3.2. Трансформування агроформувань у ефективні виробничі структури

Як в плановій, так і в ринковій економіці основою ефективного ведення сільськогосподарського виробництва є раціональна його організація. Ще з початку минулого століття О.В. Чаянов писав: обдумывая нужды нашего крестьянского хозяйства мы должны признать, что не достает очень многого… То нет хорошего скота, то не хватает отсортированных высокосортных семян. Случается, что не достает земледельных машин для хорошей обработки почвы, случается и крупный недостаток в кормах, а в настоящее время у всех и везде проявляется полный недостаток в оборотных средствах, в капитале нужном для обычного хозяйственного оборота.

Нередко, впрочем бывает и так, что как будто всё, что нужно – и скот, и машины, и постройки, и семена – имеются на лицо, а дело все же не ладится. Хозяйство, несмотря на обилие всего, что нужно трещит по всем швам и работает с перебоями, как плохо собранная машина.

…Очевидно, что здесь дело уже в недохватках машин, скота, а в неналажености всего хозяйственного устройства, в недостаточной организованности хозяйства…

В этой правильной организации хозяйства как раз и заключается самый главный секрет земледелия. Часто все беды нашего крестьянского хозяйства заключаются не в недостатке, а в неумении взяться за дело.

На сьогодні більшість агроформувань (97,4%) є недержавними. На державні припадає тільки 2,6%. Ці форми підприємств відрізняються одна від одної статусом, засновниками, джерелами формування майна, правом власності на землю, відповідальністю за зобов'язаннями. Разом з цим загальним для недержавних господарств є те, що вони утворені за участю власників, мають підприємницький характер діяльності, працюють на принципах самоокупності і самофінансування, повинні бути конкурентоспроможними. Забезпечити таку спрямованість можливо лише при високій матеріальній зацікавленості працівників. Тільки при такому положенні можливо досягти поставленої мети в господарській діяльності, яка підпорядковується досягненню високих економічних та соціальних результатів, отриманню прибутку.

Приватна власність на землю та інші засоби виробництва обумовила два напрями їх використання – індивідуальне чи сумісне з іншими власниками на принципах кооперації, колективної організації праці та виробництва. При цьому, як показав досвід реформування агропромислового комплексу, колективна організація виробництва і праці на основі сумісного використання приватної власності залишається головним напрямком організаційної структури сільськогосподарських підприємств. Це дозволяє забезпечити цілісність територій господарств, сівозмін, внутрішньогосподарських доріг, полезахисних лісних смуг, меліоративних споруд, тваринницьких комплексів, об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури. Реформування відносин власності, форм господарювання не можливо поєднувати із створенням нового виробничого потенціалу та інфраструктури підприємств. В цих умовах потрібно більш повне використання потенціалу великих сільськогосподарських підприємств з високим рівнем концентрації виробництва, представлених колективами власників. Власність на землю та інші засоби виробництва в нових умовах повинна стати реальною основою матеріальної зацікавленості та відповідальності їх колективів. При цьому дія фактора матеріальної зацікавленості власників при сумісному використанні землі та майна повинна бути визначальним в порівнянні з інтересами держави, засновників, інвесторів, комерційних та банківських структур. До останнього часу ці умови практично не враховувалися. Власники залишаються безправними і не зацікавленими, що суперечить сутності реформ.

Нові виробничі структури в залежності від кількості власників, їх земельних і майнових паїв організували різні за розміром підприємства, які поки не відповідають економічному та юридичному статусу. Внаслідок роль власності як капіталу в процесі виробництва не стала визначальною зі всіма витікаючими з цього негативними наслідками. Тому певна частина реформованих господарств буде послідовно трансформуватися в такі організаційно - правові форми, які найбільш повно будуть враховувати перш за все інтереси власників, безпосередньо зайнятих в сфері матеріального виробництва. В реформованих господарствах на всіх рівнях структуризації повинно забезпечуватися відповідність економічного і юридичного статусу підприємств, їх підрозділів і власників новим відносинам власності, її ролі і мотивації ефективного розвитку виробництва. За усіх підходів і методів удосконалення відносин власності і форм господарювання власник-товаровиробник повинен мати гарантовану матеріальну зацікавленість та нести відповідну відповідальність за кінцеві результати виробництва, економічний і соціальний розвиток своїх підприємств. Інтересам власників-товаровиробників повинна бути підпорядкована організаційна структура господарюючих суб’єктів з точки зору утвердження їх економічної самостійності і самоуправління, самофінансування і конкурентоспроможності.

