зв’язком держав­ні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, здійснювати заходи щодо криптографічного та технічного захисту секретної інформа­ції (Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-ХІІ «Про Службу безпеки України»).

Розвиток громадянського суспільства і його демократичних ін­ститутів в Україні обумовлює необхідність якісного здійснення діє­вого цивільного контролю за діяльністю Служби безпеки України. Якщо говорити про Верховну Раду України, то контрольні повно­важення стосовно діяльності Служби безпеки має комітет з питань національної безпеки і оборони. Голова Служби безпеки регулярно інформує Верховну Раду України і вказаний комітет про стан дер­жавної безпеки, дотримання чинного законодавства, забезпечення прав і свобод громадян та з інших питань, щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність СБ України. Як приклад слід навес­ти те, що 8 листопада 2006 р. Комітет з питань національної безпеки і оборони в порядку парламентського контролю заслухав інформа­цію Голови Служби безпеки України щодо діяльності Служби без­пеки України в 2006 р. в контексті дотримання законодавства України в службово-оперативній діяльності та в процесі реформу­вання системи забезпечення національної безпеки.

Процес підготовки пропозицій щодо реформування СБУ, за­конодавчих напрацювань стосовно її статусу і завдань вимагає активної участі Верховної Ради України, до повноважень якої належать питання затвердження загальної структури, чисельності та функцій цього відомства. У зв’язку з цим потребує посилення парламентський контроль за дотриманням чинного законодавства під час проведення організаційно-кадрових заходів у Службі без­пеки України.

Народні депутати вирішили створити в комітеті з питань націо­нальної безпеки і оборони спільну з СБУ робочу групу з підготов­ки та опрацювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері діяльності Служби безпеки України, якій доручити роз­робку законопроекту про внесення змін до Закону України «Про основи національної безпеки України» (в частині, що стосується СБУ) та нової редакції Закону України «Про Службу безпеки України»^I

Своєю чергою, з боку Президента України контроль за діяльніс­тю Служби безпеки України відповідно до чинного законодавства здійснюється спеціально призначеною Президентом України поса­довою особою - Уповноваженим Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України Основними за­вданнями вказаної посадової особи є контроль за додержанням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-роз- шуковш діяльності органів і підрозділів Служби безпеки України, а також контроль за відповідністю виданих Службою безпеки України положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок Конституції та законам України

Спеціальної компетенції

Служба зовнішньої розвідки України - це державний орган, який здійснює розвідувальну діяльність у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній інформаційній та екологіч­ній ссферах Служба зовнішньої розвідки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна Президентові України і Верховній Раді України Загальна чисельність Служби зовнішньої розвідки України складає 4350 осіб, у тому числі до 4010 військо­вослужбовців

На Службу зовнішньої розвідки України покладається

добування, аналітична обробка та надання розвідувальної ін­формації Президентові України, Голові Верховної Ради України, Прем’єр-міністрові України та іншим визначеним Президентом України споживачам,

здійснення спеціальних заходів впливу, спрямованих на під­тримку національних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, військово-технічній, екологічній та інфор­маційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і нау­ково-технічного розвитку,

участь у забезпеченні безпечного функціонування установ України за кордоном, безпеки співробітників цих установ та чле­нів їх сімей у країні перебування, а також відряджених за кордон громадян України, які обізнані з відомостями, що становлять дер­жавну таємницю,

участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією н виготовлення, незаконною міг­рацією,

вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров’ю її громадян та об’єктам державної власності за межами України (Закон України від 1 грудня 2005 р № 3160-1V «Про Службу зовнішньої розвідки України»)

Керуючись матеріалами комплексного огляду сектора безпеки України, підготовленими Службою зовнішньої розвідки України наприкінці 2006 р , можна дійти певних висновків Служба вихо­дить з того, що на зламі 2015 р поряд із загрозами і викликами критичної гостроти набуде боротьба за оволодіння ресурсами та опанування новітніми революційними технологіями Водночас розподіл сил у світі визначається існуючими центрами сил США, Європейський Союз, Китай, Індія, Росія Новими центрами сили можуть стати формотворення з країн ісламського світу

