70. Концепція нац. Безпеки Укр.

У ЗАКОНі УКРАЇНИ: Про основи національної безпеки України йдеться про наступне.

Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Об'єктами національної безпеки є: людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

• пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

• верховенство права;

• пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

• своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

• чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

• демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

• використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Отже, це є основними аспектами нац безпеки Укр.

71. Суч. Цивілізаційна геополітика. Проблеми та перспективи розв.

Сучасна цивілізаційна геополітика викладена російським дослідником Вадимом Цимбурським.

У своїй статті “Сюжет для цивілізації-лідера: самооборона чи самознищення?” він займається аналізом концепції С. Хантінгтона. Зокрема, Цимбурський, звертається до проблеми критеріїв виокремлення цивілізацій Хантінгтоном. Останній зазначав, що виокремив їх на основі релігійної приналежності мешканців певних регіонів, однак не слідував послідовно релігійному критерію.

Тому Цимбурський пропонує три власні критерії для виокремлення цивілізацій:

- типологічно-контрастні традиції духовності і соціальності;

- відносно-обмежені географічні ареали, що прагнуть до самозамкненості;

- специфічні носії: етноси або групи етносів зі специфічними традиціями державного будівництва;

Для появи цивілізацій необхідними є не лише певні етнічні особливості чи релігійні ідеї, але їх географічно-вмотивоване поєднання у образи окремих “людств”. Релігійний розрив католицизму і протестантизму лише модифікував західну цивілізацію, а розрив католицизму і православ’я створив нову цивілізацію.

Водночас, якщо держава опиняється в умовах проміжного ареалу (перебуває між великими цивілізаціями), то на перший план виходить самовизначення народу (наприклад, Пакістан, що обрав ісламську цивілізацію). Це пояснюється тим явищем, що ойкумена (світ) не ділиться на цивілізації без залишку. Між цивілізаціями наявні багаточисельні міжцивілізаційні простори, “території-проливи”, що не належать безпосередньо до жодної з них. Хантінгтон не пише про статус проміжних територій, хоча і визнає їх існування опосередковано.

У підході Хантінгтона, таким чином, мова йде, швидше, про необхідність оформлення у вигляді войовничої чужої цивілізації образу ворога Евро-Атлантики.

На думку, Цимбурського, небезпеки для Європейської цивілізації, про які пише Хантінгтон, є надуманими. Так, еміграція представників інших цивілізацій до європи не несе загрози зміни цінностей, бо емігранти не несуть з собою цінностей. Це загроза зміни расового складу чиварваризації, але не зміни цінностей.

На думку Цимбурського, сама мова про протистояння цивілізацій є досить сумнівно, оскільки, наприклад, азійські цивілізації вже у роки становлення могутності Європи переживали занепад, який тільки посилився у роки колоніального владарювання Європи та “модернізації” за європейським зразком. Вони перебувають на шляху до європейського зразка, що, проте, не заважає їм відчувати до нього недовіру. Цимбурський називає їх “зовнішнім пролетаріатом Європи”.

Тому цивілізаційний підхід – це парадигма самовизначення Заходу. Єдина цивілізація, що повно грає по правилам цивілізаційної гри – західна цивілізація.

Підхід Цимбурського набуває продовження у його статті “Народи між цивілізаціями”. У ній він визнає, що на землях “від Дубліну до Владивостока” існує дві цивілізаційні платформи”.

Він водить кілька ключових понять:

Лімітроф – проміжний простір між імперіями і цивілізаціями.

Лімес – нестійка окраїна імперської чи цивілізаційної платформи.

При цьому, намагаючись переосчмислити цивілізаційний підхід, Цимбурський звертається до виокремлення цивілізаційних ядер та міжцивілізаційних просторів, засновуючись на власній культурогеографічній методиці.

Сакральна вертикаль – релігія чи ідеологія, що співвідносять культуру, релігію і геополітику народів з трансцендентною вищою реальністю.

Насамперед, він звертається до дослідження “великого лімітрофа”, що простягнувся на величезному просторі від Фінляндії до Кореї.

Межу власне європейської цивілізаційної платформи творить перетин етнічної (романо-германської) і сакральної (західне християнство) вертикалей.

Реалії сьогодення вибудовують наступні цивілізаційно-геополітичні сценарії:

- ядрові народи цивілізацій прагнуть закріпитися на лімітрофі.

- на самому лімітрофі виникають власні “імперії” та “вісі”.

- окраїнні народи втручаються у лімітрофні структури.

- на територіях лімітрофу, що входять до складу великих держав, спостерігається нестійке становище.

Ситуація в лімітрофі несе у собі небезпеку для будь-яких держав, що володіють його територією (зокрема, для Росії і Китаю).