3.3. Особливості господарювання на власних і орендованих землях

Приватна власність на землю дає змогу формувати підприємницькі структури господарювання, нові виробничі відносини. Отримання громадянином України державного акта на право приватної власності на землю засвідчує його перехід у новий статус – статус власника конкретної земельної ділянки. Статус землевласника дає селянинові право повного розпорядження земельною ділянкою на власний розсуд, але згідно з чинним законодавством. Цей статус зменшує залежність селянина від первинності господарства та забезпечує підвищення рівня його доходів.

Власники земельних ділянок можуть добровільно створювати на основі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства і організації, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, віддавати під заставу, здавати в оренду, продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок.

Власники земельних ділянок мають право обрати одну з трьох запропонованих земельним законодавством можливостей.

По-перше, вони можуть самі господарювати на землі, створюючи або беручи участь у сільськогосподарських підприємствах різних типів чи інших об’єднаннях.

По-друге, селяни мають право здійснити відчуження отриманої у власність земельної ділянки шляхом купівлі-продажу, дарування, обміну тощо.

По-третє, вони можуть передавати земельну ділянку в оренду іншому сільськогосподарському підприємству, яке забезпечує ефективне використання земельної ділянки і сплачуватиме її власникові орендну плату.

Власники та користувачі земельних угідь несуть відповідальність за:

• ефективне використання землі відповідно до цільового призначення та проекту внутрішньогосподарського землеустрою;

• використання природоохоронних технологій виробництва;

• погіршення екологічної обстановки внаслідок своєї господарської діяльності.

Власник і користувач земельних угідь має здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель; раціональної організації території; збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також інших властивостей землі; захисту земель від водної й вітрової ерозій, селів, підтоплення, засолення, забруднення відходами виробництва та від інших процесів руйнування; дотримання прав інших землевласників, землекористувачів, у тому числі орендарів.

Згідно з нормативно-правовою базою власниками землі стали всі члени колективних господарств, тому потрібно врахувати їхні інтереси при організації виробництва. Для спільної діяльності власники можуть об’єднати майно, землю і працю. Вони можуть працювати і використовувати права власників у складі колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, виробничих кооперативів. При цьому в акціонерних товариствах майнові і земельні паї обліковують окремо, щоб у разі виходу з нього власник зберіг земельний пай, який йому належить.

Акціонерні товариства організаційно не відрізняються від колективних господарств. За таких умов вони не дають змоги зруйнувати наявні потужні комплекси, особливо тепличні комбінати, свинокомплекси, молочні ферми промислового типу, садівничі та глибоко спеціалізовані господарства, які ведуть виробництво на індустріальних технологіях. При цьому у складі акціонерних товариств можуть працювати первинні колективи з різним рівнем усуспільнення власності або її відокремлення.

Реорганізацію сільськогосподарських підприємств створенням виробничих кооперативів передбачає Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію”. Система економічних відносин у таких формуваннях ґрунтується на підприємницькій діяльності та комерційному розрахунку, будується на основі плати за виконану роботу, одержану продукцію, орендних платежах, отриманні дивідендів на вкладений капітал у вигляді майнових і земельних паїв.

На основі колективних підприємств можуть створюватися приватні та приватно-орендні структури. Керівник реформованого сільськогосподарського підприємства або спеціалісти, використовуючи свої паї, можуть організовувати приватне підприємство, взявши в оренду майнові та земельні паї інших членів певного підприємства. Нове підприємство може бути організовано і кількома засновниками-інвесторами, які можуть орендувати землю та майно у їхніх власників.

На сучасному етапі найдоцільнішими є формування, побудовані на приватній власності на землю та майно і колективних формах організації виробництва та праці. У таких формуваннях орендні відносини мають виражати утвердження власності та основний метод господарювання і залучення інвесторів.

Успішному функціонуванню реформованих підприємств сприяє реструктуризація виробництва, оскільки спільна діяльність у складі організаційної структури великих сільськогосподарських підприємств потребує розроблення економічного механізму взаємовідносин.

Використання землі в Україні платне. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати, визначених залежно від грошової оцінки земель.

Відповідно до Закону України “Про плату за землю” земельний податок на сільськогосподарські угіддя, що використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони належать, стягується за ставкою 0,1% від грошової оцінки ріллі, сіножатей і пасовищ, 0,03% - для багаторічних насаджень. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі й землекористувачами-виробниками товарної сільськогосподарської продукції. Орендна плата має становити не менше 1,5%, а оптимально 2-3% від грошової оцінки землі. Фактично за 2003 р. з загальної суми виплат грошима було сплачено 9,6%, натурою (сільськогосподарською продукцією) – 83,9%, відробіткова (послуги) – 6,5%, в тому сплачено селянам-пенсіонерам 50,9%.

Згідно із Земельним кодексом України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам. За згодою орендодавця орендована земельна ділянка або її частина може передаватися в суборенду. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Багаточисельність власників означає, що є всі можливості для розвитку справжніх орендних відносин. Зараз практикується передача земельних ділянок і земельних часток (паїв) разом з майновими паями своєму підприємству, фермерським господарствам, та ін. Земельні ділянки використовуються для організації та розширення фермерських господарств, інших господарських формувань. При передачі в оренду земельного паю сільськогосподарському підприємству ти приватному підприємцю, його власник зобов’язує тим самим орендаря (керівника) більш ефективно використовувати землю, за яку треба сплачувати орендну плату.