Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2008 ШАПОВАЛ КОНСТИТУЦ_ЙНЕ ПРАВО ЗАРУБ_ЖНИХ КРА...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.11.2019
Размер:
1.8 Mб
Скачать

§ 3. Головні джерела конституційного права

Характеристики галузі також знаходять вияв у дже¬релах (формах) конституційного права. Найголовнішим дже¬релом об'єктивно є конституція як основний закон. Саме з прий¬няття першої конституції історично почалося становлення га¬лузі конституційного права майже в усіх країнах.

Конституційно-правове регулювання значною мірою забез¬печується законами, форми яких нерідко є різними. Звідси кон¬ституційне право можна назвати «правом законів», а норма¬тивно-правові акти відповідного змісту, що офіційно визначені законами, треба вважати головними джерелами галузі консти¬туційного права.

Джерелом конституційного права в ряді країн є конститу¬ційні закони. Термін «конституційний закон (акт)» широко і по-різному вживаний в юридичній науці. У XIX ст. його викорис¬товували як синонім термінів «конституція» і «основний закон». Сьогодні конституційними законами визначають різні акти, за предметом регулювання пов'язані з конституцією.

Термін «конституційний закон» нерідко слугує офіційною назвою (титулом) пормативно-правових актів. Конституційним законом іноді називають саму конституцію, хоча і тимчасову. Назву конституційних законів мають усі або більша частина складових несистематизованих конституцій Австрії та Кана¬ди. В таких випадках конституційні закони наділені якостями основних законів і мають найвищу юридичну силу.

У ряді країн конституційними законами офіційно визна¬чені акти, якими вносяться зміни до конституції (Італія, Мол¬дова, Португалія, Румунія, Чехія тощо). За юридичною силою вони об'єктивно не можуть відрізнятися від самого основного закону.

В Азербайджані конституційними законами названо акти, якими доповнюється конституція. На відміну від змін до кон¬ституції, що вносяться виключно за результатами референдуму і не мають назви конституційних законів, доповнення приймають¬ся парламентом. Конституційні закони визначені «невід'ємною частиною Конституції Азербайджанської Республіки» (ст. 156 Конституції). Однак вони не повинні суперечити її основно¬му тексту, що зумовлює субординацію цих актів конституції за силою.

Оригінальною видається практика прийняття конституцій¬них законів в Узбекистані: вони виступають у ролі доповнен¬ня до конституції і водночас передбачають внесення до неї змін. Так, згідно зі ст, І К<>п< ти а у і іі і і І к )іч) закону «Про посилення ро¬лі політичних партій и оновленні і подальшій демократизації державною управління і модернізації країни», який набув чин¬ності 1 січня 2008 р., цей акт є «підставою для внесення від¬повідних поправок до конституції, а також змін і доповнень до чинного законодавства Республіки Узбекистан».

ііщішіуції, причому сам основний за

ЛЫШштВ.Ствфвнтв

У Македонії, Сербії, Словенії, Хорватії і Чорногорії консти¬туційним законом визначено акт, яким введено в дію конститу¬цію. Прийняття відповідного акта виглядало складовою проце¬су прийняття конституції, хоча і відбувалося за «звичайною» законодавчою процедурою. Більшість його положень мають ха¬рактер перехідних щодо кон перехідних положен

2 - 8-364

У такий спосіб фактично вказується на відсутність у відпо¬відного конституційного закону найвищої сили.

У деяких країнах конституційними законами офіційно на¬звано нормативно-правові акти, прийняття яких з питань, ви¬значених у конституції, передбачене самою конституцією (Гру¬зія, Італія, Казахстан, Киргизстан, Нікарагуа, Росія, Словаччи¬на, Таджикистан і Чехія). Об'єкти регулювання, здійснюваного такими конституційними законами, є водночас об'єктами власне конституційного регулювання, адже вони відповідно позначені в конституції.

Розглядувані конституційні закони об'єктивно послугову¬ють реалізації сполучених з ними власне конституційних при¬писів і забезпечують стабільність самої конституції. В теорії конституціоналізму визнається, що ці акти за силою є нижчи¬ми щодо конституції, але вищими щодо так званих звичайних законів.

Загальним правилом у практиці прийняття конституційних законів є вимога кваліфікованої більшості. Однак лише у випад¬ках, коли ця вимога пов'язана з власне конституційним регулю¬ванням, вона засвідчує найвищу силу конституційних законів. У ряді країн вимога кваліфікованої більшості стосується інших галузевих законів, офіційно не визначених як конституційні. В та¬ких випадках ця вимога лише підтверджує значущість об'єктів правового регулювання. Питання про вищу юридичну силу від¬повідних актів порівняно з іншими «звичайними» законами, як правило, не виникає.

