3.4. Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, організація внутрішньогосподарських відносин

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливають підприємства суспільного сектора. Нині в користування цього сектора є 65,8% сільськогосподарських угідь, зайнято 60,8% працюючих, виробляється 88% зерна, 93% цукрового буряку, 92% соняшнику - головної стратегічної продукції України.

Суспільний сектор представлено колективними підприємствами з різними видами використання приватної власності у вигляді земельних і майнових паїв. Земля, передана в колективну власність і поділена між членами колективних господарств, завжди потребувала, а нині за наявності власників ще більше потребує чіткого механізму взаємовідносин між первинними колективами власників. Проте основи приватної власності при колективній організації виробництва і праці недостатньо. Ось чому при спільному використанні землі та майна за умови добровільності й зацікавленості власників потрібно якомога повніше враховувати потенціал наявних системних зв’язків, пропорцій, балансів. Це означає, що реформовані господарства та їхні підрозділи мають реструктуруватися не в напрямі їх руйнування, а в напрямі організаційного удосконалення. При цьому слід ураховувати, що утвердження власників землі та майна супроводжуватиметься збільшенням кількості економічно самостійних підприємницьких структур з різними можливостями виходу на продовольчий ринок і споживача. У зв’язку з цим усі внутрішньогосподарські структури мають одержати організаційно-правову основу і функціонувати як товариства з різним ступенем відповідальності, малі підприємства, кооперативи, асоціації власників тощо. У реформованих господарствах, заснованих на приватній власності, реструктуризація підрозділів має забезпечити відповідність:

• економічного і юридичного статусів - новим відносинам власності;

• організаційної будови - вимогам економічної самостійності та самоврядування, враховуючи інтереси власників;

• техніко-технологічного вдосконалення - вимогам підприємництва, самоокупності та самофінансування.

Важливим етапом має бути оцінка і вдосконалення організаційно-технологічних складових як підприємства в цілому, так і його підрозділів. Критерій оцінки - окупність капіталу, враховуючи землю, забезпечення високої матеріальної зацікавленості власників. Оцінка передбачає:

• поєднання галузей, спеціалізацію і концентрацію;

• структуру посівних площ і сівозмін;

• кількість і співвідношення продуктивної худоби;

• склад і структуру виробничого потенціалу.

При реструктуризації виробництва особливу увагу приділяють горизонтальній і вертикальній кооперації та інтеграції. Рішення можуть бути різними. Головне, щоб товаровиробник мав можливість через власний кооператив, власну агропромислову структуру виходити на споживача, на прямі фінансові взаєморозрахунки. Між колективами власників, зайнятих у підрозділах, незалежно від виду їх діяльності, розвиватимуться прямі і зворотні зв’язки, які ґрунтуються на виробничих, економічних і соціальних інтересах. Колективи власників у реформованих господарствах у системі цих зв’язків можуть виступати як організаційні підсистеми за умови поєднання централізованого управління або як самостійні структури, що делегують частину своїх функцій підзвітному апарату управління підприємством. Залежно від цього організаційно-економічні відносини між внутрішньогосподарськими структурами можуть регулюватися за трьома основними напрямами:

• на основі двосторонніх договорів;

• єдиним колективними органом, якому власники делегують повноваження;

• змішано.

У реформованих підприємствах, заснованих на приватній власності, мають утвердитися такі принципи управління:

• управління власністю на рівні підприємства;

• оперативне управління виробництвом на рівні первинних підрозділів;

• оперативне управління виробництвом на рівні первинних підрозділів - колективів власників;

• забезпечення централізації функцій, загальних для всіх колективів власників первинних підрозділів;

• центральний апарат управління має виконувати функції регулювання внутрішньогосподарськими зв’язками, зокрема відносинами з власниками, здійснювати зовнішньоекономічні зв’язки переважно маркетингового напряму.

Удосконалення організаційно-галузевої, техніко-технологічної, управлінської систем має забезпечити зростання урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тваринництва, підвищення ефективності використання фондів і ресурсів, рентабельності й конкурентоспроможності. Тобто повинні бути створені умови для інтенсифікації виробництва. Водночас має бути економічний механізм, що регулює взаємовідносини власників, які бажають сумісно використовувати землю і засоби виробництва.

