Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2008 ШАПОВАЛ КОНСТИТУЦ_ЙНЕ ПРАВО ЗАРУБ_ЖНИХ КРА...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
1.8 Mб
Скачать

§ 5. Імпічмент

Важливе значення для характеристики глави дер¬жави і уряду як державних інститутів має поняття імпічменту, яке охоплює зміст двох різних процедур. Відповідні процедури можна визначити як імпічмент за англійською і американською моделями.

Імпічмент (англійська за походженням модель) — це вста-иовлений в конституції парламентський порядок притягнен¬ня до відповідальності перед судом загальної або спеціальної юрисдикції насамперед членів уряду чи президента як правило за злочини або інші протиправні діяння, що мали місце у проце¬сі здійснення ними повноважень. Притягнення у такому поряд¬ку до відповідальності президента означає й позбавлення його недоторканності.

Починаючи з другої половини XIV ст., імпічментом вважа¬лося здійснюване палатами англійського парламенту обвинува¬чення і засудження «слуг короля» (згодом — міністрів) за вчи¬нені ними на службі злочини. Висунуте палатою громад обви¬нувачення розглядала палата лордів, яка приймала рішення у справі, тобто здійснювала функцію суду. Спочатку урядовці притягалися до відповідальності у порядку імпічменту лише за державну зраду. Надалі підставами для імпічменту почали вва¬жати не тільки злочини, а й інші правопорушення і навіть так знані політичні помилки.

У ході державно-правової еволюції імпічмент поступово втратив реальну значущість, і його заступила політична відпо¬відальність уряду (кабінету) перед палатою громад. З початку XІX ст. правилом стала відповідальність міністрів за вчинені процесі здійснення посадових обов'язків злочини виключно перед судом. Водночас англійський (британський) досвід об¬винувачення і засудження членів уряду палатами парламенту І тому самому столітті був сприйнятий в окремих європейсь-і н\ країнах.

У ряді інших країн рішення про притягнення міністрів до відповідальності ухвалювалися нижньою палатою парламенту, і справи розглядалися у найвищому суді загальної юрисдикції або у спеціальному суді, що можна вважати модифікацією анг¬лійської моделі імпічменту.

Парламентський порядок притягнення членів уряду до від¬повідальності перед судом (до так званої судової відповідальнос¬ті) за протиправні діяння, що мали місце у процесі здійснення ними повноважень, встановлений багатьма сучасними консти¬туціями, прийнятими в європейських країнах. При цьому у від¬повідних парламентських рішеннях найчастіше йдеться або про притягнення до відповідальності перед судом, або про висунен¬ня обвинувачення.

За умов двопалатного парламенту такі рішення ухвалює ниж¬ня палата, хоча в Румунії на це уповноважена кожна з палат пар¬ламенту.

У тих випадках, коли притягнення членів уряду до відпові¬дальності перед судом пов'язане з вчиненням злочину, його ква¬ліфікація може різнитися. Звичайно це будь-який злочин, але в Іспанії члени уряду у вказаний спосіб можуть бути притягнені до відповідальності лише за державну зраду або за вчинення ін¬шого злочину проти «державної безпеки».

Конституційно встановленою підставою притягнення членів уряду до відповідальності перед судом може бути вчинення не тільки злочину. Так, в Австрії, Польщі та Фінляндії парламент (нижня палата) ухвалює відповідне рішення у випадках порушен¬ня членом уряду закону, яке може не бути злочином, а в Данії — в разі неналежного виконання посадових обов'язків.

Встановлення такої підстави, як неналежне виконання обо¬в'язків, теоретично уможливлює притягнення до відповідаль¬ності з мотивів доцільності.

Відмінність підстав притягнення членів уряду до відповіда¬льності перед судом засвідчує відмінності в її характері. Якщо член уряду притягається до відповідальності за вчинення злочи¬ну, цю відповідальність треба розглядати як кримінальну з особ¬ливим порядком притягнення. У тих випадках, коли підставою притягнення членів уряду до відповідальності визначене інше, ніж злочин, правопорушення, така відповідальність об'єктивно є адміністративно-правовою.

Справи розглядає найвищий суд загальної юрисдикції (Іс¬панія, Румунія) або спеціальний суд (Данія, Ісландія, Польща, Фінляндія). У Греції такий спеціальний суд створюють до кон¬кретного випадку.