Сільськогосподарські підприємства можуть трансформуватися та удосконалюватися з дотриманням таких вимог:

• добровільність членів підприємства у прийнятті рішення про трансформацію, термін її проведення, вибір форм нових формувань, організаційно-методичних засад реструктуризації;

• підтримка колективних та індивідуальних інтересів усіх власників земельних і майнових паїв;

• врахування пропозицій членів підприємства щодо організації проведення трансформації, вільний доступ їх до всіх матеріалів, пов’язаних з приватизацією і реформуванням господарств.

Трансформація сільськогосподарських підприємств - процес тривалий. Вона потребує:

• систематичної інвентаризації майна підприємства, всіх його активів та пасивів, у разі потреби - переоцінення або уточнення вартості майна;

• обліку пайового фонду та індивідуальних майнових паїв членів підприємства;

• видачі майна в натурі у разі виходу осіб зі складу сільськогосподарських підприємств;

• забезпечення державними актами на право приватної власності на землю;

• створення передумов для формування нових економічних приватних агроформувань;

• розподіл майна і землі між новими господарюючими суб’єктами у разі поділу господарства та створення на його основі двох чи більше юридичних осіб, або економічно самостійних підрозділів;

• розроблення установчих документів підприємств, створених унаслідок реструктуризації та реєстрація нових юридичних осіб, або трансформації економічно-самостійних підрозділів;

• проведення серед членів підприємства інформаційно - роз'яснювальної роботи з питань щодо трансформації;

• кадрово-управлінське забезпечення реструктуризації.

У процесі трансформації на основі діючих підприємств можуть створюватися одне чи більше товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ), фермерські господарства, кооперативи, приватно-орендні підприємства, інші організаційно-правові форми. Як правило, в таких агроформуваннях менше людей, управління здійснюється ефективніше, робота дає ліпші результати.

Керівники господарств і спеціалісти, які користуються довірою власників землі та майна, можуть створювати на основі реформованих підприємств приватні формування за рахунок оренди майна і землі членів колективу. Співзасновниками нових агроформувань можуть бути представники промислових, переробних, агросервісних підприємств, комерційних структур, банків як потенційні інвестори.

Згідно з чинним законодавством підприємство може трансформуватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і закритого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, командитні, сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства, приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємство без створення юридичної особи.

Для розроблення програми реструктуризації підприємства та її практичного здійснення важливо забезпечити:

• узгодження позицій членів підприємства щодо збереження цілісності підприємства чи доцільності його поділу на декілька структур, їх кількості, розмірів, спеціалізації тощо;

• вивчення питань, пов’язаних з організацією використання прав на земельні й майнові паї та їх натуралізації;

• опрацювання варіантів кооперації новостворених підприємств;

• вибір форм використання об’єктів виробничої інфраструктури, в яких зацікавлені всі новостворені підприємства або частина їх;

• вирішення низки питань соціального значення, працевлаштування у нових формуваннях, соціальна підтримка їхніх членів, передавання об’єктів соціальної сфери на баланс місцевої влади.

