26

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Історичний факультет

ПРОГРАМА

ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ IV-го КУРСУ

ІСТОРИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

Затверджена на засіданні Вченої ради

історичного факультету

7 вересня 2009 року,

протокол № 1

УКЛАДАЧ:

Мудрий Мар’ян Михайлович — канд. іст. наук, доцент кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка

Львів

2009

І. Вступ

Педагогічна практика студентів вищих навчальних закладів займає важливе місце в системі професійної підготовки як органічна частина навчального процесу. Під час практики студенти вчаться самостійно й творчо застосовувати теоретичні знання, через особистий досвід оволодівають уміннями й формують навички педагогічно-виховної роботи. У ході практики створюються умови для синтезування знань з психології, педагогіки, дидактики історії. Організація аналітико-синтезуючої мислительної діяльності студентів під час практики допомагає їм побачити нові грані у знайомих явищах і фактах, конкретизувати й поглибити раніше вивчені поняття, сприяє розвитку педагогічного мислення. Поряд із застосуванням теоретичних знань під час педагогічної практики студенти набувають також знання, джерелом яких є їх власна діяльність.

Важлива передумова творчого процесу — гармонійна єдність внутрішнього змісту діяльності та зовнішнього його вияву. Педагог повинен навчитися адекватно й емоційно виразно відбити в діях свої знання, внутрішній стан, думки й почуття. Педагогічна техніка є наслідком не так теоретичних – хоча би і найглибших — знань, як результатом практичного вишколу, коли психолого-педагогічні вміння, а також вміння з ділянки методики викладання тієї чи іншої дисципліни в результаті багаторазового повторення доводяться до певного рівня автоматизму, тобто стають навичками. Повний комплекс таких навичок досягається під час багаторічної вчительської (викладацької) роботи. Першим кроком на цьому шляху є педагогічна практика в рамках університетського навчання.

Згідно з навчальним планом студенти історичного факультету освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” проходять педагогічну практику у VII семестрі протягом шести тижнів у середніх школах та середніх спеціальних навчальних закладах міста Львова. Практиканти скеровуються в навчальні заклади групами 5—7 осіб. Керівники-методисти груп призначаються з числа викладачів факультету, а також кафедр педагогіки та психології. У навчальному закладі студентами опікуються вчителі-предметники та класні керівники (наставники академгруп). Кожен студент прикріплюється до певного класу (академічної групи), де виконує обов’язки помічника вчителя-предметника і класного керівника (наставника академгрупи). На початку практики студент повинен отримати інструкції від керівника практики та скерування на практику від деканату факультету. Студент, прибувши в навчальний заклад, повинен подати керівникові практики від цього навчального закладу щоденник, пройти інструктаж з техніки безпеки й пожежної профілактики, уточнити план проходження практики.

Іі. Цілі і завдання практики

Мета практики — співвіднести із повсякденними шкільними реаліями теоретичні знання, отримані студентами під час вивчення загальноісторичних дисциплін, а також педагогіки, психології, дидактики історії; набути знання, вміння і навички самостійної практичної діяльності в ділянці навчання історії та організаційно-виховної роботи серед шкільної молоді різних вікових груп. Важливий елемент підготовки сучасного вчителя, поряд з фаховими знаннями та дидактичними вміннями, — його інтелектуальна здатність до новаторської діяльності. Тому педагогічна практика спрямована також на оволодіння студентами основ методології педагогічних досліджень, використання наукових способів пізнання педагогічної матерії, пошуку власних способів розв’язання проблем, що виникають у навчально-виховній роботі, та пристосування отриманих результатів до щоразу нових шкільних ситуацій. Робота студентів у період практики характеризується тією ж багатоманітністю функцій (навчальною, виховною, суспільно-політичною) та відносин (з учнями, їх батьками, учителями, студентами), що й робота педагога. Таким чином педагогічна практика створює умови для оволодіння уміннями та навичками комплексного підходу до навчально-виховної роботи в школі.

