2.3. Економічні та правові засади підприємництва

2.3.1. Підприємницьке середовище

Для характеристики умов підприємницької діяльності використовують поняття "підприємницьке середовище" та "інфраструктура" підприємництва. В довідникових виданнях інфраструктура трактується як сукупність складових, що має підпорядкований характер і забезпечує діяльність системи в цілому.

У найбільш загальному плані підприємницьке середовище, його основні характерні складові задаються економічною системою кожної держави. Так, англійські дослідники вважають, що система вільного підприємництва є економічною системою, яка характеризується наявністю у громадян права володіння капіталом і власністю, а також права займатися підприємництвом при обмеженому втручанні держави. Система вільного підприємництва стимулює діяльність підприємців і прагнення приватних власників фірм до прибутків. Отже, спираючись на це твердження, можна визначити основні ознаки підприємницького середовища: наявність різних економічних і юридично рівних форм власності та господарювання; економічна незалежність підприємців; еквівалентність обміну продуктів праці; економічна свобода і самостійність в господарській діяльності; конкуренція товаровиробників.

Слід розрізняти поняття підприємницького клімату і підприємницького середовища. Складові підприємницького середовища є пасивними доти, поки не буде створено відповідного підприємницького клімату. Останній є більш активною й динамічною категорією і означає сукупність конкретних параметрів складових підприємницького середовища, які регулюють, регламентують, задають підприємницьку діяльність і з якими підприємець, як господарюючий суб'єкт, вступає у взаємодію, розвивається сам і спонукає їх до саморозвитку.

Характеризуючи підприємницьке середовище, ряд авторів обмежується ринком як сферою діяльності. Такий підхід зумовлює змішування понять "бізнес" і "підприємництво". Тому для розвитку підприємництва в перехідних економіках вони вважають за достатнє сформувати ринкову інфраструктуру в складі системи фінансового обслуговування (фінанси, кредит, банки, страхування, податки) та забезпечити її функціонування (біржі праці, системи комунікації, консалтингові та аудиторські компанії тощо) (рис. 2.2).

Ринок	®	Обслуговування	®	Інфраструктура
Праці Капіталу Землі Інформації		Фінансове Кредит, банки Страхування Податки		Біржі Система комунікації Консалтингові фірми Аудиторські фірми

Рис. 2.2. Система розвитку підприємництва

Однак врахування лише цих складових не вирішує проблему розвитку підприємництва у головній сфері економіки – виробництві, і не тільки у сфері фінансовій та комерційній, що спостерігається сьогодні в Україні.

Вихідним положенням при визначенні складових підприємницького середовища є забезпечення можливостей здійснення підприємницької функції, насамперед новаторсько-координуючої по забезпеченню суспільних потреб. Найповнішу характеристику підприємницького середовища дає англійський економіст А.Хоскінг, який вважає його основними складовими економічну обстановку, політичну ситуацію; правове, соціально-культурне, технологічне, географічне, інституціональне та організаційно-технічне середовище. Цей перелік можна доповнити екологічним середовищем як найважливішим для України, яка постраждала від техногенної катастрофи століття.

Економічна ситуація обумовлює рівень купівельної спроможності населення, заробітної плати, наявності вільних робочих місць, наявності і доступності грошових ресурсів, відсоткових ставок на капітал, розміру позичкового капіталу, розвитку економічних та юридичних прав власності. Оскільки економічне становище залежить від політичної ситуації, необхідно враховувати політичну спрямованість правлячих кіл, їх інтереси і мету.

Підприємницька діяльність здійснюється у відповідному правовому полі. Тут мова може йти про сфери обмеження, ступінь законодавчого регулювання і контролю, підтримку чи не підтримку.

Соціально-культурне середовище визначається моральними, релігійними нормами, звичаями, традиціями, притаманними місцевому населенню. Таке середовище безпосередньо впливає на види діяльності, перелік товарів тощо.

Технологічне середовище відбиває рівень науково-технічного прогресу, що безпосередньо впливає на розвиток підприємництва.

Географічне середовище характеризує територію країни, де здійснюється підприємницька діяльність: якість ґрунтів; наявність земель, придатних для сільськогосподарського виробництва; кліматичні умови; запаси сировини; наявність енергоресурсів, різних систем комунікацій, включаючи автомобільні магістралі, залізниці, морські і повітряні шляхи сполучення.

