§ 5. Конституційне право як наука

Розглянуті та інші характеристики конституційного права як галузі досліджуються за змістом відповідної юридич¬ної науки. Наука конституційного права відрізняється від га¬лузі своєю системою, що збігається з системою галузі лише в го¬ловному. У системах науки і навчальної дисципліни, яка від¬ображає зміст галузі та науки і водночас об'єктивно є складовою науки, виділено розділи, що не мають адекватного місця в си¬стемі галузі: визначення конституційного права як галузі та її предмета, суб'єктів конституційного права, конституційно-пра¬вової відповідальності тощо.

Відмінності між галуззю і наукою конституційного права не виключають тісного взаємозв'язку між ними. Цей взаємозв'я¬зок виявляться в тому, що розвиток галузі спрямовує еволюцію науки. З іншого боку, багато ідей і концепцій було спочатку сформульовано в теорії конституціоналізму і лише з часом реа¬лізовано на практиці.

Формування галузевої науки конституційного (державного) права має свою історію і навіть передісторію. Аналіз державно¬го владарювання пропонували у своїх творах ще давньогрецькі мислителі. Проте вони, як й інші автори за «старих» часів, зосе¬реджувалися на формах і окремих рисах сучасної їм держави, а не на питаннях правового регулювання організації і здійснення влади. До того ж самі державні форми розглядалися лише з ме¬тою філософських узагальнень, а не як об'єкт спеціального до¬слідження.

Перші теоретичні розробки щодо державно-правового регу¬лювання з'явились у XVIII ст. Тоді ж деякі автори почали вжи¬вати термін «загальне державне право». Спочатку цим терміном позначали певні ідеальні, природно-правові норми, які пов'язу¬вали зі сферою державного владарювання. Найбільш широко відповідний термін вживали німецькі автори XIX ст., які визна¬вали за загальне державне право сукупність правових знань про державу, її виникнення і розвиток, а також про державні форми. Іноді за змістом трактованого у такий спосіб загального держав¬ного права аналізували окремі державні інститути, насамперед глави держави і парламенту.

Здобутком німецької правової доктрини XIX ст. було ви¬значення особливого державного права, або державного права.

Звичайно цими термінами або поєднували те, що сьогодні визна¬чають як науки конституційного (державного) і адміністратив¬ного права, або кваліфікували державне право як окрему галу¬зеву науку. Тоді у більшості європейських країн за назву відпо¬відної юридичної науки почали вживати термін «конституційне право».

У наші дні йдеться саме про галузеву науку конституційно¬го, або державного, права. За умов різних країн зміст цієї науки може відрізнятися залежно, передусім, від змісту конституцій¬но-правового регулювання. Більше того, навіть в одній країні існує звичайно кілька її шкіл, що зумовлено відмінностями у підходах до визначення стану галузевого регулювання і перспек¬тив його розвитку.

Зміст науки конституційного права визначає й те, що її пред¬мет є фактично подвійним. По-перше, цей предмет становить досвід організації і здійснення державного владарювання на «політичному рівні» у відповідній країні і, по-друге, такий са¬мий досвід в інших країнах. В Україні подвійність предмета науки конституційного права спричинила запровадження двох навчальних дисциплін, які вивчають студенти-юристи — кон¬ституційного права України і конституційного права зарубіж¬них країн.

Така особливість юридичної освіти на вітчизняному терені має традицію. Ще у XIX ст. університетськими статутами пе¬редбачались дві обов'язкові навчальні дисципліни для юристів: державне право Російської імперії і (до 1884 р.) державне право іноземних країн. Надалі у підручниках почали виділяти окремі розділи щодо зарубіжного досвіду або самодержавне владарю¬вання тією чи іншою мірою аналізували у порівнянні з теорією і практикою державного владарювання за рубежем. Існування двох названих навчальних дисциплін або сприйняття порівняль¬ного методу у викладанні навчального курсу державного права пояснювали відмінностями, що існували між імперією і так зва¬ними конституційними державами.

Суто ідеологічний характер мав дуалізм навчальних дисцип¬лін у радянський період — державного права СРСР і державного права буржуазних країн (згодом — державного права буржуаз¬них країн і країн, що розвиваються). Ідеологічне призначення державознавства» відбилось у виділенні третьої навчальної дис-11,111 гліни — державного права країн народної демократії (з 70-х ро¬ків минулого століття — державного права зарубіжних соціаліс¬тичних країн).

