Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2008 ШАПОВАЛ КОНСТИТУЦ_ЙНЕ ПРАВО ЗАРУБ_ЖНИХ КРА...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
1.8 Mб
Скачать

2008 ШАПОВАЛ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

В. М. ШАПОВАЛ

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

АКАДЕМІЧНИЙ

КУРС

Підручник

Затверджені) Міністерством освіти і науки України

Київ Юрінком Інтер 2008

ББК 67.300я73 Ш24

ЗМІСТ

Затверджено Міністерством освіти і науки України (лист № 1.4/18-Г-ЗО від 4 липня 2006 р.)

Рекомендовано Вченою радою Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ухвала від 27 квітня 2005р.)

Рецензенти О. Ф. Фрицький — доктор юридичних наук, професор; М. П. Орзіх — доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії;

В. М. Кампо — кандидат юридичних наук, доцент, суддя Консти¬туційного Суду України, заслужений юрист України

ЛННБУ ім.В.Стефаника

Шаповал, В.М.

Ш24 Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс : підручник / В.М.Шаповал. — К. : Юрінком Інтер, 2008. - 480 с. - Бібліогр.: с.471-472. ISBN 978-966-667-304-9.

У підручнику запропоновано аналіз основ теорії та практики світо¬вого конституционалізму. Визначено характеристики конституційного пра¬ва, засади теорії конституції як основного закону держави, конституційні статуси людини і громадянина, місце і роль парламенту, глави держави, уряду та вищих судів у державному механізмі, а також розглянуто інші пи¬тання, віднесені до предмета конституційного регулювання практично в усіх країнах. Наведено конституції деяких зарубіжних країн українською мо¬вою у перекладі автора.

Призначений для студентів, аспірантів, викладачів і науковців юри¬дичних вищих навчальних закладів.