Порядок прийняття конституційних законів і набуття ни¬ми чинності характеризується й іншими особливостями. Від¬мінною від «звичайної» законодавчої, є процедура їх прийнят¬тя парламентом, про що іноді йдеться в конституції (Азербай¬джан, Італія, Казахстан, Киргизстан, Молдова). В Румунії всі конституційні закони мають бути затверджені на референдумі, а у Словаччині на референдум виноситься конституційний за¬кон про вступ до союзу з іншими державами або про вихід з та¬кого союзу.

Звичайно глава держави не має права вето щодо конститу¬ційних законів, чим підтверджується їх особлива правова при¬рода та (або) згадувана поєднаність із конституцією. Разом з тим, в Азербайджані президент може не підписати конституційний закон, з огляду на що відповідний акт не набуває чинності.

І!І< одним джерелом конституційного права є органічні ШОНи Термін ■ -органічний закон» вжито в деяких конститу-,і! і ні офіційну кпзпу ІІІДІІОІИДНИХ нормативно-правових актів.

і 11 і- л 111 і * 1111 і її і N і її -і х разом вживаються терміни «конститу-мтммм мі-.м І о| >га і іі ч п и й закон», але для позначення різних і фпр і І 11. І 111 і»* р 11/їй ч ними ознаками і навіть правовою приро-

ІМНІ .11 (ЦІ,

! і її. 1.1 поняття органічного закону пов'язана з французькою її орию і практикою конституціоналізму. В 1875 р. були прий¬няті закони про вибори членів палат парламенту, які розгля-іі і лея як складові тогочасної несистематизованої Конституції Франції (так звана Конституція третьої республіки) і мали на¬шу органічних. Проте вони фактично були «звичайними» зако-мідні і не потребували спеціальної процедури щодо прийняття, ми \у і і і чинності, внесення змін тощо.

Уперше термін «органічний закон» для позначення саме різ-ионпду законів було вжито в Конституції Франції 1958 р., де тетережено, з яких конкретних питань мають бути прийняті шлповідні закони. При цьому встановлено дещо інший, ніж «зви-•і.шипи», порядок прийняття органічних законів, хоча вони за силою не відрізняються від «звичайних» законів. За певних умов їх прийняття потребує абсолютної більшості голосів у нижній Палаті. Усі органічні закони після прийняття парламентом і до промульгації (підписання та офіційного оприлюднення) прези¬дентом підлягають оцінці з боку конституційної ради на предмет їх копституційності.

11 І швова форма органічного закону притаманна лише галузі конституційного права. За прикладом Франції така форма була запроваджена у багатьох франкомовних країнах Тропічної \.|.|.пі п ( Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Габон, Гвінея, Джібуті, Комореькі Острови, Конго, Мавританія, Сенегал, Того). Запо-пічіілп її п ряді інших країн, що розвиваються. Зокрема, уст. 11 Конституції І Іаїтуа-Нової Гвінеї органічні закони разом з кон-і. ги'іу і не 'іо визначені «верховним правом країни».

Ф раї 111, у зьки і і 1і,< >свід щодо органічних законів справив вплив її.) конституційний розвиток деяких європейських країн (Гру¬нт Іспанія, Молдова, Португалія, Румунія, Хорватія). Для прий-И ' 11 і, внесення змін або скасування органічних законів тут та-і 11 і 11«■> і р і о 11 а абсолютна більшість від загального складу парла-мі її і V ( нижньої палати).

У Португалії визначено ускладнений порядок подолання вето президента і передбачена можливість здійснення судового конституційного контролю щодо прийнятих парламентом, але ще не набувших чинності, органічних законів.

Конституції Молдови, Португалії, Румунії і Таїланду міс¬тять перелік питань, які мають бути врегламентовані органіч¬ними законами, причому в Молдові і Румунії відповідний пере¬лік є відкритим, і парламент «за необхідності» може приймати органічні закони з питань, до нього не включених.

Форма органічного закону запроваджена в ряді країн Латин¬ської Америки, де вона характеризується особливостями. В Чи¬лі сам парламент може кваліфікувати конкретний закон як ор¬ганічний. Такий закон до промульгації президентом має бути переданий до верховного суду для перевірки на предмет його «органічності» і конституційності. В Панамі право ініціювати у парламенті розгляд проекту органічного закону мають інші су¬б'єкти, ніж суб'єкти права «звичайної» законодавчої ініціативи. Майже в усіх відповідних країнах встановлено вимогу абсолют¬ної більшості, але у Бразилії палата парламенту, до якої було внесено проект органічного закону, має ухвалити його на основі більшості у дві третини від її загального складу.