Трансформація в підприємницькі структури може здійснюватися зі збереженням цілісності підприємств як єдиного господарського (земельно-майнового) комплексу або зі створенням на його основі двох або більше господарств-правонаступників. Створення підприємницької структури без поділу господарства на два і більше нових агроформувань доцільна у разі:

• необхідності збереження цілісності великих майнових (технологічних) комплексів (тваринницьких, птахівничих, овочевих, переробних тощо), руйнування яких призведе до великих економічних втрат;

• неможливості ефективного використання після розподілу об’єктів виробничої інфраструктури, зрошувальних систем тощо;

• надання внутрішньогосподарським структурам економічної самостійності, організації їх роботи на комерційному розрахунку;

• відсутності реальних засновників і досвідчених керівників, здатних забезпечити ефективний розвиток створених унаслідок поділу нових підприємств.

Обґрунтування необхідності збереження цілісності підприємства має містити ризики та їхні наслідки, які можуть бути під час поділу підприємства. Якщо реструктуризація здійснюється без поділу підприємства, то створюється одна юридична особа - правонаступник. При цьому засновниками можуть бути одна особа (приватне підприємство, фермерське господарство), кілька осіб (товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство) або багато осіб (акціонерне товариство, сільськогосподарський кооператив). Активи нової юридичної особи формуються за рахунок внесків засновників до статутного фонду. Особи, які не є засновниками нового агроформування, можуть передати новому підприємству своє майно в оренду або використовувати його в індивідуальному господарстві. Земельні частки після виділення їх у натурі всі фізичні особи (у тому числі засновники) передають юридичній особі за договором оренди.

Другим варіантом створення підприємницьких структур на основі сільськогосподарських підприємств є розподіл його на кілька нових формувань. Для цього мають бути:

• наявність доказових мотивів, що поділ підприємства - найприйнятніший варіант реструктуризації, який забезпечить ефективніше його функціонування порівняно зі збереженням цілісності підприємства;

• наявність лідерів, здатних за своїми менеджерськими якостями забезпечити ефективне функціонування нового агроформування;

• обґрунтування організаційних підходів до поділу (за сільськими поселеннями, за спеціалізацією, за структурними підрозділами реструктуризованого підприємства, за можливістю підприємницької діяльності, за перспективними інтересами тощо);

• недопущення (обмеження) надмірного подрібнення підприємства. Концентрація має бути умовою ефективного функціонування новоствореної виробничо-підприємницької структури;

• можливість (доцільність) організації у разі потреби кооперативних відносин між створеними в порядку поділу підприємствами.

Унаслідок поділу підприємства можуть створюватися два або більше підприємств-правонаступників.

Трансформаційні зміни у формах господарювання, як показують дослідження, поки не супроводжуються зміцненням матеріально-технічної бази, фінансовою стабілізацією, створенням умов для розширеного відтворення та інтенсифікації виробництва. При такому стані першочергове значення має інноваційна спрямованість інтенсифікації. Такий напрям, як свідчить аналіз роботи агроформувань, в ринкових умовах забезпечує їм високу економічну та фінансову стабільність. Тобто в сучасних агроформуваннях чинники інтенсифікації повинні обов'язково ґрунтувати на використанні складових досягнень науково-технічного прогресу: біологічних, технічних та технологічних, екологічних, економічних, соціальних, інформаційних. Комплекс цих вирішальних чинників, як показують проведені дослідження на основі експертної оцінки їх складових, у великих господарствах може бути використаний на 100 %, у середніх – 40-50 %, малих – 15-20 %.

Як показали розробки, питома вага підприємств, сформованих на колективній організації праці, у виробництві окремих видів продукції може складати 60-90%. При цьому великотоварні сільськогосподарські підприємства можуть і надалі займати ведуче місце при виробництві продовольчого і фуражного зерна, цукрового буряка, соняшника, продукції садівництва, молока та яловичини, продукції свинарства та птахівництва. В цих агроформуваннях основна увага повинна бути приділена підвищенню конкурентоспроможності цієї продукції.

