- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука 29
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади 62
- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука.
- •§ 2. Предмет та метод адміністративного права
- •§ 3. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна та наука
- •§ 4. Система та джерела адміністративного права
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади.
- •§ 2. Поняття та основні риси державного управління
- •§ 3. Принципи державного управління
- •§ 4. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади
- •§ 2. Поняття, структура та види адміністративно-правових норм
- •§ 3. Способи реалізації адміністративно-правових норм
- •§ 4. Адміністративно-правові відносини, їхні особливості
- •§ 2. Індивідуальні суб’єкти адміністративного права (громадяни України, іноземці, особи без громадянства)
- •§ 3. Державні органи та організації як колективні суб’єкти адміністративного права
- •§ 4. Недержавні органи та організації як колективні суб’єкти адміністративного права
- •§ 2. Державні службовці: адміністративно-правовий статус і класифікація посад
- •§ 3. Проходження державної служби
- •§ 4. Соціальне забезпечення та дисциплінарна відповідальність державних службовців
- •§ 1 Поняття і види форм державного управління § 2 Правові акти державного управління § 3 Поняття і види методів державного управління §4 Адміністративний примус
- •§ 1. Поняття і види форм державного управління
- •§ 2. Правові акти державного управління
- •§ 3. Поняття і види методів державного управління
- •§ 4. Адміністративний примус
- •§ 2. Контроль та його види
- •§ 3. Нагляд
- •§ 4. Звернення громадян
- •§ 1 Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності § 2 Поняття ознаки та склад адміністративного правопорушення § 3 Адміністративні стягнення
- •§ 4 Особливості адміністративно) відповідальності спеціальних суб’єктів § 5 Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб
- •§ 1. Поняття, принципи та основні риси адміністративної відповідальності
- •§ 2. Поняття, ознаки та склад адміністративного правопорушення
- •§ 3. Адміністративні стягнення
- •§ 4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних суб’єктів
- •§ 5. Особливості адміністративної відповідальності
- •§ 2. Принципи адміністративного процесу
- •§ 3. Структура адміністративного процесу.
- •§ 4. Юрисдикційні провадження
- •§ 5. Неюрисдикційні провадження
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері економіки
- •§ 2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання митної справи в Україні
- •§ 3. Митний контроль, його форми
- •§ 4. Митний режим, його види
- •§ 5. Відповідальність за порушення митних правил
- •§ 2. Адміністративно-правове регулювання у сфері транспорту і шляхового господарства
- •7. Адміністративно-правове регулювання шляхового господарства
- •§ 3. Адміністративно-правове регулювання у сфері зв’язку
- •§ 4. Державний контроль та нагляд у сфері комунікацій
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання в агропромисловому комплексі
- •§ 3. Державний контроль і нагляд в агропромисловому комплексі
- •§ 1 Загальна характеристика освіти як об’єкта адміністративно-правового регулювання
- •§ 2 Суб єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти § 3 Основні напрями державного регулювання у сфері освіти §4 Державний контроль у сфері освіти
- •§ 1. Загальна характеристика освіти як об’єкта адміністративно-правового регулювання
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері освіти
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері науки
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я
- •§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері охорони здоров’я
- •§ 4. Державний контроль і нагляд у сфері охорони здоров’я
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері культури
- •§ 3. Державний контроль і нагляд у сфері культури
- •§ 3, Контроль у сфері оборони
- •§ 1 Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ §2 Міліція повноваження та структура § 3 Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України
- •§ 1. Організаційно-правові основи управління у сфері внутрішніх справ
- •§ 3. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України
- •§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері юстиції
- •§ 3. Організація нотаріальної служби та діяльність адвокатури
- •§ 4. Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної виконавчої служби
- •§ 3. Основні напрями зовнішньої політики України
§ 5. Неюрисдикційні провадження
Вказана група проваджень є найчисленнішою з-поміж інших, тому що йдеться про справи позитивного характеру, де немає спору чи правового конфлікту. Порівнюючи у суспільстві кількість правомірних дій і правопорушень, або кількість справ, що вирішуються органами публічної адміністрації, де є спірна ситуація та де її немає, слід зробити висновок, що вчинків і справ позитивного характеру, в яких відсутня конфліктна складова, суттєво більше. Звідси й більша кількість неюрисдикційних проваджень.
