98. Роль монархії в переході Іспанії від диктатури до демократії

Коли диктатор Ф. Франко вмер в 1975 році , із вступом Хуана Карлоса I на трон Іспанія знову стала монархією. Передача влади почалася в жовтні 1975 року, коли майбутній король зайняв пост Глави держави під час останньої хвороби Франко. При своєму вступі на престол Хуан Карлос проголосив курс на побудову в Іспанії вільного демократичного суспільства .

В 1976 р. у країні була уведена парламентська система, був легалізований ряд політичних партій, профспілки, розпущено у квітні 1977 р. права партія Національний рух (Іспанська фаланга). У грудні 1978 р. у результаті референдуму була прийнята й набула чинності нова демократична конституція, у якій був закріплений остаточний розрив із франкізмом. Каталонія, Країна Басків і Галисия одержали статус автономій. З 1982 р. у влади уряд, сформований Іспанської соціалістичної робочою партією, з 1996 р. коаліційне (Народна партія й незалежні).

В Іспанії 1980- х рр. пп.,мм. монархія в особі короля Хуана Карлоса I внесла вирішальний вклад у становлення, розвиток і захист демократії. Уперше в історії цієї традиційно монархічної країни представник королівської родини орієнтувався не на збереження статус-кво, а пішов всупереч звичаям і за підтримкою народу й опозиційних партій ліквідував диктаторський режим. Саме при Хуане Карлосе Іспанія зійшла з нескінченного кола переворотів, повстань, громадянських воєн , зміни олігархічних і військових різновидів авторитаризму на демократичну магістраль парламентско- конституційного розвитку.

Роль монархії й короля в іспанському суспільстві визначається Конституцією 1978 р. Згідно з нею, "політичною формою іспанської держави є парламентська монархія". Подібне формулювання являє собою нововведення в конституційній традиції Іспанії: колись парламентська монархія визначалася як форма правління. У попередніх монархістських конституціях суверенітет і законодавчі функції ділилися між короною й парламентом. У сучасній Конституції суверенітет перебуває в народу, а законодавчі функції - винятково в кортесів.

Відповідно до Конституції король - "глава держави, символ єдності й сталості, арбітр і примиритель у постійній діяльності установ ", що здійснює вище представництво Іспанії в міжнародних справах. Король, зокрема , санкціонує й промульгирует закони; скликає й розпускає Генеральні кортесы, призначає вибори на умовах, передбачених Конституцією; призначає референдум у випадках, передбачених Конституцією; здійснює верховне командування збройними силами. Особливість положення короля полягає в тому, що він не інтегрований у галузі влади . Виконавча влада відділена від монарха й належить уряду . Гадані численними повноваження короля на ділі досить скромні. Сам особисто він не може почати яких-небудь ініціатив. Королеві належить лише право санкціонувати рішення , прийняті іншими органами. Використовуючи вираження іспанського філософа Арангурена, сучасна Іспанія - це "немонархічна монархія".

Однак реальне місце, яке займає Хуан Карлос у політичному житті Іспанії, несоизмеримо зі скромною роллю, що приділяється монархові Конституцією. Король користується незаперечним моральним авторитетом. Він верховний арбітр життя нації, його думки й рішення не піддаються сумніву . Соціологічні опитування незмінно показують, що він самий шановний діяч у країні.