Однак, внаслідок об'єктивних і суб’єктивних причин конкурентоспроможність реформованих сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств залишається низькою. Доступні для нашого товаровиробника чинники підвищення конкурентоспроможності, які пов'язані з якістю продукції та ціновою конкурентоспроможністю, вимагають посилити критичний самоаналіз розвитку і обґрунтовано визначити стратегічну направленість виробничої діяльності. Збереження багатогалузевого характеру виробництва, так само як і перехід до монопродукції на рівні підприємств порушили їх організаційно-технологічну структуру, не забезпечують у межах господарств раціонального поєднання великого, середнього і малого виробництва.

Ось чому, розвиток сільськогосподарських підприємств на майбутнє повинен не допустити як багатогалузевої їх спрямованості, так і монопродукції, що має місце за останні роки. Тобто, на перспективу для кожного агроформування повинен передбачатися науково-обґрунтований склад галузей та їх розміщення по підрозділах. Це має принципове значення, оскільки пов'язано зі створенням відповідного ресурсного потенціалу на основі інноваційних рішень.

Сучасні агроформування, як показав досвід роботи їх в умовах ринку, доцільно орієнтувати на більш масштабний та глибокий розподіл праці, посилення та розвиток внутрішньогосподарських, міжгосподарських і міжгалузевих зв’язків, з урахуванням яких необхідно формувати перспективні типи підприємств і об’єднань. Трансформаційна динаміка агроформувань повинна супроводжуватися поглибленням спеціалізації та збільшенням кількості самостійних організаційно-господарських структур на сучасній техніці та технології. Нині у більшості господарств ці вимоги не витримуються, підрозділи не є спеціалізованими. На перспективу у підприємствах і підрозділах, які зайняті виробництвом продукції рослинництва, доцільна їх спеціалізація на виробництві озимої пшениці, насіння, цукрового буряка, соняшника, овочевих, плодоягідної продукції, кормових. Ці культури в залежності від концентрації, як показали розробки, можуть виступати типоутворюючими або в поєднанні з іншими галузями визначати спеціалізацію підрозділів і господарства. Стосовно до тваринництва послідовний розподіл праці може супроводжуватися виділенням у межах підприємства самостійних організаційно-технологічних ланок: виробництво молока; вирощування та відгодівля надремонтного молодняку на м’ясо; вирощування ремонтного молодняку; вирощування та відгодівля молодняку спеціалізованих м’ясних порід. У свинарстві доцільні наступні організаційно-технологічні ланки: відтворення та вирощування поросят до 4-х місячного віку; відгодівля молодняку з 4-х місячного віку і до реалізації на м’ясо; відтворення та вирощування ремонтного помісного поголів’я. У вівчарстві організаційно-технологічні ланки можуть бути представлені: із закінченим циклом відтворення; утриманням маточного поголів’я; вирощуванням ремонтного та племінного молодняку. Птахівництво на перспективу доцільно базувати на створеній системі спеціалізованих господарств промислового типу, цеховій формі спеціалізації та концентрації виробництва.

Формування таких спеціалізованих ланок тваринництва стримується ліквідацією цієї галузі майже в половині господарств республіки та малою кількістю поголів'я в тих підприємствах, в яких воно залишилося, що виправдовується збитковістю галузі. Між тим, проведене дослідження по областям, районам і господарствам показує, що з підвищенням питомої ваги тваринництва в структурі товарної продукції, рівень рентабельності забезпечується такий самий, як і при виробництві так званих вигідних високодохідних ринкових культур.

На перспективу за умов обов'язкового поєднання галузей рослинництва і тваринництва та більш досконалої спеціалізації в структурі товарної продукції господарств ведучі галузі можуть займати: зернові – 50-55 %, цукровий буряк – 30-35 %, соняшник – 30-35 %, овочі – 30-50 %, плоди і ягоди – 50-60 %, молочне скотарство – 70-75 %, вирощування молодняку на м’ясо – 80-85%, вирощування нетелів – 60-80%, свинарство – 70-80 %, птахівництво – 75-80%, вівчарство – 50-60%. Скорочення витрат за рахунок концентрації виробництва та підвищення рівня його спеціалізації може становити при інших рівних умовах 20-25%, підвищення продуктивності праці – в 2-2,5 рази.

