7. Ринкове середовище в агропромисловій сфері, його вивчення і прогнозування

7.1. Суть ринкового середовища в агропромисловій сфері

Україна нині знаходиться на етапі активного реформування ринкового середовища, яке дає змогу зупинити руйнацію економіки, стабілізувати систему господарювання та започаткувати елементи сталого розвитку суспільства. Головним стримуючим фактором у цьому процесі є брак досвіду, часу та інвестицій. Великі складнощі створює також відсутність належної правової бази, яка кореспондується з основними принципами ведення бізнесу в розвинутих країнах, розбіжність стандартів на продукцію тощо. Але найголовніше досягнення, якого ми досягли за останні роки, - це розуміння шляхів подальшого розвитку, які базуються на основних складових ринкової економіки: конкуренція, лібералізація, відкритість ринків, закономірна послідовність державної політики, відсутність дискримінації, або недобросовісної конкуренції.

Будь-яка організація знаходиться і функціонує в середовищі і діяльність усіх їх без винятку можлива тільки в тому випадку, якщо середовище дозволяє її здійснити, тому що середовище організації є джерелом її життєвої сили. Воно містить в собі той потенціал, що дає можливість організації функціонувати, а отже, існувати і виживати у відповідному проміжку часу. Але середовище може також бути і джерелом проблем і навіть загибелі організації в тому випадку, якщо вона не забезпечує необхідного функціонування організації.

Ринкове середовище для більшості українських підприємств на національному ринку сьогодні не є дуже сприятливим. Негативно впливають на діяльність вітчизняних виробників низька платоспроможність значної частини населення, засилля іноземних товарів не завжди високої якості, несприятлива банківська політика, відсутність протекціонізму з боку держави. Це призводить до того, що більшість вітчизняних підприємств мають певні проблеми зі збутом власної продукції.

Тому, щоб ефективно конкурувати на ринку підприємству необхідно базуватися на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи “середовище - підприємство”. Більшість існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками. Організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів і т.п., і дає змогу йому підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Вплив середовища на підприємство залежить від його наступних характеристик:

складність середовища - визначається кількістю його компонент, які впливають на функціонування організації та інтенсивністю взаємодії між ними;
динамічність середовища - характеризується кількістю змін середовища в одиницю часу та подібністю змін;
невизначеність середовища - визначається кількістю інформації про компоненти та зміни в середовищі, а також якістю та визначеністю такої інформації.

Перше достатньо глибоке дослідження взаємозв’язків між середовищем і структурою було проведено Т.Барнсом і Дж.Сталкером. Вони ідентифікували два крайніх типа середовища: стабільне (яке залишається відносно постійним у часі) і нестабільне (для якого характерні невизначеність та швидкі зміни).

Концепцію Барнса і Сталкера розвинули професори Гарвардського університету Лоуренс і Лорш. Вони погоджувалися з тим, що фактори середовища впливають на організацію, але вважали, що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні одиниці однієї і тієї самої організації. Вони висунули гіпотезу, а потім і довели, що кожний структурний підрозділ організації має своє власне унікальне середовище, відповідно до якого і повинна здійснюватися його організаційна побудова. Їх дослідження дозволяють зробити такі висновки:

Середовище організації не є однозначно стабільним або нестабільним. Організація, як правило, має справу з багатьма середовищами (у кожного структурного підрозділу є своє середовище) з різним ступенем невизначеності. Внаслідок цього структурні підрозділи повинні враховувати вимоги свого власного середовища.
Успішна організація вирішує проблему побудови раціональної організаційної структури шляхом пристосування структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального ринкового середовища (див. рис. 7.1.).

Рис. 7.1 Графічна інтерпретація концепції Лоуренса-Лорша

Для того щоб визначити стратегію поведінки організації і провести цю стратегію в життя, керівництво повинно мати детальну уяву як про ринкове середовище організації, його потенціал і тенденції розвитку, місце, що займає в ньому організація. При цьому внутрішнє середовище вивчається для того, щоб розкрити сильні та слабкі місця організації, а зовнішнє оточення вивчається, у першу чергу для того, щоб розкрити ті загрози і можливості, які організація повинна враховувати при визначенні своїх цілей і шляхів їх досягнення (рис. 7.2.).

Ринкове середовище