ІІІ. Зміст практики

Педагогічна практика студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” має передусім навчальний характер і складається з двох частин — пасивної (2 тижні) і активної (4 тижні). Студенти вчаться проводити уроки й організовувати позакласну роботу школярів.

Під час пасивної частини практики студент повинен:

• Познайомитися з дирекцією та колективом навчального закладу, в якому визначено практику; ознайомитися з документацією навчального закладу (програми, тематичне планування, шкільні журнали, плани виховної роботи школи і класних керівників, гурткової роботи, роботи кабінету історії, методоб’єднання тощо);

• Зустрітися з учнями закріпленого за практикантом класу (академічної групи); за класним журналом і за допомогою класного керівника (наставника академгрупи) вивчити успішність учнів, особливості їх характеру та сімейно-побутових умов, з’ясувати психологічну атмосферу в класі; визначити учня як об’єкта психолого-педагогічного спостереження;

• Ознайомитися з різного типу підручниками історії (синтези, універсальні підручники аналітико-синтетичного характеру), збірниками матеріалів і документів, робочими зошитами з історії, які використовуються в даному навчальному закладі; підготувати письмову рецензію на підручник з історії;

• Відвідати у різних класах щонайменше 10 уроків історії та 5 уроків із суміжних предметів досвідчених учителів (географії, літератури, правознавства), щоб ознайомитися з методикою їх викладання та навчально-виховними традиціями навчального закладу;

• Ознайомитися зі сутністю роботи класного керівника і планом виховних заходів; визначити із вчителем-наставником та класним керівником графік, форми і тематику навчальної та виховної роботи з учнями (обрати тему, форму позакласного виховного заходу; обрати об’єкт (конкретного учня) для психолого-педагогічного спостереження і підготовки психолого-педагогічної характеристики тощо).

Під час активної частини практики студент повинен:

• Підготувати і провести щонайменше 5 уроків, з них два залікових, а також один колективний виховний (позакласний) захід; відвідувати та брати участь в обговоренні й аналізі уроків і виховних заходів своїх колег студентів-практикантів;

• Використовувати на уроках монологічні й діалогічні методи усного повідомлення історичного матеріалу;

• Використовувати неписемні й писемні історичні джерела з мотиваційною, ілюстративною, інформаційною і верифікаційною метою;

• Використовувати в навчанні історії науково-популярну й художню літературу;

• Уміти інформувати учнів про техніку користування книжкою; заохочувати учнів до читання художньої літератури на історичну тематику;

• Використовувати символічні засоби (карти, начерки крейдою на дошці, схеми, діаграми);

• Уміти пояснити учням правила користування і техніку читання узагальнюючих, тематичних та інших карт; організовувати роботу учнів з контурними картами;

• Використовувати картинні та аудіовізуальні засоби в навчанні історії;

• Проаналізувати у письмовій формі навчальне заняття свого колеги (студенти, які проходять педагогічну практику за індивідуальним планом, аналізують своє навчальне заняття;

• Здійснювати психолого-педагогічне спостереження за поведінкою та навчальною діяльністю одного з учнів класу для написання психолого-педагогічної характеристики на нього.

Індивідуальні завдання. Під час активної частини практики студенти (за бажанням) можуть виконувати індивідуальне навчально-дослідне завдання. Його мета — сприяти надбанню студентом умінь самостійного розв’язання виробничих, наукових або організаційних питань, а саме: а) розуміти проблеми теорії і практики навчально-виховного процесу, співвідносити їх із конкретним фактологічним матеріалом; б) висувати педагогічно доцільні ідеї-гіпотези, проектувати середовище для їх реалізації та передбачати можливі наслідки втручання у реальний педагогічний процес; в) визначати конкретні заходи щодо реалізації ідей і послідовності їх впровадження; г) здійснювати оптимальний вибір у спектрі методик дослідної діяльності.

