13.8. Основні способи мінімізації та зниження ризику

Високий ступінь ризику конкретних видів господарської діяльності призводить до необхідності пошуку шляхів її штучного зниження.

Розглянемо основні способи зниження ризику.

Страхування ризику. Компенсаційні антиризикові заходи подані різними формами страхування: традиційним страхуванням, яке здійснюється страховими компаніями, самострахуванням. З точки зору розміру втрат, що відшкодовуються, найбільша частка припадає на традиційне страхування.

Страхування у традиційному розумінні слова полягає в акумулюванні фінансових ресурсів підприємств з метою відшкодування їм втрат від ризику. Воно має на меті забезпечити страховий захист агробізнесу у вигляді повного або часткового відшкодування втрат, заподіяних ризикованими ситуаціями.

Страхування - це метод замкнуте зниження ризику шляхом перетворення випадкових збитків у відносно невеликі постійні або разові витрати у вигляді страхових премій страховикам, які розкладають збиток у просторі і часі між учасниками страхового фонду. Різного роду непередбачені ситуації (хвороби, стихійні лиха, крадіжки і т. д.), найчастіше призводять до значних витрат. Для пом'якшення їх наслідків використовують страхуван­ня. Люди в усьому світі страхують життя і майно від непередбачених обставин. Так у США страхові внески складали в середині 80-х років 8% валового національного продукту, тобто перевищували суму в 270 млрд. дол. Страхові компанії організують справи таким чином, щоб сума виплат і витрати на орга­нізацію страхової справи не перевищували величини отриманих внесків. Головна умова ефективності страхування полягає в тім, щоб ризики застрахованих осіб були незалежними один від одного або мали різноспрямовану кореляцію.

Враховуючи, що різні об'єкти підлягають ризику неоднаковою мірою, наприклад дерев'яні будівлі більш ризиковані, кам'яні – менш, фірми можуть укладати договори страхування на все майно або його певну частину (окремі транспортні засоби, верстати, машини, будівлі).

Відповідно до чинного положення майно підприємств страхується від втрат, пов'язаних з ризиком тоді, коли вони спричинені землетрусом, зсувами, бурями, обвалами, ураганами, градом, великими снігопадами, зливами, діями підґрунтових вод, затопленням, пожежею, туманами, блискавками, вибухом, аварією, викидом газу, крадіжками зі зломом тощо. Як видно з цього переліку страхових випадків, вони неповно охоплюють усі можливі втрати від ризику. У ринкових умовах, як засвідчує зарубіжний досвід, діапазон причин втрат від ризику, які можуть бути застраховані, значно ширший.

При настанні страхових випадків страховик виплачує страхувальнику страхове відшкодування (страхову суму). Його розмір визначається у таких відсотках до розміру збитків від загибелі (пошкодження) майна, в яких майно було застраховане.

Приклад. Страхова вартість (фактична вартість об'єкта страхування) становить 400 тис. грн, а страхова сума (вартість, оголошена страхувальником при укладанні договору страхування) – 280 тис. грн, розмір понесених фірмою втрат – 200 тис. грн. Отже, сума страхового відшкодування становитиме (280 200 : 400) = 140 тис. грн.

Страхування базується на використанні таких механізмів, як:

• об'єднання ризиків;

• розподіл ризику.

Розподіл ризику - це метод зниження ризику, при якому ймовірний збиток поділяється між кількома особами таким чином, що можливі втрати кожного (так само як і прибуток) відносно невеликі. Саме завдяки використанню даного методу фінансово-промислові групи не бояться йти на ризик фінансування великих проектів або нових напрямків науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт.

Розглянемо більш докладно механізм розподілу ризику.

Приклад. Підприємець, що накопичив певні кошти, вирішив укласти їх у невелику автомайстерню з вулканізації шин і надання дрібних послуг по технічному обслуговуванню автомобілів. Якщо споживачі оцінять його діяльність, він може використати одержаний прибуток для покупки додаткового устаткування й оренди нових площ, необхідних для розширення своєї справи. Нехай цей підприємець зібрав 200 тис. грн. Цих коштів цілком достатньо для того, щоб відкрити мережу автомайстерень в інших районах міста. Необхідно прийняти рішення – організовувати товариство або залишитися єдиним власником?