Головним змістом воєнно-політичної ситуації в період до 2015 р може стати протистояння центрів сил, які формуються навколо США і Європейського Союзу, з одного боку, та Росії й Китаю - з іншого Водночас допускається можливість загострення боротьби в політич­ній і економічній сферах між центрами воєнно-політичних сил - США та Європейським Союзом - за ринки збуту, стратегічні ресур­си, за свій вплив на країни, що залишаються на периферії світової політики Подальше розповсюдження ядерної та іншої зброї масово­го ураження може призвести до того, що її може одержати Іран, ймо­вірно інші країни, метою політики яких буде шантаж і залякування інших центрів сил (передусім США та Європейського Союзу)

Розподіл воєнно-політичних сил в Європі визначатиметься Євро­пейським Союзом і НАТО, які значно підвищили свій потенціал за рахунок всіупу нових членів Болгари, Румуни, Словаччини, Слове­ни, країн Балтп Домінуючою державою в Європі може стати Німеч­чина Туреччина, як держава - член НАТО, реалізуючи політику, спрямовану на створення «Великої Туреччини», прагне стати лідером Чорноморсько-Каспійського регіону, до якого провідні «гравці», країни регіону та політики світу виявляють певний інтерес¹

Виходячи з цього Україна зацікавлена в зайнятті свого місця у міжнародній системі безпеки, що повинно стати ключовим елемен­том підтримки конституційного правопорядку і реального забез­печення прав і свобод кожного окремого громадянина України.

Управління державної охорони України — це центральний ор­ган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, підпорядкований Президентові України та підконтрольний Верховній Раді України. Загальна чисельність Управління дер­жавної охорони України станом на ЗО грудня 2006 р. складала 2993 особи, у тому числі 2912 військовослужбовців.

У відповідності до норм чинного законодавства, на сьогодніш­ній день державна охорона забезпечується відносно наступних об’єктів (рис. 19.2.).

На Управління державної охорони України покладаються за­вдання:

здійснення державної охорони щодо органів державної влади України;

забезпечення безпеки посадових осіб, визначених законодав­ством, за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами;

забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, визначе­них законодавством, які проживають разом з ними або супрово­джують їх;

~ запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їхніх сімей та об’єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення;

~ охорони об’єктів, визначених законодавством;

забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених для визначених законодавством посадових осіб (За­кон України від 4 березня 1998 р. № 160/98-ВР «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»).

Державна служба спеціального зв ⁴язку та захисту інформації України (Держспецзв’язку) - це центральний орган виконавчої влади

зі спеціальним статусом, призначений для забезпечення функціону­вання і розвитку дерлсавної системи урядового зв язку, Національної системи конфіденційного зв язку_у захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, криптогра­фічного та технічного захисту інформації\ діяльність якого спрямо­вується і координується Кабінетом Міністрів України.

Президент України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Голова Верховної Ради України

Громадяни, зареєстровані кандидатами в Президенти України

Конституційний Суд України

Верховний Суд України

Прем’єр-міністр

України

Голова Конституційного Суду України

Голова Верховного Суду України

Перший заступник Голови Верховної Ради України

Перший віце-прем’єр- мшістр України

Міністр закордонних справ України

Глави іноземних держав, парламентів та урядів і члени їхніх сімей, керівники міжнародних організацій, що перебувають на території України

Інші особи - у разі наявності загрози життю чи здоров’ю - за рішенням Президента України

Генеральний прокурор України

Рис 19 2 Об’єкти державної охорони в Україні

Основними завданнями Державної служби спеціального зв’яз­ку та захисту інформації України є:

участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно- телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захисту інформації;

забезпечення в установленому порядку урядовим зв’язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр- міністра України, інших посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів військового управлін­ня, керівників підприємств, установ і організацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнен­ня надзвичайної ситуації;

забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв’язку і Національної системи конфіденційно­го зв’язку;

визначення вимог і порядку створення та розвитку систем технічного та криптографічного захисту інформації, яка є власніс­тю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

здійснення державного контролю за станом криптографічно­го та технічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, а також за додержанням вимог законодавст­ва у сфері надання послуг електронного цифрового підпису;

охорона об’єктів, приміщень, систем, мереж, комплексів, за­собів урядового і спеціального зв’язку, ключових документів до засобів криптографічного захисту інформації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (Закон України від 23 лютого 2006р. № 3475-ІV «Про Державну службу спеціаль­ного зв язку та захисту інформації України»).