Геополітичне розташування України є сприятливим для здійснення підприємницької діяльності в усіх сферах, в тому числі і в сільському господарстві, і це є однією із найважливих умов зацікавленості іноземних інвесторів у вкладанні капіталу у вітчизняну економіку.

Інституціональне та організаційно-технічне середовище. Успішна підприємницька діяльність неможлива без наявності широкої мережі різнобічних інститутів, які допомагають підприємцям налагоджувати ділові контакти, здійснювати торгові операції, страхування діяльності, рекламування продукції тощо. До цих інститутів слід віднести:

– банки;

– страхові компанії;

– біржі, торгові доми, посередницькі фірми, що виконують функції реалізації продукції;

– рекламні агентства;

– навчальні заклади з підготовка кадрів та інститути післядипломної освіти;

– консалтингові структури;

– бізнес-центри та бізнес-інкубатори, підприємницькі кластери тощо;

– транспортні агентства;

– постачальники (запасних частин, паливно-мастильних матеріалів, машин і устаткування, будівельних конструкцій, технологій тощо);

– підприємства по переробці сировини і торгівлі готовою продукцією;

– засоби зв’язку і передачі інформації;

– комунальні послуги.

Стан розвитку цих та інших складових підприємницького середовища свідчить про загальний рівень цивілізованості країни взагалі, що безумовно впливає і на розвиток самого підприємництва.

Бізнес і право. Правове середовище Суттєво важливим елементом неекономічного середовища бізнесу є правові відносини на макро- і мікрорівнях організації суспільства, які формують власне правове середовище бізнесу.

Суб’єкти ринку, вступаючи у взаємодію один з одним всередині середовища бізнесу, потребують в узгодженості своїх прав і відповідальності. Кожний з них зарані, до здійснення угоди повинен знати, яка відповідальність і які права у нього виникають.

Право, реалізоване в законах, нормах і правилах, організує, регламентує діяльність і ділові зв’язки суб’єктів бізнесу. В свою чергу розвиток ділових відносин чинить вплив на вдосконалення законів, норм і правил, що застосовуються в суспільстві. Із поняттями законів, норм, правил і правових відносин зв’язане визначення правового середовища бізнесу, під яким тут і далі розуміється таке:

– сукупність юридичних інститутів (державні і міжнародні „силові структури”, а також органи захисту прав громадян і організацій, в тому числі адвокатури);

– сукупність регламентуючих і організуючих документів в суспільстві, за допомогою яких органи влади і управління можуть створити, забезпечити і підтримувати встановлений порядок у взаємовідносинах між різними суб’єктами;

– сукупна діяльність названих інститутів по створенню регламентуючих і організуючих документів, а також по контролю за їх дотриманням різними суб’єктами.

Таким чином у правовому середовищі можна виділити мобільну і інституційну інфраструктуру, а також сукупність документів, що приймаються в суспільстві, на різних рівнях його організації.

Розглянемо більш детально названі документи. Для цього слід перш за все розмежувати поняття права, правил та норм.

Право – це сукупність директивних, тобто обов’язкових для виконання норм і правил, які встановлюються з метою адміністративної регламентації упорядкування і регулювання відносин між людьми.

Правила – це положення, які визначають зміст дій людей і приписують форми їх поведінки.

Норми – кількісні параметри, що характеризують поведінку і взаємодії людей, у відповідності до встановлених правил.

Наприклад, Закон України про оподаткування фізичних осіб встановлює, що всі громадяни зобов’язані виплачувати податок із всіх видів заробітку в розмірі 13% від нарахованої заробітної плати, причому відомо, що засоби, одержані від оподаткування, підлягають бюджетному перерозподілу. Тут сплата податку – правило, його розміри – норма.

Всі відносини між суб’єктами бізнесу, які складаються у процесі взаємодії ділових людей, неодмінно виступають об’єктами правового регулювання.

Дані відносини здійснюються лише в тих межах і на тій основі, які встановлені правилами і нормами. Ці межі утворюють правовий простір або правовий коридор бізнесу.