Навчальне завдання індивідуальної науково-дослідної роботи студента-практиканта полягає у поетапному виконанні та письмовому оформленні таких дій: а) визначення актуальної проблеми навчально-виховного процесу в сучасній школі та формулювання її як предмета для наукового пошуку; б) уточнення об’єкта, що досліджується; в) визначення мети і завдань дослідження; г) окреслення теоретичної бази дослідження — поглядів, ідей та концепцій, власних або запозичених у конкретних наукових школах; д) висунення гіпотези, яка передбачатиме одно- або багатоваріантні способи вирішення сформульованої проблеми; е) визначення можливих способів розв’язання проблеми, вибір найбільш оптимального з них (вивчення педагогічного досвіду, спостереження, аналіз учнівських робіт, бесіда, інтерв’ю, анкетування, тестування, написання творчих робіт, педагогічний екперимент тощо); ж) підтвердження або спростування гіпотези; з) оформлення результатів, отриманих під час науково-дослідної роботи відповідно до стандартних вимог обраної методики.

Орієнтовна тематика індивідуальних науково-дослідних завдань (щодо дослідження особливостей навчально-пізнавальної діяльності учнів): 1) Вивчення причин неуспішності учнів; 2) Вивчення причин успішності у певного вчителя; 3) Визначення рівня розвитку історичних чи загальнонавчальних умінь і навичок учнів; 4) Дослідження ставлення учнів до навчання, пізнавальної діяльності, знань, навчального предмета, школи тощо (за вибором студентів); 5) Вияв чинників, що впливають на розвиток у школярів позитивної мотивації учіння; 6) Вияв чинників, що сприяють негативній мотивації учіння; 7) Вивчення читацьких інтересів учнів; 8) Вивчення навчальних пріоритетів учнів у кількох школах; 9) Дослідження ставлення учнів до методів, форм організації навчання (способів навчально-пізнавальної діяльності, типів навчальних завдань, форм і типів організації навчальних занять); 10) Вияв і характеристика труднощів у навчально-пізнавальній діяльності учнів; 11) Вивчення впливу успіху учнів у навчальній діяльності (психологічної атмосфери у процесі навчання) на їхній особистісний розвиток (самооцінку, здібності, поведінку, мотивацію учіння тощо); 12) Дослідження ставлення школярів до домашньої навчальної роботи (колективної навчальної роботи, індивідуальної навчальної роботи, групових навчальних завдань).

Рекомендована література

а) Нормативно-правові акти

Закон України “Про освіту” (у редакції від 20.12.2001) // Відомості Верховної Ради (далі — ВВР).— Київ, 2002.— № 12—13.— Ст. 92.

Закон України “Про вищу освіту” (в редакції від 17.01.2002) // ВВР.— 2002.— № 20.— Ст. 134.

Закон України “Про загальну середню освіту” (в редакції від 20.12.2001) // ВВР.— 2002.— № 12—13.— Ст. 92.

б) Підручники та посібники

Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів.— Київ, 1997.

Волкова Н. П. Педагогіка: Посіб. для студ. вищих навч. закладів.— Київ, 2001.

Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник.— Київ, 1997.

Ковальчук Л. Основи педагогічної майстерності: Навч. посібник.— Львів, 2007.

Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Кравченко, І. Ф. Кривонос та ін. За ред. І. А. Зязюна.— Київ, 1997.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. для студ. высш. и сред. пед. учеб. заведений / Под ред. С. А. Смирнова. 4-е изд., испр.— Москва, 2000.

Пометун  О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі.— Київ, 2005.

Практикум з психології / За заг. ред. Г. Г. Викової.— Львів, 1995.

Стефановская Т. А. Педагогика: наука и искусство: Курс лекций. Учеб. пособие для студентов, преподавателей, аспирантов.— Москва, 1998.

Maternicki J., Majorek Cz., Suchoński A. Dydaktyka historii.— Warszawa, 1993.

Zielecki A. Wprowadzenie do dydaktyki historii.— Kraków, 2007.

в) Навчально-методичні видання

Баханов К. О. Лабораторно-практичні роботи у викладанні історії України: Посібник для вчителя.— Київ, 1996.

Комаров Ю., Мисан В., Осмоловський А., Білоножко С., Зайцев О. Історія епохи очима людини. Україна та Європа у 1900–1939 роках: Навчальний посібник з історії України та всесвітньої історії. 10 клас.— Київ, 2004.