Державна прикордонна служба України - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує недоторканність дероісавного кордону та охорону суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоїіі. Загальна чи­сельність Державної прикордонної служби України становить 50 000 осіб, у тому числі 42 000 військовослужбовців.

Основними функціями Державної прикордонної служби України є:

охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму держав­ного кордону та прикордонного режиму;

здійснення в установленому порядку прикордонного контро­лю і пропуску через державний кордон України осіб, транспорт­них засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припи­нення випадків незаконного їх переміщення;

охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов’язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;

ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та опера- тивно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законодавством;

участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;

охорона закордонних дипломатичних установ України тощо (Закон України від 3 квітня 2003 р. № 661-IV «Про Державну при­кордонну службу України»).

Докладніше особливості державного управління у сфері захисту кордону України буде висвітлено в наступному параграфі цієї теми.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - МНС) - це центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері цивіль­ного захисту, керівниг\тво діяльністю єдиної державної систелпі цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоак­тивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катаст­рофи, рятувальної справи, техногенної та пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду докумен­тації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Україна, на жаль, має сумні наслідки трагедії 1986 р., коли 26 квітня сталася аварія на Чорнобильській атомній електростан­ції. Це обумовило суттєві негативні наслідки для здоров’я грома­дян, екологічного стану значної території нашої держави. Тому не випадково створене міністерство має таку назву.

Основними завданнями МНС є:

керівництво у мирний час та особливий період діяльністю єдиної системи цивільного захисту, з ліквідації наслідків Чорно­бильської катастрофи, правового, радіаційного та комплексного медико-санітарного захисту громадян, які постраждали від радіа­ційних аварій і катастроф або брали участь у ліквідації їх наслід­ків, а також реабілітації радіоактивно забруднених унаслідок Чор­нобильської катастрофи територій, про ведення пошуково-ряту­вальних робіт, забезпечення техногенної і пожежної безпеки;

здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань цивільного захисту та запобігання надзвичайним ситуаціям, профілактики травматизму невиробничого характеру, готовності органів управ­ління та сил реагування до проведення рятувальних та інших не­відкладних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації, техно­генної небезпеки на потенційно небезпечних об’єктах, а також здійснення державного пожежного нагляду;

забезпечення в межах своїх повноважень реалізації державної політики щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних ма­теріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого ви­промінювання на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснення методичного за­безпечення та контролю за їх діяльністю із зазначених питань;

здійснення в межах своїх повноважень заходів щодо виконан­ня Державної програми забезпечення безпечного зберігання відпра­цьованих високоактивних джерел іонізуючого випромінювання;

ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, реабіліта­ція радіоактивно забруднених територій і забезпечення захисту на­селення від впливу іонізуючого випромінювання, організація і ко­ординація робіт та здійснення заходів щодо комплексного розв’я­зання проблем, пов’язаних із зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворенням об’єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему тощо (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листо­пада 2006 р. № 1539 Про затвердження Положення про Міністер­ство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи»).

У структурі МНС існують такі урядові органи державного управління, що утримуються на окремих штатних розписах.

Державний департамент пожежної безпеки.

Державна авіаційна пошуково-рятувальна служба.

Державний департамент страхового фонду документації.

Державний департамент - Адміністрація зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення.

Державна гідрометеорологічна служба.

Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалеж­ності України, неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України виходячи із принципів непо­рушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України Державний кордон України є недоторканним Будь-які порушення його рішуче припиняються

Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверх­ня, що проходить по цій лінії\ які визначають межі території України - суходолу, вод, надр, повітряного простору.

Статистичні дані свідчать^I, що загальна протяжність кордонів України - 6993,63 км, з яких суходільна ділянка 5638,63 км, мор­ська ділянка 1355 км (із них по Чорному морю 1056,5 км, по Азов­ському морю 249,5 км, по Керченській протоці 49 км)

Україна має кордони з такими державами (табл 19 1)

Характеристика кордонів України з іншими державами

Таблиця 19 І

№ з/п	Країна, з якою межує Україна	Протяжність кордону
1	Російська Федерація	2295,04 км зокрема суходільна 1974,04, мор­ська 321 км
2	Білорусь	1084,2 км, зокрема річкова 325,9 км
3	Польща	542,39 км, зокрема річкова 187,3 км
4	Угорщина	136,7 км, зокрема річкова 85,1 км
5	Словаччина	98,5 км, зокрема річкова 2,3 км
6	Румунія	613,8 км, зокрема річкова 292,2 км,
7	Молдавія	1222 км, зокрема річкова 267 км

