77. Державний устрій фрн: поділ компетенції між центральним урядом та федеральнми землями.

      За формою державного устрою Німеччина - парламентська республіка. Згідно з Основним законом, влада президента обмежена, значно більше владних повноважень надано канцлеру (прем'єр-міністру). Законодавча влада представлена двопалатним парламентом: його верхньою (більш "слабкою") палатою є бундесрат, а нижньою (більш "сильною") - бундестаг. Федеральний уряд, або кабінет міністрів, складається з федерального канцлера і федеральних міністрів. У його компетенцію входить проведення політики в області міжнародних відносин, оборони, фінансів і комунікацій. Центральний банк здійснює контроль над кредитно-грошовою політикою, хоча з 1 січня 1999 він підкоряється Європейському центральному банку.

Федеральний президент

      Федеральний президент (бундеспрезидент) вважається главою держави і може бути обраний тільки на один або два послідовних п'ятирічних терміни. Президент обирається федеральними зборами (Bundesversammlung), що спеціально скликаються терміном на 5 років. Федеральні збори скликаються головою бундестагу і складаються з депутатів бундестагу і такого ж числа членів, що обираються ландтагами (парламентами земель). У разі недієздатності президента або його смерті повноваження президента здійснюються головою бундесрату. Серед повноважень президента найважливішими є представлення кандидатури канцлера на затвердження бундестагу, а також розпуск нижньої палати парламенту за пропозицією канцлера у випадку, якщо він програє голосування по вотуму довір'я.

      У компетенцію президента входить призначення вищого офіцерського складу збройних сил, хоча командує ними міністр оборони. Прерогативою президента є право помилування осуджених злочинців.       Президент ФРН - Іоханнес Рау.

Федеральний канцлер

      Федеральний канцлер (бундесканцлер) є головою виконавчої влади. Як правило, канцлером стає заздалегідь визначений лідер тієї з політичних партій, яка отримала найбільше число голосів на загальнонаціональних виборах. Канцлер пропонує кандидатури членів кабінету міністрів для їх формального затвердження президентом країни і визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики. У той час як багато парламентських систем допускають відставку уряду через механізм вотуму недовіри, у Німеччині в цьому випадку повинна бути одночасно запропонована (з боку законодавчої влади) альтернативна кандидатура на пост канцлера, прийнятна для більшості парламентаріїв. Дане обмеження в Основному законі, назване "конструктивним вотумом недовір'я", має на меті підтримку політичної стабільності. Лише одного разу (у 1982) канцлер був зміщений таким чином.

      Канцлер ФРН - Герхард Шредер.

Федеральний уряд

      Федеральний уряд складається з міністрів, які суміщають дві функції членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств. Нарівні з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включені Відомство федерального канцлера (очолюється міністром за особливими дорученнями) і Відомство у справах преси й інформації (очолюється статс-секретарем), які підлеглі безпосередньо федеральному канцлеру.       Федеральні міністри очолюють відповідні міністерства (зараз їх у ФРН 17) і керують їхньою роботою разом зі своїми заступниками - статс-секретарями (1-2 чиновника) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутати, які призначаються на допомогу міністру). Міністерства поділяються на відділи, підвідділи і реферати. При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства.

      Специфіка функціонування виконавчої влади ФРН полягає у тому, що федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях держструктури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН і на місцях. Виключення складають міністерства іноземних справ, оборони, деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ, у тій мірі, в якій конституція ФРН фіксує пряме виконання федерацією відповідних функцій.

Законодавча влада

      Бундестаг - головна палата німецького парламенту. Уряд залишається при владі, лише поки він підтримується більшістю в бундестагу. Бундестаг обирається населенням терміном на 4 роки. Половина депутатів обирається у виборчих округах за мажоритарною системою шляхом прямого голосування, інша половина - за партійними списками, що виставляються у кожній землі, за пропорційною системою. У більшості випадків член кабінету міністрів одночасно є й депутатом бундестагу. До об'єднання Німеччини в бундестагу засідало 520 депутатів. На виборах у грудні 1990, з входженням до складу ФРН нових земель, число депутатських мандатів було збільшено до 662, а на виборах 1994 - до 672, на виборах 1998 це число поменшало до 669.