Пометун  О., Пироженко Л. Сучасний урок: Інтерактивні технології навчання.— Київ, 2004.

г) Монографії та статті

Баханов К. О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі.— Запоріжжя, 2000.

Баханов К. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти.— Донецьк, 2005.

Галлагер К. Викладання історії в контексті сприяння демократичним цінностям і терпимості (Викладання і вивчення історії в школі) / Пер. з англ.— Київ, 1998.

Корженко В. Філософія виховання: зміна орієнтацій.— Київ, 1998.

Пастушенко Н. М., Пастушенко Р. Я. Діагностування навченості. Гуманітарні дисципліни.— Львів, 2000.

Охрімчук Р. М. Такт учителя як засіб гармонізації педагогічної системи // Педагогіка і психологія.— Київ, 1995.— № 1.— С. 41—46.

Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування.— Львів, 2001.

Радул В. В. Соціальна зрілість молодого вчителя.— Київ, 1997.

Українська історична дидактика: Міжнародний діалог (фахівці різних країн про сучасні українські підручники з історії): Зб. наук. ст. / Відп. ред. М. Телус, Ю. Шаповал.— Київ, 2000.

Kujawska M. Problemy współczesnej edukacji historycznej.— Poznań, 2001.

Slater J. Teaching History in the New Europe.— London, 1995.

д) Періодичні видання

Історія в школі: Науково-методичний журнал для вчителів / Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (Київ).

Історія в школах України: Науково-методичний журнал / Міністерство освіти і науки України; Академія педагогічних наук України; Видавництво “Педагогічна преса” (Київ).

Педагогічна думка / Головне управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації; Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Львів).

Методичні рекомендації. Під час підготовки до залікового уроку студент-практикант повинен: 1) відвідати попередній урок з історії у класі (академгрупі), де має проводити заліковий, щоб визначити оптимальну форму та зміст опитування на наступному занятті; 2) проконсультуватися в учителя-історика та керівника-методиста щодо змісту і методики проведення уроку; 3) опрацювати спеціальну наукову та навчально-методичну літературу, підготувати методичну розробку, з якою за день до уроку повинен ознайомитися вчитель та керівник-методист.

Кожен заліковий урок завершується його обговоренням, що включає: 1) самоаналіз уроку (робить студент, що проводить урок); 2) виступи студентів-практикантів та їх коментар уроку; 3) виступ учителя-історика і його коментар уроку; 4) загальний підсумок керівника-методиста, виставлення оцінки за урок. Кожен студент-практикант повинен відвідати залікові уроки своїх одногрупників, взяти участь у їх обговоренні.

Типові труднощі та помилки, які мають місце у практикантів при проведенні уроків: 1) При перевірці виконання учнями домашнього завдання: труднощі в дотриманні запланованого дозування часу на відповіді учнів; невміння забезпечити активну, творчу роботу класу під час опитування окремого учня; 2) При поясненні практикантом нового матеріалу: невміння залучити учнів до творчої роботи для сприйняття та осмислення нового матеріалу; як правило, викладання нового матеріалу здійснюється у вигляді лекції; невміння бачити можливості для створення проблемних ситуацій; труднощі у визначенні й реалізації розвиваючих і особливо виховних можливостей навчального матеріалу; мова практиканта позбавлена необхідної образності та емоційності; 3) При закріпленні нового матеріалу: закріплення здебільшого носить формальний характер, відсутня творча робота, не враховуються індивідуальні можливості учнів; труднощі в підборі ефективної системи завдань і вправ для закріплення; 4) Оцінювання учнів: як правило студенти-практиканти обмежуються виставленням оцінок тільки за відповіді учнів на конкретні запитання під час перевірки домашнього завдання, втрачаючи таким чином з поля зору оцінювання роботи учнів упродовж всього уроку; відчувають труднощі при оцінюванні відповіді учня; не мотивують оцінок; 5) Домашнє завдання: завдання додому нерідко дається практикантом під час або навіть після дзвоника, відсутня інструкція щодо його виконання та індивідуальні завдання окремим учням.