Захист державного кордону України є невід’ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень через вжиття комплексу політичних, ор­ганізаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідуваль- них, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно- карантинних, екологічних, технічних та інших заходів

Охорона державного кордону України є невід’ємною складо­вою заі альнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суходолі, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпе­чення недоторканності державного кордону України

Державний кордон України встановлюється

на суходолі - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах,

на морі - по зовнішній межі територіального моря України,

на судноплавних річках - по середині головного фарватеру або тальвегу річки, на несудноплавних річках (ручаях) - по їх се­редині або по середині головного рукава річки, на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з’єднує виходи державного кордо­ну України до берегів озера або іншої водойми Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як за зміною обрису їхніх берегів або рівня води, так і за відхилення русла річки (ручаю) в той чи інший бік,

на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення,

на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних

і несудноплавних річок (ручаїв),- по середині цих споруд або по їхній технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді

Режим державного кордону України - це порядок перетинан­ня державного кордону України, плавання і перебування україн­ських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діячьності на державному кордоні України

Громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених законодавством, та в’їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поши­рюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов’язки. За громадя­нами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папе­ри та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в’їзд в Україну.

Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час пере­бування за її межами_у є:

паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

проїзний документ дитини;

дипломатичний паспорт;

службовий паспорт;

посвідчення особи моряка.

Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред’явлення одного з документів, зазначених вище.

Громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта (тимчасово відмовлено у виїзді за кордон при наявності паспорта) у випадках, якщо:

він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємни­цю,-до закінчення терміну, встановленого чинним законодавством;

діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невикона­ні зобов’язання - до виконання зобов’язань, або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або за­безпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено між­народним договором України;

проти нього порушено кримінальну справу - до закінчення провадження у справі;

він засуджений за вчинення злочину - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням,- до виконання зобов’язань;

він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості - до з’ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей;

він підлягає призову на строкову військову службу - до ви­рішення питання про відстрочку від призову;

щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі;

він за вироком суду визнаний особливо небезпечним реци­дивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції - до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду (Закон України від 21 січня 1994 р. № 3857~ХІ1 «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»).

Перетинання державного кордону України здійснюється через пункти пропуску через державний кордон, де встановлюється і діє єдиний порядок їх відкриття, діяльності та закриття. Пункт про­пуску - спеціально виділена територія на залізничних і автомобіль­них станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (на аеро­дромах), з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, ван­тажів та іншого майна.

Слід зазначити, що існує практика двосторонніх угод, згідно з якими спрощується порядок перетинання кордону між два країнами для жителів прикордонних районів. Так, наприклад, згідно з Угодою між Кабпнетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про порядок перетинання українсько-російського державного кор­дону жителями прикордонних районів України та Російської Феде- рації (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від

липня 2006 р. № 1031), жителі прикордонних районів можуть перетинати кордон у місцевих пунктах пропуску (місцях перети­нання кордону), у будь-який час доби.

Жителі прикордонних районів можуть перетинати кордон піш­ки, на велосипедах і гужовому транспорті, що їм належать. Жителі прикордонних районів можуть переміщувати через кордон легкові транспортні засоби, що їм належать, без реєстрації їх на території прикордонних районів упродовж строку, визначеного законодав­ством держави Сторони перебування.

Жителі прикордонних районів перетинають кордон на умовах цієї Угоди на підставі документів, що посвідчують особу і громадянство України або Російської Федерації та підтверджують постійне прожи­вання в прикордонних районах, і мають право знаходитися на тери­торії держави іншої Сторони лише в межах прикордонних районів. Жителі прикордонних районів України - діти віком до 16 років пере­тинають кордон у супроводі батьків (усиновлювачів), опікунів, пік­лувальників або осіб, уповноважених на це батьками (усиновлюва-

нами), опікунами, піклувальниками. Жителі прикордонних районів, які перетинають кордон на зазначених умовах, можуть знаходитися на території прикордонних районів держави іншої Сторони без ре­єстрації. При перетинанні кордону жителями прикордонних районів на умовах цієї Угоди міграційні картки не заповнюються.