Правила і норми можуть мати заборонний і дозвільний характер. Заборонний характер правил і норм має місце в тому випадку, коли останні містять прямі заборони на здійснення окремих видів ділової діяльності, а отже, всі інші види ділової діяльності трактуються як дозвільні. Напроти, дозвільний характер правил і норм здійснюється за принципом: можна діяти лише так, як дозволено, як приписано.

Правові правила і норми мають історичний характер. В різних історичних формах людського суспільства існували різні підходи до встановлення таких правил і норм. Наприклад, дозволене на зорі людства рабство, сьогодні офіційно заборонене законами майже всіх держав світу. Навпаки, рабовласницький світ ніколи не знав правил, регламентуючих, наприклад, біржову торгівлю та інвестиційний бізнес.

Право регулює відносини у сфері бізнесу, які виникають в процесі цілеспрямованої діяльності людей в досягненні його цілей. Тому об’єктами правового регулювання виступають:

а) власність;

б) способи і розміри одержання доходів;

в) способи взаємодії між: підприємцями, підприємцями і споживачами; між підприємцями і найманими працівниками; між підприємцями і органами державного управління, державними службами, місцевого самоврядування;

г) способи взаємодії між найманими працівниками і державою.

Перебуваючи у правовому полі (просторі), бізнесмен вправі обирати будь-яку форму діяльності, будь-який механізм поведінки. Наявність права ділить бізнес на дві категорії – законний і незаконний.

В межах законного бізнесу існують взаємні гарантії дотримання інтересів суб’єктів ділових відносин, за межами законного бізнесу такі гарантії відсутні.

Законний бізнес базується на визнанні необхідності врахування інтересів всіх різноманітних суб’єктів економіки. При цьому гарантіями врахування інтересів різних сторін виступають правила і норми права. Порушення законів приводить до обмеження інтересів сторін і тому передбачає міри відповідальності.

Закони, правила, норми права виступають гарантіями врахування інтересів різних сторін.

Тут важливо звернути увагу на таку обставину. Єдиним критерієм виправданості дій у сфері бізнесу і справедливості взаємних відносин між суб’єктами бізнесу є право. Якщо дії суб’єктів ділових відносин не суперечать правилам і нормам права, ці дії виправдані, а результати цих дій справедливі.

Іншими словами, дотримання права робить діяльність підприємців та інших суб’єктів ділових відносин правомірною. Інші критерії виправданості і справедливості, наприклад, моральні, неприємлемі.

Чи справедливо, наприклад, що в суспільстві є багаті та бідні? Можливо, з точки зору загальнолюдської моралі це несправедливо. Але якщо багатство одних людей і бідність других стали результатом їх діяльності, і не виходять за рамки закону, то така диференціація суспільства є правомірною.

Інша справа, що саме право може не відповідають потребам розвитку економіки, не сприяти формуванню стимулів ділової активності, напроти, – стримувати поступальні процеси. В цьому випадку необхідні перетворення у правовій сфері, які можуть мати еволюційний чи революційний характер.

Еволюційний тип перетворень являє собою процес проведення правової реформи.

Революційний тип перетворень означає докорінні зміни попередньої системи права, усунення її основоположних властивостей і перехід до нової системи права. Такий тип перетворень здійснювався в минулому у багатьох країнах в формі буржуазних революцій, в ході яких усувалася основа попередньої системи права – положення про особисту залежність і особисту підпорядкованість одних суб’єктів економіки іншим – і створювалася нова система права, заснована на закріпленні за кожною людиною права власності у поєднанні з її особистою свободою.

Право повинне відображати досягнутий рівень розвитку економіки і забезпечувати діловим відносинам найкращі можливості здійснення, відтворення і розвитку. Тому по мірі розвитку людського суспільства право повинне постійно вдосконалюватися та видозмінюватися. Разом з тим консерватизм і навіть анахронізм окремих правил не може розглядатися як підстава для порушення закону. Наприклад, у попередній українській економіці директор державного підприємства не мав права збільшувати фонд заробітної плати робітників за рахунок основної частини прибутку. Проте, багато директорів підприємств різними шляхами йшли на збільшення заробітку робітників за рахунок прибутку. Чи правильно вони поступали ? З точки зору здорового глузду вони робили правильно. Але з позицій закону вони робили неправомірні поступки, за що, до речі, більшість вимушені були нести відповідальність, навіть кримінальну.