Разом з тим, вимога абсолютної більшості голосів членів пар¬ламенту встановлена конституціями ряду держав і для прийнят¬тя законів, що не мають назви органічних. Наприклад, у кон¬ституціях Сербії, Естонії і Чорногорії визначено перелік зде¬більшого конституційно-правових за об'єктами регулювання законів, які можуть бути прийняті лише на основі абсолютної більшості. Аналогічна за числом більшість щодо прийняття усіх «звичайних» законів встановлена в деяких пострадянських краї¬нах. Тому вимогу абсолютної більшості не можна вважати іма¬нентною ознакою правової форми органічного закону.

Визначення конституційного права як «права законів» по¬в'язане, насамперед, з тим, що до джерел цієї галузі віднесені так звані звичайні закони. Сам термін «звичайний закон» має умов¬не значення, адже позначувані ним нормативно-правові акти за природою принципово відмінні від конституції як основного за¬кону держави, про що йтиметься далі. Цей термін набуває ре¬ального смислу лише у зв'язку з існуванням інших видів зако¬нів — органічних законів і частини тих актів, що мають назву конституційних законів.

У деяких країнах, де існують різні види законів, «звичайні» и.оіпі офіційно визначені як ординарні (Італія, Молдова, Ру¬мунія, окремі країни Латинської Америки).

(Іучасне поняття «звичайного» закону як формального зако¬ну насамперед пов'язане з народним представництвом, з резуль-іатами діяльності парламенту як органу законодавчої влади ( іакоиодавчого органу). Тим самим формальний закон визна-

• ГЬСЯ актом органу законодавчої влади, а з урахуванням мож-'іпностей його прийняття або затвердження референдумом — актом законодавчої влади. Зазначений підхід до визначення формального закону ще у XIX ст. набув поширення в країнах, /і,с була сприйнята ідеологія конституціоналізму і здійснені від-ПОВІДНІ державно-правові перетворення.

і 5а умов укорінення ідей самодержавної влади монарха по-пяття формального закону як виключно акта законодавчого органу звичайно оспорювалося. При цьому законом визнавав -і і акт, який видавав носій «верховної влади», тобто акт мо¬нарха. Іноді стверджували, що навіть прийнятий законодав¬чим < >рганом акт стає законом тільки після його санкціонування Мі шархом, котре визнавалося ключовим моментом у законотво¬ренні.

Такі оцінки законотворення та участі в його здійсненні гла-ші держави не відповідають сучасному стану теорії і практики конституціоналізму; У більшості країн глава держави (прези-I- її і ) наділений правом відкладального вето щодо законів, прий-м і тих парламентом, а у багатьох — ще й правом законодавчої І і иі 11.111111 и. Ці повноваження засвідчують участь глави держа-І и І ід і йе не п 11 і власне парламентської функції законотворення. < І мі н 11 п.кп парламент є законодавчим органом, і жоден ін¬ший орган не уповноважений приймати закони.

«Звичайні* закони, як і саму конституцію, можна вважати пі нереальним и дже| >< \м ам и конституційного права, адже інші від-поіидпі форми характеризують правове регулювання суспіль¬них нідпосин лише в деяких країнах світу. Від інших «звичай¬них- законів ті, що віднесені до джерел конституційного права, її 11 > і зі і яю гься за предметом (об'єктами) регулювання і тому за ііі кім. Це закони про громадянство, про конкретні права і сво-

• і и подими і громадянина та механізми їх реалізації, про ви-|".рп про надзвичайний стан, про статус окремих державних

■ фі иіІП ТОЩО.

Джерелами конституційного права є міжгалузеві за предме¬том закони, які містять положення, що слугують регулюванню у різних сферах суспільних відносин, включно у сфері держав¬но-політичних відносин владарювання. Міжгалузевий характер багатьох законів зумовлений, зокрема, відсутністю чіткого фор¬мального розмежування публічно-правових галузей права. Уні¬кальною є практика законотворення в Австрії, де можливе вклю¬чення до текстів «звичайних» законів так званих конституційних положень. Прийняття цих положень, що мають бути відповідно позначені, здійснюється в такому самому порядку, що й прий¬няття конституційних законів.

Іноді джерелами конституційного права виступають систе¬матизовані закони — кодекси. Найчастіше здійснюють кодифі¬кацію норм, присвячених організації та проведенню виборів.

За загальним правилом «звичайні» закони приймають на основі простої більшості або більшості від присутніх депутатів, але мінімально від кворуму.

Існує окрема категорія законів, прийнятих або затвердже¬них на референдумі. Такі закони визначаються як референдні, або референдарні.

Референдні закони, як правило, можуть бути змінені або ска¬совані тільки за результатами нового референдуму. Іноді припус¬кається внесення змін до референдних законів за рішенням пар¬ламенту, ухваленим на основі кваліфікованої більшості. Практи¬ка прийняття або затвердження референдних законів є обмеже¬ною. До того ж, за об'єктами відповідні акти у більшості випадків не мають прямого відношення до конституційного регулювання.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.