Економічний механізм передбачає організацію повного та комерційного розрахунку, принципово нові підходи до формування цін на продукцію та ресурси (роботи, послуги) внутрішньогосподарського обігу, прибутку і фондів.

Як свідчить аналіз, в сучасних умовах зміни форм власності та господарювання можливості сільськогосподарських підприємств по реалізації внутрішньогосподарських відносин різні і залежать від ступеня самостійності первинних колективів. Прийнята класифікація виділяє три основні форми, які можуть застосовуватися на практиці. Члени первинного трудового колективу (працівники та власники-співвласники) повинні самостійно приймати рішення про вибір моделі внутрішньогосподарських економічних відносин. Як показує аналіз, в сучасних умовах в залежності від ступеня самостійності первинних підрозділів, рівня економічної роботи можуть бути прийняті наступні моделі госпрозрахункових відносин (рис. 3.1). В результаті приватизації та реорганізації підприємств внутрішньогосподарські відносини суттєво змінюються. Розподіл доходів відбувається за працею і капіталом. Зараз ці відносини повинні бути направлені на посилення мотивації людей до високопродуктивної праці, досягнення оптимального поєднання особистих інтересів з врахуванням трудової участі та власності.

П ри виборі найбільш доцільної моделі необхідно виключати можливі протиріччя між первинними трудовими колективами і керівництвом підприємства з питань, перш за все, користування та розпорядження власністю, управління і розподілу одержаних доходів. У всіх випадках важливо, щоби підрозділи несли відповідальність за кінцеві результати виробництва і були господарями створеної продукції та доходу.

В умовах переважання приватної власності засоби виробництва, які формують матеріальну основу підприємств, можуть бути продані, придбані, орендовані, передані в спадщину, заставу і т.д. В кожному підприємстві необхідно добиватися збалансованості інтересів, створюючи надійну базу для залучення позикових коштів, кредитів, інвестицій. Як показує досвід, краще переводити колективи первинних підрозділів на самостійну основу з постійним закріпленням землі та інших засобів виробництва. При цьому головна умова – забезпечити єдність власників і товаровиробників, підвищити реальний рівень самостійності підрозділів. Колективи їх повинні бути наділені статусом власника, бути матеріально відповідальними, розпоряджатися продукцією, комерційним (підприємницьким) доходом.

Для підвищення ефективності діяльності різних форм господарювання важливе значення має удосконалення внутрішньогосподарських організаційно-економічних відносин. Крім госпрозрахунку сфера внутрішньогосподарських організаційно-економічних відносин в сільськогосподарських підприємствах стає більш широкою і різноманітною. Вона включає принципи формування внутрішньогосподарських структур в нових умовах господарювання, визначення виробничої програми їх діяльності, перерозподіл функцій внутрішньогосподарського управління, земельні та майнові відносини, визначення внутрішньогосподарських цін на продукцію та послуги, договірні відносини, основи організації обліку в самостійних первинних колективах, трудові відносини та мотивацію сільськогосподарської праці та ін.

Механізм внутрішньогосподарських відносин, побудований на принципах власності, потребує впровадження комерційного розрахунку, оскільки такий механізм забезпечить інтереси власника – товаровиробника. Тому з врахуванням конкретних особливостей господарств форми внутрішньогосподарських відносин можуть бути різними. Але при всіх підходах підрозділи повинні нести відповідальність за кінцеві результати виробництва, взаємодіяти на основі розрахунків за продукцію, послуги, матеріальні ресурси. Водночас такі колективи не потребують регламентації діяльності, тут немає необхідності доводити ліміти на ресурсне та фінансове забезпечення, організовувати стимулювання та контроль за їх використанням. Вважаємо, що господарський розрахунок в сучасних умовах більшою мірою повинен відповідати вимогам закону вартості, ринку, принципам самофінансування. Такий розрахунок забезпечить більш раціональне використання капіталу, знизить витрати, підвищить прибуток і рентабельність. Треба виходити з того, що основним регулятором виробництва в діяльності товаровиробників-власників стає споживчий попит на якісну продукцію, яку одержують з мінімальними витратами, чому також сприяє комерційний розрахунок.