      Законопроект може бути внесений будь-яким депутатом, бундесратом або федеральним урядом. Для проходження законопроекту потрібна проста більшість голосів. Основна робота над складними законопроектів ведеться не на пленарних засіданнях, а в комітетах і комісіях бундестагу. Розподіл місць у комітетах і комісіях між представниками різних партій здійснюється залежно від чисельності тієї або іншої партійної фракції.       Бундесрат. Якщо проведений через бундестаг закон зачіпає інтереси 16 німецьких земель, він повинен бути схвалений бундесратом. Питання, що стосуються суверенних прав федеральних земель, особливо фінансові й адміністративні, звичайно є предметом дискусій і суперечок, і тому в середньому трохи більше половини всіх законопроектів проходить через верхню палату парламенту. Крім того, бундесрат має право винести негативний висновок по будь-якому із законопроектів, але лише дуже небагато з них не отримують схвалення у верхній палаті. Члени бундесрату не вибираються населенням, а делегуються кожним із земельних парламентів. Голова бундесрату обирається по черзі і по традиції одноголосно з числа прем'єр-міністрів всіх 16 земель терміном на один рік. Делегація, що представляє ту або іншу федеральну землю, голосує в бундесраті відповідно до інструкцій земельного уряду. Засідання палати проводяться один раз на місяць.

      У складі бундесрату ФРН (до її об'єднання з НДР) було представлено 45 делегатів з десяти західнонімецьких земель, а також спостерігачі із Західного Берліна, які не брали участі у голосуванні. У грудні 1990, після об'єднання країни, число місць в бундесраті було збільшене до 68. Федеральні землі, що мають населення понад 7 млн. осіб, посилають у бундесрат по 6 делегатів кожна; землі з числом жителів від 6 до 7 млн. осіб - по 5 делегатів; з числом жителів від 2 до 4 млн. - по 4 делегата, а з числом жителів менше 2 млн. - по 3 делегати.       У разі розбіжностей по законопроекту між бундестагом і бундесратом вони узгоджуються в об'єднаних комітетах (спільних комісіях) двох палат. Оскільки земельні вибори не співпадають за часом із загальнонаціональними, розклад сил між політичними партіями у бундестагу і бундесраті може бути різним. Так, наприклад, християнські демократи - партія, що мала більшість в двох палатах протягом багатьох років - залишилися в бундесраті з 1991 у меншості по відношенню до соціал-демократів.

Судова влада

      Вищою судовою інстанцією ФРН є Федеральний конституційний суд. Половина його членів обирається бундестагом, інша половина - бундесратом (по 8 суддів). Термін повноважень членів Федерального конституційного суду - 12 років. Суд дає тлумачення Основного закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів на предмет їх відповідності конституції. Конституційний суд також виносить приватні рішення у разі суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами, а також приймає постанови, на основі яких та або інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що вона переслідує в своїй діяльності антидемократичні цілі.

      У судах більш низького рангу судочинство ведеться незалежними суддями, які після призначення на посаду не можуть бути відкликані з суду без їхньої згоди. Правосуддя в Німеччині відправляється п'ятьма гілками судової влади: нарівні із звичайними судами (що ведуть цивільні і карні справи) існують також суди по розгляду трудових суперечок, адміністративні, з соціальних питань і фінансові. Процеси по карних справах проводяться суддями, а не присяжними. За винятком судового розгляду з ряду конституційних питань, суди більш низького рангу не пов'язані в прийнятті рішень постановами вищих судових інстанцій (хоча на практиці подібні прецеденти трапляються часто).

Влада на місцях

      За винятком Баварії, всі землі мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, крім того, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення. Повсюдно глави уряду (у Гамбурзі - перший бургомістр, у Бремені - бургомістр, у Берліні - правлячий бургомістр, в 13 інших землях - прем'єр-міністри) залежать від більшості у ландтагах.       У веденні федеральних земель знаходяться питання політики в області культури і народного утворення, охорони правопорядку і навколишнього середовища. Федеральне законодавство застосовується в землях з урахуванням їх широкої автономії. При цьому розподіл федеральної допомоги між регіонами країни узгоджується з керівництвом Європейського союзу (ЄС) у Брюсселі.

      Місцеве самоврядування. Основна територіальною одиницею місцевого самоврядування виступають адміністративні округи. У межах кількох сотень округів діють міські, комунальні і сільські органи місцевого самоврядування, які обираються населенням на основі пропорційного представництва. Податки на нерухомість і виробництво, так само як і прибуткові податки, йдуть на різні операції місцевої влади, але більшість общин і муніципалітетів отримують додаткові субсидії від федерального уряду.

      Землі ФРН, будучи відносно самостійними суб'єктами федерації, автономно визначають структуру своїх органів виконавчої влади. Як правило, на чолі цих структур знаходяться прем'єр-міністри земель, які обираються парламентами і формують земельні уряди. У межах своєї компетенції земельні уряди формально повністю незалежні від уряду ФРН. У питаннях, що відносяться до компетенції федерації, на них покладене виконання відповідних федеральних законів.

      Замикають структуру органів виконавчої влади місцеві адміністрації (муніципалітети). Вони підлеглі земельним урядам з питань, віднесених до компетенції самих земель.