До характерних рис неюрисдикційних проваджень слід віднести такі:
реалізуються в межах владної діяльності органів публічної адміністрації та посадових осіб;
спрямовані на вирішення справ позитивного характеру (які не містять конфліктної складової);
не пов’язані із застосуванням адміністративного примусу;
частіше ініціюються громадянами чи організаціями.
Виходячи з раніше наведених видів неюрисдикційних адміністративних проваджень розглянемо сутність основних із них.
Нормотворчі провадження - це порядок підготовки, прийняття та оприлюднення підзаконних нормативно-правових актів. Виходячи з важливості вказаного виду правових актів (оскільки саме вони складають основний масив документів, що регламентують порядок здійснення тих чи інших операцій, порядок реалізації прав, свобод та законних інтересів громадян тощо) необхідно розглядати нормотворчі провадження в рамках загальних засад неюрисдикційних проваджень адміністративного процесу.
Стадії прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Будь-який державно-управлінський правовий акт, як уже зазначалося в аналізі вимог до правових актів державного управління, повинен відповідати встановленій процедурі підготування, прийняття та оприлюднення. Вказане свідчить про необхідність у процесі прийняття проходження певних стадій.
І. Підготування акта. У ході цієї стадії є такі стадії як правова ініціатива, аналіз ситуації, підготування проекту правового акта. Правова ініціатива може належати як органові (посадовій особі), що приймає (затверджує) документ, так і іншим органам (організаціям). Скажімо, для видання наказу Міністерства охорони здоров’я правовою ініціативою може бути постанова Кабінету Міністрів України чи Указ Президента України з проблематики охорони здоров’я громадян. Водночас доручення віце-прем’єр-міністра України з соціально-гуманітарних питань може слугувати основою для розробки наказу зазначеного міністерства. Аналіз ситуації та підготовка проекту наказу Міністерства охорони здоров’я доручається певним департаментам (управлінням) міністерства або конкретним посадовим особам.
Наприклад, стосовно актів Президента України необхідно зазначити, що їхні проекти можуть вносити:
Кабінет Міністрів України;
Рада міністрів Автономної Республіки Крим;
глава Секретаріату Президента України, його перші заступники та заступники;
Секретар Ради національної безпеки і оборони України;
радники Президента України;
консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби, утворені Президентом України (Указ Президента України від
листопада 2006 р. № 970/2006 «Про Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України»).
Прийняття рішення. На цій стадії можна вирізнити такі стадії: обговорення та голосування в колегіальних органах, внесення змін до проекту, оформлення рішення. Більшість органів виконавчої влади належать до єдиноначальних, у яких рішення керівником приймається одноособово, тобто прийняття рішення в такому випадку зводиться до підписання проекту управлінського акта.
Оприлюднення та доведення акта до відома виконавців чи заінтересованих сторін. Ця стадія здійснюється оприлюдненням у засобах масової інформації (нормативні правові акти державного управління) або персонального ознайомлення (переважно коли мова йде про індивідуальні акти, чи коли коло адресатів є незначним). У цілому ж, орієнтуючись на положення чинного законодавства, акти Президента України та Кабінету Міністрів України не пізніш як у п’ятнадцятиденний строк після їх прийняття в установленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях, якими є «Офіційний вісник України» та газета «Урядовий кур’єр».
Для прикладу, який узагальнено ілюструє характеристику процедури прийняття правових актів державного управління, наведімо встановлений порядок прийняття постанов Кабінету Міністрів Україна.
Проекти постанов Кабінету Міністрів України подають:
члени Кабінету Міністрів;
центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації;
робочі групи, утворені Кабінетом Міністрів;
Міністр Кабінету Міністрів.
Постанова Кабінету Міністрів складається з таких структурних елементів, як назва, вступна частина, постановляюча частина, додатки (у разі потреби), підпис і має такі реквізити: порядковий реєстраційний номер, місце і дата прийняття.
