44. Проблеми національної безпеки і зовнішня політика Казахстану

Сучасне геополітичне становище Казахстану характеризується як надзвичайно складне, оскільки країна являє собою величезний слабко освоєний простір, багатий природними ресурсами і стиснутий між РФ і КНР. Казахстан, що знаходиться на перетині господарських, військово-політичних, етнокультурних та духовних зв’язків усієї Євразії, поступово перетворюється на об’єкт великої політичної гри в Азії, перебуваючи в зоні геополітичних інтересів провідних держав світу. Адже про свої особливі інтереси в регіоні заявили не лише КНР і РФ, але й США і Західна Європа, Туреччина, Іран, Пакистан, Індія, Саудівська Аравія, Японія, Південна Корея, Малайзія, Індонезія.

Геополітична слабкість Казахстану криється передовсім у тому, що він запертий в глибині Центральної Азії, не має виходів до Світового океану, позбавлений прямого виходу до найбільших світових комунікацій, ринків, культурних і технологічних центрів. Єдине “вікно у світ” нинішній Казахстан має лише через територію Росії, інші нові транспортні коридори, такі, наприклад, як “Трансазія” залишаються покищо недостатньо розвинутими (незавершена переправа Актау-Баку, майже незавантажена залізниця Теджен-Мешхед і т.ін). Не вдається повернути колишнє значення і Великому Шовковому шляху. Одначе казахське керівництво, що має амбіційні плани перетворити країну на своєрідний міст між Європою і Азією, не сидить склавши руки. Разом із КНР Казахстан намагається реалізувати грандіозний трубопровідний проект Актюбінськ-Сінцзян для транспортування нафти. Проектуються транспортні коридори в азербайджано-вірмено-грузинському і в ірано-турецькому напрямах.

Суттєвою вадою геополітичного становища Казахстану є нерівномірний економічний розвиток його регіонів та регіональна роздробленість. У Казахстані є промислово розвитута північ з перважно російським населенням і спрятливими природними умовами (лісостеп, численні водні ресурси), і порівняно малорозвинутий південь з його пустинями, напівпустинями, нехваткою водних ресурсів, розташуванням там зони аральської глобального економічного лиха.

Ще однією слабкістю казахстанської масштабної території є та, що усі найбільші територіально-виробничі комплекси розташовані поблизу кордонів, особливо це стосується підприємств ВПК. Усі 14 великих оборонних підприємств розміщені біля кордонів: шість – на півдні (в мм. Алмати, Шимкент, Аральськ, Талди-Курган), чотири – на півночі (в мм. Петропавловськ і Кокчетав), два – на сході (в Семипалатинську і Серебрянську) і два – на заході (м.Уральськ).

Нерівномірність економічного розвитку різних регіонів і відсутність єдиного політико-економічного ядра змусили казахське керівництво перенести столицю держави до Астани (колишній Целіноград). Перенесення столиці пояснюється суто геополітичними мотивами керівництва Казахстану, яке у такий спосіб намагається створити національно-державне ядро, що об’єднувало б інші регіони. Російські політологи вважають, що Н.Назарбаєв цим кроком намагається закріпити владу над прикордонними з РФ промислово розвинутими північчю і сходом республіки, а також над багатим ресурсами заходом. Південному Казахстану відводиться роль такого собі “амортизатора” від можливого тиску на державу з півдня. Про те, що перенесення столиці з Алмати до Астани є цілком свідомим кроком вищого керівництва республіки є, наприклад й те, що Астана в природно-кліматичному плані серйозно поступається Алмати: середньорічна температура нижна майже на 20 градусів і характеризується великою амплітудою коливань, міські комунікації розташовані над поверхнею землі, існує проблема нестачі питної води тощо.

Серйозну дестабілізуючу роль в центральноазійському регіоні відіграє штучний характер кордонів. Справа в тому, що в 1920-ті рр. а азійській етнічній мозаїці російські більшовики відбирали ті етнічні групи, які здавалися найперспективнішими у плані створення базової нації, інші народи в адміністративному порядку включались до їх складу. Тобто, етноси формувалися постановами ЦК РКП(б) і декретами ВЦВК СРСР, а не багатовіковою історією. Так, 12 липня 1924 р. політбюро ЦК РКП(б) ухвалило постанову “Про національне розмежування республік Середньої Азії (Туркестану, Бухари і Хорезму)”, згідно з якою райони Туркестану, населені казахами, об’єднувались в Казахську АРСР, що входила до складу РСФРР (в 1936 р. Казахстан був перетворений на союзну республіку). Таким чином, створені у такий спосіб національні республіки у 1991 р. стали незалежними державами в кордонах, визначених вольовим рішенням Москви.

