Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2008 ШАПОВАЛ КОНСТИТУЦ_ЙНЕ ПРАВО ЗАРУБ_ЖНИХ КРА...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
1.8 Mб
Скачать

§ 1. Соціальна держава

Однією з особливостей сучасного конституційного регулювання є його соціалізація. Така особливість відображає ускладнення взаємодії між суспільством та державою як його складовою, посилення ролі держави передусім в економічній і політичній сферах суспільного буття. Відповідні процеси роз¬почалися ще у XIX ст., однак завершеного оформлення набули в основних законах, прийнятих після Другої світової війни.

Разом з тим, адресовані суспільству конституційні положен¬ня сформульовані у загальній формі й виглядають фрагментар¬ними. При цьому вони завжди відображають зв'язки соціуму са¬ме з державою. Тому навіть найбільш соціалізовані конституції виступають насамперед основними законами держави.

Одним із проявів соціалізації конституційного регулювання є віднесеність до його інструментарію терміна «соціальна дер¬жава». Основні закони не містять розгорнутих визначень, по¬в'язаних з відповідним явищем, але з аналізу їх положень ви¬пливає, що соціальна держава — це характеристика сучасної держави, за смислом якої державна діяльність має бути спрямо¬вана на створення реальних стандартів матеріального добробу¬ту, освіти, охорони здоров'я тощо і на забезпечення таких стан¬дартів для всіх, а також на мінімізацію фактичної соціальної не¬рівності з її економічними наслідками та створення системи соціальної підтримки (захисту) тих, хто цього потребує.

Поняття соціальної держави іноді формулюють і як таке, що не пов'язане безпосередньо з ідеями соціальної справедли¬вості та соціального захисту. Цей підхід відображає зміни, які відбулися протягом минулого століття у взаємодії суспільства і держави, за винятком випадків етатизації суспільного буття за умов авторитарних і тоталітарних режимів. Ці зміни призвели

6 - 8-364

до посилення регулятивного впливу держави на процеси еконо¬мічного характеру, на духовну та деякі інші сфери суспільного буття.

Важливу роль у контексті визначення соціальної держави визнають за правовою регламентацією взаємозв'язків індивіда (громадянина) і суспільства. У першу чергу це стосується поло¬жень щодо визнання особистісної і соціальної цінності людини, включених до більшості новітніх конституцій.

Концепція соціальної держави має свою історію і навіть пе¬редісторію, адже прагнення соціальної справедливості супрово¬джувало розвиток суспільства практично за усіх часів. Але тільки з формуванням ідеї щодо необхідності підтримки найменш забез¬печених прошарків (категорій) населення з боку суспільства і держави це прагнення набуло офіційного визнання. У XVIII ст. формою такого визнання були закони про бідних, прийняті в окремих європейських країнах, а також деякі заходи, що здійс¬нювалися на рівні тогочасного міського самоврядування.

Ідейною основою відповідних законів і заходів слугувала, зокрема, теорія природних прав. У статті 1 Декларації прав лю¬дини і громадянина 1789 р. (Франція) було констатовано, що люди народжуються і залишаються вільними та рівними у правах.

Згодом прагнення соціальної справедливості почали тракту¬вати з позицій ідеології лібералізму, котра, по суті, передбачала невтручання держави в економічне життя індивіда з посилан¬нями на необхідність гарантування його свободи. Це зумовлю¬вало обмеженість не тільки щодо засобів соціальної підтримки тих, хто її потребував, а й щодо трактування самої ідеї соціаль¬ної справедливості.

З визнанням соціальної функції держави та активізацією її участі у вирішенні питань суспільного буття була офіційно ус¬відомлена необхідність необхідної підтримки (захисту) певних категорій населення. Разом з тим, таке усвідомлення зазвичай супроводжувалось проголошенням тези про самовідповідаль-ність індивіда, що вважалося проявом його свободи. Ця теза, по суті, заперечує так зване суспільне споживацтво з боку тих, хто об'єктивно не потребує відповідної підтримки. За її змістом кож¬ний дорослий і працездатний індивід має піклуватися про своє матеріальне благополуччя (благополуччя своєї сім'ї), а суспіль¬ство і держава повинні створювати для цього належні умови. їх втручання визнається припустимим або необхідним лише тоді,

КОЛИ індивід з об'єктивних причин не може забезпечити собі достойне існування».

Для цілей конституційного регулювання термін «соціальна держава» (нім. sozialer Staat) вперше був ужитий в 1946 р. у Ба¬ні ірії. По закінченню світової війни соціальна проблематика ста-іі об'єктивно витребуваною, що зумовило використання термі-и;і «соціальна держава» також у ст. 20 Основного закону ФРН-11 вдалі цей термін знайшов місце в конституціях таких європей¬ських держав, як Албанія, Андорра, Болгарія, Іспанія, Македо¬нія, Румунія, Словенія, Туреччина і Хорватія (у Франції - тер¬мін «соціальна республіка»).