Право взагалі-то існує у вигляді системи правил і норм, причому правові документи покликані як регламентувати ділові стосунки, так і не повинні суперечити один одному. Проте, в силу різних причин у багатьох країнах, в тому числі і в Україні, між окремими правовими документами можуть бути суперечності. Ці невідповідності створюють квазіправовий простір, перебуваючи в якому бізнесмен отримує можливість порушувати закон, формально перебуваючи під захистом інших законів.

Система правових норм і правил, що регулюють ділові взаємовідносини, включає в себе наступні основні компоненти:

а) цивільне і кримінальне законодавство держави;

б) загальне господарське законодавство держави;

в) спеціальне господарське законодавство держави;

г) підзаконні нормативні документи;

д) норми міжнародного права.

Цивільне і кримінальне законодавство – це сукупність документів, яка містить загальні норми поведінки громадян, включаючи перелік заборонених видів діяльності.

Загальне господарське законодавство являє собою норми цивільного і кримінального права, що визначають типові економічні обставини дії суб’єктів. Тим самим загальне господарське законодавство – це відбиття цивільного і кримінального законодавства держави у сфері економіки. Основними джерелами права тут виступають Конституція України, цивільний та кримінальний кодекси країни, деякі загальноекономічні законодавчі акти, наприклад, закон про бюджет країни тощо.

Спеціальне господарське законодавство об’єднує документи, які регулюють різні сторони ділових відносин. Воно складається із таких основних компонентів:

а) законодавство про власність на засоби виробництва та підприємницької діяльності;

б) трудове законодавство;

в) законодавство про конкуренцію і монополістичну діяльність;

г) податкове законодавство;

д) фінансове законодавство;

є) законодавство про облік та ревізію господарської діяльності;

ї) законодавство про захист прав споживачів;

і) комерційне і біржове законодавство;

ж) законодавство про державну службу;

з) законодавство про організації, які займаються правовим забезпеченням бізнесу (органи арбітражу, третейські суди, нотаріат, адвокатура тощо).

Отже, основним регламентуючим і організуючим документом в бізнесі є закон. На підставі законів органи виконавчої влади, галузеві міністерства і відомства можуть видавати підзаконні акти, які покликані розкривати зміст окремих положень законів, а також описувати процедури (алгоритм) застосування законів. До числа таких відносяться:

а) інструкції міністерств і відомств;

б) офіційні листи, телеграми, факси міністерств і відомств;

в) офіційні роз’яснення і коментарі до законів, що випускаються міністерствами і відомствами, а також місцевими органами влади;

г) рішення місцевих органів влади і управління;

д) постанови уряду України.

Більше всього підзаконних актів та документів містить податкове законодавство України. Підзаконні акти не повинні відхилятися від букви закону, вони повинні суворо відповідати правилам і нормам, які містяться в законі. Важливо враховувати й те, що жоден орган влади і управління не має право зобов’язати людину слідувати підзаконним документам в тому випадку, якщо вони йдуть в розріз закону. Жоден підзаконний акт не у змозі замінити собою закон.

І насамкінець, норми міжнародного права встановлюються міжурядовими угодами, а також рішеннями загальновизнаних міжнародних організацій, таких як ООН, Комісія Європейської економічної співдружності тощо.

У всіх країнах діє правило, згідно якого в тому випадку, якщо положення тих чи інших законодавчих документів цих країн не відповідає нормам міжнародного права, на практиці застосовуються саме норми міжнародного права. Такий стан речей досить актуальний. Він визначає загальні правила поведінки суб’єктів ділових відносин, яким повинне відповідати національне законодавство окремих країн, і є засобом усунення свавілля в галузі господарського права.

Таким чином, правове поле діяльності бізнесу можна відобразити у вигляді двох стовбців: один з них – тип правових норм і правил; інший – що визначає система норм і правил.

Тип правових норм і правил Що визначає

Цивільне та кримінальне зако- Загальні норми поведінки

нодавство держави

Господарське законодавство Обставини дій

Спеціальне законодавство Сторони ділових

відносин

Підзаконні акти Процедури

Міжнародне право Міжнародні норми