Генезу вітчизняної науки конституційного права можна пов'я¬зувати також з XIX ст. Починаючи з його середини до універси¬тетських навчальних планів була введена дисципліна «держав¬не право», і окремі автори опубліковували відповідні навчальні курси. Піонером серед таких авторів був О. В. Романович-Сла-ватинський, який більш як півстоліття завідував кафедрою дер¬жавного права в Київському університеті й видав навчальний курс, який сам визначав як догматичний. Його наступниками у часі^були С. А. Єгіазаров у Києві, В. В. Сокольський в Одесі та М. И. Куплеваський у Харкові, які також опублікували курси державного права.

У кінці XIX—на початку XX ст. окремі автори почали від¬ходити від «догми» організації самодержавного владарюван¬ня і в своїх творах аналізували різні аспекти тогочасного кон¬ституціоналізму, коментуючи ідеї, що становили основу його теорії (О. О. Жилін, О. О. Ейхельман у Києві, О. Є. Назімов в Одесі, М. І. Палієнко у Києві та Харкові). Тоді ж ці ідеї були тією чи іншою мірою сприйняті представниками прогресивної політичної думки в Україні і втілені у програмні документи українських партій та в низку конституційних проектів, запро¬понованих політиками і вченими у період визвольних змагань 1917-1920 р.

Розвиток в Україні юридичної науки у річищі сприйняття ідей, що становили основу теорії конституціоналізму, надалі був фактично перерваний. За радянського періоду проблематика державного владарювання розглядалася за змістом «марксист¬сько-ленінського вчення», яке, зокрема, замість теорії відповід¬ної галузі пропонувало ідеологему верховенства рад. Зусилля були спрямовані на коментування правового регулювання у сфе¬рі «радянського будівництва», обґрунтування якого підміняло науку державного права. Частину здобутків тогочасної юридич¬ної науки склали розробки з питань державно-правового роз¬витку зарубіжних країн, які були жорстко ідеологічно орієнто¬ваними.

Сьогодні вітчизняна наука конституційного права знахо¬диться на стадії первинного накопичення знань, і одним з її го¬ловних завдань треба вважати дослідження теорії і практики світового конституціоналізму. Як і кожна юридична наука вона має свої методи дослідження, серед яких можна виділити кілька основних.

За умов'необхідності вивчення відповідної галузі права що¬до великої кількості країн майже унікального значення набуває порівняльно-правовий (компаративний) метод. Використання цього методу створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузі конституційного права в окре¬мих країнах, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики конституціоналізму.

Важливу роль у вивченні конституційного права відіграють системний і (функціональний методи. Конституційно-правові ін¬ститути утворюють певну систему, в рамках якої кожний з них посідає своє місце, і всі вони взаємодіють. Системний метод до¬помагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади. На основі цього методу можна до¬слідити державний механізм як ціле, що, в свою чергу, розши¬рює уявлення про його окремі ланки.

Фу 11 кін" опальний метод також сприяє глибшому вивченню галузі конституційного права та її конкретних інститутів. Від¬повіді із характеристика державних органів розкриває не лише конституційно або законодавчо встановлені повноваження, а й характер діяльності цих органів, їх реальні функції. Тільки на основі застосування функціонального методу можна з'ясувати, наскільки теорія конституціоналізму відповідає його практиці.

Універсальну значущість для усіх галузевих юридичних наук має історико-правовий метод дослідження.

Контрольні завдання

1. Сформулюйте поняття конституційного права як галузі і ви¬значте його предмет.

2. Охарактеризуйте суб'єкти галузі конституційного права, ви¬значте особливості конституційної правосуб'єктності держа¬ви в цілому.

3. Проаналізуйте відповідальність за нормами конституційно¬го права.

4. Встановіть коло джерел галузі конституційного права та оха¬рактеризуйте поняття конституційного закону, органічного закону і судового прецедента як джерел відповідної галузі.

5. Охарактеризуйте науку конституційного права.

З - 8-364

ОСНОВИ ТЕОРІЇ КОНСТИТУЦІЇ