Проекти постанов, підготовлені центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів, підлягають узгодженню цими міністрами.
Проекти постанов Кабінету Міністрів підлягають обов’язковій експертизі Міністерством юстиції та узгодженню із заінтересованими органами, а в разі потреби — з іншими органами, установами, організаціями.
До проекту постанови додаються:
а) пояснювальна записка, загальний обсяг якої не повинен перевищувати чотирьох сторінок. До неї може додаватися викладений у стислій формі інформаційно-довідковий матеріал (таблиці, схеми, діаграми тощо), який є необхідним для обґрунтування суті проекту постанови;
б) довідка про погодження проекту постанови, де зазначаються заінтересовані органи, які: погодили проект; висловили зауваження та пропозиції, враховані головним розробником; висловили зауваження та пропозиції, не враховані головним розробником; не висловили своєї позиції щодо проекту постанови;
в) висновок Міністерства юстиції щодо відповідності проекту постанови законодавству України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини;
г) порівняльна таблиця, якщо проект постанови передбачає внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів.
Проект постанови, внесений до Кабінету Міністрів, передається в день його реєстрації до відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів.
Розгляд проекту постанови Кабінету Міністрів на засіданні відповідного урядового комітету.
Внесення проекту постанови Кабінету Міністрів до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915 «Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України»).
Така ^процедура не є надмірною, як може здатися на перший погляд. Йдеться про те, що вона дозволяє, з одного боку, уникнути певних помилок у підготуванні правового акта, а з іншого - сприяє становищу, за якого прийнятий документ зможе якісно слугувати регулюванню відповідних суспільних відносин. Що якісніше опрацьовано проект документа, то менш вірогідно, що до нього будуть вноситися зміни й доповнення.
Реєстраційні провадження - встановлений законодавством порядок офіційного визнання законності відповідних дій чи нормативно-правових актів. Під реєстрацією розуміють велику кількість проваджень, які мають місце у найрізноманітніших сферах суспільного життя. Різновидами реєстраційних проваджень є:
провадження з державної реєстрації нормативно-правових актів органів публічної адміністрації;
провадження з державної реєстрації автотранспортних засобів;
провадження з реєстрації об’єднань громадян;
провадження з реєстрації актів цивільного стану;
провадження з реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності;
провадження з реєстрації прав власності на нерухоме майно;
провадження з реєстрації приватної нотаріальної діяльності;
провадження з державної реєстрації друкованих засобів масової інформації;
провадження з державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців тощо.
Для прикладу розглянемо два види реєстраційних проваджень:
провадження з державної реєстрації нормативно-правових актів органів публічної адміністрації;
провадження з державної реєстрації друкованих засобів масової інформації.
Розглядаючи особливості проваджень відносно державної реєстрації нормативно-правових актів органів публічної адміністрації доцільно зазначити обов’язковість для значної їх кількості реєстрації у Міністерстві юстиції України. Відповідно до вимог Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління і контролю та зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
Державну реєстрацію залежно від виду підзаконного нормативно-правового акта здійснюють:
Міністерство юстиції України;
Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим;
обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;
районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції.
Стосовно провадження з державної реєстрації друкованих засобів масової інформації (далі - ЗМ1), слід вказати таке.
Державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації здійснюють:
а) Державний комітет телебачення і радіомовлення (для ЗМІ із загальнодержавною, регіональною, та/або закордонною сферою розповсюдження);
б) Республіканський комітет з інформації Автономної Республіки Крим (зі сферою розповсюдження в Автономній Республіці Крим);
в) комітети інформації обласних державних адміністрацій (зі сферою розповсюдження в межах однієї області, одного чи кількох районів, міста).
Заяви про реєстрацію друкованих засобів масової інформації, додатків до них у вигляді видань газетного та журнального типу подаються до органу реєстрації засновником (співзасновниками) на кожне видання окремо в друкованому вигляді державною мовою. Про друковане видання, випуск якого передбачено кількома мовами одночасно, подається одна заява.