Провідна роль у забезпеченні захисту і охорони державного кор­дону України належить Державній прикордонній службі України.

Мобшьнии

прикордонний

загін

Дивізіон кораблів і катерів спецпризначення

Загальну структуру Державної прикордонної служби України наведено на рис 19.3.

Адміністрація Державної прикордонної служби України
		і..."
Регіональні органи		Органи охорони		Сили морської
управління		державного кордону		охорони
. і.		Г“І_

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Північне регіональне управління (м Житомир)

Загони морської охорони

Західне регіональне управління (м Львів)

ОКПП «Київ»

Загін спеціального призначення

Східне регіональне управління (м Харків)

Південне регіональне управління (м Одеса)

Азово-Чорноморське регіональне управлін­ня (м Сімферополь)

Рис 19 3 Загальна структура Державної прикордонної служби України

Україна намагається оптимізувати діяльність спеціальних суб’єк­тів щодо захисту та охорони державного кордону. Йдеться про те, що певні країни, з якими наша держава межує, стали членами Євро­пейського Союзу, що автоматично посилило вимоги відносно діяль­ності прикордонних служб. Концепція розвитку Державної прикор­донної служби України на період до 2015 р. (затверджена Указом Президента України від 19 червня 2006 р. № 546/2006) містить пе­релік напрямів, що їх прикордонна служба планує реалізувати у зазначений термін. Для створення сучасної інтегрованої системи охорони державного кордону та суверенних прав України в її ви­ключній (морській) економічній зоні планується:

сформувати відділи прикордонної служби, які будуть здійс­нювати оперативну, технічну та фізичну охорону державного кор­дону, прикордонний контроль і пропуск через державний кордон у встановленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, виявляти і припиняти випадки незаконного їх пере­міщення, а також забезпечувати дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

удосконалити охорону державного кордону поза пунктами пропуску шляхом запровадження системи збирання та аналізу да­них щодо протиправної діяльності, формування системи інженер­ного забезпечення;

удосконалити прикордонний контроль розгортанням новітніх технічних систем і комплексів, у тому числі для біометричного контролю, а також запровадити спільний контроль із відповідними органами суміжних держав за переміщенням у пунктах пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна;

реформувати мобільні підрозділи у підрозділи, які здатні за рівнем фахової підготовки особового складу, технічної оснаще­ності й забезпечення самостійно здійснювати спеціальні заходи з охорони державного кордону;

нарощувати оперативну складову в системі заходів з охорони державного кордону.

Розвиток операгивно-розшукової діяльності має бути спрямо­вано на посилення протидії транскордонній організованій злочин­ності у сфері незаконної міграції, торгівлі людьми, незаконного переміщення через державний кордон зброї та інших засобів теро­ру, товарів військового призначення і подвійного використання, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, радіо­активних речовин, вантажів та іншого майна.

Дайте визначення національної безпеки та вкажіть об’єкти національної безпеки

Що таке загрози національній безпеці⁷ Проаналізуйте забезпечення територіальної цілісності держави та нелегальну міграцію

Проаналізуйте тероризм, організовану злочинність і корупцію, «тініза- цію» економіки як загрози національній безпеці

Назвіть документи, положення яких складають нормативно-правову ба­зу державного управління у сфері національної безпеки

Наведіть класифікацію суб’єктів державного управління у сфері націо­нальної безпеки

Як! повноваження Ради національної безпеки і оборони України та Служби безпеки України у сфері національної безпеки?

Які повноваження Служби зовнішньої розвідки України та Управління державної охорони України у сфері національної безпеки?

Наведіть класифікацію об’єктів державної охорони

Які повноваження Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації, Державної прикордонної служби та МНС України у сфері національ­ної безпеки?

Дайте визначення державного кордону України У чому проявляється його захист та охорона?