ББК 67.300я73

© Шаповал В.М., 2008

ISBN 978-966-667-304-9 © Юрінком Інтер, 2008

Передмова 5

Розділ б. Загальна характеристика конституційного права 6

§ 1. Галузь конституційного права та її система 6

§ 2. Суб'єкти конституційного права. Відповідальність

за нормами конституційного права 11

§ 3. Головні джерела конституційного права 16

§ 4. Інші джерела 22

§ 5. Конституційне право як наука .. ЗО

Контрольні завдання 33

Розділ II. Основи теорії конституції 34

§ 1. Сутність конституції як основного закону держави 34

§ 2 Іс горичмі характеристики конституції та її регулятивна

роль 45

§ 3. Ревізія (внесення змін і перегляд) конституції 50

§ 4. Система (структура) конституції. Конституція

і мусульманське право 58

Контрольні завдання 64

Розділ III. Конституційне право і суспільство 65

§ 1. Соціальна держава 65

§ 2. Політичні партії 71

§ 3. ІЧиїігія і церква 83

Контрольні завдання 89

Розділ IV. Держава як категорія конституційного права 90

§ І. Державний суверенітет і розподіл влад 90

§ 2. Державні символи і державна мова 98

§ 3. Форма державного правління 105

§ 4. Форма державного устрою 115

§ 5. Поняття державної території. Адміністративно-

територіальний устрій 127

§ 6. Територіальна автономія — 135

Контрольні завдання , 140

Розділ V. Конституційні форми безпосередньої демократії 141

§ 1. Принцип народного суверенітету. Співвідношення

без посередньої і представницької демократії 141

§2. Вибори 148

§ 3. Референдум 157

§ 4. Народна ініціатива 169

Контрольні завдання 174

Розділ VI. Конституційні статуси людини і громадянина 175

§ 1. Засади конституційних статусів людини і громадянина .. 175

§ 2. Інститут громадянства. Іноземець як суб'єкт

конституційного права 184

§ 3. Конституційні права, свободи і обов'язки. Виборче право

як суб'єктивне право індивіда (громадянина) 197

Контрольні завдання 210

Розділ Vif. Парламент (законодавча влада) 211

§ 1. Поняття парламенту як представницького і законодавчого

органу. Побудова парламенту 211

§ 2. Формування парламенту 220

§ 3. Розпуск парламенту 230

§ 4. Структура і організація парламенту 236

§ 5. Основи статусу члена парламенту 246

§ 6. Законодавчий процес. Парламент і бюджет 255

§ 7. Парламентський контроль у сфері виконавчої влади 267

Контрольні завдання 276

Розділ VIII. Глава держави і уряд (виконавча влада) 277

§ 1, Поняття виконавчої влади. Глава держави і уряд

як державні інститути 277

§ 2. Порядок і умови заміщення посади президента 288

§ 3. Формування уряду 295

§ 4. Організація виконавчої влади за різних форм державного

правління 301

§ 5. Імпічмент 311

§ 6. Політична відповідальність уряду 318

§ 7. Нормотворчість глави держави і уряду 324

Контрольні завдання 330

Розділ IX. Суд як орган конституційного контролю 331

§ 1. Сутність конституційного контролю 331

§ 2. Формування органів конституційного контролю 338

§ 3. Повноваження органів конституційного контролю 344

Контрольні завдання 352

Додатки 353

Рекомендована література 471

Інтернет-ресурси 472

Іменний покажчик 473

Предметний покажчик 474

ПЕРЕДМОВА

\

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

§ 1. Галузь конституційного права та її система

Термін «конституційне право» має три значення. По-перше, конституційне право — це галузь права, фрагмент конкретної системи національного (внутрішньодержавного) права. По-друге, це позначення галузевої юридичної науки, кот¬ра має як національний, так і світовий вимір. По-третє, зміст га¬лузі й здобутки відповідної науки покладено в основу навчаль¬ної дисципліни, також визначеної як конституційне право.

Вихідне значення має поняття конституційного права як галузі.

У різних країнах прийнято різні назви галузі — конститу¬ційне право або державне право. Історично відмінності між ци¬ми назвами зумовлені різними підходами у політико-правовій теорії, сформульованими у XVII—XIX ст. Такі підходи відобра¬жали, зокрема, стан конкретних соціумів, ступінь їх поступу за нових історичних часів.

В одних випадках набули широкого визнання ідеї консти¬туціоналізму як відповідно обмеженого державного правління (Великобританія), народного суверенітету і установчої влади (США, Франція), в інших — абсолютизувалися певні риси дер¬жави, успадковані від феодальної формації (Німеччина). Сьо¬годні вказані відмінності здебільшого засвідчують різні націо¬нальні традиції щодо юридичної термінології.

У вітчизняній юридичній науці прийняте розмежування га¬лузей за предметом правового регулювання, тобто за колом су¬спільних відносин, що ними врегульовані. Саме за таким крите¬рієм доцільно кваліфікувати галузь конституційного права. За так званих радянських часів предметом відповідної галузі (дер¬жавного права СРСР) визнавались відносини, які виникали у зв'язку з організацією і здійсненням державної влади. Але таке або подібні визначення не дають уявлення про обсяг та зміст га¬лузевого регулювання за умов конкретної країни і не відокрем¬люють конституційно-правові (державно-правові) відносини від інших правовідносин публічного характеру, зокрема адміністра¬тивно-правових.

Для характеристики конституційно-правового (державно-правового) регулювання ключове значення має категорія полі¬тики як сфери самого існування державної влади у суспільстві.

Категорія політики співвіднесена з вищими органами дер¬жави. Статус цих органів встановлений в конституції, у зв'язку з чим правовідносинам за їх участю надається політична якість. Вищі органи держави наділені найбільш значущими повнова¬женнями і реалізують державні функції, частина з яких безпо¬середньо поєднана з категорією політики (законотворення і дер¬жавне управління). Вони можуть приймати або видавати по су¬ті універсальні акти, що діють у межах усієї території держави. Ці акти об'ск гпшіо набувають певного політичного сенсу, а час¬ині;! з них має пряме політичне призначення.

Усі публічно-правові галузі регулюють відносини держав¬ного владарювання, тобто відносини, пов'язані з організацією і здійсненням влади у державі (включно місцеве самоврядуван¬ня). Однак предметом конституційного права є лише частина цих відносин, а саме ті з них, насамперед за участю вищих орга¬нів держави, що реально мають політичний характер.

Тим самим конституційне право як галузь — це сукуп¬ність юридичних норм, які регулюють державно-політичні від¬носини владарювання.