Якщо підприємець залишиться єдиним власником і особисто інвестує в розширення виробництва всі заощадження, то він особисто бере на себе весь ризик, пов'язаний з його бізнесом. Якщо споживачі віддадуть перевагу конкурентам, то він може втратити все. Якщо підприємець достатньою мірою впевнений, що нічого подібного не відбудеться, він може укласти всі наявні в нього кошти. Висока віддача компенсує ризик. Але якщо підприємець супротивник ризику, то він може розділити ризик з іншими особами. Якщо 10 осіб вкладуть свої кошти в мережу автомайстерень, то кожен з них буде ма­ти набагато менший ризик, ніж той, який підприємець взяв би на себе, залишаючись єдиним власником. Однак і прибуток доведеться при цьому поділити пропорційно вкладеним коштам.

Абсолютний розмір ризику, виражений у доларах, що випадає на долю великих транснаціональних корпорацій, наприклад, типу IBM або "Дженерал моторе", величезний. Їхні доходи можуть непередбачено мінятися від року до року на сотні мільйонів доларів. Однак ці компанії, до речі, як і більшість аналогічних, є корпораціями і мають багато мільйонів власників, що безпосередньо володіють акціями, а також тих, хто має акції взаємних фондів, які, у свою чергу, є власниками акцій, згаданих IBM і "Дженерал моторе".

Розподіляючи ризик серед багатьох осіб, ринок капіталів дозволяє здійснювати величезні ризикові інвестиції в реальний капітал навіть за тієї умови, що жоден одиничний власник не захотів би брати пов'язаний з цим ризик на себе особисто.

Об'єднання ризиків. Об'єднання ризиків є одним з методів зниження ризику шляхом об'єднання незалежних ризиків кількох осіб, проектів або видів діяльності таким чином, що загальний ризик зменшується.

Розглянемо приклад.

Приклад. Є два типи ризикових проектів різного ступе­ня ризику. Наприклад, вкладення в акції нафтових компаній і вкладення в акції банків. Нехай віддача по кожному з цих цінних паперів становить 4 грн. у періоди сприятливої економіч­ної кон'юнктури і 2 грн. - у несприятливої. Розвиток сприятливої або несприятливої кон'юнктури в одній галузі не залежить від розвитку в іншій. Отже, значення норми віддачі в цих галузях є незалежними. Вартість акцій однакова. Для спрощення розрахунків розглянемо ситуацію, коли інвестор купує тільки дві акції. При цьому виникають наступні альтернативи:

• укласти всі кошти в акції нафтової компанії;

• укласти всі кошти в акції банку;

• купити по одній акції кожного типу. Розглянемо ці альтернативи детальніше.

Якщо інвестор купив дві акцій банку, то з огляду на те, що ймовірність сприятливої кон'юнктури в банківській справі дорівнює 50%, він заробить 2 4 = 8 грн. А якщо ні (несприятлива кон'юнктура), то він одержить 2 2 = 4 грн. Аналогічні міркування справедливі і для варіанта купівлі двох акцій нафтової компанії. В обох випадках середній доход складе 6 грн. При цьому ймовірності одержання максимального (8 грн.) і мінімального (4 грн.) доходів будуть однаковими (0,5).

Можливі варіанти віддачі при реалізації третьої альтернативи наведені в табл. 13.7.

Кожна з комбінацій, наведених у табл. 13.7, рівно імовірна. Ймовірність того, що несприятлива кон'юнктура складеться в обох галузях одночасно, дорівнює 25%. Імовірність підйому в одній галузі і, одночасно, спаду в іншій дорівнює 50%. Імовірність сприятливої кон'юнктури одночасно в обох галузях дорівнює 25%. Тобто, шанси заробити 4 або 8 грн. рівні 25%, а 6 грн. - 50%. Середній доход дорівнює 6 грн., тобто він той же, що і при вкладенні всіх коштів у нафтовидобування або в банківську справу, але ризик при цьому нижче, тому що ймовірність мінімального доходу знизилася до 25%.

Таблиця 13.7.