У Норвегії спеціальний суд, що функціонує постійно, роз¬глядає справи стосовно не тільки міністрів, а й членів парла¬менту і суддів найвищого суду загальної юрисдикції, у Фінлян¬дії — стосовно міністрів, суддів найвищих судів загальної і адмі¬ністративної юрисдикцій та деяких інших посадових осіб.

В Австрії розгляд відповідних справ стосовно членів уряду здійснює конституційний суд, а в Туреччині конституційний суд розглядає справи стосовно не лише членів уряду, а й суддів кон¬ституційного суду, суддів верховного суду і деяких інших поса¬дових осіб.

В Естонії члени уряду притягаються до кримінальної відпо¬відальності за згодою парламенту, але підсудність таких справ визначається у загальному порядку.

Парламентський порядок притягнення членів уряду до від¬повідальності перед судом характеризує насамперед парламент¬ське правління, хоча він передбачений і в деяких країнах зі змі¬шаною республіканською формою державного правління. Звідси така відповідальність поєднується з політичною відповідальніс¬тю уряду перед парламентом. Це поєднання зумовлює той факт, що розглядуваний порядок виконує роль переважно одного із засобів політичного тиску на уряд, а практика застосування ім¬пічменту за англійською моделлю у розвинутих країнах майже відсутня.

Історично англійська модель імпічменту засвідчувала не тіль¬ки відповідальність міністрів, а й недоторканність монарха. У пе¬ріод феодального абсолютизму фактично виключалась юри¬дична оцінка діянь монарха. На цій основі на початку XIX ст. британськими авторами було сформульовано тезу, за якою дії монарха не можуть бути неправомірними. Тому за діяння монар¬ха, котрі могли трактуватися як правопорушення, мав відпові¬дати міністр, за порадою якого відповідно вчиняв монарх.

Привілей недоторканності монарха насамперед означає не¬можливість його притягнення до юридичної відповідальності. Сьогодні практично в абсолютній формі такий привілей зафік¬сований майже в усіх конституціях парламентських монархій. Іяльше того, в окремих основних законах особа монарха визна¬

ється не тільки недоторканною, а й «священною» (Люксембург, Норвегія).

З недоторканністю монарха генетично пов'язане конститу¬ційне визнання недоторканності президента, яка виражена у пев¬них можливостях щодо його притягнення до юридичної, насампе¬ред кримінальної, відповідальності. В Греції, Португалії та Угор¬щині кримінальне переслідування відповідної особи за діяння, не пов'язані зі здійсненням повноважень президента, можливе тільки після закінчення строку цих повноважень.

Недоторканність президента може бути визначена надміру узагальнено, у зв'язку з чим виглядає як абсолютна: наприклад, президент користується правом недоторканності під час вико¬нання повноважень. Такі або подібні положення сформульова¬ні в конституціях Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргиз¬стану і ряду інших держав. У Сербії і Чорногорії президент на¬ділений таким самим імунітетом, як і член парламенту.

У конституції нерідко визначені діяння, за вчинення яких у процесі здійснення повноважень президент може бути притяг¬нений до відповідальності перед судом на основі парламентсько¬го рішення. У Румунії, Франції і Чехії таким діянням є держав¬на зрада, у Фінляндії — державна зрада, інший тяжкий злочин та злочин проти людства, у Болгарії, Греції, Італії і Словаччи¬ні — державна зрада або порушення конституції, в Албанії — «серйозне» порушення конституції або тяжкий злочин, в Авст¬рії і Хорватії — порушення конституції, в Македонії, Словенії і ФРН — порушення конституції або закону, у Португалії, Туреч¬чині й Угорщині — будь-які злочини, вчинені у зв'язку зі здійс¬ненням повноважень.

В Естонії, Ісландії та Латвії можливе кримінальне переслі¬дування президента за згодою парламенту за будь-який злочин.

Як і у випадках з членами уряду, за умов двопалатного пар¬ламенту рішення про притягнення до відповідальності президен¬та перед судом ухвалює нижня палата. В Австрії питання про відповідальність президента розглядається на спільному засідан¬ні палат, у ФРН його може розглядати кожна з палат, а в Чехії — верхня палата парламенту. При цьому, якщо парламентське рі¬шення про притягнення до відповідальності перед судом члена уряду зазвичай ухвалюється на основі простої або абсолютної більшості, то ухвалення подібного рішення щодо президента, як правило, потребує кваліфікованої більшості від загального скла¬ду парламенту (палати).