Створення ефективної галузевої структури агроформувань на основі розподілу праці, поєднання різних за розмірами галузей і розміщення їх за підрозділами в сучасних умовах вимагає посилення принципів кооперації та інтеграції. Для агроформувань найбільш суттєвим є процес кооперації, який пов'язаний з трьома основними напрямками. Перший – кооперація на рівні первинних виробничих підрозділів у складі великотоварних сільськогосподарських підприємств. Основа – об’єднання земельних і майнових паїв членів трудового колективу підприємства. Кількість таких підрозділів у спеціалізованих господарствах може складати 8-10, а в багатогалузевих – 15-20. Відповідно, в структурі підрозділи рослинницького напрямку можуть займати 45-50%, молочного – 20-22%, свинарського – 10-11%, по вирощуванню молодняку великої рогатої худоби – 10-12%, інших галузей – 10-12%. Другий напрямок – кооперація підприємств, колективних та особистих господарств по виробництву певних видів продукції, особливо тваринництва, включаючи міжгосподарську кооперацію. Основа – об’єднання для сумісної діяльності окремих функцій господарств з метою ефективного використання виробничих ресурсів. Зберігається економічна, юридична самостійність, розпорядження доходами спільного підприємства є пререгативою учасників кооперації. За інших рівних умов при такій концентрації продуктивність поголів'я молодняку великої рогатої худоби і свиней може бути вище в 1,6-2,0 рази, затрати праці на 1 ц приросту нижче в 3 рази, кормів – в 2 рази, а собівартість – на 25-40%. Третій напрямок – це кооперація приватних товаровиробників із створенням системи обслуговуючих кооперативів. Така кооперація буде вигідною і для підприємств. Мета – звести до мінімуму втрати продукції при її реалізації. Як показав аналіз, на сьогодні товаровиробник недоодержує близько 50% коштів від реалізації продукції. В сучасних умовах у сільському господарстві для кооперації характерною особливістю повинна стати широка диверсифікація діяльності: виробничої, закупівельно-постачальницької, кредитної, інвестиційної. Це забезпечить стабілізацію сільськогосподарського виробництва, збільшення обсягів та поліпшення якості продукції, фінансового стану товаровиробників, зміцнення регіонального ринку продовольства та покращення продовольчого забезпечення населення.

Доцільно посилити єдність функціонування сучасних сільськогосподарських підприємств з галузями переробної промисловості, сфери заготівлі, транспорту, торгівлі, фінансовими структурами, які безпосередньо беруть участь у виробництві та доведенні сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки до споживачів. Інтеграційні зв'язки для сільськогосподарського товаровиробника вкрай необхідні для зменшення ризику при слабкій еластичності попиту на продукцію, невідрегульованості продовольчого ринку, необхідності підвищення конкурентоспроможності, розширення робочих місць. З 1990 по 2004 роки питома вага продукції переробки у структурі товарної продукції сільськогосподарських підприємств зменшилася. Разом з тим вже на рівні підприємств продукція переробки може займати 25-30%, а в господарствах наближених до основної маси споживачів – до 70-80%. Участь агроформувань в інтеграційних процесах повинна відбуватися в напрямку створення агропромислових виробництв на рівні підприємств, об’єднань, агропромислово-фінансових груп, вертикальних інтегрованих структур – галузевих, господарських товариств, союзів, асоціацій тощо. Потрібно створення продуктових підкомплексів району – молочного, м’ясного, цукровобурякового, плодоовочевого та ін. Заслуговує на увагу створення з метою залучення інвестицій, прискорення оновлення матеріально-технічної бази, поглиблення переробки сільськогосподарської продукції та вирішення соціальних проблем села агропромислових холдингів. Участь сільськогосподарських товаровиробників у такому типі інтегрованих формувань потребує державної підтримки в напрямку збереження власності селян і створення умов співпраці на принципах рівної окупності капіталу, включаючи землю, що як показує досвід не забезпечується.