Соціальна держава проголошена у низці основних законів, прийнятих у пострадянських країнах (Білорусь, Вірменія, Гру¬зія, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан). Термін «соці¬альна держава» використаний також у конституційній нормо-пюрчості в таких країнах Латинської Америки, як Венесуела, Іжвадор, Колумбія і Парагвай. Про соціальну державу (зазви¬чай соціальну республіку) йдеться і у більшості конституцій, прийнятих у франкомовних країнах Тропічної Африки.

У багатьох випадках відповідні приписи мають програмне значення для суспільно-політичного розвитку конкретної країни.

Як зазначалось, основні закони не містять визначень соці¬альної держави. Виняток становить положення ст. 7 Конституції Росії, де констатовано, що політика соціальної держави спрямо¬вана на створення умов, які забезпечують «гідне життя і віль¬ний розвиток людини». У цій самій статті передбачені заходи щодо здійснення такої політики, за змістом яких соціальна дер¬жава асоціюється із соціальною справедливістю (без вживання такого словосполучення) і забезпеченням певного рівня соці¬ального захисту.

У багатьох конституціях, навіть за умов відсутності в їх текс-11 іцдповідного терміна, зв'язок соціальної держави з ідеями со-!пальної справедливості і соціального захисту можна встанови-і м зі змісту положень, включених або до преамбули, або до так знаного засадничого, як правило першого, розділу (частини, гла-іііі), а також зі змісту положень, присвячених соціально-еконо-иіііпм правам.

Іноді відповідні положення сформульовані у вигляді прин-ІІииїм,«існов, цілей, цінностей тощо. Так, у ст. 2 Конституції Поль-ті іержава визначена як така, що «здійснює принципи соціаль¬ної справедливості», а у ст. 1 Конституції Сербії — «ґрунтується на соціальній справедливості». Подібно визначена Чорногорія — «держава соціальної справедливості» (ст. 1 Конституції). У Ма¬кедонії і Хорватії соціальна справедливість конституційно ви¬знана однією з «найвищих цінностей конституційного ладу», в Албанії — однією з «основ держави», а в Румунії йдеться про справедливість як «найвищу цінність».

У Конституції Португалії побудова «справедливого і солі¬дарного суспільства» охарактеризована як державна мета (ст. 1), а сприяння підвищенню добробуту і якості життя народу шля¬хом «перетворення і модернізації економічних та соціальних структур» — як одне з головних завдань держави (ст. 9).

У свою чергу, у ст. 2 Конституції Італії сформульовано ви¬могу виконання обов'язків, які випливають з «політичної, еконо¬мічної і соціальної солідарності», а в її ст. З визначене завдання держави «усувати перешкоди економічного і соціального поряд¬ку, що заважають ефективній участі усіх працюючих у політич¬ній, економічній і соціальній організації країни».

Подібні положення включені й до багатьох конституцій, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах. Де¬кларативність таких положень може бути «подолана» шляхом їх конкретизації на рівні законів та підзаконних актів, а також відповідною суспільною практикою.

Декларативність притаманна й основним або директивним принципам (іноді також цілям) державної політики, зафіксова¬ним у деяких конституціях. При цьому застерігається програм¬не значення таких принципів для законотворчої діяльності пар¬ламенту і передбачається, що положення про принципи держав¬ної політики не встановлюють суб'єктивних прав, які індивід може захистити в суді.

Такий підхід відображений у ст. 45 Конституції Ірландії, за якою основні принципи соціальної політики «призначені слу¬гувати загальним керівництвом для парламенту», а питання їх здійснення не підлягають розгляду в суді. Аналогічно сприйма¬ється припис ст. 41 Конституції Швейцарії: «Із соціальних ці¬лей не можуть випливати безпосередні претензії на державні послуги».

Як зазначалося, поняття соціальної держави іноді формулю¬ють у контексті взаємозв'язків між державою та суспільством і посилення регулятивного впливу держави на економічну орга-

ИІзацію суспільства. Протягом тривалого часу конституційна регламентація питань економічного життя зводилася до закріп-їсиїїя права приватної власності (права на приватну власність), яке розглядалось як природне право.

Проте ще наприкінці XVIII ст. було сформульоване поло¬ження, згідно з яким «власність є правом недоторканним і свя¬щенним, і ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у випад¬ку встановленої законом явної суспільної необхідності й за умов справедливого і попереднього здійсненого відшкодування» (ст. 17 Декларації прав людини і громадянина 1789 p.). Наведене поло¬ження засвідчило намагання узгодити економічні інтереси окре¬мого індивіда з інтересами суспільства.

Надалі предмет конституційного регулювання охопив окре¬мі характеристики приватної власності, що мають визначальне суспільно-політичне і правове значення. У Конституції Німеч¬чини 1919 р. вперше було визнано соціальну значущість при¬ватної власності: «Власність зобов'язує. Користування нею має водночас слугувати суспільному благу» (ст. 153). Цитовані при¬писи згодом були відтворені у ст. 14 Основного закону ФРН.

