24. Концепція Остленду в німецькій геополітичній школі.

Хаусхоферу належить концепція Остленду: Схід є життєвим простором для Німеччини. Практичне втілення отримала у зовнішній політиці фашистської Німеччини. Гітлер присвятив Остленду розділ "Моя боротьба", який має назву "Східна орієнтація, або Східна політика". Гітлер зазначає, що ставлення Німеччини до Росії потребує особливого аналізу з 2 причин:

1. Східна проблема має вирішальне значення для зовнішньої політики Німеччини в цілому;

2. Є пробним каменем націонал-соціалістичного руху ясно мислити і правильно діяти.

Гітлер: «Зовнішня політика – врегулювання стосунків одного народу з рештою народів». Німеччина у зовн.політиці має прагнути до встановлення природної життєвої пропорції між кількістю населення і темпами зростання з 1 боку та кількістю і якістю територій з іншого. Бажаною може бути пропорція, яка цілком забезпечує харчування народу продуктами власної землі. Велика територія – умова справді вільного існування народу. Народ не повинен задовольнятися, що територія забезпечує достатнє харчування, а має дбати про захищеність території. Це залежить від загально політичної сили Держави, що визначається воєнно-географічними чинниками.

4 шляхи встановлення життєвої пропорції:

1. штучно обмежити народжуваність, і покласти край перенаселенню

2. внутрішня колонізація (освоєння цілини)

3. отримання нових земель у Європі, розселення надлишків свого населення і надання у такий спосіб нації можливості надалі добувати собі харчування на власній території.

4. праця для вивозу (експорту) – політика посиленої індустріалізації і посиленого розвитку торгівлі, щоб покрити потреби населення. Був крахом Німеччини під час війни.

Єдино правильний шлях Німеччини: континентальне зміцнення через оволодіння новими землями у Європі. Краще воювати не за віддалені території, а за землі на тому ж континенті. Німеччина може забезпечити майбутнє лише як велика Держава. На даний момент не така, оскільки має несприятливу пропорцію між кількістю населення та якістю землі.

Політика завоювання нових територій не є порушенням священних прав людини, бо жоден народ у світі не отримав жодного м2 в силу вищих прав. Кордони Держави є чимось абсолютно випадковим і існують як результат даного співвідношення сил, тому є тимчасовими. Якщо народу вдалося завоювати надзвичайно великі території, це не зобов’язує інші народи визнати це навіки, бо право завойовника базується виключно на силі. Тому німці не повинні підкорятися існуючому розподілу, а мають розпочати боротьбу за збільшення територій. Завдання не в здобутті нових колоній, а виключно у завоюванні нових земель, які можна було б заселити німцями, в першу чергу тих, які безпосередньо прилягають до корінних земель Німеччини. Лише тоді переселенці зможуть зберегти тісний зв'язок із корінним населенням. Таке завоювання – право і обов’язок німців, бо «без розширення територій великий народ приречений на загибель». Німеччина має набути розмірів, які забезпечать належну роль у сучасних умовах і гарантуватимуть всім жителям повноцінне життя. У практичній площині означає припинення німецького прагнення на Південь і Захід Європи і орієнтацію експансії у бік східної території. Німеччина пориває з колоніальною і торгівельною політикою довоєнного часу і свідомо переходить до політики завоювання нових земель у Європі, у першу чергу Росію та ті окраїнні держави, що їй підпорядковані.

Кредо зовнішньої політики Німеччини: «ніколи не миріться з існуванням двох континентальних держав у Європі» – спроба створити на кордонах Німеччини ще одну воєнну державу, або державу, яка може стати такою, має розцінюватися як прямий напад на Німеччину.