Вразливою для геополітичного становища Казахстану є й демографічна проблема. Тільки в 1993-1998 рр. з РК виїхало 1 млн. 652,7 тис. осіб. Таким чином, існує реальна загроза перетворення Казахстану на територію без населення, але з наявністю великих сировинних ресурсів. З іншого боку, демографічний вакуум в республіці активно заповнюється нелегальними мігрантами з КНР: за оцінкою Російського інституту стратегічних досліджень їх в Казахстані мешкає бл. 300 тис. З часом це може призвести до створення “п’ятої колони” з китайців, ущемлення прав яких (реальне або удаване) КНР завжди може використати в конкретних цілях. І це попри те, що в квітні 1994 р. між Казахстаном і КНР підписано угоду про кордон, а в лютому 1995 р. КНР надав РК гарантії безпеки.

В безхмарних, на перший погляд, казахсько-китайських відносинах можуть в майбутньому постати проблеми й суто територіальні, породжені в минулому силою Російської імперії і слабкістю Китаю. Вочевидь, саме тому КНР на кордоні з Казахстаном тримає потужне військове угруповання чисельністю 200 тис. осіб. Не додає оптимізму й те, що, за словами відомого казахського письменника, політика і дипломата Олжаса Сулейманова, “в китайських підручниках з географії землі РК до Караганди віднесені до територіальних меж КНР”.

Щодо казахсько-російських відносин, то стосунки між обома державами з одного боку є союзницькими, свідченням чого є їх спільне входження не тільки до СНД, але й до Митного союзу (разом з Білорусією і Киргизстаном), до ЄврАзЕС і до створюваного ЄЕП, з іншого боку, у відносинах двох держав превалюють не політичне і військове співробітництво, а суто утилітарні проекти: казахську сторону цікавлять передусім товарні поставки в РФ “цілинного” зерна, а Росію – комерційне використання космодрому Байконур тощо. Тому Казахстан шукає інші джерела підтримки свого зовнішньополітичного прагнення перетворитись на провідну державу регіону Центральна Азія. Так, Казахстан ініціював створення Центральноазійського військового союзу Казахстану, Узбекистану і Киргизстану, в межах якого здійснюються спільні військові навчання і зустрічі міністрів оборони трьох держав. Н.Назарбаєв є прихильником активної участі країни в натівській програмі “Партнерство заради миру”. За його словами, ця програма “дає нам надійні гарантії забезпечення суверенітету країни” Ця тенденція турбує російське керівництво, адже на півдні пострадянського простору найбільше значення для Росії мають відносини з Казахстаном, оскільки більше 30 % мешканців РК – росіяни, на Казахстан припадає найдовший південний кордон РФ, економіка значної частини Сибіру і Південного Уралу створювалась як єдиний комплекс з економікою Казахстану. Зрештою, через РК проходить Транссибірська магістраль – єдина артерія, що з’єднує Росію з її східними територіями.

Те що в останні роки Казахстан прагне зближення з КНР, Південною Кореєю, Японією, означає не що інше, як те, що Казахстан, з часом, може відійти від лінії на політичну та економічну інтеграцію з Росією. І це попри постійні нагадування росіян про те, що РК геополітично приречена розділити долю РФ, адже від часу виникнення Казахського ханства в кінці ХV ст. його найбільша могутність досягалась за рахунок зближення з Росією і встановленням з нею васально-сателітних відносин.

Імперські амбіції Росії щодо відновлення свого впливу на пострадянському просторі підштовхують Казахстан до більш активної політичної, економічної та військової співпраці із Заходом. Як наслідок, перехід близько 80 % промислового потенціалу РК під контроль західних інофірм, що зацікавлені в багатющих ресурсах Казахстану. Найбільшим іноземним інвестором та “приватизатором” в РК аж до погіршення економічної ситуації в республіці 1998 р. були США. Ті ж США 1996 р. взяли участь у закладенні основ військово-морського флоту Казахстану на Каспійському морі, передавши йому п’ять катерів берегової охорони і надавши Казахстану військові кредити. Величезний вплив на казахську політичну еліту з президентом Назарбаєвим включно справляє американська корпорація “Шеврон”. Так, для збільшення своєї частки у проекті Каспійського трубопроводного консорціуму “Шеврон” організував міжнародну кампанію тиску на РФ, Казахстан і Оман і досягнув своєї мети.

Нішу імперської Росії в центральноазійському регіоні активно намагається зайняти Туреччина. Маючи договір про оборонний союз з РФ, Казахстан підписав договір про військово-технічне співробітництво з Анкарою. В Казахстані уже сформувалось протурецьке лоббі, що найбільш активно діє у сфері управління низкою галузей добувної промисловості РК, будівельній індустрії, електронних і друкованих ЗМІ. Така політика Туреччини в Казахстані є частиною пантюркістського проекту Анкари, що передбачає створення “Великого Турану” від Адріатики до Великої Китайської стіни.

Зростає вплив на Казахстан і таких держав як Пакистан та Саудівська Аравія. Разом з Туреччиною вони намагаються провести ісламізацію РК ззовні. На кошти закордонних ісламських центрів і фондів засновано, зокрема, низку релігійних навчальних закладів, збудовано кілька мечетей (всього за роки незалежності кількість ісламських культових споруд у Казахстані зросла з 150 до 900-1000) тощо.

Щодо українсько-казахстанських міждержавних відносин, то базою для їх розвитку є Договір про дружбу і співробітництво від 20 січня 1994 р.