За змістом так званих соціальних конституцій до держав¬но-політичних відносин владарювання належить і частина тих суспільних відносин, які виникають у взаємодії між соціумом та державою як його складовою і відображають сутність катего¬рії політики. Такі відносини засвідчують політичний за смис¬лом вплив держави на функціонування певних «сегментів» еко¬номічної і політичної організації суспільства.

Потреба у врегулюванні відносин, безпосередньо пов'язаних з організацією і здійсненням державної влади, з'явилася з виник¬ненням самої держави. У рабовласницькому суспільстві відно¬виш і державного владарювання регулювалися здебільшого на осі юні :шичаїв. Питання владарювання регламентувалися й пи-сапими актами правителів та деяких інших державних інститу цій. Історики права нерідко позначають такі акти терміном «за¬кон», що відображає верховний характер влади того, хто ці акти приймав (видавав), та їх загальнообов'язковість.

За часів феодалізму вирішального значення набули різного роду договірні форми правового регулювання відносин держав¬ного владарювання, хоча нерідко таке регулювання здійснюва¬лось на основі звичаїв. Європейській історії XI—XIV ст. відомо багато договорів (хартій) між різними верствами і групами фео¬далів, які фактично підсумовували наслідки політичної бороть¬би і коригували державний лад. Найбільш відомими з них є Ве¬лика хартія вільностей 1215 р. (Англія) і Золота булла 1222 р. •(Угорщина).

З часом регулювання державно-політичних відносин влада¬рювання почали визначати як державно-правове, і воно посту¬пово набуло сучасних форм. Вирішальну роль у становленні га¬лузі конституційного права відіграв феномен конституції як ос¬новного закону держави.

Аналіз суспільних відносин, які становлять предмет консти¬туційного права, доводить, що цій галузі належить центральне місце в системі національного права. Підтверджує такий висно¬вок природа конституції (основного закону) як головного дже¬рела конституційного права, її значущість для інших галузей, у першу чергу, публічно-правових.

На основі норм конституційного права легалізується дер¬жавний механізм у цілому та його ключові ланки, створюються юридичні підстави для їх функціонування. Норми, віднесені до цієї галузі, визначають процедури законотворчості і загалом пра-вотворчості, субординацію нормативно-правових актів незалеж¬но від галузевої віднесеності. Тим самим конституційне право набуває своєрідного установчого значення.

Центральне місце конституційного права в системі націо¬нального права зумовлене і його взаємозв'язками з системою міжнародного публічного права. В нормах конституційного права знаходять своє відображення положення про суверенітет держави, державну територію, громадянство, права людини та деякі інші, які мають важливе міжнародно-правове значення. Конституційне право закріплює основи організації механізму здійснення зовнішньої політики, визначає форми реалізації від¬повідної функції. В самій конституції узагальнено принципи зовнішньополітичної діяльності держави, вказано на їх узгодже¬ність із загальновизнаними принципами і нормами міжнародно¬го права.

Предмет галузі конституційного права відображений в її си¬стемі, важливим елементом якої визнано інститути. Поняття конституційно-правового (галузевого) інституту передба¬чає існування тією чи іншою мірою виокремленої групи юри¬дичних норм, що регулюють коло однорідних та взаємопов'яза¬них суспільних відносин і є змістовою єдністю.

З позиції системного аналізу можна виділити три види кон¬ституційно-правових інститутів: загальні; головні, котрі, як пра¬вило, входять до складу загальних; первинні, які зазвичай скла¬даються з кількох норм.

Загальні конституційно-правові інститути є комплексними нормативними утвореннями. їх загальний характер також зумов¬лений універсальністю: відповідні нормативні утворення мож¬на кваліфікувати за змістом галузі конституційного права прак¬тично в будь-якій країні. Роль головних інститутів щодо загаль¬них і галузі конституційного права в цілому зумовлена особли¬востями теорії і практики конституціоналізму за умов різних країн.

До загальних віднесений інститут основ функціонування дер¬жавного механізму, складовими якого є головні інститути щодо кожного з вищих органів держави, щодо місцевого управління (місцевого самоврядування) та деякі інші, залежно від конкретно¬го змісту галузі. До складу загального інституту основ функціону¬вання державного механізму зазвичай входять норми (норми-принципи) основного закону, якими визначено такі засади дер¬жавного владарювання, як народний суверенітет і розподіл влад.