Нинішні агроформування – це перш за все колективи власників з повним правом на землю та інші засоби виробництва. Це значить, що товарно-грошові відносини повинні бути перенесені на мікрорівень, безпосередньо в первинні структури, які зорієнтовані на ринок і одержання прибутку, функціонують на принципах комерційного розрахунку. У зв'язку з цим вони повинні використовувати ринкові ціни, послідовно включатися у виплату платежів і податків, одержання і повернення позик, кредитів, використовувати рахунки в банках, самостійно формувати прибуток і фонди. Ці важелі будуть свідчити про високу економічну самостійність колективів, їх зацікавленість і матеріальну відповідальність у досягненні високих кінцевих результатів діяльності, що відповідає вимогам сучасної ринкової економіки.

Практичне здійснення комерційного розрахунку в реформованих господарствах потребує вирішення кола питань. Перш за все необхідно закріпити на правовій основі за конкретними працівниками та колективами підрозділів майнові та земельні паї.

Природно при переході до нових внутрішньогосподарських відносин колективів власників повинен бути встановлений напрямок використання земельних і майнових паїв в розрізі підрозділів, по економічно активним і пасивним власникам. Необхідно чітко встановити розмір земельних та майнових паїв, які у вартісній та натуральній формах використовуються колективом підрозділу самостійно або передаються в оренду підприємству, іншим підрозділам, окремим членам трудового колективу, фермерам. Кожний колектив підрозділів повинен спробувати натуралізувати закріплену за ним власність, щоб визначитися з орендною платою, з можливістю викупу її у непрацюючих власників, напрямками відтворення основних засобів.

Головною ланкою взаємовідносин, враховуючи підприємницький характер підрозділів, є ціни. Оскільки всі види діяльності підрозділів у складі господарств підпорядковані виробництву товарів, то принципи ціноутворення на продукцію, а також ресурси внутрішньогосподарського обороту, роботи, послуги повинні бути єдиними. У зв'язку з цим замість розрахункових цін на продукцію підрозділів, планово-облікових на ресурси внутрішньогосподарського обороту доцільно використовувати ціни, які відповідають товарній продукції при реалізації її за межі господарства. Тобто ціни на всю продукцію, включаючи і продукцію внутрішньогосподарського обороту, повинні відшкодувати витрати і забезпечувати гарантований дохід. Порядок формування цін на продукцію та ресурси внутрішньогосподарського обороту повинен бути таким самим, як і по всій галузі. Слід враховувати, що половина сільськогосподарської продукції, 80-100% робіт і послуг реалізується на внутрішньому ринку.

Єдиний підхід до формування внутрішньогосподарських цін дозволить більш об’єктивно оцінити ресурси, які використовуються для виробничих потреб, а окремий облік витрат і прибутку виключає підвищення собівартості продукції в первинних підрозділах. Це стосується перш за все колективів, які спеціалізуються на виробництві продукції тваринництва, одержанні кормів і т.д.

З утвердженням власників повинна змінюватися схема розподілу прибутку. Від органу управління підприємством вона перейде до колективів власників-товаровиробників, які його формують. Тобто в будь-яких агроформуваннях основним показником діяльності підрозділів повинен стати прибуток. І навіть головне не це. Сьогодні розмито межі використання прибутку. Однак не може бути такого стану, щоби він повністю направлявся на матеріальне стимулювання. На рівні підприємства можна і потрібно встановити співвідношення прибутку, який йде на розвиток виробництва, соціальний розвиток і формування резервів.

Власники-товаровиробники своє право на формування та розподіл прибутку, фондів можуть реалізувати самостійно, або через делегування адміністрації підприємства. Найбільш повно цим вимогам відповідає комерційний розрахунок.

Ґрунтуючись повністю на інтересах власника, комерційний розрахунок повинен забезпечити умови для самоокупності та самофінансування всіх трудових колективів підприємства.

Отже, товарно-грошові відносини можуть бути перенесені на мікрорівень, безпосередньо в колективи первинних структур, які також орієнтовані на ринок і одержання прибутку. Колективи товаровиробників-власників повинні послідовно сплачувати платежі і податки, мати можливість одержувати позики, кредити і нести відповідальність за їхнє повернення, брати участь у формуванні й розподілі прибутку і фондів.