В Європі подібні положення включено також до основних законів Азербайджану, Вірменії, Естонії, Італії, Македонії, Мол¬дови, Румунії, Сербії, Словаччини, Словенії, Хорватії, Чехії та Чорногорії. У такий спосіб застерігається соціальна детерміно¬ваність використання власності, визнається її зв'язок не тіль¬ки з інтересами самих власників, а й з потребами суспільства у і цлому.

Особливістю низки новітніх основних законів є фіксація засад економічної організації суспільства. Наприклад, у главі «Економічні відносини» Конституції Італії йдеться про свобо¬ду приватної господарської ініціативи, про соціальну функцію кооперативів та їх державну підтримку, про право працівни¬ків на участь в управлінні підприємствами тощо. Конституція Швейцарії містить розділ «Економіка», в якому визначено еко¬номічну свободу, свободу конкуренції, здійснення заходів про¬ти безробіття, захист споживачів та деякі інші принципи еконо¬мічного ладу.

До структури Конституції Португалії включено частину Економічна організація суспільства», яка охоплює кілька роз-и -іїв (загальні принципи; планування; сільськогосподарська, тор¬гова і промислова політика; фінансова та податкова системи).

Зміст і обсяг відповідних положень є унікальними для консти¬туційної нормотворчості у розвинутих країнах.

Економічна сфера суспільного буття знаходиться в епіцент¬рі перетворень, що відбуваються у постсоціалістичних і постра¬дянських країнах. Вектори таких перетворень встановлені в кон¬ституції, у структурі якої відповідним питанням також нерідко присвячені спеціальні розділи. Так, у Конституції Литви виді¬лено главу «Народне господарство і праця», в Конституції Ма¬кедонії — главу «Основи економічних відносин», а в Конститу¬ції Узбекистану — главу «Економічні засади суспільства». Кон¬ституція Словаччини включає розділ «Економіка Словацької Республіки», Конституція Молдови — розділ «Національна еко¬номіка та публічні фінанси».

Промовистими видаються назви статей окремих основних законів: «Власність», «Природні ресурси», «Економічний роз¬виток і держава» (Азербайджан) або «Основні принципи влас¬ності», «Економіка», «Власність», «Зовнішньоекономічна діяль¬ність» (Молдова).

Практично в усіх основних законах, прийнятих у постра¬дянських країнах, визнано різні форми власності й передбаче¬но однаковий захист власності з боку держави, незалежно від її форми. У більшості постсоціалістичних і пострадянських країн відповідно визначено характеристики ринкової економіки. На¬приклад, згідно зі ст. 9 Конституції Молдови «ринок, вільна еко¬номічна ініціатива, добросовісна конкуренція є основоположни¬ми чинниками економіки».

У багатьох конституціях, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах, як об'єкти власності виділено землю та інші природні ресурси і у загальному вигляді визначено ре¬жим їх використання.

Свободу або рівні можливості для різних суб'єктів підпри¬ємницької (господарської) діяльності, державний захист кон¬куренції проголошено в конституціях Азербайджану, Албанії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Литви, Македонії, Польщі, Росії, Сербії, Словаччини, Таджикистану, Угорщини, Хорватії та Чорногорії.

Поняття соціальної держави визначають певні взаємозв'яз¬ки між державою і соціумом, які виникають поза економічною сферою суспільного буття. Частина відповідних конституційних положень присвячена ролі держави у духовній сфері (культура, мистецтво, наука, освіта тощо). «Республіка заохочує розвиток культури, наукових і технічних досліджень, охороняє історичну і художню спадщину нації», — передбачено в ст. 9 Конституції Італії. Згідно зі ст. 9 Конституції Португалії «захист культурної спадщини є одним з основних завдань держави». Подібні поло¬ження включені й до багатьох основних законів, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах.

Соціальний характер держави засвідчують і положення, яки¬ми визначається роль держави у збереженні довкілля (навко¬лишнього середовища). У Португалії охорона природи і довкіл¬ля конституційно визнана одним з «основних завдань держави», а в Хорватії — однією з «найвищих цінностей конституційного ладу». Згідно зі ст. 1 Конституції Чорногорії сама держава ви¬значена, зокрема, як «екологічна».

В основних законах визначається роль держави стосовно су¬спільних інститутів шлюбу та сім'ї, а також пов'язаних з ними станів дитинства, материнства та батьківства. Відповідна діяль¬ність держави є складовою здійснення її соціальної функції і та¬кож засвідчує соціальний характер самої держави. Існують ін¬ші сфери суспільного буття, де участь держави забезпечує їй со¬ціальний характер.

Конституювання соціальної держави є закономірністю, спри¬чиненою якісними змінами у суспільному бутті, які супроводжу¬ються адекватним коригуванням державних функцій. Залиша¬ючись здобутком розвинутого суспільства, соціальна держава сприймається як орієнтир там, де таке суспільство поки що від¬сутнє.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.