80. Зовнішня політика фрн.

В 1955 Федеративна Республіка Німеччина стала членом НАТО. Західна Німеччина увійшла до числа держав-засновників Європейського об'єднання вугілля й сталі (ЕОВС) в 1951 і Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) в 1957. В 1973 ФРН була прийнята в Організацію Об'єднаних Націй. Німецька Демократична Республіка була створена як держава прорадянської орієнтації. Вона стала одним із засновників Ради економічної взаємодопомоги (РЕД) в 1949 і Організації Варшавського договору в 1955.

Одним з важливих пріоритетів зовнішньої політики ФРН є поглиблення інтеграції держав Західної Європи. Германія відіграє вирішальну роль у побудові й організації європейських структур. При цьому із самого початку переслідувалася мета розвіяти післявоєнний страх країн-сусідів перед Німеччиною й зробити зайвими обмеження, уведені радянськими окупаційними силами. З 1950 року ФРН стала членом Ради Європи, а в 1957 році підписала Римські угоди, які стали фундаментом в утворенні Європейського союзу. Під час "холодної війни" зовнішня політика ФРН була сильно обмежена. Однієї з головних її завдань було возз'єднання з окупованими землями. Саме собою зрозуміло, що ніякої мови про військові операції йти не могло. Проте , практично відразу на території Західної Німеччини були розміщені американські ядерні боєголовки.

ФРН не має права приймати участі в загарбницьких війнах. Її збройні сили стоять на захисті суверенітету й цілісності Німеччини. Лише з недавнього часу Бундесвер бере участь у різних заходах, спрямованих на підтримку миру . Це виробляється за згодою Бундестагу.

Германія приймала й бере участь у вирішенні наступних конфліктних ситуацій:

1992—1996 — Операція SHARP GUARD із застосуванням військових кораблів і літаків-розвідників в Адріатичному морі проти колишньої Югославії;

1993 — Операція сил ООН у Сомалі UNOSOM ІІ;

1999 — Війна НАТО проти Югославії;

2002 — Миротворча місія в Афганістані;

с 2002 — Операція Endurіng Freedom за участю військово-морського контингенту в прибережних водах Східної Африки й Середземному море;

2003 з літаками-розвідниками AWACS, із правом перетинання повітряного простору Іраку, але без права окупації.

Величезний вплив Німеччини в міжнародній політиці обумовлене насамперед її економічною міццю, зокрема , її роллю найбільшого фінансового донора ЄС. З початку 1970- х років ФРН входить до числа світових лідерів по обсягах фінансової й технічної допомоги, надаваної іншим країнам. Особливо більша частка допомоги направляється в держави колишнього радянського блоку .

81. Державний лад Швейцарії.

Головні органи Швейцарської Конфедерації – федеральна рада, федеральні збори й федеральний суд. Виконавчим органом є федеральна рада із семи членів, що обираються парламентом строком на чотири роки. Єдине формальне обмеження по складу цього органу полягає в тому, що від кожного кантону може бути вибраний тільки один депутат. Однак фактично склад ради строго обмежується традиціями: наприклад, у ньому обов'язково повинні бути представлені основні географічні райони країни й дві з мовних груп (Франко- та італомовна). З 1959 склад ради по можливості відбивав вплив головних політичних партій. Щороку один зі членів ради обирається президентом Швейцарії, але ця посада не вбрана особливими владними повноваженнями.

Законодавчий орган Швейцарії – федеральні збори – складається із двох палат: ради кантонів, у яку обираються по два представники від кожного кантону й по одному від кожного напівкантону, і національної ради з 200 депутатів, що обираються пропорційно чисельності населення кантонів. Збори обирається строком на чотири роки. Воно має звичайні законодавчі повноваження, однак деякі закони повинні бути схвалені всенародним референдумом.

Федеральний суд Швейцарії перебуває в Лозанні, решт головні урядові органи – у Берні . Федеральний суд виконує функції верховного суду країни, хоча й не може повідомляти федеральні закони неконституційними. Федеральних судів нижчої інстанції ні, оскільки суди кантонів відповідають за застосування федеральних законів на нижчих рівнях. До складу федерального суду входять 26–28 суддів і 11–13 присяжних, що засідають в окремих приміщеннях залежно від характеру розглянутої справи. Члени суду обираються федеральними зборами строком на шість років.

На рівні кантонів виконавча влада здійснюється державним або урядовою радою , у складі якого від 5 до 11 членів на чолі із президентом (Landmann). Члени ради обираються населенням кантонів строком на 4 роки (крім Фрібурга, Аппенцелля- Ауссерродена й Аппенцелля-иннерродена) і в деяких невеликих кантонах працюють на громадських засадах. У більшості кантонів є єдиний законодавчий орган – велика рада , земельна рада , або рада кантону, що також обирається строком на чотири роки. Юридичні органи кантону представлені судами двох або трьох рівнів залежно від розмірів кантону. Більша частина місцевих особливостей швейцарського правосуддя була ліквідована із введенням єдиного загальнонаціонального кодексу цивільного , торговельного й кримінального права в 1942.