Судом, уповноваженим розглядати справи за обвинувачен¬ням президента у вчиненні злочину, в Молдові, Португалії і Ру¬мунії визначено найвищий суд загальної юрисдикції, а у Поль¬щі, Фінляндії та Франції — спеціальний суд. У багатьох країнах таким судом є конституційний суд: в Європі це має місце в Авст¬рії, Албанії, Болгарії, Македонії, Словенії, Словаччині, Угорщи¬ні, Хорватії, Чехії і ФРН.

В інших країнах підсудність справ за обвинуваченням пре¬зидента встановлюється у загальному порядку.

У Греції, Польщі, Словенії, Угорщині і ФРН після притяг¬нення до відповідальності і до прийняття судового рішення пре¬зидент не здійснює свої повноваження, чим має забезпечувати¬ся об'єктивність при розгляді справи. Засудження відповідної особи спричиняє припинення здійснення нею повноважень пре¬зидента. У деяких країнах застережена неприпустимість її бало¬тування на президентських виборах у майбутньому.

Можливості щодо притягнення президента до юридичної відповідальності пов'язані також зі встановленням особливої процедури усунення його з посади внаслідок певних діянь. Ця процедура асоціюється з американською моделлю імпічменту.

Імпічмент (американська за походженням модель) — це фор¬ма конституційно-правової відповідальності президента, а іноді також деяких інших посадових осіб, за визначені в конституції діяння, котра повністю або у головному реалізується в парла¬менті. Наслідком такої відповідальності може бути усунення з посади. Стосовно президента це також означатиме позбавлення недоторканності з можливим наступним притягненням до кри¬мінальної відповідальності у загальному порядку.

У зв'язку з тим, що відповідна процедура повністю або част¬ково реалізується в парламенті, вона може сприйматися як ана¬логічна англійській моделі імпічменту. Подібність двох моделей імпічменту підтверджується тим, що в основному законі звичай¬но передбачено або процедуру притягнення президента до від¬повідальності перед судом за парламентським рішенням, або про¬цедуру його усунення з посади, яка повністю чи частково реалі¬зується у парламенті.

Разом з тим, за юридичними наслідками між двома моделя¬ми імпічменту існують суттєві відмінності. Наслідком реаліза¬

316 D

——^^озділ Vlll

ції процедури імпічменту за англійською моделлю ivr

визначення кримінального покарання, а імпічмент за °ЖЄ ^™

ською моделлю може мати за безпосередній наслід0іс а]Ч1еРикан_

строкове припинення повноважень, що в такому втдПаТіЛЬКи Д°~

ституційно-правовою санкцією. є кон~

ДО

Відмінності існують і стосовно послідовності видів

ної відповідальності, яка може наставати унаслідок ЮРИДИЧ~

відповідних процедур. Засудження президента, прідХя Р>еа*7Іізації

кримінальної відповідальності за рішенням парламен ЄН°Г0

значалося, автоматично тягне за собою його усунення ^ ЯК За

Усунення президента у порядку притягнення до конст 3 Пос5ди*

відповідальності уможливлює і наступне притягнення т^шно*

обіймала цю посаду, до кримінальної відповідальності^0^11'ЯШ

діяння, що спричинили припинення повноважень нг> За Т1 СаМ^

кваліфіковані як злочин. идента і

федеральних судів) до відповідальності. Така пропоз дається до одного з комітетів палати, який її розгля *ЇЦ;1Я пеРе" сформулювати «статті імпічменту», тобто обвинувач Є 1 1

У разі затвердження «статей імпічменту» палаток^^ вників, вони передаються до сенату для ухвалення ту суті. Після заслуховування сторін, допиту свідків і а ення по казів шляхом таємного голосування і на основі більт ал13У до~ третини від присутніх членів сенат може ухвалити пі °СТ1 ^ ДБ* «усунення з посади і позбавлення права обіймати бv ЄННя ПР° чесну, офіційну або оплачувану посаду на службі С ~ЯКУ по' Штатів» (ст. 2 Конституції). Получених