У заяві про державну реєстрацію періодичного друкованого видання мають бути вказані:
засновник (співзасновники) видання (засновник - юридична особа наводить повну назву згідно з документами, що підтверджують його цивільну правоздатність; засновник - фізична особа наводить свої паспортні дані);
вид видання (газета, журнал, збірник, бюлетень, альманах, календар, дайджест тощо); статус видання (вітчизняне - друкований засіб масової інформації, у якого засновником виступають українська(і) юридична(і) та/або фізична(і) особа(и); спільне - друкований засіб масової інформації, створений за участі інозем- ної(их) юридичної(их) та/або фізичної(і) особи (осіб);
назва видання (мовою/мовами, якою/якими виходитиме у світ);
мова/мови видання;
сфера розповсюдження (місцева - у межах Автономної Республіки Крим, однієї області, обласного центру або двох та більше сільських районів, одного міста, району, окремих населених пунктів, а також підприємств, установ, організацій; регіональна - дві та більше областей; загальнодержавна - у межах України; закордонна - за межами України);
категорія читачів (верстви населення, на які розраховане видання: усе населення, дорослі, молодь, діти, чоловіки, жінки, інваліди, студенти, працівники певної галузі, науковці, педагоги тощо);
програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість (їх стисла характеристика: розвиток освіти, підвищення рівня духовності, розвиток дозвілля, інформування населення з певних питань та ін.);
передбачувані періодичність випуску, обсяг (в умовних друкарських аркушах) і формат видання;
юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити;
місцезнаходження редакції;
вид видання за цільовим призначенням (наказ Міністерства юстиції України від 21 лютого 2006 р. № 12/5 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації в Україні та Положення про державну реєстрацію інформаційних агентств як суб ’єктів інформаційної діяльності»).
Заява розглядається у місячний строк від дня її одержання. За результатами розгляду заяви приймається одне з таких рішень:
про державну реєстрацію;
про відмову в державній реєстрації;
про зупинення строку розгляду заяви про державну реєстрацію.
На завершення огляду державної реєстрації ЗМІ слід наголосити, що жодних перешкод свободі слова чи можливості вільного існування друкованих засобів масової інформації через обов’язкову реєстрацію немає. Йдеться про приведення до єдиного знаменника вимог щодо можливості заснування та функціонування друкованих ЗМІ. Держава жодним чином не втручається в редакційну політику видання та не впливає на інші внутрішні питання діяльності засобу масової інформації.
Атестаційні провадження - це встановлений законодавством порядок визначення відповідності об’єктів атестації вимогам (критеріям), що необхідні для функціонування у певній сфері. Виходячи з указаного визначення серед об’єктів можна вказати велику кількість осіб, видів діяльності, речовин, організацій та ін., що дає можливість навести такі види атестаційних проваджень:
підсумкова атестація учнів у системі загальної середньої школи;
атестація державних службовців;
атестація наукових і педагогічних працівників;
атестація навчальних закладів;
атестація програмного забезпечення засобів вимірювальної техніки;
атестація суб’єктів племінної справи у тваринництві;
атестація виробництва молока, молочної сировини і молочних продуктів суб’єктів господарювання;
атестація дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо.
Як приклад наведемо провадження з атестації наукових працівників.
Згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від
серпня 1999 р. «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників» головною метою атестації є визначення відповідності кваліфікації наукового працівника обійманій посаді.
Під час атестації наукових працівників оцінюються:
рівень професійної підготовки наукового працівника;
результативність його роботи;
ефективність праці з урахуванням конкретних вимог до цієї категорії працівників;
перспективи використання здібностей наукового працівника;
заходи щодо стимулювання підвищення його професійного рівня,
потреби в підвищенні кваліфікації та професійної підготовки
Не підлягають аіестацп дійсні члени (академіки) і члени- кореспонденти Національної академії наук, Української академії аграрних наук, Академії медичних наук, Академії педагогічних наук, Академії правових наук, Академії мистецтв, а також особи, які обіймають посади наукових працівників на умовах строковою трудового договору або за сумісництвом.