Охарактеризуйте режим державного кордону України та основні аспек­ти в’їзду та виїзду з України

Наведіть загальну структуру Державної прикордонної служби України

Теми рефератів

Забезпечення національної безпеки України пошук нових способів

Контроль за діяльністю Служби безпеки України суб’єкти и пов­новаження

Основні орієнтири реформування Державної прикордонної служби України

Рекомендована література

Основна

Адміністративне право України Академічний курс Підручник У 2 т - Т 2 Особлива частина / Ред колегія В Б Авер’янов (голова) та ін - К Юрид думка, 2005 - С 333-346

Адміністративне право України Підручник / За заг ред С В Кі- валова - Одеса Юридична література, 2003 - С 783-800

Адміністративне право України Підручник / Ю П Битяк, В М Га- ращук, О В Дьяченко та ін , За ред Ю П Битяка - К Юршком Інтер, 2005 -С 480-488

ГіадунЗ С Адміністративне право України Навч посібник - Тер­нопіль Карт-бланш, 2004 - С 442-454

Данпъян О Г Дзьобань О П Панов М 1 Національна безпека України структура та напрямки реалізації Навчальний посібник - X Фолю, 2002 - 285 с

Колпаков В К, Кузьменко О В Адміністративне право України Підручник - К Юрінком Інтер, 2003 - С 385-399

Національна безпека України стан, кризові явища та шляхи їх по­долання Міжнар наук -практ конфер (Київ, 7-8 грудня 2005 р ) Збір­ник наук праць/Редкол С А Єрохін, С І Пирожков, В А Гошовська, В Ф Погорілко та ін - К Національна академія управління - Центр перспективних соціальних досліджень, 2005 - 400 с

Олефір В І Адміністративно-правове регулювання протидії неле­гальній міграції та торгівлі людьми і Національна академія внутрішніх справ України - К Видавництво МВС України, 2004 - 308 с

Додаткова

Астахов С Граница завтрашнего дня і і 2000 - 2005 - 9 декабря - С 6

Голо мила М Економічна безпека - основа національних пріори­тетів И Вісник прокуратури - 2006 - № 8 - С 8-11

Корніч С Щодо Національної служби розслідувань і і Вісник прокуратури - 2006 - № 7 - С 60-65

Кравченко В Пограничный шлагбаум на дороге в НАТО 11 Зер­кало недели - 2005 - № 49 - С 6

Кузьменко А Особливості реформування спецслужб та право­охоронних органів України у сучасних умовах Євроінтеграцп // Юриди­чний журнал - 2006 - № 8 — С 66-81

Ліпкан В А Стан адміністративно-правового регулювання у сфе­рі національної безпеки // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ - 2006 - № 3 - С І 07- 112

Майоров В Розмежування терористичної та екстремістської діяль­ності // Юридична Україна - 2006 — № 11 - С 27—34

Михайченко М Безопасность внутренний и внешний выбор по- ствыборной Украины // 2000 - 2006 - 12 мая - А5

Москаль Г Г Окремі питання механізму протидії незаконній мі­грації в Україні і і Вісник Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України - 2005 - №2-С 161-163

Мостовая Ю От кого - щит? Для кого - меч⁹ і і Зеркало недели -

-№23 С 1,3

Оіефір В І Конституційні засади реї улювання ми раційних про цесів в Україні // Науковий вісник Київського національного універсиїе іу внутрішніх справ - 2006 - № З С 29-33

Очефір В Цвігхн Д Еволюція та сутність поняття нелегальної ми рації // Право України - 2005 - № 4 - С 81 84

Пендюра М. М, Рымаренко Ю. І. Співпраця правоохоронних ор­ганів щодо унеможливлення сучасних викликів та загроз // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ.- 2006- № 2- С. 239-245.

Петриченко О. Хто відповідає за забезпечення безпеки держави і І Юридичний журнал - 2006,- № 7 - С. 75 -78.

Погорглко В. Теоретичні і практичні проблеми сучасного україн­ського державотворення // Прокуратура. Людина. Держава- 2005- № 9 - С. 3-13.

Романов О. Національна безпека: сучасний стан та перспективи // Юридичний журнал - 2005 - № 4 - С. 74-75.

Сизов В. Незаконная миграция 11 Законность - 2005- № 6 - С. 10-14.

Стеценко С. ГТкаченко А. В. Меры противодействия коррупции в Украине и России: сравнительно-правовой аспект // Юрист - 2006.- № 10.-С. 61-64.

Шимчук В. Рейдерство та корупція // Вісник прокуратури.-

- № 11.-С. 13-18.

Шокало А. Интеграция или возвращение домой? // Зеркало неде­ли.-2005.-№ 12.-С. 20.

ТЕМА № 20 ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