Процедури імпічменту, які реалізуються виключи латному парламенті, передбачені у ряді інших країн Гт ^ даопа~ ними нерідко існують відмінності. Наприклад, в ІрЛа ^.ОТе м*ж з палат парламенту уповноважена ініціювати імпічмен^* К0Жна

Процедура імпічменту уперше була визначена у у ції США. Вона починається з внесення одним з чле УОНститУ-представників пропозиції про притягнення президента 1^Палати якої так званої федеральної посадової особи (вклютт^ будь-

може

предста-

тако-окове

му разі інша палата буде ухвалювати рішення про

повноважень президента. Достр

, ч^Ючи суддів

припинення повноважень президента

У Росії питання про усунення президента з посал ти порушене у нижній палаті парламенту. ВисунуТе Молсе ^У~ нувачення має бути підтверджене висновком верхов**6*0 °^ВИ" про наявність у діях президента ознак злочину і висноН°Г° С^Д^

ституційного суду про додержання встановленого порядку ви¬сунення обвинувачення. Саме ж рішення про усунення прези¬дента ухвалює верхня палата, причому вона повинна зробити це у тримісячний строк після висунення обвинувачення. Якщо у та¬кий строк відповідне рішення не буде ухвалене, обвинувачення вважається відхиленим.

Подібні застереження стосовно можливості відхилення об¬винувачення, що покликані «дисциплінувати» верхню палату (парламент), передбачені також конституціями Білорусі, Казах¬стану і Киргизстану.

У деяких країнах, насамперед пострадянських, процедура усунення президента з посади реалізується в однопалатному парламенті. Такий порядок встановлено конституціями Азер¬байджану, Вірменії, Грузії, Литви, Молдови, Монголії, Киргиз¬стану, Кореї, Чорногорії та ряду інших держав, причому рішен¬ня про усунення президента звичайно ухвалюється на основі кваліфікованої більшості.

Зазвичай відповідну кваліфіковану більшість визначено в конституції у дві третини від загального складу парламенту. В Киргизстані і Туреччині вона становить три чверті від загаль¬ного складу парламенту, а в Азербайджані для ухвалення пар¬ламентського рішення про усунення президента з посади потріб¬но дев'яносто п'ять голосів депутатів із ста двадцяти п'яти.

Унікальними видаються положення ст. 47 Конституції Ка¬захстану, за змістом яких відхилення обвинувачення президен¬та на будь-якій стадії відповідної парламентської процедури має наслідком дострокове припинення повноважень членів нижньої палати парламенту, що ініціювали розгляд даного питання. При цьому рішення про усунення президента має бути ухвалене на спільному засіданні палат на основі більшості у три четвертих від загального складу кожної.

За Конституцією США підставою імпічменту може бути вчинення злочину. Проте ще у XIX ст. на практиці було визна¬но, що такою підставою може бути і вчинення дій, які підрива¬ють авторитет влади, або навіть прояви некомпетентності чи по¬рушення норм моралі.

В інших країнах підставою імпічменту також є насамперед вчинення злочину. Звичайно таким злочином визнано держав¬ну зраду або (та) інший тяжкий злочин. У Грузії відповідною підставою конституйоване вчинення не тільки державної зради,

а й будь-якого іншого злочину та порушення конституції, а в Ір¬ландії та Литві — взагалі злочину.

У багатьох країнах єдиною чи однією з підстав імпічменту визначене порушення конституції, причому питання стосовно юридичної кваліфікації такого порушення може вирішуватися по-різному. У Литві і Монголії відповідною підставою визна¬не порушення присяги, що уможливлює імпічмент на основі ви¬ключно політичної оцінки дій, які до нього призвели.

Важливим є те, що імпічмент за американською моделлю передбачений за умов різних форм державного правління і за¬звичай розглядається як один з елементів системи стримувань і противаг у взаємодії законодавчої і виконавчої влади. Але його не можна пов'язувати з політичною відповідальністю президен¬та перед парламентом, адже у президентських республіках і в країнах із змішаною республіканською формою правління такої відповідальності не існує.

З іншого боку, у парламентських республіках іноді передба¬чена можливість дострокового припинення повноважень (фак¬тично відкликання) обраного парламентом президента за рішен¬ням того самого парламенту, ухваленим навіть з мотивів полі¬тичної доцільності. Таке припинення повноважень президента може вважатися наслідком його політичної відповідальності са¬ме перед парламентом.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.