Атестація наукових працівників проводиться не рідше одного разу на п’ять років
У нічому порядок проведення атестації наукових працівників зводиться до такого
Наказом керівника наукової установи утворюється одна або кілька атестаційних комісій у складі голови, секретаря і членів комісії До складу комісії залучаються висококваліфіковані наукові працівники і представник профспілкового органу або уповноважений трудового колективу, який обирається на загальних зборах колективу
На наукового працівника, що підлягає атестації, складається характеристика, яка підписується його безпосереднім керівником.
Атестацій на комісія у присутності керівника структурного підрозділу і наукового працівника, що підлягає атестації, заслуховує звіт науковою працівника про його роботу і розглядає необхідні матеріали
Рішення атесгаційної комісії приймається відкритим або таємним голосуванням за відсутності наукового працівника, який проходить атестацію У разі необхідності проведення таємного голосування атестаційна комісія відкритим голосуванням обирає з кола своїх членів лічильну комісію
На підставі характеристики наукового працівника, його звіту, інших поданих матеріалів і повідомлень та їх обговорення атестаційна комісія приймає одне з таких рішень відповідає обійманій посаді, не відповідає обійманій посаді
Рішення атесгаційної комісії разом з іншими матеріалами атестації протягом тижня подається до вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи на затвердження
Таким чином, необхідно констатувати, що проведення атеста- ційних проваджень серед наукових працівників є корисним заходом, оскільки дозволяє керівництву установи прийти до висновків щодо відповідності того чи іншого працівника встановленим критеріям і доцільності для такого працівника підвищення кваліфікації, переведення на іншу роботу тощо
Контрольні питання та завдання
Охарактеризуйте управлінську та юрисдикційну концепції адміністративного процесу
Дайте визначення та вкажіть характерні риси адміністративного процесу
У чому полягають відмінності адміністративного процесу від інших видів юридичного процесу?
Охарактеризуйте загальні принципи адміністративного процесу
Охарактеризуйте спеціальні принципи адміністративного процесу
Що таке структура адміністративного процесу9 Назвіть види адміністративних проваджень
Дайте визначення термінів «стадії адміністративного провадження», «процесуальні етапи», «процесуальні дії» Які стадії адміністративного процесу вам відомі9
Дайте визначення та охарактеризуйте провадження у справах про адміністративні правопорушення
Дайте визначення та охарактеризуйте провадження в адміністративних судах
Дайте визначення та охарактеризуйте дисциплінарні провадження
Дайте визначення та охарактеризуйте провадження за скаргами громадян
Дайте визначення та охарактеризуйте нормотворчі провадження
Дайте визначення та охарактеризуйте реєстраційні провадження
Дайте визначення та охарактеризуйте атестаційні провадження
Теми рефератів
Історія дискусії стосовно юрисдикційного та управлінського підходів до адміністративного процесу
Провадження в адміністративних судах
Актуальні проблеми атестації наукових і педагогічних працівників
Рекомендована література
Основна
Администраіивно-процессуальное право Курс лекций / Под ред проф И 111 Килясханова - М ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004 - 399 с
Бандурка О М Тищенко М М Адміністративним процес Підручник для вищих навч закл - К Літера ЛТД, 2002 - 288 с
Голосшченко І П Стахурський М Ф Адміністративний процес Навчальний посібник / За заг ред проф І П Голосніченка - К ГАН, 2003 - 256 с
Дугенец А С Административно-юрисдикционный процесс Монография - М ВНИИ МВД России, 2003 - 274 с
Кивайко В Н, Бучгаков А П Административный процесс Практическое пособие - Минск Академия МВД Республики Беларусь, 2006 224 с
Кузьменко О В Теоретичні засади адміністративного процесу Монографія - К Атіка, 2005 - 352 с
Микоіенко А И Административный процесс и административная ответственность в Украине Учебное пособие - Изд 2-е, дополн - X Одиссей, 2006-352 с
Перепеїюк В Г Адміністративний процес Загальна частина Навчальний посібник - Вид 2-ге, змінене і доповн - К Центр навчальної літератури, 2004 - 368 с