Політичні партії

      У ФРН до об'єднання країни існували три найбільші політичні партії, вони ж збереглися в об'єднаній Німеччині. Це Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН); Християнсько-демократичний союз (ХДС), що блокується у бундестагу з діючим тільки в Баварії Християнсько-соціальним союзом (ХСС); Вільна-демократична партія (ВДП). У 1980-е роки на політичну сцену вийшла четверта значна партія - "Зелені". Соціальне, економічне і політичне життя НДР визначала Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) і чотири дрібні партії, що повністю контролювалися нею. Крах влади СЄПН у кінці 1989 стимулював створення різних некомуністичних груп, включаючи рух реформаторів "Новий форум". До моменту проведення перших загальних німецьких виборів у грудні 1990 жодна із значних нових партій не вижила, а члени СЄПН, що зберегли вірність партії, відреклися від комуністичного минулого і перейменували своє об'єднання у Партію демократичного соціалізму (ПДС).       Партії колишньої ФРН розповсюдили свою діяльність, організаційну структуру і фінанси на східні землі.       Соціал-демократична партія Німеччини. Заснована у 1875 внаслідок злиття рухів прихильників Карла Маркса і Фердінанда Лассаля, СДПН перетворилася у найбільшу партію Німеччини в період Веймарської республіки і потім була розгромлена нацистами. Після смерті свого лідера Курта Шумахера (1952) СДПН поступово відійшла від марксистського минулого. У 1959 партія прийняла у якості ідеологічної платформи т.зв. Бад-Годесберзьку програму - концепцію змішаної капіталістичної (у широкому значенні слова) економіки; разом з тим вона як і раніше виступала за перерозподіл прибутків на користь більш бідних верств населення і активну політику державної підтримки соціальної сфери. Після приєднання Західної Німеччини до НАТО СДПН виступала за зміцнення її ролі в альянсі, одночасно закликаючи до дійового контролю над озброєннями; багато активістів партії знаходяться в передніх рядах руху за роззброєння. Головними оплотами СДПН є промислові міста й північні порти країни, а також нові землі.

      У 1980-ті роки вплив партії істотно зменшився, внаслідок зсувів в економіці, у структурі якої зменшилася роль обробної промисловості, так і внаслідок колапсу т.зв. "реального соціалізму" у Східній Європі. СДПН на чолі з Віллі Брандтом і Гельмутом Шмідтом перебувала при владі у Західній Німеччині у коаліції з ВДП з 1969 по 1982. Християнсько-демократичний і Християнсько-соціальний союзи створені після Другої світової війни. ХДС не висуває кандидатів до органів влади у Баварії, де функціонує ХСС, його союзник по парламентському блоку в національному масштабі. Обидві партії виражають передусім інтереси представників бізнесу, аграрного сектору і "білих комірців" (управлінців, технічних працівників й інших категорій службовців, в основному "верхньої" і "середньої" ланки) і користуються особливо великою підтримкою в південних районах країни. Блок ХДС/ХСС виступає за забезпечення гарантій прав приватної власності і подальший розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Німеччині, а також за поглиблення інтеграції країни в європейські економічні і військові структури. ХДС був правлячою партією в 1949-1969, коли біля руля країни стояли такі видатні політичні діячі, як Конрад Аденауер і Людвіг Ерхард, і повернувся до влади в 1982 під керівництвом Гельмута Колю чи у коаліції з ВДП.              Вільна демократична партія (ВДП). Заснована у 1948 ВДП об'єднала різні групи соціал-ліберального спрямування, в тому числі й ті, що збереглися ще з довоєнних часів. Довгий час вона була третьою за значенням партією ФРН. У її програмі робиться ухил на необхідності дотримання індивідуальних прав і свобод; партія знаходить підтримку у середньому класі, зокрема, у представників дрібного бізнесу. Серед західнонімецьких партій саме ВДП найбільш активно виступала за проведення реформи системи освіти.

 Партія демократичного соціалізму (ПДС) - спадкоємиця СЄПН (була перейменована у лютому 1990, після того як протягом 18 місяців з неї вийшло 85% членів).

 Партія "Союз '90 - зелені". Партія "Зелених" виникла на федеральному рівні у 1979 з об'єднання декількох регіональних угрупувань екологістів. Включивши у свою програму пацифістські лозунги, а також вимоги розукрупнення капіталістичних концернів і монополій, У 1994 вони отримали 7,3% голосів, у 1998 - 6,7% і 47 місць. У 1998 "Зелені" узгодили з СДПН урядову програму і отримали три міністерських портфелі у кабінеті Шредера. Йошка Фішер, колишній лідер парламентської фракції партії, став міністром закордонних справ ФРН. Інші партії. Республіканці і Націонал-демократична партія - ультраправі угрупування. Підтримка ультраправих виросла у 1980-ті роки, особливо сильно - в уражених економічним спадом містах Східної Німеччини вже після об'єднання країни. Серед інших політичних партій і рухів - різні жіночі, екологічні організації, об'єднання пенсіонерів і дрібні ультраліві партії.