До загальних також належить інститут територіальної органі¬зації держави, то включає головні інститути державної території, форми державного устрою і адміністративно-територіального по¬ділу (устрою). Загальним є інститут основ правового статусу фі¬зичної особи, з яким співвіднесені головні інститути громадян¬ства та конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Визначення змісту загальних та головних конституційно-правових інститутів не можна пов'язувати виключно з певним елементом (елементами) структури основного закону, адже нор¬ми, які їх складають, можуть розміщуватися в різних розділах (частинах, главах) конституції, а також у різних законах чи ін¬ших джерелах галузі.

Систематизація конституційного права за інститутами і кла¬сифікація самих інститутів покладена в основу ще одного ви¬значення цієї галузі, який засвідчує її систему і позначає загаль¬ні інститути.

Конституційне право — це сукупність норм, що містяться в конституції (основному законі) та інших джерелах, які регу¬люють окремі сторони суспільного буття (певні «сегменти» по¬літичної та економічної організації суспільства) у зв'язку з дер¬жавним владарюванням; встановлюють основи функціонування державного механізму, включаючи порядок формування, організації та діяльності його ключових ланок (вищих органів держа¬ви); визначають територіальну організацію держави і відповід¬но — влади; фіксують основи правового статусу фізичної особи, її взаємовідносин з державою.

Суттєвим елементом системи галузі конституційного права є норми. Конституційно-правова норма — це адресований учас¬никам державно-політичних відносин владарювання припис установчого або власне регулюючого характеру, який встанов¬люється шляхом безпосереднього волевиявлення народу (кон¬ституційний і законодавчий референдуми) або, у більшості ви¬падків, уповноваженими державними органами.

За регулятивними властивостями конституційно-правові норми можна класифікувати на установчі, власне регулюючі та заборонні. Переважна більшість з них належить до установчих і власне регулюючих, що відображає особливості метода галузе¬вого регулювання. Регулятивні властивості конституційно-пра¬вових норм взаємопов'язані з особливостями їх внутрішньої структури. У багатьох із них відсутній такий елемент структу¬ри, як гіпотеза, у переважній більшості — санкція.

Установчі норми не є правилами поведінки: вони зазвичай фіксують (встановлюють) суб'єкти конституційного права, на¬самперед вищі органи держави. Як приклад можна навести ст. 55 Конституції Італії: «Парламент складається з Палати депутатів і Сенату Республіки».

Власне регулюючі норми безпосередньо спрямовані на рег¬ламентацію державно-політичних відносин владарювання. За їх змістом учасники цих відносин набувають права і обов'язки або повноваження. На основі таких норм визначається, зокрема, конституційно-правовий статус різних державних органів. Влас¬не регулюючі норми становлять основу змісту положень будь¬якої конституції, присвячених правам і свободам людини і гро¬мадянина.

Дія заборонних норм пов'язана зі встановленням саме юри¬дичних заборон. «Будь-який імперативний мандат (члена пар¬ламенту. — В. Ш.) недійсний» — передбачено,ст. 27 Конститу¬ції Франції. Заборонні норми загалом не характерні для консти¬туційно-правового регулювання.

За природою здійснюваного регулювання конституційно-правові норми поділяються на матеріальні та процесуальні. І хо¬ча відповідна галузь є смислом «матеріального», процесуальні норми включені до конституцій, законів та інших її джерел. На¬приклад, процесуальними конституційними нормами регламен¬товані питання внесення змін до основного закону, формування уряду, законодавчої процедури тощо. Процесуальні норми ста¬новлять головний зміст такого джерела, як парламентський ре¬гламент.

Норми конституційного права регулюють державно-полі¬тичні відносини владарювання у різні способи. У прямий спо¬сіб встановлюються принципи побудови державного механіз¬му, порядок формування і функціонування його ключових ла¬нок, а також визначається територіальна організація держави, у непрямий — фіксуються основи взаємовідносин держави та фізичної особи.

Регламентуючи сферу прав і свобод людини і громадянина, норми конституційного права не тільки встановлюють зміст і спрямованість діяльності держави в цій сфері, а й визначають МЄЖІ такої діяльності. Тим самим, закріплюючи права і свободи, норми конституційного права фіксують мела державного вла¬дарювання. Така фіксація і означає регулювання державно-по-.лі пічних відносин владарювання у непрямий спосіб.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.