Сенванов А О Адміністративний процес в Україні реальність і перспективи розвитку правових доктрин - К Видавничий дім «Ін Юре», 2000 - 68 с
Сорокин В Д Административно-процессуальное право Учебник - СПб Юридический центр Пресс, 2004 - 540 с
Стартов Ю Н Административная юстиция Теория, история, перспективы - М Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА- М), 2001 -304 с
Стефанюк В С Судовий адміністративний процес Монографія - Харків Фірма «Консум», 2003 - 464 с
Хаманева Н Ю Административно-правовые споры проблемы и способы их разрешения // Государство и право - 2006 - № 11 - С 3-13
Додаткова
Административное и административно-процессуальное право Актуальные проблемы Ч 2 - М ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2005 448 с
Административное право и процесс Полный курс - Изд 2-е, до полн и переработ / Ю А Тихомиров - М Изд Тихомирова М Ю,
- 697 с
Адміністративна процедура та адміністративні послуги Зарубіж ний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В П Тимощук К Факт, 2003 -496 с
Баб як А В Місце адміністративних процедур в адміністративному процесі І і Науковии вісник Львівською державного університету внутрішніх справ - 2006 Вип І-С 156 164
Бахрах Д Н Административное судопроизводство, административная юстиция и административный процесс і і Государство и право- 2005-№ 2-С 19-25
Бородт І Адміністративно-процесуальні норми - основа адміні- стративно-юрисдикційного процесу 11 Право України- 2006- № 3- С 86-90
Бурлака О Види державних атестацій та їх особливості 11 Юридична Україна - 2006 - № 3 - С 34-39
Гасанов К К, Максютин М В Основания общности юрисдикционных процессов (конституционного, уголовного, административного, гражданского, арбитражного) // Вестник Московского университета МВД России - 2004 - № 1 - С 65-67
Гуржій Т Адміністративно-процесуальні функції концептуальні засади детермгнацп И Право України - 2006 - № ] ] — С 35-] 7
Карнарук А Особливості адміністративного судочинства в Україні в умовах здійснення судової та адміністративної реформи 11 Підприємництво, господарство і право - 2006 - № 11 — С ІЗ 1-134
Копстантий О Суб’єктивні публічні права як об’єкт забезпечення адміністративним судочинством і І Право України - 2006 - № 8 — С 96-99
Кудря В Види проваджень за зверненнями громадян до органів виконавчої влади та адміністративні (управлінські) послуги 11 Право України - 2006 -№ 3 - С 12-15
Кузьменко О Атестацшні провадження у адміністративному процесі // Право України - 2005 - № 11 — С 14-І 7
Лагода О Адміністративна процедура, п значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності І і Право України - 2006- №4-С 16-18
Любімов А Теорешчний підхід до визначення поняття адміністративного процесу 11 Підприємництво, господарство і право - 2004- № 11 - С 89-91
Мартыненко Б Адміністративно-правові гаранти в неюрисдик- ційних провадженнях 11 Юридична Україна - 2006 - № 12 - С 52-55
Мартиновський В В Принципи адміністративной юрисдикції та їх застосування в діяльності органів санітарно-епідеміологічної служби України // Проблеми законності - 2005 - № 71 - С 196-201
Микоіенко О І Правове регулювання адміністративно-процесуального статусу учасників провадження в справах про адміністративні правопорушення // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ - 2005 - № 1 - С 138-142
Неугодніков А Юрисдикція адміністративних судів 11 Вісник прокуратури - 2006 - № 8 - С 74-78
Ннкоіаева Л А, Соювьева А К Административная юстиция и административное судопроизводство зарубежный опыт и российские
традиции Сборник- СПб Издательство Р Асланова «Юридический центр Пресс», 2004 - 332 с
Основи адміністративного судочинства в Україні (навчальний посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг ред Александрова Н В , Куйбіди Р О - К Конус-Ю, 2006 - 256 с
Основи адміністративного судочинства та адміністративного права Навчальний посібник / За заг ред Р О Куйбіди, В І Шишкіна - К Старий світ, 2006 - С 169-424
Панова И В Административно-процессуальная деятельность в Российской Федерации - Саратов Приволжское книжное издательство, 2001 - 452 с
Педъко Ю С Становлення адміністративної юстиції в Україні Монографія-К ііі-т держави і прави їм В М Корецького Н АН України. 2003 - 208 с
Проскурняк Р Основні аспекти тлумачення су іності адміністративної юстиції як гаранти забезпечення законносп // Юридична Україна -
- № 8 - С 31-34
СалиіцеваН Г Административно-процессуальные аспекты гарантий прав граждан // Административно-правовой статус гражданина Сб материалов седьмого «круглою стола» «Лазаревские чіения» / Отв ред Н Ю Хаманева - М Институт государства и права РАН, 2004 - С 67-73
Самсш І Побудова української моделі адміністративного судочинства теоретико-практичні проблеми 11 Право України - 2006 - № 10 - С 3-8
Сидоренко М Чи можливо поставити остаточну крапку в підході до вирішення проблеми адміністративного процесуального права7 11 Право України - 2006 - № 7 - С 20-24
Сорокин В Д Правовое регулирование предмет, метод, процесс і І Известия ВУЗов Правоведение - 2000 - № 4 - С 34^45
Тимощук В Про поняття «адміністративний процес» // Адміністративне право в контексті європейської о вибору України Збірник наукових праць-К Міленіум, 2004 - С 181-184
Хаианева Н Ю Настоящее и будущее административного судопроизводства в России // Административное право и административный процесс актуальные проблемы / Отв ред Л Л Попов и М С Студени- кина - М Юристъ, 2004 - С 233-243
Хворостянкша А Європейські стандарта адміністративного процесу І і Юридичний журнал - 2005 - № 11 - С 100-109
Шергин А П Проблемы административно-деликтного права 11 Государс гво и право - 1994 - № 8-9 - С 52-65
МОДУЛЬ №3
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІЙ СФЕРАХ
ТЕМА №10 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ
§ 1. Загальна характеристика економіки як об’єкта адміністративно- правового регулювання.
§ 2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері економіки.
§ 3. Основні напрями державного регулювання у сфері економіки.
§ 1. Загальна характеристика економіки як об’єкта адміністративно-правового регулювання
Першою серед інших тем, присвячених економічному блокові, розглядається адміністративно-правове регулювання у сфері економіки. Десять - п’ятнадцять років тому назва «державне управління» у сфері економіки не викликала якихось питань, бо була широковживаною в адміністративному праві. Проте події останнього часу переконливо свідчать про більшу доцільність вживання поняття «державне регулювання» економіки замість «державного управління» в цій сфері. Річ у тім, іцо на сьогодні держава вже не безроздільно та одноособово управляє економікою країни, а лише бере в цьому участь разом з іншими об’єктивними факторами, що впливають на економіку. Таким чином, держава є суттєвим, але не єдиним/фактором, що впливає на економічну складову та визначає її подальший розвиток.
Даючи визначення, можна вказати, що економіка - це система взаємопов’язаних галузей та комплексів народного господарства, що містить у собі ланки виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і нематеріальних благ, а функціонує з метою задоволення потреб суспільства. Основною метою впливу держави на економічні процеси, що мають місце у державі, є створення найбільш прийнятних умов для розвитку економіки. Це досягається за рахунок різних механізмів, про які мова йтиме далі, а зараз необхідно вказати на те, які обставини свідчать про необхідність адміністративно-правового (державного) регулювання у сфері економіки. Аналіз зазначених обставин дозволить сформувати загальну характеристику економіки як об’єкта адміністратив- но-правового регулювання. Такими обставинами є:
Потреба захисту інтересів національної економіки. Якісне та ефективне управління національною економікою є одним із головних чинників незалежності України. Це свідчить про те, що економіка, а звідси її управління, є одним із факторів забезпечення національної безпеки України. Керуючись необхідністю забезпечувати інтереси національної економіки, держава має змогу впливати на економічні процеси за рахунок податкової, митної, тарифної політики, застосовувати методи прямого та непрямого (економічного) управління тими чи іншими процесами.
Установлення однакових «правил гри» та рівних умов для суб’єктів підприємницької діяльності. Говорячи про цю обставину, варто зазначити, що саме від державної політики у визначеній сфері багато в чому залежить розвиток певного економічного напряму. Скажімо, забезпечуючи процес легітимізації підприємницької діяльності, держава за рахунок положень відповідних нормативно-правових актів визначає порядок отримання ліцензії на певний вид діяльності та встановлює механізм реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Однакові за зовнішніми ознаками підприємства платять однакові розміри податків. Іншими словами, саме держава за рахунок законодавства, а також компетентної прозорої діяльності компетентних органів публічної адміністрації стабілізує підприємницьку діяльність.
Контроль процесів грошового обігу. За допомоги цього досягається істотний вплив на процеси інфляції. Під інфляцією необхідно розуміти немотивоване економічними показниками збільшення кількості грошових знаків, що є в обігу, та відповідне знецінення грошової одиниці. Саме держава є єдиним джерелом друкування грошових знаків. Кількість грошей, що надійде до обігу, залежить від низки факторів, проте основними з них є визначення кількості випущених у державі товарів і наданих послуг. Коли кількість грошових одиниць перевищує економічні показники держави, починається процес знецінення грошової одиниці, а звідси - інфляція. Вказане явище добре знайоме у нашій країні, де на початку 90-х років минулого століття показники інфляції досягали кількасот відсотків на рік.
Підтримка невиробничих і соціально значущих сфер (медицина, освіта, наука, культура, спорт тощо). Саме на державу покладається завдання утримання тих сфер суспільного життя, які не виробляють матеріального продукту. За рахунок адміністративно- правового регулювання, зокрема процесів формування бюджету, оподаткування, митної політики, пільгових умов, держава уможливлює існування вказаних сфер із метою задоволення потреб суспільства. Одним із суттєвих важелів впливу на невиробничі та соціально значущі сфери суспільного життя є практика державних закупівель чи замовлень, коли держава частину коштів спрямовує на придбання «продукту» невиробничих сфер. Прикладами такого впливу є державне замовлення на підготовку фахівців у вищих навчальних закладах, фінансування медичних закладів чи об’єктів культури.
Створення сприятливих умов для вітчизняних товаровиробників. Будь-яка країна світу, і наша держава не є винятком, намагається підтримувати саме вітчизняних виробників тих чи інших товарів. Це пов’язано з такими позитивними наслідками, як нові робочі місця для громадян, розміри податків, що збираються, конкурентоспроможність українських товарів. Також за рахунок такого механізму всередині держави є можливість виробляти широкий спектр товарів народного вжитку, що має чітко виражену соціальну спрямованість.
Попередження монополізації того чи іншого сегмента ринку. Держава не зацікавлена в тому, щоб той чи інший суб’єкг підприємницької діяльності посів монопольне (домінуюче) становище на ринку. Потенційно це може призвести до того, що пересічний громадянин за той чи інший товар (ту чи іншу послугу) буде сплачувати невиправдано високу ціну. Тому держава, керуючись можливостями адміністративно-правового впливу, не допускає створення монополій, а в разі їх появи вживає певних заходів до їх реорганізації (ліквідації).
Інтеграція в міжнародні економічні організації. Як приклад стосовно нашої держави можна назвати участь України у формуванні єдиного економічного простору з Росією, Білорусією та Казахстаном, прийняття Верховною Радою України пакету необхідних законів і залагодження Україною всіх формальностей для вступу до Світової організації торгівлі. Особливостями діяльності вказаних і багатьох інших організацій є створення механізмів регулювання економік, заснованих на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили.
Таким чином, варто підкреслити, що економіка є об’єктом адміністративно-правового регулювання з боку держави. Розвиток в Україні на початку 90-х років минулого століття засад ринкової економіки, і це на сьогодні більш ніж очевидно, засвідчив неможливість для держави самоусунутися від регулювання внутрішніх економічних процесів.